08:30 03.05.2020
Вітаємо переможців 53-ого конкурсу!

1 Олена ar027 Перелітний

2 Юлес Скела ar038 Полювання на Чугайстра

3 Макс Пшебильський ar008 Монетний двір


07:59 01.01.2020
Отпечатан тираж 40-ого выпуска.
Заказы отправляйте Татьяне Левченко (ака Птица Сирин).
Или на reglav @ rbg-azimut.com
Поздравляем писателей и читателей с этим событием.


   
 
 
    запомнить
     
Регистрация Конкурс № 53 (весна 2020) Фінал

Автор: Христя Хмиз Количество символов: 20084
Конкурс № 53 (весна 2020) Фінал
рассказ открыт для комментариев

ar034 Голый Барсик, або Сфінкська пригода


    Из наушника секретному агенту поступали четкие команды:
    – Выход на точку через четыре секунды. Зафиксируй свое положение. Теперь вперед!
    – Ошибочная дислокация, объект поиска отсутствует.
    – Исключено, – голос в наушнике настаивал, – поднимись выше и проверь.
    – Я тебе не обезьяна, чтобы по деревьям лазать!
    – Ты ж район поиска знаешь лучше всех, исходил вдоль и поперек.
    – Вот только не начинай: «Идет направо – песнь заводит, налево – сказки говорит...». Там, кстати, тоже не указано, что я вверх поднимался с какими-то очередными баснями. Я, может, вообще высоты боюсь!
    – Ага, конечно, расскажешь медкомиссии в центре космических полетов. Ты ж мастак сказки рассказывать. Заодно и налево сходишь...
    – Попрошу не отвлекать от задания!
    Кот тяжело вздохнул и забрался на следующую ветку.
    – Да где же она?
    – Нашел?
    – Объект не обнаружен. Я отдохну тут немного.
    – Да ладно, не обижайся! Я ж не виноват, что у автора этой сказки такая словоохотливая бабушка была.
    – При чем тут бабушка? Я с ней вообще знаком не был. Когда мы прилетели на эту планету, на родине автора еще мамонты гуляли.
    – Ну, про мамонтов – это уже перебор. Они уже вымерли к тому времени.
    – Хорошо, не мамонты. Саблезубые тигры и белые медведи.
    – Это ты с пирамид разглядел?
    – Я что, дурак, по жаре на пирамиду забираться? Между прочим, тогда нам люди поклонялись, как богам. Еще живы были жрецы, которые видели, как мы спустились с неба.
    – И как же тебя угораздило на этот остров попасть? Только не надо меня небылицами кормить, я каноническую версию хорошо знаю. Тем более, если Арина Родионовна к этому не причастна.
    – Кстати, у поэта, как у любого нормального ребенка, не только бабушка была.
    – Естественно, еще и дедушка. И прадедушка. Тот, которому мы благодарны за рекламный слоган? «Чернее ночи»?
    – Попрошу без расизма! Прадедушка душевный мальчуган был. Все норовил за хвост потягать. А потом про меня своим детям рассказывал, а они своим...
    – Тут все понятно. Как ты здесь оказался?
    – Высадили меня на необитаемом острове. Абраша, кстати, очень расстроился тогда. Можно сказать, детская травма... Он вообще проблемы не видел в том, что я вместо того, чтобы крыс на корабле душить, все мясные припасы съел.
    – А почему в сказке ты вдруг черного цвета стал?
    – А каким я мог стать в варианте рассказа пушкинского прадедушки?
    – И это еще я расист! Хватит отдыхать, когда задание не выполнено!
    Кот вздохнул, поднялся выше и наконец увидел цель. На ветвях, плавно покачиваясь, сидела умиравшая от жажды русалка, закрыв глаза.
    – И зачем я тогда пошутил, рассказывая про русалок, живущих на деревьях? Они ж без воды не выживут.
    Кот достал бутылку и влил русалке несколько капель воды в рот.
    – Ты кто? – хвостатая дама встрепенулась.
    – Котов никогда не видела?
    – Коты ласковые и пушистые. У нас тут на дубе такой вроде жил когда-то. Мне мама рассказывала. А ты голый и страшный. И рожа у тебя какая-то подозрительная.
    – Вот и ты туда же.
    – И вообще какого черта кота прислали? Неужели никого приличнее не нашлось?
    От такой наглости кот чуть не уронил неблагодарную жертву обстоятельств и неуемной фантазии великого поэта.
    – Неудивительно, что тебя никто спасать не хотел.
    – А зачем меня спасать? Я и сама слезть могу! Великое дело. А так хоть мужик какой завалящий бы появился. Я б его в хозяйстве пристроила. Лишние руки не помешают. А у тебя что?
    – У меня лапки. Я в хозяйстве не пригожусь. Мышей ловить не умею...
    – Тут и мышей нет. Но я слышала, что ты сказки умеешь рассказывать.
    – Нагло врут! И вообще – подслушивать чужие разговоры не вежливо!
    – Осторожно, уронишь!
    Спустившись на последнюю ветку, кот сбросил русалку в море. Потом помахал ей на прощание лапой и поправил снаряжение.
    – На сегодня все! Отдыхаем.
    – Не спеши, есть новая работа! Высылаю все материалы. Начинаем завтра.
    
    ***
    За печкой было темно и грязно. Если к темноте глаза привыкли быстро, то на пыль у кота была аллергия. И он громко чихнул.
    – Хто тут?
    Кот выглянул из-за печи. На него уставился взлохмаченный небритый мужик в растянутой футболке, без брюк и босой. Мужик протер глаза, не веря тому, что видел.
    – Дідько лисого! Що це таке? Що то за гидота?
    – Я тебе не дядька. Ты что кота впервые видишь? И как ты меня назвал?
    – Господи, – странный мужик перекрестился, – невже я так добряче вчора перебрав, що мені чорти по кутках ввижаються?
    – Ты меня вообще слышишь?
    Мужик упорно игнорировал кота. Он что-то искал на столе, потом издал радостный возглас, схватил бутылку с водой и начал жадно пить.
    Кот недоуменно пожал плечами: алкоголиков он недолюбливал. Но что делать? Контакт необходимо установить. Кот спрыгнул с печи, тихо подошел к странному мужчине и аккуратно потрогал того лапой за голую ногу.
    – А-а-а! Що тобі треба? Відчепися від мене!
    – Начнем с начала. Меня зовут Ухтутмау, можно просто – Барсик. А ты Сергей, я знаю.
    – Ухту... Хто? Барсик? Кіт? – мужик покрутил головой. – Ні, я ще сплю.
    Кот ударил лапой, немного выпустив когти.
    – Що ти робиш? Боляче ж!
    – Зато ты теперь точно знаешь, что не спишь.
    – Добре, не сплю, – мужик сел на стул и внимательно посмотрел на кота. – І що ти від мене хочеш? Грошей у мене немає, клятви на крові не дочекаєшся, душу теж не віддам. І взагалі з усілякою нечистю домовлятися не збираюся. Якщо звернутися до здорового глузду, то тебе взагалі не існує!
    Кот понял не все. Точнее, почти ничего не понял из этой тирады. Но общее настроение уловил. Объект на контакт не шел, сотрудничество не заладилось с момента обмена зрительными импульсами.
    Пока кот размышлял и копался в полученной ранее информации, мужчина нашел на полу джинсы и оделся.
    – Кіт, кажеш? Коти лагідні і пухнасті. А ти лиса потвора з величезними вухами. Тож на чорта більше схожий. Правда, я завжди собі чортів уявляв з рогами і в чорному хутрі. Але то таке: зараз клімат змінюється, у нас постійна спека, тому тобі не треба для виходу з пекла шерстю вкриватися.
    – Но рогов-то у меня тоже нет, – кот понял главную мысль.
    Когда он готовился к заданию, никто не предупредил, что возникнет языковая проблема. Вот и оставил на базе сурдопереводчик. По всем техническим характеристикам регион попадал в зону известной языковой среды. А тут вдруг проблема непонимания. И вроде отдельные слова знакомы, но общий смысл сказанного оставался туманным.
    – В мене теж рогів немає, але вже все село знає, що Надійка з Петром до міста подалися. Ти гадаєш, чого я вчора так напився? Отож. Так що зачекай трохи, і в тебе роги з’являться.
    – Я вполне взрослый кот, и рога мне точно не нужны. А зачем Надийка подала с Петром что-то на мосту?
    Кот решил разобраться, что же вызвало неадекватное состояние объекта. Это может помочь в разработке тактики дальнейшей работы.
    – Якому мосту? А! Вони до Києва разом поїхали. А я вже навіть міркував, чи не взяти Надійку за дружину. Дурень!
    – За дружину? Это такое архаическое военное формирование? Вроде у ваших военачальников... Как их? Князей? Дружины были.
    – Ти зовсім з глузду з’їхав? Тебе з пекла за повну профнепридатність вигнали? Дружина – то жінка. І в князів, звісно, дружини теж були. Але що з чорта взяти?
    – Я тебе уже объяснил, что я не черт, а обычный кот. Ну, не совсем обычный, но кот. Сфинкс!
    – Авжеж, точно свинкс. Будеш тут розповідати! І по-нашому не розумієш, все російською говориш. А кажеш, що не з пекла. А звідки ж тоді?
    – Не думаю, что координаты звездной системы, откуда я прилетел, тебе что-то скажут. Так что пусть будет официальная версия: я результат одного исследовательского проекта.
    – Якісь дурні вирішили казкових істот генетично вивести? Тоді щось не дуже вийшло. Якийсь ти страшний. І, не ображайся, але на чорта більше схожий, ніж на кота.
    – А так?
    Кот опустился на четыре лапи, вильнул хвостом, оскалился и произнес:
    – Мау! Мау-мау!
    – Так краще, але зуби сховай, бо враження, що зараз ногу відкусиш. Так чого ти від мене хочеш, чортокоте? А, Барсику?
    – Мы должны найти тебе жену!
    Кот выпалил на духу главную цель своего визита к незадачливому объекту. Но тот вдруг обиделся:
    – Вважаєш, що я сам не впораюся? Це через Надійку? Так не переймайся, вона клята баба, там клейма нема де ставити. З усіма хлопцями шури-мури крутила.
    – Что крутила? Шурупы? Она в ремонтной бригаде работала? И при чем тут какая-то Надийка? Тебе нужна нормальная жена.
    – Та невже? Нема чого робити – одружуватися. Ще й за порадою чи то чорта, чи то кота. Геть звідси!
    – Как же я не люблю такие моменты в своей работе, – кот вздохнул, – придется поступить иначе.
    И прыгнул мужчине на шею, целясь в нужные точки. После того, как объект потерял сознание, достал из рюкзака браслет, надел на лапу и нажал на звенья в определенной последовательности.
    – Поехали!
    В комнате резко похолодало, подул ветер, а возле окна возник проход на неизвестную улицу. Кот подхватил мужчину и шагнул в открывшийся портал.
    
    ***
    Крепкий кофе немного бодрил, но Сергей еще не пришел в себя окончательно. Он не мог поверить, что еще утром проснулся дома, а сейчас сидит в кафе на одной из центральных улиц Киева.
    – Полегчало? В первый раз переход всегда дезориентирует. Потом привыкнешь.
    Кот забрался мужчине на колени, как обычный ласковый пушистик. Правда, пушистиком его назвать было сложно. Тем более ласковым. Летняя жара позволяла коту чувствовать себя достаточно комфортно, но Сергей все еще смотрел в его сторону насторожено.
    – Уперше? Звикну? Я не хочу до цього звикати! Чого взагалі я мушу слухати якогось кота з пикою чорта, який вирішує, що потрібно робити?
    – У чертей нет никаких пик, у них вилы и сковородки согласно вашему фольклору. Значит, то, что я разговариваю, тебя уже не смущает. Позитивные изменения на лицо.
    – Ти казав, що допоможеш мені знайти дружину. Не те, щоб я взагалі був проти, але поспішати з цим не збирався. Нащо воно мені?
    – Давай я не буду тебе рассказывать про то, что ваш сын в будущем откроет теорию межпланетарных переходов. Ты же все равно не поверишь. А вот у меня появится шанс вернуться домой.
    – Так ось який в тебе інтерес. Я одружуюся з якоюсь хвойдою, а ти...
    – Все, хватит! Начинаем операцию!
    Сергей не успел ничего спросить. На светофоре ближайшего перекрестка зажегся зеленый цвет, стоявший внедорожник резко газанул. Кот спрыгнул с колен и пулей метнулся на проезжую часть, прямо под колеса.
    Реакция Сергея была мгновенной: он бросился на дорогу, сгруппировался и через секунду оказался лежащим перед внедорожником, крепко прижимая к себе шипящего кота.
    – Идиот! Кто тебя просил? Я бы сам правился.
    Разъяренный водитель навис над парочкой:
    – Жити набридло? А якби я тебе переїхав? Тобі-то все одно, а я сидіти за гратами через якогось йолопа не збираюся!
    – Перепрошую, я кота рятував. Він під колеса кинувся.
    – Та грець з тим котом, одним більше – одним менше. А ось машину ти мені подряпав!
    – Как это «одним більше – одним менше»? – кот от удивления забыл, что он должен изображать обычное домашнее животное.
    – Що це? Воно розмовляє? – водитель изменился в лице, схватился на сердце и сполз по машине, упав рядом с Сергеем.
    – Це ти його так? – Сергей подозрительно посмотрел на кота.
    – Нет, у него давление высокое. Сейчас все нормализуется, не переживай. Бежим, пока он в отключке.
    – Навіть не думай! Спочатку під колеса кидаєшся, а потім – в кущі? Не вийде! Викликаємо швидку.
    Забытый на столе дома телефон сейчас бы очень пригодился. Откуда ж позвонить? Увидев вывеску ветеринарной клиники, Сергей устремился туда. И не услышал слова довольного кота:
    – Так даже лучше!
    
    ***
    Кот вольготно раскинулся в кресле, наблюдая, как Сергей пьет кофе с симпатичной молодой женщиной. Врачом из ветеринарной клиники, как и было указано в сопроводительных документах. Запланированное знакомство состоялось.
    – Переходим к следующему этапу выполнения задания!
    Кот спрыгнул с кресла и вышел в коридор, где можно было спокойно поговорить.
    – Разве задание не выполнено? Объекты познакомились, контакт состоялся.
    – Где гарантия, что их встреча будет результативной? Мы не можем не учитывать спонтанность человеческой натуры. Работа с объектом продолжается. Вопросы есть?
    – Есть! Почему у меня возник коммуникационный барьер с объектом?
    – Аналитики работают над этим вопросом. Есть версия, что твое архаическое произношение не соответствует современным нормам орфоэпии.
    – Вы там все с ума посходили? Я ж геть нічого не розумію! Тьху! Не понимаю.
    – Что это было?
    – Это был тот язык, о котором мы говорили. И произношение тут совершенно ни при чем! Таких аналитиков нужно гнать поганой метлой.
    – Нельзя же все Ольгино разогнать из-за одного прокола. Мы не для того создавали этот аналитический центр, искали таланты по всей стране, проверяли их на верность нашим идеалам…
    – З тобою все гаразд?
    – Что?
    – Ну, все в порядке? Я таких речей раньше не слыхивал от опытного межпланетарного исследователя.
    – Ты тоже раньше не поддавался влиянию исследуемого объекта.
    – Что плохого в том, что я учу новый язык? Мои знания суахили, китайского, японского и португальского вроде не были лишними.
    – Там совсем другие базовые условия. А тут странная ситуация. Ты говоришь на языке, которого не существует. Аналитический центр прислал свежие данные – это «малороссийское наречие русского языка». Цитата!
    – Сам ты цитата. Ваупахтамгав, что с тобой происходит? Тебе не кажется, что аналитический центр давно выполняет не наше задание, а работает на себя? Или еще на кого-то?
    – Увлекся теорией всемирного заговора? Стареешь, брат.
    – Я тебе не брат!
    – Раньше тебя этот факт так не раздражал.
    – Хватит, ближе к делу! Что я должен сделать?
    – Дождаться появления ребенка, который способен сделать великое открытие.
    – Способен или сделает?
    – Мнения аналитиков в этом вопросе расходятся, но вероятность благоприятного исхода 84%.
    – Тогда работаем. Конец связи.
    
    ***
    – Барсику!
    Сергей наклонился нал спящим котом.
    – Я не сплю!
    – Тихіше, Світлану розбудеш, не галасуй. Їй не варто знати, що ти розмовляєш.
    – Хорошо. Говорящий кот может отпугнуть будущую жену? Кстати, ты женихаться еще долго собираешься? Вроде в современном мире такие дела быстро делаются.
    – Знаєш, виявилося, що я старомодний у цьому питанні. Лише місяць минув, як ми познайомилися.
    – Старомодным ты стал до или после того, как Надийка рога наставила? А желание применить к тебе пытки посещает меня все чаще. Так что будет тебе пытання.
    – Ніколи не думав, що чорти такі дурні бувають.
    – Мы ж вроде договорились, что я не черт.
    Раздались шлепки босых ног по полу.
    – Сергію, що ти робиш на підлозі?
    «Ех, була – не була».
    – З котом розмовляю.
    – Ви ж замерзнете обидва. Підстели йому щось. І сам теж лягай. Я тобі у вітальні на дивані постелила.
    Сергей с Барсиком переглянулись.
    – Чего это ему на диване, а мне на полу? – вырвалось у кота.
    – Що? – Світлана вирішила, що розмовляє з Сергієм. – Я не зрозуміла, що ти сказав.
    – Це не я, – приречено відповів Сергій.
    – Жартівник. Вже пізно, лягаймо. До речі, хотіла попередити, що завтра забираю додому кицьку Мурку з лікарні.
    – Какое оригинальное имя, – иронично протянул кот. – Какая-то заурядная избалованная полосатка, скорее всего. Еще и больная к тому же.
    Світлана, на щастя, його не почула.
    – Як Барсик ставиться до інших тварин? Зокрема до кішок? До речі, Мурка теж сфінкс. Її знайшли на вулиці худу і голодну, але, на диво, здорову. Господарі не відгукнулися, чипу немає, тому я вирішила забрати її до себе. Сподіваюся, ти не проти.
    – Теж сфінкс? – Сергія пересмикнуло. – Тепер перед очима будуть лазити дві чортячі пики?
    Світлана розсміялася.
    – З одного боку, мені подобається, що ти вже плануєш наше спільне життя разом з котами…
    – Вибач, я не хотів…
    – Нічого, я зрозуміла, – продовжила жінка. Але з іншого боку, мене лякає твоє ставлення до власного кота. Сфінкси – найлагідніші, найгарніші та наймиліші тварини.
    Наступного дня така найлагідніша тварина відчула щось незвичне ще з переноски і зашипіла.
    – Кицю, Мурочко, що сталося? Зараз ти познайомишся з нашим новим другом.
    Двері відімкнув Сергій.
    – Привіт, я скучив.
    – Мау? – запитально нявкнула Марка.
    Цей двоногий хлопець пахнув не дуже приємно, але Мурку хвилював інший запах. Різкий, агресивний. Запах чужого кота.
    І цей кіт не забарився з появою. Як він гадав, досить ефектною появою.
    – Ты ба! Кто это тут у нас?
    Звісно, Мурка нічого не відповіла.
    – А ты симпатичная. Жаль, что не из наших.
    – Мау- мау, – Мурка щосили вдарила Барсика хвостом по котячій морді.
    – Что это было?
    Сергій нахилився до кота.
    – Барсику, здається, ти їй не сподобався.
    – Я не что? Конечно, я не сдоба!
    – Ти їй просто не до смаку.
    – Еще посмотрим!
    Але Мурка виявилася норовливою кицькою, вона вперто ігнорувала Барсика. Він намагався ділитися їжею, залишав їй найсмачніші частини вареної риби, пересипав до її миски корм. Усе марно.
    Уперше знаний оперативний і дослідник зазнав фіаско, але ще не змирився з остаточною поразкою. Його навіть не хвилювало, що всі зусилля спрямовані на звичайну земну тварину – якусь кішку. Нехай вона і як дві краплі води схожа на нього. За своїми проблемами Барсик навіть не второпав, як пропустив весілля Сергія зі Світланою. Проте і весілля не було, тихо побралися і відсвяткували в компанії друзів.
    Наступного дня Сергій прийшов до кота за порадою:
    – Барсику, як ти гадаєш, ми не занадто швидко?
    – Швидко? Быстро что ли?
    – Ми не поспішили?
    – Слушай, отстань от меня со своими дурными вопросами. Не видишь, я не в настроении.
    – Ти через Мурку переймаєшся?
    Кіт скривив пику.
    – Отже, я правий. Тобі потрібно зайнятися іншою справою і не думати про неї.
    – Є пропозиції?
    – Звісно, мене дратує, що маю кота, який вміє розмовляти, але ніт не розумію. І ти мене теж через раз, хоч останнім часом і краще.
    – Пока не понял.
    – Будемо вчити мову, бо у нас тут не по імені, а по пиці битимуть. Ще нявкнеш щось недоречне не до місця.
    – Ну давай. Ты прав, нужно отвлечься. Тем более, что у меня высокий уровень адаптивности и способности к изучению языков.
    
    
    ***
    Барсик захопився процесом навчання і швидко почав робити успіхи. За півроку він уже читав Лесю Українку з Коцюбинським, ще через місяць перейшов до Іздрика з Андруховичем, а насамкінець присів на інтернет-конкурси. Спочатку потроху читав фантастичні оповідання, але відчував, що готовий спробувати свої сили.
    Сергій зі Світланою все більше пропадали з дому, були схвильовані та неврівноважені. Мурка не відходила від хазяйки, коли та була вдома. А Барсик почав надиктовувати своє перше оповідання на телефон Сергія, щоб потім перетворити хаотичні думки на текст. Не дарма ж він з прадідом Пушкіна колись починав!
    У дверях повернувся ключ, відволікаючи кота від обмірковування фіналу оповідання. Мурка зиркнула на Барсика жовтими очима, зазирнула в телефон і побігла до дверей, зустрічаючи господарів. Вона виявила цікавість до того, що він робить? Ні, здалося.
    У передпокої щасливий Сергій тримав величезний згорток у блакитних стрічках. Яка гидота!
    Раптово у вусі ожив приймач.
    – Задание выполнено, возвращайся на базу. Нужный результат получен.
    – Не зрозумів. Говори нормально!
    – Повторяю: задание выполнено. Детеныш данных объектов через двадцать лет изобретен способ межпланетарных переходов. Ты справился с работой отлично. Впрочем, как всегда.
    – Це не обʼєкти, і сам ти дитьониш!
    – Что с тобой, Ухтутмау? Немедленно покинь место проведения операции «Путь домой». Для продолжения миссии отправлен другой исполнитель.
    – Нікуди я не піду звідси! І хто цей інший? Списати мене вирішили?
    Не очікуючи відповідей, Барсик витяг передавач з вуха і почав його шматувати. За хвилину все було скінчено. Тепер звʼязку з базою немає. Нарешті можна повернутися до завершення оповідання.
    Мурка підійшла до Барсика і знову зазирнула в телефон.
    – Цікаво!
    – Що? Ти розмовляєш? Так ти і є той інший агент?
    – Молодець, не такий ти вже й дурень. Я з іншого відділу. І керівництво в мене більш адекватне. Наш корабель вдало сів у місцевих горах, то мені не довелося світом швендатися, як тобі. Хоч досвід теж немаленький – взяття Константинополя, пожежа в Москві, кримська війна. Всього не перелічити.
    – А чому ти одразу не сказала?
    – А що з тобою говорити, як ти людської мови не розумієш? Зараз інша справа. До речі, цікаве оповідання.
    – Ти читала?
    Кіт не знав, ображатися чи дякувати.
    – Так, зокрема про міжзоряні мандри. Наче дитинство згадала.
    Мурка гордо пройшла повз Барсика, ляснула хвостом по пиці, але не сильно, а нібито заграваючи.
    – До речі, я б порадила податися на Азимут. Ще два дні до дедлайну. Встигнеш.
    І попрямувала до дитячої. Її завдання ніхто не скасовував. Майбутнього винахідника потрібно було охороняти. Навіть лапками.
    

  Время приёма: 14:26 19.04.2020