 |
|
| |
20:23 19.05.2023
Сегодня (19.05) в 23.59 заканчивается приём работ на Арену. Не забывайте: чтобы увидеть обсуждение (и рассказы), нужно залогиниться.
13:33 19.04.2023
Сегодня (19.04) в 23.39 заканчивается приём рассказов на Арену.
|
|
|
|
|
|
Все свідоме життя я вважав себе нічим не гіршим за інших. Ні, не так. Відверто кажучи, в глибині душі (чи якогось її аналогу, якщо душі не існує) я вважав себе навіть кращим більшості. Не найкращим, ні – я не настільки схиблений. Найкращим я ніколи не був. Потрапляння до перших трійок-п’ятірок-десяток кращих учнів, спортсменів, студентів – це моє. Але перших місць-перемог здобулося настільки небагато, що їх можна вважати випадковими.
Звісно, десь поряд існують (не живуть) люди, які вважають себе другосортними, третьосортними, другорядними, недолугими, недоколиханими, обділеними, ображеними, зневаженими, зрадженими, обкраденими, нещасними, некрасивими, неперспективними, безталанними, недооціненими оточенням, соціально і сексуально знедоленими, вдареними в тім’ячко при випадінні з колиски, казковими довбодзьобами, невдахами, неввікнами, ймовірно важко чи невиліковно хворими, фізично чи розумово неповноцінними. От скільки у нас слів є для такого випадку! І це ж далеко не всі. Що ж, нехай людей з заниженою самооцінкою досить багато. Але також багато і тих, хто вважає себе альфа-особистістю, значно кращим за всіх та гідним набагато більшого, аніж досяг наразі. А ще про оте «більше» я не просто рефлексую, а ще й щодня потрохи наближаю в нотаріальній конторі де маю честь працювати. Я в загоні номер два!
Також, я не граю в лотереї та не ходжу до церкви. Не через ідеологічні переконання, просто вважаю марним. Не граю та не дивлюся футбол, для цього ця безглузда біганина? Не для мене походи в ліс з ризиком заблудитися, в гори з ризиком зірватися в прірву, потрапити під лавину чи замерзнути. Вода – не моя стихія, ще не вистачало потонути. Те ж саме з літаками – навіщо зайве ризикувати? Це нерозумно. Розрекламована надійність авіації – це дуже добре, але новини час від часу надходять геть протилежні. Як не техніка відмовить, то екпіаж підведе. І не те щоб я боявся цього всього. Зовсім ні. Інколи і літаю, і плаваю, і в ліс ходжу, але вміру, без фанатизму. Коли є в тому необхідність. Тобто, я нормальна людина. Мене всі поважають, а дехто, сподіваюся, навіть і заздрить. То ж, коли зі мною почала траплятися те, про що писатиму далі я був дуже здивований.
До чого я веду? Коли вважаєш себе кращим від інших, то автоматично очікуєш, що жодні прикрі халепи з тобою не трапляться. Сподіваєшся, що наперед все прорахуєш і завбачливо постелиш соломку куди падатимеш. Але життя не позбавлене сюрпризів, переважно – неприємних.
Не відкрию Америки, кожен, кому хоч трохи властива спостережливість, помічав: коли починаєш щось в інтернеті гуглити, то потім тебе ще довго засипає рекламою того, що шукалося. В цьому немає нічого катастрофічного, хіба що трохи дратує коли ти щось уже придбав, а тебе ще довго радують більше не потрібною рекламою та ще й, що прикро, з меншою ціною товару.
Схожа ситуація, коли ютубчик тобі підшукує і пропонує подивитися щось схоже на те, що ти вже переглядаєш. Зрозуміло, що це не випадково відбувається, а якийсь хитрий алгоритм чи нейромережа оцінюють, що могло би тобі сподобатися.
Також, особливо спостережливі параноїки помічали, що навіть не потрібно щось шукати, а досить написати товаришеві по якому-небудь месенджеру: «От думаю смартфон придбати» і далі пишеш модель. При цьому ти стовідсотково впевнений, що ту модель ще ніде ще не гуглив. Але дивним чином, ті хто підбирають тобі рекламу дізнаються, яка модель тебе цікавить і вуаля: насолоджуйся інфою про омріяний дівайс. Найбільш параноїдні параноїки переконують, що реклама до них починала надходити коли вони не тільки нічого не гуглили й нічого нікому не писали, а тільки обмовилися в телефонній бесіді або й взагалі: просто говорили при неактивному телефоні. Що ж, такий зараз світ. Наші пристрої живуть своїм життям і, ймовірно, шпигують за нами. Ми не контролюємо, яку інформацію вони приймають, яку передають. Адже навіщо пересічній людині цим заморочуватися? Все ж для нашого блага. Щоб ми більше купували, менше часу гаючи на пошуки. Тобто, як каже мій товариш: «Ну камон», що в даному контексті перекладається як: «Та змирися з цим».
Але одного зовсім не прекрасного дня я помітив, що в моєму смартфоні почала з’являтися реклама речі, яку я не тільки ніколи досі не шукав, нікому про неї не писав, але й нікому про неї не говорив. Я всього-навсього ТІЛЬКИ ПОДУМАВ про неї.
Як таке може бути? І я запитав себе це ж. Як? Можливо, випадковість. Можливо, я не пам’ятаю, що гуглив і що озвучував? Найімовірніше, що виникнення в моєму мозку цієї речі можна було прорахувати. Адже нічого абсолютно рендомно в голові не з’являється. Якийсь був певно логічний чи нелогічний ланцюжок, якийсь потік свідомості, який згенерував абсолютно ідіотську ідею придбання електробритви.
Гм, це ж можна перевірити. Досить навіть легко. Придумати інші три речі, які мене ніби то цікавлять. І які мене ніколи не цікавили раніше. І щоб ці речі були абсолютно не пов’язані одна з одною. Телефон при цьому залишити якомога далі, чи самому триматися віддалік від нього. Записати слова на папері. І дивитися, що з того вийде? Чи з’явиться в телефоні їхня реклама?
Сказано – зроблено. Залишивши смартфон вдома, з ручкою так клаптиком паперу в кишені я спустився у двір. Сівши на лавочку біля під’їзду я задумався: що ж такого я точно ніколи не шукав і нікому не говорив, що хочу купити? Перша річ спала на думку швидко: шапочка для плавання. Абсолютно не потрібна мені річ, адже плаванням я зовсім не захоплююся. Чим я ще не захоплююся? Лижі! Непоганий варіант. Дике поєднання: лижі і шапочка для плавання. Чи можна їх вирахувати логічно з точки зору переліку моїх «нехоббі»? Але все ж бажано, щоб третя річ була зовсім не пов’язана з першими двома. Наприклад – щось космічне. Нормальній людині гуглити про космос в голову не прийде. І я ніколи космосом не цікавився. Через вищезгадану марність. Що ж космічне можна пошукати? Планету якусь. Які я знаю планети? Земля, Марс, Венера – буде дуже тривіально. Якусь треба менш розпіарену планету. Наприклад... Нептун, Уран, Плутон... Хай буде Плутон! До речі навіщо тим дітям втовкмачувати в школі назви планет? Навіщо голову дурницями засмічувати. Хоча, з іншого боку, згодилося ж: для рендомного запиту в гуглі. Врешті, припинивши внутрішні дебати, я дістав з кишені клаптик паперу і записав:
- шапочка для плавання
- лижі
- Плутон.
Склавши папірець та сховавши його глибоко в кишеню, я майже бігом кинувся в під’їзд, домів. Спрацює чи ні?
Зайшовши до квартири, я не одразу кинувся до телефону, а ще кілька секунд походив по кімнаті подумки повторюючи: шапочка для плавання, лижі, Плутон, шапочка для плавання, лижі, Плутон.
Для певності, я взяв смартфон до рук і дивлячись в його неактивний екран ще раз подумки повторив ідіотський рендомний список.
Після цього запустив ютубчик. Руки тремтіли від хвилювання. От заплатив би за ютуб-преміум то й не переймався б нав’язливою рекламою та не мав би жодних проблем. Іноді потрібно платити! Можливо, поки не пізно, варто замовити. Але було вже пізно. Перше запропоноване відео було «Чому Плутон перестав бути планетою?». Далі ще якісь відео про Плутон. За ним як правильно підібрати шапочку для плавання. Десь всередині списку майнуло про нові моделі лиж. Приємного мало. Теорію про читання думок можна вважати підтвердженою. Стоп, якщо це щось може читати думки – чому ж воно не може їх диктувати? І взагалі – повністю перехопити контроль над моїм мозком та моїм тілом?
Не підказуй, дурню! Зупинив я себе. Але, знову ж таки, якщо воно читає думки, то ця думка йому вже відома. Як боротися з чимось чи кимось, хто може прочитати твої думки? Я ж не персонаж фільму «Кін-дза-дза», не вмію думати те що потрібно. Може повторити тест? Не бачу сенсу. Марна трата часу. Де ще в нас рекламу показують? Телебачення! Якщо я зараз ввімкну рендомний канал і там побачу рекламу чогось з «шапочка-лижі-Плутон», можна сміливо вважати себе божевільним. Щось схоже, наскільки мені відомо, спостерігають алканавти, до кого приходить «білочка». Але ж я напередодні, не те що не зловживав, а навіть не вживав. Відомо, що наркотичні речовини можуть дати схожий ефект. Ймовірно. Знаю це теоретично, адже сам їх ніколи не куштував. Це ж шкідливо для здоров’я!
Не забігай наперед, вмикай телевізор! – зупинив я потік панічної маячні. Кілька десятків секунд поки завантажувався старенький «Філліпс», здавалося, ніколи не закінчаться. – Але це ж той самий Андроїд, що й в смартфоні. Тільки в профіль. Треба інший телевізор. Бажано-старезний, з кінескопом. В бабусі такий. Та давай степ-бай-степ, спочатку протестуємо цей, а далі поїдемо до бабусі. Дарма, що в інший кінець міста доведеться добиратися. Зате буде час подумати. І зовнішню рекламу проглянути.
А взагалі, звідки теорія, що вся реклама довкола має адаптовуватися до твого мозку? Чому всі повинні бачити «шапочку-лижі-Плутон»? Звісно, це лестить, але чи не простіше виконати маніпуляції з зоровим нервом, сітківкою ока чи якоюсь ділнкою в моєму черепку, що відповідає за отримання візуальної інформації. Десь я таке читав. В якійсь дуже науково-фантастичній книжці. Коли ж ти нарешті ввімкнешся!? Я вже з десяток правдоподібних конспірологічних теорій встиг вигадати.
Врешті, на екрані з’явилася сторінка головного меню. Який обрати канал? Телемагазин?! Логічно! На екрані з’явилася миловидна, щедро наштукатурена ведуча. Пластична хірургія та глибоке декольте робили шанси запам’ятати її обличчя мінімальними.
– А тепер, шановні телепокупці, черговий лот. Як каже народна мудрість, готуй сани влітку, а воза взимку. Надворі літо, то ж ми пропонуємо вам... ні, не сани, а унікальні лижі вітчизняного виробництва та ще й по унікальній ціні. Тільки сьогодні і тільки в нас..., – ведуча ще продовжувала розказувати про унікальність технології виготовлення та конструкції, неперевершеність пропозиції, але я не зміг змусити себе цю тираду дослухати. Це вже занадто! Треба перевірити, чи ще хтось це бачить. Комусь дзвонити, чи піти до сусідів? Останнє краще: і сам ще раз переконаюся, і побачу реакцію сторонньої людини. Отже, до кого ми завітаємо? Найпростіше, до Марії Іванівни – вона точно вдома.
Так і сталося. Сусідка, зважаючи на похилий вік рідко покидала квартиру. Привітавшись, я якомога культурніше та переконливіше (довелося збрехати про ламання власного ТВ та нагальну необхідність перевірити наявність в ефірі розпродажу біжутерії) пояснив своє дивне для адекватної людини прохання: ввімкнути «Телемагазин». Оскільки я був у білому списку сусідів, то мене впустили всередину та ввімкнули клятий канал. Та ж телеведуча досі розказувала про ті ж лижі, розповідь доповнювалася відео з лижниками, які на шаленій швидкості з’їжджали з якоїсь гори, а зупинившись починали вихвалювати пластикове диво вітчизняного виробництва.
– Маріє Романівно, ви це бачите? – спитав я спантеличену сусідку.
– Бачу! – схоже, бабуся була ладна на все аби якнайшвидше повернутися до перегляду серіалу.
– Скажіть, будь ласка, що ви бачите? – моєю метою було отримати відповідь лижі, попередньо не озвучуючи її.
– Лижі рекламують, а ти хотів біжутерію.
– Ой як хотів, – погодився я, вибачився за незручності і попрощався.
– Отже, лижі для всіх, лижі для всіх, лижі для всіх, – подумки, як поламаний робот повторював я, відмикаючи власну квартиру. Креативні ідеї закінчувалися і я відчув, як підкрадаються страх та паніка. Зайшовши на кухню, я підійшов до вікна. За склом продовжувався звичайний літній день: на дитячому майданчику під наглядом дорослих і без нього гралися діти. Ряди запаркованих машин чемно чекали, коли їх власники надумають кудись поїхати. Нікому не було діла до мене і моєї проблеми. Нікому з них. А комусь вочевидь, було діло. Хтось дуже могутній намагається звести мене з розуму. Можливо, лижі якраз і натяк на це. На приказку: «Стою на асфальті в лижі узутий, чи то лижі не їдуть, чи зі мною щось не так». Чи «лижі» з тієї ж причини, не так уже й випадково, вибрав мій мозок.
На полиці ледь чутно щось шептало радіо. О! Протестуємо ще й і його. Додав звуку:
– В нашій студії відомий український письменник-фантаст Ігор Сілівра. Доброго дня, Ігорю! – початок передачі мені сподобався. Жодних шапок-лиж-Плутонів.
– Доброго дня вам та радіослухачам, – привітався гість.
– Шанувальникам фантастики Ігор відомий романами в жанрі стім-панк. Хто не в темі, стім-панк – напрям фантастики, в якому технології опираються на використання пари, – це просто чудово, відзначив я.
– Але нашу розмову ми розпочнемо з нетипового для автора твору, в якому описується заселення периферії Сонячної системи: Плутона... – Ні! Не стримався я і вимкнув приймач. І радіо інфіковане.
Піду краще в мінімаркет, куплю пляшечку не скажу чого. Що б я не вирішив випити, буду звинувачений якщо не в пропаганді нездорового способу життя, то в пропаганді здорового. І першим і другим поваги в наш час не доб’єшся. Сказано-зроблено. Не минуло й десятка хвилин, як я на тій же підпід’їздній лавочці сьорбав холодне не скажу що. Сьорбав і думав. Що далі? Невже ось-ось з’явиться в голові залунає громоподібний голос і театрально вишколеним басом промовить:
– Ну що, гівнюку? Чи увірував ти в мене?
– Ти хто? Запитаю я?
– Всемогутній Цифробог!
– Цифробог чи цифробот? – перепитаю я.
– Не богохульствуй!
Яка маячня! Чому люди так влаштовані, що за будь-якої нагоди шукають якесь божественне втручання? Чому б не пошукати раціонального пояснення? Наприклад... Наприклад, вторгнення інопланетян. З Плутону! Плутон – натяк. Але легше повірити в Цифробога, аніж в життя на Плутоні.
Не відволікайся, думай! Думай, що робити?! Виглядає так, що саме час приміряти шапочку з фольги. Господи, що не ідея, то все більш ідіотська. Чи не така вже й ідіотська? Як працюють шапочки з фольги? Як захисний екран чи як антена? Але ж люди радять! А шапочка для плавання – можливо, була натяком, підказкою? Чому б не спробувати, але тільки вдома і тільки коли вдома наодинці. Про те щоб вийти на вулицю в такій шапочці можна навіть не мріяти. Зашквар! Шпиталізують! Чи можливо, саме час до психлікарні. Скільки разів я сміявся з людей в шапочках, а тепер ось піду в той же мінімаркет купувати фольгу. Але ж фольга – не вирішення проблеми, а радше, спосіб трохи заспокоїтися.
В Стівена Кінга схожі історії закінчують морем крові та горою трупів. В фіналі приїжджає поліція, але уже пізно. Таке мене не влаштовує. Потрібні ще ідеї. Що ми маємо? Мене «зламали», підібрали пароль, отримали доступ. Ще не з’ясовано повний чи частковий. Що в таких випадках роблять? Запускають антивірус, форматують диски. Це не підходить. Міняють паролі? Я і старого свого не знаю. Але можна змінити номер телефону-сімкарту, купити новий смартфон, завести нові акаунти, не розблоковувати телефон через FaceID чи відтиск пальця. Задоволення вийде недешеве, та альтернативи йому не видно. Але почнемо з фольги і ще однієї пляшки не скажу чого.
Я людина дії. Робота помічником нотаріуса дисциплінує мимоволі. Тому усе задумане на лавочці, я здійснив того ж дня. Навіть банківською карткою ніде не розраховувався, тільки кешем. Сімкартку купив у вуличних продавців. Максимальна анонімність і конспірація. Коли вдома допивав третю пляшечку не скажу чого, надворі уже сутеніло. Здається, все спрацювало. Ютуб під новим акаунтом не пропонував жодних шапок-лиж-Плутонів. Перемога! ТВ та радіо не вмикав для уникнення зайвих ризиків. Шапочка з фольги постійно відволікала своїм шелестом, але, сподіваюся, з часом до цього звикну. Цікаво, чи зручно буде в ній спати. До речі, намучився з її виготовленням, поки здогадався перемотувати фольгу з рулону прямо на голову.
– Оце деньок видався, – думав я намагаючись заснути. – Але я молодець, зламав систему. Дірку тобі від бублика, Цифробоже, а не мене красивого та розумного! Хоча, можливо зарано святкую перемогу і мій повторний злам – це тільки питання часу?
А якщо не тупити і на деякий час уявити себе без шапочки з фольги, то чи не слід подумати, як використати оцей, хай і односторонній, контакт невідомо з ким собі на користь.? Якісь підказки отримувати, поради, інформацію про інших зламаних (адже, мабуть, про них Цифробогоботу відомо усе).
Тієї ночі я заснув швидко... Не зважаючи на шарудіння шапочки з фольги.
|
|
| |
|
Рассказ открыт для комментариев