Королеви теж люди...
Королева була вкрай невдоволена: Його Величність вчора зволили намонятися, як чіп, не дочекавшись кінця робочого дня. Мало того, що згрішив сам, змусив згрішити і свого особистого Секретаря. Матуся останнього готувала його до державної служби з дитинства, але хто ж знав, що попадеться такий веселий Король? Попередній Секретар не витримав холеричного темпераменту Його Величності і змінив престижну, але нервову роботу в замку на менш престижну, але спокійну посаду Начальника поштового відділення. Цей же не міг опиратися ні королю, ні матусі. Опинившись між двох вогнів, він накидав дров в обидва: підкорився сюзерену з перспективою відгребти копняків вдома. Удвох вони окупували кутову вежу і звідти з непристойно гучним сміхом жбурляли у туристів камінці і вигукували: «Це вам на сувеніри!» Туристи обурювалися, зважаючи на те, що при вході на об’єкт їм не видали не те що лицарських шоломів, а й бодай завалященьких будівельних касок. Скандал не вдалося придушити, тому вже за вранішнім чаєм з плюшками (тонкий шар тіста і товстий шар кисло-солодкого сиру!) Королева побачила в газетах розгромні заголовки, набрані жирнючим шрифтом, а під ними ганебні фотографії, де Його Величність виглядав, як весела невихована макака. П’яненький в зюзю Секретар зовсім губився на його фоні.
Ну що ж, Королева прийняла рішення. Якщо після стількох «останніх китайських» попереджень Король продовжує чинити неподобства, вона теж може дозволити собі дещо.
Королева розправила плечі, встала з-за столу і, карбуючи крок, залишила столову залу. В коридорах їй постійно перебігали дорогу покоївки, посильні, лакеї і навіть один заблукалий турист. Всі вони, вгледівши Королеву, виструнчувалися, підтягали сідниці і схилялися у вітанні. Сьогодні правителька знайшла в собі тільки сили кивати головою у відповідь. Від сорому за Його Величність слова затвердівали ще в мізках на шляху до голосових зв’язок.
Королева відкрила двері своєї спальні, проминула розкішне півторамісне ліжко і пройшла до гардеробної. Там на білих манекенах висіли кілька бальних суконь у синіх відтінках (улюблений колір Її Величності), а під ними стояли взуттєві коробки з фірмовими вензелями на кришках. Королева, не роздумуючи, відкрила одну з них. Всередині, загорнуті у напівпрозорий пожовклий папір, лежали бальні туфлі синього атласу з діамантами на ремінцях від модного дому Шармель.
Історія появи в замку фірмової коробки з туфлями була загадковою: її на своє вісімнадцятиріччя знайшла серед інших подарунків прабабка Королеви. Ані вітальної картки, ані візитівки в коробці не було. Це виключало участь в сюрпризі самої Великої Мадмуазель, певно ж знайомої з правилами етикету. Той, хто подарував туфлі, побажав залишитися інкогніто. Таємниця їхньої появи так і залишилася таємницею.
Туфлі-знайди полонили серце з першого погляду: вони не натирали ногу, були міцні, зручні і невимовно прекрасні.
Скоро на іменинницю очікував ще один сюрприз: на балу туфлі самі танцювали за неї. Вони могли танцювати за всіх, хто їх взує. Правду кажучи, прабабуся Королеви танці не любила і танцювала поганенько (тільки тс-с-с!), тому чарівні туфлі Шармель стали прекрасним виходом для неї та всіх її нащадків жіночого роду. Дорогоцінне взуття дбайливо передавалося від матері до старшої доньки, а його чудові властивості трималися в секреті. Категорично заборонялося виносити туфлі за межі королівського замку, продавати або дарувати. За своєю цінністю вони дорівнювалися до державних скарбів.
Королева теж не любила танці, але вінтажне взуття від Мадмуазель Шармель їй дуже, дуж-ж-же подобалося! І їй треба було якось розвіяти кепський настрій. Королева вона, зрештою, чи ні? Тому вона перевдяглася у діловий костюм кольору дощового ранку, рішуче взула фамільні туфлі, прихопила портфель і пішла на роботу.
За ворітьми Королева спробувала спіймати чорне таксі з білими шашечками, але машини проносилися повз, обдаючи правительку своїми вихлопами. Ніхто з пасажирів не висловив бажання підвезти Королеву, певно не впізнаючи її без королівської діадеми. Що ж поробиш – демократія! Королева зітхнула і пішла пішки, благо, до благодійного фонду, який вона очолювала, було всього з десяток кварталів.
Перша неприємність чатувала на неї вже за рогом, біля музичного магазину. У вікні стояли колонки, звідки на всю вулицю ритмічно гупав бадьорий реп. На тротуарі було розстелено щось схоже на шмат лінолеуму, і на ньому хизувалися своїми вміннями хіп-хопери.
Королева, яка до того йшла чітким легким кроком, як і личить леді, раптом запнулася, підстрибнула на місці, і ноги мимоволі понесли її на імпровізований танцмайданчик. Вона так стрімко вискочила на нього, що хлопець з дредами ледь устиг відкотитися вбік. Королева з широко розкритими від нестями очима стала в позу, дочекалася вступу і, не випускаючи з рук портфеля, пішла ритмічно рухатися під музику. Вона вигиналася і схилялася до землі, підсмикувала вузьку спідницю і стрімко присідала, тіпала сідницями і сексуально скидала головою. Ноги у бальних туфлях спритно виводили незнайомі па. Шпильки вилітали з зачіски, волосся мотилялося, прикриваюче почервонілі щоки і зшаленілі очі правительки.
Натовп ріс. Щохвилини підходили нові й нові глядачі, принаджені схвальними вигуками хіп-хоперів.
- Хей, бро, - сказав один іншому, - то не наша Королева запалює?
- Чувак, ти крейзанувся! - сказав другий. – Хіба вона в «темі»? Ця лялечка просто схожа на неї. Йоу, крихітко, наддай спеки!..
Королева наддавала. Портфель, в який вона вчепилася, мов у рятівний круг, літав навколо неї в небезпечній близькості від глядацьких носів. Нарешті неймовірним зусиллям волі, з вигуком «Мені ж на роботу!» Королева зіскочила з танцмайданчика і побігла геть. Ноги неохоче підкорилися.
«Шо за ...?» - по-простонародному подумала Королева, бо в дипломатичній мові, якою вона звикла спілкуватися щодня, потрібних виразів, як відомо, немає. Вона завернула за ріг і, обсмикуючи спідницю, розпашіла і вкрай засоромлена, поспішила якнайдалі звідси. Позаду лунали аплодисменти і вигуки «Браво!».
«Що це на мене найшло? – роздумувала Королева, так-сяк прибираючи розкуйовджене волосся. – Сьогодні місячна повня? Або Парад планет, про який я нічого не знаю? А може мене зурочили? Чи...»
Тут вона глянула на свої вінтажні туфельки від Мадмуазель Шармель. Ті виглядали цілком безневинно, сиділи на нозі ідеально і бадьоро цокали по тротуару.
«Хіба мої туфлі можуть танцювати хіп-хоп? Адже їм вже більше семидесяти років, - думала Королева, перебігаючи дорогу. – Я була впевнена, що вони танцюють тільки вальси та аргентинське танго».
В цей момент вона проходила повз великі французькі вікна на першому поверсі старовинного будинку. Одне вікно було напівпрочинене, і зсередини до Королеви долетіло:
- Перша позиція! Demi-plie!.. Нижче! Не відривайте п’яти від підлоги!
Королева знов запнулася на місці і встала рівно, наче держак від лопати проковтнула. Схоже, після hip-hopheelsтуфлі вирішили «скуштувати» на смак балет. Ступні в атласних туфельках боляче вивернулися, коліна повільно зігнулися, підбор шкрябнув литку.
- Battment fondu!..
Напружившись як слід, Королева виконала якусь балетну закарлюку. Портфель по-дурному бовтався у неї в руці.
- Pas de bourree!.. І-і-і pirouette!
Пручаючись з усіх сил, Королева крутнулася в карколомному піруеті, зробила кілька grand jete поспіль, порвавши при цьому спідницю і капронові колготи, і поспіхом залишила «сцену». Довелося обачніше вибирати шлях, щоб не спокушати чарівні туфлі.
Їй майже вдалося дістатися офісу без підступних демаршів з їхнього боку, тільки біля самих дверей вона наштовхнулася на яскравий натовп циганок. Вони голосно співали і танцювали, акомпануючи собі на бубнах та гітарі. Королева в паніці прикрилася портфелем, наче це могло зупинити її норовливе взуття. Одна з циганок причепилася до правительки:
- Ай, моя хороша! Куди поспішаєш? Все бачу, все знаю. Позолоти ручку, красуне, все про тебе скажу!
Під знеможливий гуркіт бубнів та перебір струн Королева мимоволі затрясла плечима, грудьми і, долаючи опір туфель, втекла за скляні двері офісного центру. Там вона перевела подих, так-сяк оправилася і піднялася ліфтом на тридцять другий поверх. Тут вже точно не буде ніякої музики!
Вона залишила портфель в своєму кабінеті і пішла до конференц-зали, де передбачалося обговорення майбутнього дипломатичного заходу. У вузькому малолюдному коридорі назустріч їй легкою ходою «від стегна» дефілювала Дійсна Фаворитка Його Величності. Вона нібито відповідала за зв’язки з громадкістю, а натомість була таким собі «сарафанним» радіо, обслуговуючи в першу чергу інтереси Його Величності (передача пліток і плетіння інтриг). За цю сумнівну роботу вона отримувала неабияку платню. Порівнявшись з Королевою, Фаворитка ледь повернула до неї обличчя і в пів голоса сказала:
- Мавпа!
«Нечувано! – могли б подумати ви. – Порушення субординації та етикету!» Дійсно, років двісті тому Фаворитку за такий вибрик стратили б двічі, а то й тричі. Зараз її можна було хіба що значно понизити в посаді, скажімо, до прибиральниці. І не видавати гумових рукавичок. Не понижували її тому, що Королева не давала прецедентам розголосу. По-перше, це було тільки їхнє зведення рахунків, і нічиє більше, а по-друге, не хотілося давати Королю приводу для жартів та кпинів щодо жіночого суперництва.
Історія була стара, як світ: в ранньому дитинстві Фаворитка разом з малою Королевою (тоді ще Принцесою) відбувала всі покарання у кутку за дитячі пустощі, потім стала найкращою подругою у підлітковому віці і зрештою додружилася до Першої Фрейліни Її Величності. Коли Королю захотілося якось освіжити своє одноманітне королівське, а заразом і супружнє життя, він звернув своє всевидюще око на Фрейліну Королеви і зробив їй недвозначну пропозицію. «Ощасливлена» високою увагою Перша Фрейліна швидко порівняла в умі можливості і прибутки, які надає нова посада, і без усіляких сумнівів змінила пухнасту шкурку Першої Фрейліни на шорстку луску Фаворитки. Тільки по старій пам’яті Королева спускала колишній подрузі її недоумкуваті вибрики – надто довго та залишалася в тіні вінценосної подруги. Виділитися їй, виявляється, ой як хотілося, а не було чим...
- Мавпа!
Королева зробила вигляд, що не почула. Проте туфлі, вочевидь, сприйняли це як команду до мім-вистави. Королева раптом відчула, як лопатки смикнуло назад, а голову низько опустило вперед. Вона зігнулася удвоє і сперлася кісточками пальців у підлогу. З горла вирвався виск і немелодійне хихотіння. Королева спаленіла від непристойності свого положення і чимдуж поскакала до конференц-зали. Там вона на очах своїх ошелешених співпрацівників змусила себе розігнутися і скинула туфлі.
- Отак-о краще... Pardonne moi! – сказала вона і сіла на своє місце.
Через тиждень делегація, очолювана Королевою, прибула в одну далеку південну країну, щоб взяти участь у конференції, присвяченій захисту прав тварин. Тамтешні тварини в своїй більшості були такі небезпечні, що їхнім правам в принципі нічого не загрожувало, але міжнародні стосунки зобов’язували.
Після того, як обидва представництва країн підписали договір про подальшу співпрацю, в холі готелю відбулася вечірка з коктейлями. Королева випила трохи шампанського і потанцювала з кількома дипломатами. Її чарівні туфлі від Мадмуазель Шармель поводилися бездоганно. Скоро Королева натякнула черговому кавалеру на втому і відбула, дозволивши своїм підлеглим веселитися далі. В номері вона зняла дорогоцінні туфлі і сіла чекати під дверима.
Про любов своєї колишньої подруги до бальних туфельок вона знала давно. Знала, що Фаворитка Його Величності таємно і несамовито заздрить їй, адже чарівні туфлі не купиш у крамниці за рогом. Окрім того мати в своєму розпорядженні такі туфлі вона не могла за статусом.
Скоро почувся п’яненький, схожий на кумкання, сміх в кінці коридору, потім нетверді кроки кілької людей. Королева визирнула у шпарину: Фаворитка Його Величності майже висіла на двох гарних рослих пажах і весело сміялася. Всі троє виписували ногами кренделі і час від часу підпирали стіни, аби не впасти.
«Так я і думала!»
Королева спритно виставила туфлі в коридор, начебто для того, щоб обслуга готелю привела їх у порядок, і зачинила двері. За хвилину п’яне вуркотіння раптом стихло і почулися дрібні нервові кроки, що швидко віддалялися. Щось гухнуло, ніби хтось упав, почувся тихий сміх, хлопнули двері через два номери навпроти, і все стихло. Королева визирнула – за порогом було порожньо. Вона ядуче всміхнулася і відправилася в душ.
Про зникнення туфель Королева нікому не сказала.
Першого робочого дня вона вдягла звичайні ділові туфлі на низьких підборах і без пригод прийшла в офіс. На тридцять другому поверсі у вузенькому коридорчику було велелюдно. З усіх боків йшов обмін думками щодо вчорашнього футбольного матчу. Назустріч правительці легкою ходою «від стегна» дефілювала її суперниця. На ногах у неї викрашалися сині туфельки від Мадмуазель Шармель, і діамантові пряжки виклично мерехтіли у світлі ламп. Дехто впізнавав їх і запитально підіймав брови. Фаворитка зверхньо дивилася на всіх, мовляв, що ви можете сказати, якщо навіть Королева-тюхтійка мовчить?
Порівнявшись зі своєю вінценосною суперницею, Фаворитка відкрила рота, щоб знов бовкнути якусь дурницю, але вперше Королева перебила її:
- Жаба! – сказала вона, не повертаючи голови, і із задоволенням почула, як Фаворитка гепнулася животом на підлогу, розкарячилася і зашкребла підборами килим.
- Куе-е-е-е-е! – закумкала вона здивовано і незграбно застрибала по коридору. – Куе-е!
Люди пооберталися на дивний звук і вражено завмерли. Гул голосів змовк, настала гнітюча тиша – густа, як смола.
- Куе-е-е!
Королева, не зупиняючись, дістала телефон і набрала номер:
- Добридень! Я б хотіла записатися на танці...
А чарівні туфлі наступного дня підкинули їй в кабінет. |
Рассказ открыт для комментариев