14:16 01.11.2020
Вітаємо переможців!
1 Сокира au001 Домовик
2 Дракотик au003 Златопілля
3 Птиця і Фантом au005 Білим по білому


16:22 28.10.2020
Поступила в продажу книга "Зiркоходи". Поздравляем авторов и читателей с этим событием.

   
 
 
    запомнить
     
Регистрация Конкурс № 55 (осень 2020) Фінал

Автор: Юлес Скела Количество символов: 20468
Конкурс № 55 (осень 2020) Фінал
рассказ открыт для комментариев

au018 Гнат Персань на прізвисько Перс


    

     ...Якось в далекій-далекій галактиці...
     Ой, била мене мати... віником по сраці... натхненно і з почуттям виводив Гнат Персань на прізвисько Перс, завершивши “церемонію” гоління і старанно витираючи захалявний ніж. Сидів Гнат при цьому просто на траві й підпирав спиною віз. Один з багатьох, що вишикувались у довжелезну лінію рухомої фортеці. Щоправда, давно вже нерухомої ретельно прикопаної земляними валами.
     Господи, Персе, який же ж у тебе соковитий голос! – обірвав його бойовий чернець брат Манойло, що сидів поруч, озираючи благочестивим поглядом обрідні хмаринки на блакитному небосхилі. – Таким би голосом псалми в хорі співати, а не паскудні переспіви!
     Хех! Як казав філософ Пательня: “Всякому гаду свій нрав і права”, – із посмішкою відповів Гнат, дістаючи з кишень своєї камізельки люльку, капшук і кресало. – Там, де у тебе, Маню, до прикладу, виголена маківка посеред волосся, у мене – чуб на голеній макітрі. В кожного свій засіб спілкування з Творцем.
     Це ти вірно кажеш, брате, – задумливо кивнув Манойло. – Все по його волі, все в його долонях.
     Так-то воно так, – розпаливши люльку, запихкав Гнат. – Але я щось ніяк не доберу, що це за воля в нього така? Це за його волею подуріла шляхта обрала таке... недолуге... на Великого Князя? Це за його волею Князь начхав на шляхту й державу та геть запродався магнатам? А тим війна не потрібна – їм торгувати із царством треба. А на Рутенію і рутенців їм накласти, продадуть Тартарії з усіма тельбухами... Чому нами Творець так нехтує? Чи, може, це ви, панотці, так погано молитеся?
     Як ви, харцизяки, таку крамолу верзете, – скрушно зітхнув Манойло, – то за що ж нас Творцю і любити?.. Але він милостивий. Он, бач, перемир’я таке-сяке...
     Еге ж, перемир’я, – видихнув цілу хмару диму Гнат, – щоб не заважати їм торгуватися, за скільки срібняків Рутенію продати. А кулі, між іншим, все одно цвірінькають!
     Несповідимі його сюжетні лінії, брате, – філософськи почухав потилицю чернець. – На тому боці, до речі, такі ж його діти, такі ж креаславні, наші брати. Чому він має обирати саме наш бік? Він вище за це... Для нього всі рівні.
     Брати, авжеж, трясця їм... Тартарійські посіпаки! Які вони мені брати?.. І з рештою, якщо для нього всі такі рівні, чому він тільки з нас так знущається? Всі народи – як народи. Всі б’ються за свій інтерес. І тільки рутенці завжди – половина за одних, половина – за інших. І так од віку було, є, і мабуть, ще довго буде...
     І поки Манойло завзято вичухував мудру відповідь зі своєї потилиці, до вояків впевнено наближався хлопчина років семи-восьми з кривим, наче шабля, дрючком. Це був Василько з якимось пташиним прізвищем – чи то Орлик, чи Журавель, чи Перепелиця? Сирота з сусіднього села, який, втративши батьків під час нетривалої окупації, наразі постійно вештався на позиціях полку. Так уже вийшло, що його тут і підгодовували і виховували. Образно кажучи, полк замінив йому батьків.
     Слава Рутенії, пани-герої, – привітався малий вояка, хвацько рубаючи дрючком голови будякам і кропиві. – Персе, дай мені шаблю! Я тобі покажу, як я вмію!
     Зарано ще тобі, шановний, – усміхнувся у вуса Гнат. – От виростеш – станеш справжнім козаком, тоді й шабля тобі буде!
     Допоки виросту – і війна скінчиться, – відчайдушно рубонув козарлюга чергову будячину.
     Не скінчиться, – насупився Гнат. – Принаймні на твій вік вистачить... Вистачить так, що й шабля встигне набриднути...
     Ну дай шаблю, пане Гнате! – заскиглив малий.
     Не дам, сказав! Біжи геть, доки дупу не надрав!
     Жлоб! – зухвало відрубав Василько і гордовито загарцював далі понад лінією оборони, безжально знищуючи зустрічних ворогів-будяків.
     От же ж бісове кодло! – реготнув Гнат, похитавши головою. – Невгамовний який!
     Так, – усміхнувся й собі чернець. – Хвацький козарлюга виросте!
     Якщо виросте... – миттєво спохмурнів Гнат. – Ти ж сам кажеш: “Несповідимі його сюжети”... Та невже ж на нього, – Гнат тицьнув люлькою в небо, – жодного впливу не знайдеться?
     Ну... – Манойло й сам звів очі до неба, – молитися треба старанніше... А ще, знаєш, бачив я святиню в Святоградській Лаврі... Книга “Житіє Творця” називається. Уявляєш?!
     І що ж там пишуть? – мляво поцікавився Гнат.
     Ти що, Персе! – обурився чернець. – Навіть торкатися тієї книги можуть тільки обрані. А читати – це взагалі святотатство! Читати про життя самого Автора – це майже зрівнятися з Ним! А гординя – превеликий гріх!
     А я б почитав! – нахабно посміхнувся Гнат. – А ще б залюбки потеревенив з її автором. Автор над Автором – от у кого дійсно є вплив!.. Маню, а ти часом не знаєш, хто її написав?
     Не знаю, – насупився Манойло. – І ніхто не знає... А ти, Персе, таку єресь верзеш, що згоріти тобі в пекельному забутті. І мені разом з тобою за те, що слухаю...
     То й не слухай, я й сам чудово...
     Гната на півслові перервав якийсь ґвалт, що здійнявся неподалік, під возами сусіднього куреня:
     Стій, байстрюче!!! Куди тебе чорти?!! Тримай дурня!!!
     Гнат блискавично підхопився, злетів на воза і одразу ж побачив таку картину: малий Василько, наразі вже зі справжньою шаблею, біг навпростець убік ворожого стану, мимохідь рубаючи високу степову траву на своєму шляху.
     Було б доречним і справедливим, щоб за хлопчиськом кинувся саме той бовдур, в якого Василько і поцупив чи вициганив шаблю. Але часу на такі розбірки не було.
     Гнат одним велетенським стрибком, наче прагнув долетіти до середини річки, злетів з воза і щойно опинившись на ногах щодуху чкурнув за малим. І майже наздогнав...
     З ворожих укріплень пролунав постріл, і Василько, як був із хвацьким замахом шаблі, – так і рухнув навзнаки...
    
    

     * * *

    
    
     ...Сидячи по-турецьки над крутим схилом пагорба, Гнат Персань вдивлявся у зорі, що рясно висипали над місцем, куди щойно закотилося сонце. Намагаючись вгамувати нерви, він затято пихкав люлькою, але це не дуже-то й допомагало. Навпаки, західний вітерець задував дим у обличчя й вичавлював з очей сльози.
     Що ж ти за нелюд такий бездушний? бурмотів Гнат собі у вуса. За що дітей своїх так збиткуєш? За що так ненавидиш?
     А ти волів би, щоб усе тихесенько-гладесенько було? не витримав я. Усі живі та здорові як ті родичі гарбузові? Щоби щасливі й задоволені? Суцільний мир і злагода? Але ж це настільки не схоже на реальне життя, що ніхто й не читатиме такі рожеві шмарклі. Бо не цікаво.
     Ну, гаразд, напрочуд спокійно зреагував на мене Гнат. Нехай ми, вояки, грець із нами. Цікаво тобі нас катувати катуй на здоров’ячко... А сироту малого навіщо вбив? Чого він такого устиг накоїти? Чи це теж заради цікавості?
     Ну, розумієш, це символ, почав виправдовуватись я. Чимже іще зобразити весь жах і ганебність війни, як не безглуздою смертю невинної дитини?.. І далебі, живі персонажі нецікавого твору помирають дуже швидко разом із твором. І навпаки... Вічного життя не обіцяю, але навіть загиблі герої можуть пережити свого творця. Є приклади...
     Ех... чи то зітхнув, чи то загарчав Гнат. Не подобається мені твоя філософія. Не я буду, як не знайду на тебе управу! От гайну до Святограду й прочитаю теє “Житіє Творця”! А мо’ й сам щось допишу!
     Хех, криво посміхнувся я. Відкриєш ту книгу і побачиш там порожні сторінки. І сам нічого не додаси, бо ніхто там нічого не напише всупереч моїй волі! Щоб писати моє “житіє” треба стояти вище наді мною.
     А от візьму, і прямо до тебе завітаю! аж підхопився на ноги Гнат. Тодій з’ясуємо, хто над ким вище!
     То ти, може, й адресу знаєш? не втримався я від кепкування.
     А ти мені її зараз і підкажеш! злобно примружився Гнат. Чи що, вже й в штани наклав?
     Мене навіть потішила така зухвалість.
     Ну, слухай тоді. Є у Всесвіті така собі звичайнісінька спіральна галактика. Чумацький Шлях називається. Там в одному з рукавів на відстані десь дев’яти кілопарсеків від центру існує такий самий жовтий карлик, як і ваше сонце. На третій від світила планеті є така країна Україна... Ну, а там уже й люди підкажуть, ледь не розсміявся я. Та тільки дістатися туди тобі й тисячі життів не вистачить... Хіба що на якомусь гіперпросторовому міжгалактичному суперзорельоті... Та й то, ще треба вміти ним керувати...
     Так він у мене вже є! аж розцвів у нахабній посмішці Гнат. Там он у гайочку за пагорбом стоїть. І я вмію тією клятою чортопхайкою керувати! І дорогу знайти зможу!
     Це ж з якого переляку такі здобутки? здивувався я геть неочікуваному повороту подій.
     А ти щойно сам про це написав. Моїми словами, глузливо заявив Гнат.
     Ну, так, поблажливо всміхнувся я. Захопився трохи. Але ж, знов за рибу гроші. Я тут Автор. Як написав так і зітру. Не спокушайся.
     Та ні, не зітреш, хитрувато примружився Гнат. Я тебе вже трішечки розкусив. Не станеш ти отак в своїх очах ганьбитися. Щоб Автор так своєї фантазії злякався?.. Отже, що зроблено те зроблено, чекай на гостей!
     Позаду Гната зашаруділо, і з темряви вийшов напівсонний Манойло.
     Ти що, Персе, із зорями тут базікаєш? Розумію, що болить. Але ж війна є війна. Годі серце краяти. Ходив би вже спати.
     Не випадає, відрубав Гнат. До Творця в гості збираюсь.
     Та грець тобі, дурню! остаточно прокинувся чернець. Нащо собі віку вкорочувати? Це й так вороги завжди встигнуть!
     Та ні, розплився в усмішці Гнат. Я іншим шляхом. Хоча й довшим... У мене тут за пагорбом пекельна чортопхайка... На тисячі життів миттєво літає... Тож поїду собі, спитаю з нього правди... Бувай, не згадуй лихом!
     Зажди, Персе! завагався Манойло. Може мені теж, той... з тобою рушити, га? В мене ж теж питань назбиралось...
     Отакої, ляснув себе по коліну Гнат. А як же “Приборкайте гординю свою, раби Творця нашого”?!
     Та до біса, рішуче махнув рукою чернець. Як казав перед стратою святий мученик Головгерій Завзятий:Рабів до гепіенду не беруть.”
     Так його ж все одно спалили!
     Та й спалили! Але ж Автор його в наступному творі воскресив! За таке й померти не лячно!
     Ну, тоді гайда, чи що?!
     Гайда, тільки спочатку сала тре’ добрячий шмат прихопити. Щоб на тисячу життів вистачило.
     І тютюнком запастися...
    

     * * *

    
    
     В глибинах космічного простору, серед хмар пилу і газу, великих і малих скупчень галактик височив величний трон, а поруч із ним розкішне ложе. На троні сиділа постать в чорному балахоні з каптуром, що приховував її обличчя Імператор Надгалактичної Імперії. На ложі розвалився Блазень, виряджений в строкаті блискучі одежі. Не встаючи з ложа, він потягнувся до найближчого червоного гіганта, поклав його на кальян і почав розкурювати.
     Чи не продовжити нам відкладену партію? з нудьгою в голосі запропонував Імператор.
     Набридло грати задурно, відповів Блазень, випускаючи у Всесвіт чергову хмару космічного газу. Азарту немає.
     То ти пропонуєш робити ставки? поцікавився Імператор. Гаразд. Ставлю своє безсмертя. Влаштовує?
     Ха-ха, розсміявся Блазень. Краще бути смертним і знати, що все одно колись помреш, ніж цілу вічність труситись над своїм безсмертям. Така ставка не варта навіть мого кальяна.
     Гаразд, ставлю тоді свій трон проти твого кальяна.
     Ну, нехай буде так. Граймо, хай йому грець.
     У просторі перед ними виник прозорий сяючий куб, розділений на кубічні комірки, в яких де-не-де виблискували шахові фігурки двох неонових кольорів синього й зеленого.
     Твій хід, нагадав Імператор.
     Слон де-три-два на еф-п’ять-чотири, трохи подумавши, промовив Блазень.
     Фігурка зеленого слона перемістилася за вказаними координатами.
     Тим часом поруч із троном виникла голограма чиновника в лівреї.
     Дозвольте, Володарю? З черговою столітньою доповіддю про стан справ в Імперії.
     Валяй, махнув рукою Імператор.
     В галактиці Синій Равлик тридцять років тому за місцевим часом розпочалося повстання, розкривши теку, одразу ж розпочав чиновник. Лідери проголосили незалежність від Імперії. За нашими даними наразі під контролем бунтівників знаходиться до половини галактики. Які будуть розпорядження?
     Підвівшись, Імператор пройшов крізь голографічну шахівницю, окинув поглядом навколишні скупчення галактик і холодно промовив:
     Спрямувати туди третій флот зоряних деструкторів. За годину, тобто за десять років Синій Равлик має бути знищеним.
     Вся галактика? перепитав чиновник.
     Так, дощенту, спокійно відповів Імператор. Заразу треба знешкоджувати докорінно. І сусідам наука. А галактик у мене он аж скільки... Хоча, стривай... Головного лідера треба захопити живцем.
     Буде виконано, Повелителю, схилив голову чиновник.
     Далі?
     На обох фронтах розширення Імперії – “західному” і “східному” спостерігається посилення спротиву. Бої ведуться з перемінним успіхом. Просування Імперії загальмовано.
     Задіяти резерви, не вагаючись скомандував Імператор. Посилити кожен напрямок двома... ні, чотирма ударними арміями...
     Буде зроблено, Володарю.
     Це все?
     Все, мій Імператоре.
     Про виконання доповіси. Вільний.
     Голограма чиновника зникла.
     Все воюєш? видихнув Блазень у Всесвіт чергову порцію зоряного пилу. І навіщо тобі живий лідер повстанців?
     Кінь же-шість-чотири на еф-чотири-три, замість відповіді промовив Імператор, і синя фігурка слухняно перестрибнула до іншої комірки. А лідера повстанців я клоную і зроблю собі нового блазня. Ти ж все рівно колись помреш...До речі, а ти ніколи не думав, звідки ти взявся?
     Імператор стримано розсміявся.
     Дотепно, задумливо відповів Блазень, кидаючи одну зірочку за одною, намагаючись влучити в чорну діру. Ферзь де-чотири-п’ять б’є коня на еф-чотири-три... А чи не занадто марнотратно цілу галактику на попіл?
     А галактик я завоюю іще досхочу. Тура а-вісім-вісім на а-п’ять-п’ять.
     Сумнівне твердження, заперечив Блазень А що ти робитимеш, коли галактики у Всесвіті скінчаться? Ти ж безсмертний, і колись це має статися. А без завоювань будь-яка імперія розвалюється.
     Маячня. Всесвіт безмежний. На моє безсмертя вистачить.
     От не факт, посміхнувся Блазень крізь хмару диму. Тебе не бентежить, що в Імперії одночасно виникли проблеми на протилежних фронтах?
     Ну то й що?
     Та нічого, знизав плечима Блазень. Просто нагадало стародавню притчу... Одному планетарному імператору його мудреці довели, що краю землі не існує. І він дуже бадьоро просувався в своїх завоюваннях на схід і на захід, допоки його війська не вперлися в шалений спротив. І як він не лютував, які війська не кидавнічого не міг вдіяти. Врешті решт він наказав будь-що принести йому голови ворожих полководців. І отримав зі сходу голову свого західного генерала, а з заходу східного... До речі, тура аш-чотири-чотири на де-чотири-чотири. Тобі мат!
     Ну ось і все, прохрипів Імператор. Трон твій. Тільки разом із безсмертям... хе-хе... у якості обовязкового додатку.
     Постать в чорному балахоні почала згинатися й осідати, поки не опала з глухим стуком кісток.
     З глибин Всесвіту виринула акула-прибиральниця, не зупиняючись, проковтнула рештки Імператора і знову пірнула в чорну безодню. На місці балахона залишилась тільки золотава бляшка не більше ґудзика. Коротенькі вусики на її периферії мляво ворушилися.
     Блазень підвівся з ложа, повільно підійшов до бляшки, підняв її і довго розглядав, про щось глибоко замислившись. Потім, нарешті зважившись, приклав її до потилиці.
     Його яскраві одежі почали повільно чорніти, перетворюючись на балахон, а сам колишній Блазень надовго закляк на місці...
    
    

     * * *

    
    
     Через деякий час Блазня зі ступору вивів голос.
     Кхе-кхе... Володарю, дозвольте доповісти, промовила голограма.
     Що?.. новоспечений Імператор ніби виринув із глибокого сну. А, ну так, доповідай.
     Галактику Синій Равлик знищено. безпристрасно доповів чиновник. – Лідера заколотників ув’язнено. Що накажете з ним робити?
     Трансформувати на акулу-прибиральницю. Тільки спочатку візьміть зразки, зробіть клона... і дайте йому гарну освіту... В найкращому університеті... І скільки мені доведеться чекати на нового блазня?
     Двадцять п’ять років... Тобто тут дві з половиною години.
     Гаразд, понудьгую трохи... А що там на фронтах?
     Ми посилили наші війська ударними угрупованнями, але вороги також посилили свій супротив. На жаль, ми знову не можемо просуватися далі на обох напрямках.
     Імператор на хвилинку замислився.
     Відправте на обидві ділянки найкращих спецпризначенців. Нехай принесуть мені голови ворожих полководців. Все зрозуміло?
     Так, мій Повелителю. Дозвольте виконувати?
     Негайно!
     Голограма зникла, а новий Імператор залишився зі своїми думками, розглядаючи космічний ландшафт своїх володінь. Геть не помічаючи, як позаду нього, стрімко зростаючи в розмірах, наближається із безодні міжгалактичного простору яскрава сяюча цятка. Невдовзі вона вже виросла до палаючого пекельним полум’ям воза, з якого хижо стирчали вперед порожні вогняні голоблі, а на “кормі” зручно розташувався кулемет “Максим”. Самохідна “тачанка” пригальмувала, з неї хвацько зістрибнув дужий козарлюга й попрямував до Імператора.
     Агов, чорноряснику! А де тут у вас Кощій Всесвітній з його канцелярією?
     Висмикнутий з роздумів Імператор озирнувся і звів руку з розчепіреними великим і вказівним пальцями. Гнат одразу ж рефлекторно вхопився лівицею за горлянку.
     Трясця... прохрипів він. Але інший рефлекс вояка змусив його правицею вихопити шаблю із піхв. Не зупиняючи свого руху, шабля злетіла вгору, відтявши Імператорові руку, а на зворотному русі вниз і вбік знесла голову разом із каптуром.
     Клята тварюка, пробурмотів Гнат, розтираючи шию. Теж мені, “темний бік сили”!
     Мимо Гната, ледь не зачепивши, пролетіла палаюча пляшка “коктейлю Молотова” і стрімкою кометою згинула серед зірок.
     Маню, йолопе, ти геть здурів? загорлав Гнат.
     Та я ж тобі допомогти, Персе! вигукнув з воза чернець. Я ж бачу ти б’єшся з кимось!
     Та годі вже, охолонь. Нема з ким битись. Пильнуй, краще, довкола, щоб нас ніхто не заскочив зненацька!
     З глибин Всесвіту виринула акула-прибиральниця, не зупиняючись, проковтнула рештки Імператора і знову пірнула в чорну безодню. На місці балахона залишилась тільки золотава бляшка не більше ґудзика. Коротенькі вусики на її периферії мляво ворушилися.
     І що це за чортівня така? наблизившись до бляшки, пробурмотів Гнат.
     Нейрофлешка Імператора, не втримався я від пояснень. Його безсмертя.
     Як голка в яйці? зневажливо перепитав Гнат.
     Ну, приблизно, щось на кшталт.
     Козак підняв гаджет, поклав на ліву долоню і коротко рубонув шаблею. Нейрофлешка хруснула і посипалася уламками.
     Не огірок, звісно, але й не криця, діловито зауважив Гнат. Ну що ж, от ми і в “небесній канцелярії”. Вище вже, здається, нема куди. Тепер і твоїм “житієм” зайнятися можна!
     Ну-ну, скептично зітхнув я. Починай.
     Перед Гнатом виникла віртуальна книга з чистими аркушами і гусячим пером. Гнат схопився за перо і одразу ж закляк.
     І що? Не пишеться? запитав я, відчуваючи навіть якусь провину і співчуття. Справа в тім, що цю “канцелярію” теж я вигадав. Нічого в тебе, братику, не вийде.
     От халепа!насупився Гнат. Але це ще не край.Ми тепер просто до тебе завітаємо. От знайдемо твоє лігво... Принаймні малого я тобі вбити не дам!
     Персе, ти що там, знову із зорями теревениш? висунувся з воза Манойло. Годі вже гаяти час! Хіба не чув? Тут години там десятиліття!
     Е ні, Маню, нічого ти не тямиш! відповів Гнат, роззираючись серед зоряної безодні. Це згори донизу, а з Авторами навпаки, знизу догори. Тут роки там години. Краще йди-но сюди, допоможи в цих галактиках розкумекати. Бо їх тут достобіса всіляких понатикано. Де ж нам той клятий спіральний Чумацький Шлях розшукати? Якісь дивні ті чумаки були, нащо спіралями собі шляхи торували?
     А я тим часом дивився на все це і міркував. І що це за відчайдухи такі навіжені? І де такі тільки беруться? За правдою ладні пхатися і до пекла, і до зірок. І ніщо їх не лякає і не бере. Як той Еней, завзятіший од всіх бурлак. І не виключено, що з такою впертістю вони рано чи пізно таки дістануться і до Творця свого! І поміряються, хто з нас вище. І щось мені підказує, що навіть вайлуватий Манойло виявиться на голову вище за мене. Не кажучи вже про Гната Персаня...
     Ось такі от у мене “перси”, тобто персонажі!
    
    

     * * *

    
    
     ...Поки боєць із позивним Перс пластував до рідної траншеї, тягнучи на собі пораненого Василька, капелан Манойло поливав ворожі позиції з великокаліберного “умки” так, щоб клятавата й носа не здумала висунути. Грець із ним, з тим “перемир’ям” і “режимом тиші”! Потім нехай розбираються, карають... Не стратять же, врешті-решт! А зараз найголовніше хлопця витягти йГната прикрити!
     Такі ось у мене персонажі, тобто герої...
     Героям Слава!
    
    

     * * *

    
    
     ...А дружині я сказав, що шию порізав, коли голився. Таке теж трапляється... іноді;)

  Время приёма: 11:50 11.10.2020