 |
|
| |
12:11 08.06.2024
Пополнен список книг библиотеки REAL SCIENCE FICTION
20:23 19.05.2023
Сегодня (19.05) в 23.59 заканчивается приём работ на Арену. Не забывайте: чтобы увидеть обсуждение (и рассказы), нужно залогиниться.
|
|
|
|
|
|
Рідна хата радо блиснула свіжовимитими вікнами. Мама, як завжди перед святами чи приїздом гостей, навела лад. Раніше Інна допомагала трусити рядюжки, мити підлогу, мести двір, поки мама готувала і збирала на святковий стіл.
– Доню! – мама вилетіла з дверей.
Радісно загавкав Рудий, натягуючи ланцюг і намагаючись дострибнути до дівчини.
– Вже півроку минуло, як ти на Різдво приїздила, – жінка витерла вологі очі фартухом.
– Так карантин же, мамо! Лише тиждень, як автобуси пустили.
– А Тонька-сусідка вже місяць на роботу на міста щодня їздить! – обурилася мама.
– Так вона ж працює медсестрою в обласній лікарні. Для медпрацівників організували спецтранспорт. Хто ж лікувати хворих буде?
– Яких хворих, доню? Ти хоч одного бачила? У нас за цей час тільки Яків Петрович хворів, але йому вже за 80 років, – і тихіше додала. – У нього взагалі гіпертонічний криз був.
– Те, що у вас всі здорові, то добре. Але в місті інакше.
– Тонька розповідала, – кивнула мама.
– Ось бачиш!
– Доню, я телевізор дивлюся. Все знаю. Але в нас нема часу хворіти. Як тут зляжеш, коли город не полотий і худоба негодована? Розкажи краще, як ти?
– Нема чого розповідати, – посміхнулася Інна, – останнім часом з дому взагалі не виходила. Вся робота в дистанційці. Комп’ютер вже бачити не можу, навіть не вмикала останніми днями. Наступного тижня до офісу повертаємося. Нарешті.
У розмовах пролетів день. На ранок Інна допомогла мамі з хатньою роботою, а потім «зависла» на черешні. Яке ж це задоволення – наїстися досхочу немитої черешні з дерева!
– Інно! Це ти? – питання пробилося крізь черешневу завісу.
– Галю? – Інна впізнала голос шкільної подруги. – Я зараз.
Повільно злізла з дерева, намагаючись не розсипати черешню, набрану до кишень і в поділ футболки. Жадібні очі не домовилися з черевом, але черешні багато не буває.
– Привіт! Давно тебе видно не було. Раніше кожного місяця приїжджала, – образливо протягнула колишня однокласниця.
– Нічого ж не ходило через карантин, – почала пояснювати Інна.
– Та не зважай, я все розумію. Приходь ввечері в гості. Сьогодні ж Купала. Погуляємо над річкою, потеревенимо. Як колись...
Раніше дівчата справді на купальські свята і віночки плели та пускали річкою, і на залицяльників ворожили. Але нічого з тих ворожінь не справдилося ані в Інни, ані в Галі. Правда, Інна вступили після школи до університету, прожила п’ять років у гуртожитку і вже другий рік працювала в серйозній фірмі. Винаймала спочатку кімнату, а тепер і невеличку квартиру в центрі міста. Хазяйка, яка наїздами з Італії бувала в місті, навіть запропонувала викупити дівчині ці тридцять метрів і враховувала щомісячну плату як внески за квартиру. Тож Інна вважала квартиру майже своєю. А ось з хлопцем поки що не щастило. Але то таке. Все життя попереду... Встигне, якщо захоче.
– Так що? – Галя легко смикнула подругу за футболку.
Проте цього виявилося досить, Інна не втримала край, і соковита яскраво-червона черешня посипалася на землю.
– От незграба! – засміялася Галя. – А кажуть, що це в мене все з рук валиться.
Порівняння було недоречним, але Інна вдала, що не звернула уваги. Усе ж таки шкільна подруга. Раніше годинами не могли набалакатися, але щоразу все важче вдавалося знайти теми для розмов, які б цікавили Галю.
– Добре, – відповіла Інна, піднявши останню черешню з землі.
– Домовилися, чекатиму на березі.
Мамі ідея дочки приєднатися до молодіжних забавок сподобалася. Звісно, не сидіти ж вдома щовечора. Але до запрошення Галі вона поставилася з пересторогою.
– Я б на твоєму місці ночувала вдома.
– Чого це? Раніше ти ніколи не була проти, якщо я в Галі лишалася. Ми ж з п’ятого класу дружимо, – з подивом відповіла Інна.
– Знаєш, останнім часом Галя дуже змінилася, – жінка зробила паузу, підбираючи слова. – Працювати не хоче, про сестру не дбає.
– А де тут працювати? Нема ж роботи в селі, – здивувалася Інна.
– Раніше хоч в магазині підпрацьовувала. Все ж якісь гроші. Ось ти в мене така молодчина. І хату в місті маєш, і себе годуєш. І мені підкидаєш, – мама помовчала, але потім додала: – До речі, твоя Галька бігає до Меланки Сторожихи. Будь уважна: не пий і не їж нічого, якщо частувати буде.
– Ти думаєш, Галя може мене отруїти? – Інна засміялася.
– Хто зна. Меланка більше до злих чарів вправна. Ти сама це знаєш. Хоч знахарка вона і непогана.
– Так, може, Галя хвора? – Інна намагалася переварити інформацію.
Бабу Меланку все село знало як ворожку, але зверталися до неї в крайньому разі, коли вже нічого не допомагало. Деякі сміливці поза очі називали бабу відьмою. Проте в очі не наважувався ніхто. Раніше Галя завжди обходила хату ворожки сусідньою вулицею. Що ж змінилося? Що мало статися, щоб подруга пішла з власної волі за допомогою до відьми?
– Хвора? Не думаю. Виглядає цілком здоровою. Те, що в неї руки не з того місця ростуть, це не лікується, – зло сказала мама.
– Чого одразу «не з того місця»? – Інні не подобалося те, що вона почула. – Справді, Галя не дуже вправна у господарстві...
– Не дуже вправна? Та їй взагалі нічого довірити не можна! За що не береться – все через пень-колоду. Лопату недавно попросила – так повернула зламану в двох місцях!
Інна знала про цю проблему подруги. Але списувала не неуважність і незграбність. Вдома постійно щось псувалося: ламалося, перегорало, губилося.
– Мамо, ти не хвилюйся. Все буде добре. Галя просто трохи необережна і неуважна. А до баби Меланки, певно, бігає, щоб нареченого наворожити. Їй давно заміж хочеться, а вийти нема за кого. Всі нормальні хлопці до міста подалися. Суцільний непотріб лишився.
– Може, ти і права, – погодилася мама. – Але будь уважна.
Вечір удався. Річка виблискувала у світлі місяця і величезного вогнища, яке молодь запалила на березі. Коли дрова трохи прогоріли, пари почали стрибати через вогонь. Інна з Галею стояли осторонь. Для таких забавок вони вже були застарими.
– Пригадуєш, як ми так само веселилися? – Галя замріяно примружила очі. – Я з Петром стрибала. Мало мамину спідницю тоді не спалила.
Дівчата розсміялися.
– Я давно Петра не бачила. Він же наче в селі лишився?
– Якби ж то, – сумно протягнула Галя. І різко продовжила: – Він у Києві давно. Іноді навіть телефонує. По старій пам’яті. Коли дружину з дітьми на відпочинок відправляє.
– Зрозуміло.
– Що тобі зрозуміло? Ти ж як сир у маслі катаєшся, горя не знаєш. Приїздиш сюди похизуватися, як у тебе все добре!
В очах Галі відбилося згасаюче полум’я ватри. Інні стало моторошно.
– Я не хизуюся, і проблем у мене вистачає. Працюю з ранку до вечора, щоб нормально жити.
– Ти працюєш? У теплому офісі за компом? Із зачіскою і манікюром? – розлютилася Галя.
– Уяви собі! – Інна не втрималася. – Гроші ніде задарма не платять. І я не винна, що ти не захотіла їхати вчитися! Я тебе багато разів кликала!
– Кликала вона! А на кого я мала сестру лишу, коли мама на заробітках? Хто її догляне? – Галя раптом замовкла і схопила Інну за руку. – Пробач мене, дурепу. Це я з безвиході.
Галя почала рюмсати.
– Не ображайся, я все розумію, – Інна спробувала заспокоїти подругу.
– Ти ж не кинеш мене зараз? – сльози в Галя дивним чином висохли. – Молодь гулятиме до ранку, а нам вже час. Ходімо до мене, ти ж обіцяла. Мені ж навіть поговорити нема з ким.
– Гаразд, але не довго.
У світлі повного місяця подвір’я Галиної хати видавалося неприбраним і захаращеним, як і передпокій. Галя повернула вмикач.
– Заходь, роззувайся!
– Може, телевізор ввімкнемо? Все ж веселіше, – запропонувала Інна.
– Він давно не працює. Щось зламалося, а полагодити грошей немає. Ти ж знаєш, що я не дуже з технікою дружу. Краще чаю вип’ємо і поговоримо. Ти про роботу розкажеш, а я – про наше життя тут.
Запалити газ на плиті Галі вдалося з третього разу. Потім конфорка тричі гасла без причини, але нарешті чайник закипів, і дівчата заварили ароматний чай. Галя дістала із шафи малинове варення. Потяглася необтяжлива розмова про чоловіків, колишніх однокласників, важке життя в селі... Поступово Інну почало хилити в сон.
– Галю, мені час додому. Щось я втомилася.
– Зачекай, добре ж сидимо. Ще чаю? – Галя хлюпнула в чашку коричневої рідини із заварюваного чайника.
Дивний запах, на чай вже не схоже.
– Що це?
– Трав’яний чай, пий! Дуже смачно.
Інна ковтнула з чашки. Справді смачно. Потім ще раз. У голові запаморочилося, все попливло перед очима. Розплющити очі сил бракувало. Дівчина відчула, як Галя її підхопила під руки і потягла до ліжка, промовляючи:
– Відпочинь трохи, нема куди поспішати.
Інна навіть повільно переступала ногами, але не могла сперечатися. Хтось наче керував її волею.
Коли прокинулася, місячне світло залило кімнату, дотягнувшись і до ліжка. Певно, це і розбудило дівчину. Одразу побачила простоволосу Галю в довгій сорочці на колінах на підлозі. Подруга щось шепотіла до місяця із заплющеними очами, мірно розгойдуючись, наче під поривами легкого вітру. Інна ворухнула рукою. Галя різко зупинилася і повернулася. Не розплющуючи очей, встала і зробила кілька кроків до подруги.
– Галю, що ти робиш? Що з тобою?
У відповідь – ані слова. Лише холодний протяг майнув кімнатою, грюкнули двері, а місячне світло стало яскравіше. Інна завмерла. Галя дістала щось з кишені, затиснула в руці, потім повільно поклала це до Іниної сумки, що лежала на стільці. Губи сновиди беззвучно шепотіли, а очі лишалися заплющеними. Раптом спалахнула люстра на стелі, Галя закричала і в ту ж мить лампочки розлетілися по кімнаті дрібними осколками, засипаючи підлогу і ліжко. У кімнаті різко стало темно, наче разом з люстрою згас і Місяць. Але сновиді це не заважало: Інна почула легкі кроки біля свого ліжка, потім холодні пальці Галі намацали її руку, і від жаху дівчина знепритомніла.
Отямилася лише ранком. Галя у футболці і джинсах, весело наспівуючи популярний мотив, влетіла в кімнату, тримаючи в руках тарілку свіжосмажених оладків.
– Добре вчора посиділи, правда? Ти так втомилася, що заснула за столом. Я тебе ледве до ліжка дотягнула.
Зараз нічна пригода здавалася Інні нереальною. Може, наснилося?
– Галю, а ти вночі прокидалася? – дівчина вирішила з’ясувати справжність своїх видінь.
– Один раз виходила до вітру, майже на світанку. А що?
– А тобі ніхто не казав, що ти ходиш уночі?
– Колись мама жартувала, що я сновида, але то було в далекому дитинстві. А щось сталося? – Галя щиро цікавилася.
– Я тебе вночі бачила в дивному вигляді. В якійсь довгій нічній сорочці...
– У мене немає сорочок. Я завжди у футболках сплю. Певно, тобі це привиділося. Ходімо снідати!
– Пробач, але я не хочу. Я зранку не їм, – збрехала Інна.
– У тебе все гаразд? Ти якась втомлена, – турботливо поцікавилася подруга.
– Усе гаразд. Дивно, що я так вчора відрубилася. Раніше такого не траплялося...
Галя знизала плечима, але в її очах світилася радість.
– Заходь увечері. Погуляємо.
– Навряд чи вийде, я обіцяла мамі допомогти.
Інна побула в селі до кінця тижня. Про неприємну ніч нічого не нагадувало. І дівчина переконала себе, що все побачене їй наснилося.
У неділю мама провела дочку до зупинки на повороті. Інна ще довго бачила її у ліве дзеркало автобусу, бо пощастило сісти біля водія. Сумки зручно поставила під ноги. Але без пригод не обійшлося. На трасі автобус кілька разів чхнув і різко зупинився.
– Дідько, що ж таке? Щойно ж з ремонту! – водій не приховував роздратування.
Реанімувати двигун не вдалося, тому додому Інна діставалася на попутці. Добре, хоч їхати недовго лишалося.
Нарешті вдома! Тепер можна і розслабитися. Розклала мамині гостинці по полицях в шафках і холодильнику, промовляючи до себе вголос:
– Тут на кілька місяців вистачить заготовок, навіть якщо з дому не виходити. Мама, як завжди, – дівчина розчулилася. – А це що таке?
Витягла з внутрішньої кишені своєї сумки щось дивне.
– Наче монета, але різнокольоровими нитками перетягнута. Як вона до сумки потрапила?
Дівчина так втомилася з дороги, що, не замислюючись, поклала знахідку до інших дрібниць, які лежали в шкатулці на комоді.
Гарячий душ змив дорожній пил і повернув рівновагу. З відчиненого вікна кімнату наповнювало розпечене повітря, тому Інна вирішила увімкнути кондиціонер. Клацнула пультом. Внутрішній блок приємно загув, але за хвилину в ньому щось клацнуло і загарчало.
– Трясця! Що ж це таке?
Нічого, завтра викличе майстра. Пар костей не ломить. Вночі все одно прохолодніше.
Але нормально виспатися не вдалося: здавалося, що хтось ходить на кухні, переставляє посуд на полицях, шаркає ногами по підлозі. Інна навіть вставала двічі, щоб пересвідчитися, що нікого немає. Прокинулася пізно, з важкою головою.
– Мене зараз врятує тільки кава, – протягнула, повільно рухаючись в бік кухні.
Над вухом пролунав тихий сміх. Чи здалося?
Кавоварка радісно блимала зеленим вогником. Інна налила води і підставила чашку. Є п’ять хвилин на душ. А потім випити кави, повертаючись в уже не таку тьмяну реальність. З кухні почувся дивний гуркіт. Що коїться? Вибігла з душу, на ходу замотуючись у рушник і залишаючи мокрі сліди на підлозі. З кавоварки йшов пар, щось скварчало і булькало всередині. Замість веселого зеленого вогника табло світилося червоним. Зрозуміло, кави попити не вдасться. Настрій було безповоротно зіпсовано, як і кавоварку з кондиціонером.
– Як мама? Ти ж з’їздила додому? – Олег, кур’єр з офісу, доброзичливо зустрів Інну широкою посмішкою.
Хлопець давно натякав, що не проти перейти до стадії ближчого знайомства, але дівчина не поспішала.
– Добре! З’їздила! – короткі відповіді збентежили залицяльника.
– Що сталося? Тебе наче мішком по голові вдарили, – хлопець спробував знову пожартувати, але Інна пролетіла повз нього, прямуючи до кавоварки.
– Тепер запитуй, – видихнула, ковтнувши гарячої смачної кави. – Вже краще.
Але Олег вже зник за дверима.
– І не треба! – Інна зло кинула йому навздогін.
На роботі обійшлося без сюрпризів, і дівчина трохи заспокоїлася. Кавоварка справно готувала каву, кондиціонер давав перепочинок від спеки, принтер і ксерокс злагоджено засмоктували стоси паперу. Життя налагоджувалося.
В обідню перерву неочікувано зателефонувала Галя. Не те, щоб це було незвичним: раніше подруги часто обговорювали щось годинами. Але останнім часом майже не спілкувалися телефоном. Під час карантину Інна жодного разу не згадала про колишню однокласницю. Галя також не поспішала набирати номер подруги. А тут раптом... Щойно ж бачилися.
Голос у слухавці чувся наче здалеку.
– Привіт! – радісно привіталася Галя. – Як справи?
– Нормально. Щось сталося? З мамою погано? – Інна вирішила, що дзвінок невипадковий.
– Сьогодні бачила твою маму – жива-здорова. А в тебе як? – повторила Галя.
– В мене теж усе гаразд. А чого ти питаєш?
– Захотілося поговорити з подругою. Ми ж чудово провели час востаннє.
Інна не була в цьому впевнена. Розмовляти взагалі не хотілося.
– Пробач, в мене вже обідня перерва закінчується.
– Біжи-біжи! Рада, що в тебе все добре.
Вдома Інну зустрів мертвий кондиціонер і зіпсована кавоварка. Ще з роботи дівчина викликала майстрів із сервісу, але вони прийдуть завтра. Потрібно трохи потерпіти.
Після тижневої відпустки призвичаїтися до робочого графіка було важко, і дівчина, давши собі слово полежати пів годинки, заснула. Прокинулася пізно, годинник показував десяту вечора. Готувати повноцінну вечерю бажання не виникло, тому Інна накроїла бутербродів і поклала до мікрохвильовки. Натиснула пуск і уважно стежила за кожним обертом тарілки. На щастя, нічого не зламалося, але сир витік на тарілку майже весь. Це не зіпсувало настрою: дівчина зручно влаштувалася на канапі перед телевізором,тримаючи тарілку з їжею в руках.
Клацнула пультом. Нічого. Ні! Ну, звісно, давно потрібно було поміняти батарейки. Добре, що зажди є запасні у шафці. Хтось поруч незадоволено засопів. Інна інстинктивно відсахнулася. Що за чорт?
– Що ж ти за один? Барабашка? Домовик? Звідки тебе занесло?
Інна знайшла в холодильнику пакунок з молоком і налила в чашку по вінця. Поставила на підлогу разом з останнім бутербродом на тарілці і повернулася до телевізора. Так і заснула на канапі.
На ранок найперше побігла перевірити, як відреагував ймовірний домовик на гостинець. Бутерброд зник, а молоко розтеклося кухнею з перегорнутої чашки. Отакої!
На роботу Інна домовилася прийти пізніше, щоб зустріти майстрів із сервісу. Якщо без кондиціонера ще можна було протриматися, то без ранкової кави ніяк. Утім, першим з’явився кондиціонерник. Довго порпався, намагаючись зрозуміти, у чому проблема. І закидав Інну запитаннями:
– Коли востаннє чистили кондер? А хто проводив техогляд? А коли міняли фреон?
Зрозуміло, що відповіді на свої запитання він не отримав. Коментуючи впівголоса недбайливих користувачів, поміняв якісь деталі, і кондиціонер загув рівно і приємно, наповнюючи кімнату рятівною прохолодою.
Щойно пішов, з’явився і другий майстер. Той з порогу почав скиглити:
– Не можна жінці техніку довіряти! Моя дружина така сама – що не зіпсує, те зламає. Все з рук валиться! Незграби!
Інна ще не встигла нічого відповісти, раптом в куті кухні пролунав тихий сміх.
– Хто тут? – перелякано запитав майстер.
– Нікого. Це вам здалося.
Той вже спокійніше продовжив:
– Не ображайтесь. Я ж просто на емоціях. Дружина вчора кинула свою сумку до пральної машини, так зіпер зачепився за гуму і порвав на хрін весь ущільнювач.
Майстер вилаявся.
– Пробачте ще раз. Тут взагалі гарантійний випадок. Зараз все поміняю – і буде працювати, як нова.
Свіжу каву Інна пила в приємній прохолоді. Проте її не полишала думка, що це не надовго. Не дарма. Коли вимкнула кондиціонер, пульт впав на підлогу і розбився на друзки. І хоч техніка тепер працює, але скористатися нею неможливо. Що ж, мусить купувати новий пульт.
На роботі Інна залишилася в обідню перерву за комп’ютером. Забобонно не наважувалася зробити це вдома, остерігаючись втратити ноутбук. В офісі, на її переконання, було безпечно. У добу інтернету гугл в поміч. Спочатку шукала на сайтах езотерики і містики, перечитала все про домовиків, але нічого не підпадало під опис дій таємної істоти. Легше було визнати, що сама дівчина має погану вдачу і є незграбою, погодившись з майстром з ремонту кавоварок. Але хто ж шукає легких шляхів? Відсутність результату бентежила, але не зупиняла.
Цього вечора Інна знову лишила на підлозі бутерброд, але замість молока налила до чашки пива. На ранок порожніми знайшла і тарілку, і чашку. Отже, таємнича істота мала дивний смак.
Нарешті і пошук сайтами уфологів і міфологів дав результат. В обідню перерву дівчина занурилася у вірування давніх шумерів, про яких-то і знала, що вміли будувати зикурати й висячі сади. Чи сади не вони? У давніх міфах згадувалося про істот, що заважали будівельникам, виводячи з ладу обладнання. Яке б примітивне воно не було, але піднімати каміння на мавзолеї вручну нікому не подобалося. А тут постійно то мотузка порветься, то блок лопне, то загалом механізм зіпсується. І шумери логічно приписали ці дії невідомій істоти. Правильно, не звинувачувати ж власних робітників у саботажі. Коментатори обходили цей фрагмент увагою, вважаючи, що то наклеп на передове виробництво.
Далі дівчині пощастило ще більше. В ранньохристиянських літописах і хроніках згадували янгола, який знищував бісівські знаряддя і пристрої. Янгол завжди з’являвся вчасно – щоб у винахідника блискавкою влучити чи вщент розбити його винахід. Однак допит одного з єретиків засвідчив, що той янгол псує винаходи не у славу Божу, а з власної волі. Ця крамольна думка довела нещасного правдолюбця до вогнища, а Інну наштовхнула на шлях розв’язання власної проблеми.
Дівчина згадала сусідського хлопчика, якому багато років тому заможний родич подарував на уродини дорогу акумуляторну машинку. На це чудо ходило дивитися все село. Інна не стала винятком, і теж спостерігала, як мініатюрна копія справжньої автівки кружляла двором, лякаючи курей і гусей. Однак невдовзі хлопчик зацікавився, як машинка працює. Поки дорослі сиділи за святковим столом, малий відкрутив майже все, до чого зміг дотягнутися. Бабуся, коли побачила замість справної автівки купу металобрухту, посеред якого сидів щасливий малий, мало не знепритомніла. Батьки побігли кликати сусіда, який знався на складній техніці. Але родич, який подарував автівку, подумав і видав дивне рішення:
– Не чіпайте нічого! Хай бавиться! Якщо не збере до купи, куплю таку ж нову!
Чи то кількість випитого алкоголю на нього вплинула, чи розгледів у хлопцеві технічне дарування, але справді ніхто малого не сварив і не допомагав лагодити заморську техніку. Навіть бабуся заспокоїлася.
Перші дні всі з цікавістю спостерігали за процесом знищення автівки. Малий попросив у батька інструменти і вправно збільшував щодня купу металу посеред двору. За тиждень почав щось збирати, але нічого схожого на первинне автомобільне диво, звісно, не виходило. Сусіди та родичі швидко втратили цікавість, але хлопець наполегливо копирсався у металобрухті кілька місяців. Наступного року, коли той самий родич, виконуючи обіцянку, урочисто презентував на черговий день народження нову машинку, малий радісно виїхав із сараю на власноруч зібраній минулорічній автівці.
Той хлопчик давно виріс і працює конструктором у Німеччині на заводі BMW. Інна була переконана, що його долю визначило нетривіальне рішення – не заважати.
Вона ще пошукала в Інтернеті способи позбавлення від свого непроханого гостя, але всі вони нагадували застосовані Галею дивні дії з переселенням духа до когось іншого. Єдиною кандидатурою, що спала на думку, виявився Олег. Але погоджуватися на близькі стосунки і запрошувати Олега на ніч заради проведення магічного обряду для Інни було занадто, бо загалом хлопець її не дуже приваблював.
Додому дівчина повернулася пізніше, ніж зазвичай. У сутінках намацала вмикач у коридорі. Марно. Помста за запізнення?
– Ну що ж, так тривати далі не може. Почнемо з того, як тебе називати. Агов?
Ніхто не відповів. Інна продовжила:
– Я буду звати тебе Псун, бо все, чого ти торкнешся, виходить з ладу, тобто псується. Згоден?
У відповідь – тиша.
– Мовчиш, значить, згоден. А тепер домовимося про умови нашого спільного життя.
На кухні гримнуло.
– Добре, там і поговоримо!
Дівчина відкоркувала пляшку вина, наповнила два бокали. Нарізала сиру з ковбасою і приготувалася до довгої розмови. Навіть закурила для сміливості. Поруч хтось чхнув.
– Добре, не буду! Не любиш диму? А я не люблю, коли мені ускладнюють життя.
Тиша. Інна викинула недопалок в унітаз. Коли повернулася, побачила, що вина в другому бокалі поменшало.
– Ти ж не хочеш, щоб я ходила до ворожок і замовляннями тебе звідси виселила, як зробила Галя?
Уявний співрозмовник не відповів. Інна подумала, як дивно зараз виглядає сама на порожній кухні з двома бокалами і пляшкою вина, пояснюючи в порожнечу свої вимоги. Розсміялася. У другому бокалі вино зникло. Долила.
– Отже, домовимося не чіпатимеш нічого в домі з побутової техніки. – У відповідь почула сопіння. – Так, нічого. Взагалі не заважаєш мені жити нормально.
З крана полилася вода.
– Зачекай. Натомість я приношу тобі різні прилади, з якими робитимеш, що заманеться.
Знову тиша. Погодився?
Вино допили вже без розмов.
Наступного дня в офісі Інна випросила в заступника директора списаний принтер. Той лише спитав:
– Що ти з ним робити будеш? Там каретка зламалася. Легше викинути, ніж замінити.
– У мене племінник маленький в гостях. Полюбляє з технікою возитися. Якщо не шкода, хай грається. Може, інженером виросте.
– Бери, кому треба той мотлох.
Вдома дівчина поставила принтер на кухонний стіл, дістала із сумки щойно придбаний набір викруток і звернулася до стелі:
– Ось! Розбирай! Навіть інструменти купила.
Псун не відреагував.
– Ну, як хочеш. Я втомилася. Почитаю – і спати. Їсти будеш?
За холодильником почувся шерхіт.
– Сьогодні на вечерю піца з пивом.
Ранком прибрала порожню тарілку і кружку з підлоги, подивилася на розібраний принтер і посміхнулася. Деталі лежали на столі в хаотичному порядку. Викрутки вийняті з коробки. За п’ять хвилин кавоварка покликала приємним сигналом готового напою, хоч Інна точно пам’ятала, що встигла поставити в неї чашку, але кнопку старту не натиснула.
– Дякую, Псуне!
За кілька днів принтер було розібрано до гвинтика. Усі дрібні та великі деталі в незрозумілому порядку розкладені на столі й підлозі. Дівчині доводилося обережно переступати через відокремлені купки того, що колись було принтером. Чим би дитя не тішилося, головне, щоб справної техніки не чіпало.
Ця дивна гра в пазли тривала кілька тижнів. Купки перемішувалися і переміщалися, з них вибудовувалися незрозумілі частини якогось механізму. І дівчина дедалі більше раділа своїй ідеї зайняти неспокійного барабашку розбиранням непотрібного приладу. На псування іншої техніки у Псуна просто не лишилося часу.
Підгодовуючи співмешканця, Інна вголос розмовляла з ним, питаючи, як минув день. Здебільшого той мовчав, але й не заважав. Але одного вечора відчутно штовхнув дівчину, коли та писала в телефоні повідомлення мамі.
– Ти чого? – обурилася Інна. – Що сталося?
На екрані з’явилося незнайоме слово, а потім несподівано відкрилася сторінка інтернет-магазину розхідників для комп’ютерної техніки. До кошика полетіло кілька деталей, призначення яких Інні було не знайомо. А згодом і картридж до принтера.
– Потрібно це купити? Замовити? Гаразд.
За кілька днів замовлення доставили. Дівчина покрутила в руках пакунок.
– Наче те, що ти просив. Тримай.
Подих теплого повітря пронісся кухнею. Аж ніяк не схожий на те, що Інна відчувала вночі у Галининій хаті.
Ранком поруч з гарячою чашкою запашної кави на дівчину чекав принтер, який виглядав, наче новий.
– Клас! Молодець! Зібрав усе до купи? Набридло гратися?
Кондиціонер різко загарчав, наче хворий пес.
– Ні? Принести щось нове?
Неприємні звуки у кондиціонері поєдналися з гулом електрочайника.
– Не розумію! Ти хочеш, щоб я перевірила, чи працює принтер?
Тиша.
– Але ж в мене немає драйверів, щоб його запустити.
Недопита чашка кави повільно посунулася до краю столу і полетіла на підлогу.
– Добре! Зараз.
Інна під’єднала принтер до свого ноутбука, вставила папір і відправила на друк сторінку зі свіжого звіту, який вчора завершила. Принтер повільно засмоктав папірець і випустив з іншого боку вже надрукований у відмінній якості текст. У тиші квартири пролунав радісний сміх.
– І як тебе тепер називати? Псуном вже наче образливо. Ремонтун? Лагодун? – дівчина теж засміялася. – Чи тобі так подобається?
У відповідь тиша.
– Отже, нічого змінювати не будемо. А знаєш, Псуне, сусід з першого поверху колись пропонував за смішні гроші купити в нього стару автівку. Я тоді відмовилася, а тепер... Може, подивишся? |
|
| |
|
Рассказ открыт для комментариев