14:16 01.11.2020
Вітаємо переможців!
1 Сокира au001 Домовик
2 Дракотик au003 Златопілля
3 Птиця і Фантом au005 Білим по білому


16:22 28.10.2020
Поступила в продажу книга "Зiркоходи". Поздравляем авторов и читателей с этим событием.

   
 
 
    запомнить
     
Регистрация Конкурс № 55 (осень 2020) Фінал

Автор: Дар'я Гребельник Количество символов: 28312
Конкурс № 53 (весна 2020) Фінал
рассказ открыт для комментариев

ar022 Нові зорі


    

    Апокаліптичні історії привчили всіх думати, що коли станеться щось екстраординарне, планетарного масштабу, то це змінить все! Порушиться звичний плин речей, а життя розумних істот порине в хаос.
    Аое очікувала чогось подібного, коли тиждень назад по всім каналам оголосили, що тимчасове підвищення активності Зорі призведе до кількох суперспалахів та потужного коронального викиду мас. Станеться це за тринадцять днів, а наслідком буде знищення всього живого на їхній планеті.
    Така подія заслуговувала б принаймні тотальної паніки. Та мешканці Солару ніяк не відреагували на неї і продовжили своє заклопотане життя. Уряди держав також продовжили вирішувати нагальні політичні проблеми, з тою лише різницею, що кожного вечора по всім каналам транслювали програму “Зворотній відлік”. Вона починалась з оголошення точної кількості часу, що залишилась до катастрофи, а далі розповідали новини, що стосувалися майбутнього катаклізму. В більшості, вони були про те, як ще одна країна або астрономічна організація підтвердили точність даних щодо зоряної активності.
    Був ранок восьмого дня, чи то шостого з кінця, і Аое, як і більшість мешканців планети, поспішала на роботу. Вона купила каву по дорозі і о десятій вже забігла до обсерваторії.
    – Вітаю, хлопці! – бадьоро сказала вона, знімаючи легкий весняний плащ – То як воно?
    – Що саме? – спокійно спитав Те’Кар.
    – Кінець світу і взагалі… – збавила запал Аое, згадавши, що Те’Кар не той астрофізик, з яким можна потеревенити ні про що.
    – Все на місці – відірвався від монітора Люм і широко посміхнувся – Помремо за графіком!
    А от балачок Люма іноді було забагато, хоча це ніяк це не заважало йому бути першокласним фізиком плазми.
    Сама Аое була астрономом і пишалась тим, що ще в двадцять дев’ять років очолила свою власну обсерваторію, а тепер успішно керувала нею майже третій рік. Власне, саме її обсерваторія перша вирахувала період і рівень активності Зорі ще торік.
    – Я от одного не розумію – Аое сіла за монітор і ковтнула каву – Чому всі такі спокійні. П’ять днів залишилось до апокаліпсису, а всі живуть так, наче нічого не сталося.
    – Може більшість просто не вірить в кінець світу? – Люм був не проти подискутувати щодо будь-якого риторичного запитання.
    – Або, навпаки, на Соларі виявилось занадто багато віруючих – продовжила Аое.
    – Віруючих в що? – нарешті подав голос Те’Кар.
    – Та в будь що. В усіх релігіях та культах є якесь спасіння, що не залежить від тебе. Треба лише вірити в нього, бажано попередньо відключивши мозок. Думаю, відбувається щось подібне.
    – Навіть, якщо прихильників релігій і культів було небагато, то їх кількість значно збільшилась тиждень назад – всміхнувся Люм – Може й нам стати віруючими?
    – Ні, нам це не світить – криво посміхнулась Аое – Ми занадто багато знаємо. Наприклад те, що єдиний порятунок від подібного катаклізму є евакуація в іншу зоряну систему. А найбільші наші досягнення у цій галузі, це польоти на два супутника Солара. Ми там потупцяли, поставили прапорці та й повернулись. А, навіть, якби й освоїли їх та побудували колонії, то їм би все одно настав гаплик, такий же як і нам тут.
    Вона задумливо подивилась на корональні показники Зорі на одному з моніторів і додала:
    – Ми, навіть, ще не почали освоювати космос, а нашій цивілізації вже кінець. Відчуваю себе цнотливою дівчинкою, яка не хоче помирати незайманою.
    – В тебе ще є час отримати сексуальний досвід – незворушно сказав Те’Кар, вводячи параметри в систему сканування – Думаю, якщо ти прямо зараз спустишся у найближчий бар…
    – У мене достатньо сексульного досвіду, Те’Каре – зайнялась Аое, не будучи впевнена чи він жартує, що, хоч рідко, але траплялось, чи застосовує свою улюблену тактику, давати абсолютно точні, але нікому не потрібні відповіді.
    – Чудово! Тоді підпиши от тут – і астрофізик дав їй кілька аркушів з дослідженнями.
    Аое здалося, що Те’Кар ледь помітно посміхнувся. Вона спробувала спопелити його поглядом, але він вдав що не помітив цього.
    Насправді, вона не ображалась на подібні жарти, хоч формально і була керівником обсерваторії. З Люмом і Те’Каром у неї давно склалися дружні стосунки. І не тільки через те, що вони всі мали приблизно однаковий вік. Ці двоє були талановитими астрофізиками і працювали з нею через спільні переконання, хоч у кожного була можливість приєднатися до більш титулованих дослідницьких груп, і Аое їх за це неабияк цінувала.
    – Може в новинах щось з’явилось? – спитала вона, закінчивши підписувати бланки з дослідженнями – Якісь протести, чи може колективні молитви…
    – Нічого особливого - одразу відповів Люм - Хіба що, рух “Толерантність” таки добився, щоб затвердили закон про повагу до людей з меншим зростом.
    – Так, це дуууже важливо – Аое відкинулась на спинку стільця і без особливої цікавості додала – Це щодо ніобійців?
    – Так, їх зріст в середньому лише два ліми, в той час як середній зріст більшості соларців приблизно два з половиною ліми.
    – І що ми маємо тепер робити?
    – Ми – нічого – заглибився в деталі Люм – А от бріанці, у яких зріст біля трьох лімів, мають сідати на стільці у всіх громадських місцях, якщо поряд з ними є хоч один ніобієць.
    – Маячня – втомлено кинула Аое.
    – А який у тебе зріст, Те’Каре? – Люм підозріло подивився на колегу, який не приймав ніякої участі в обговоренні.
    – Дві цілих вісім десятих ліми – спокійно відповів астрофізик, не відводячи погляд від моніторів.
    – Правда? – здивувалась Аое.
    – Так. Мій батько бріанин.
    Колеги здивовано переглянулись, а тоді Люм уїдливо спитав:
    – То що, підеш обідати зі стільцем? Бо ж раптом у кав’ярні якийсь ніобієць трапиться. Чи проявиш справжню бріанську гордість і чхатимеш на цей зухвалий закон, що принижує твій гірський народ?
    – Замовлю їжу сюди – спокійно відповів Те’Кар, подивившись на Люма, як на малу дитину.
    Той хотів ще щось додати, але Аое випередила його:
    – Все, досить цієї маячні! Давайте подумаємо, що ми ще можемо зробити як астрономи для порятунку нашої цивілізації.
    – Подумали. Нічого – в голосі Те’Кара відчулись ноти сарказму.
    – Добре, тоді може хтось хоче взяти відпустку і поїхати до батьків?
    – Я вже був на вихідних – Те’Кар продовжив вивчати графіки.
    – Я теж недавно навідувався – озвався Люм – Вони спитали, чи зможу я врятувати планету від спалахів на Зорі. Я відповів, що ні. Тоді вони сказали, що ця моя астрофізика геть непрактична наука і краще б я займався бізнесом.
    – Ясно – підсумувала Аое, а тоді тактовно додала – Але може ви хочете провести ці останні дні з кимось близьким…
    – Я розійшовся з дівчиною ще минулого місяця – весело відповів Люм, з чого було зрозуміло, що це не стало для нього трагедією.
    – Я також ні з ким не зустрічаюсь – байдуже додав Те’Кар.
    Люм був у гуморі, тому пафосно продекламував:
    – Жодна дівчина не достойна гордого бріанця, бо всі вони нижчі… – і сам же зайшовся сміхом.
    Те’Кар лише втомлено подивився у відповідь.
    – Досить, народе! – втрутилась Аое – Я ж хочу як краще. Залишилось лише п’ять днів! Варто провести їх гідно.
    – Як на мене, просидіти в обсерваторії до кінця світу, це гідно астрофізика – не вгавав Люм.
    Те’Кар підняв вказівний палець на знак згоди, не відриваючись від перегляду результатів сканування.
    – А ти, Аое? – задиристо всміхнувся Люм – Де блукає твій хлопець?
    – Там же, де ваші дівчата – відрізала вона і одразу бадьоро додала – Тоді гайда гуляти за рахунок обсерваторії.
    – І багато в тебе на тому рахунку? – поцікавився Люм.
    – Вистачить. Я відкладала на новий телескоп, але то вже не важливо.
    – Пропити телескоп – це, безумовно, гідно астрофізиків – всміхнувся Те’Кар.
    – То ви за чи як?
    – Звісно, за – гигикнув Люм.
    І колектив обсерваторії пішов у найближчий ірідіанський паб.
    
    Наступного ранку Аое ледве розплющила очі і перше що побачила, це залишки ірідіанського елю у келиху, що стояв на столі перед монітором, який бадьоро показував графіки активності плазми на Зорі.
    Вона встала з незручного стільця, спробувавши випрямитись, але одразу сіла від сильного запаморочення. А коли знову сконценрувала погляд на кімнаті, побачила Те’Кара, що простягав їй склянку з прозорим напоєм. Аое раптом усвідомила, що страшенно хоче пити, тому мовчки взяла склянку і зробила ковток.
    – Що це? – скривилась вона, відчувши кислий смак, що аж зводив ясна.
    – Сік з ноли – спокійно відповів колега, що також виглядав втомлено, але без ознак сильного похмілля – Зараз стане краще.
    І Аое, дійсно, відчула, що розбите тіло приходить до тями.
    – А де Люм? – нарешті, спитала вона.
    – Ще спить – Те’Кар уважно поглянув на неї і додав – І тобі теж варто ще поспати.
    – Я настільки жахливо виглядаю?
    – Я такого не казав.
    Аое спробувала встати і збадьоритись, але в голові знову загуло і вона зрозуміла, що Те’Кар має рацію…
    Остаточно всі прийшли до тями лише під вечір. А так як робити було однаково нічого і треба було десь поїсти, то гурт науковців знову опинився в пабі, тільки на це раз вже в іншому, для різноманіття.
    
    Знову був ранок, і знову Аое ледве прийшла до тями. Невдовзі прокинувся Люм і вона одразу дала йому сік з ноли.
    – Народе, маю сказати, що ще чотири дні я так точно не витримаю – нарешті, сказала вона.
    – Я теж – відкинувся на дивані Люм.
    – А я хоч і витримаю, але не бачу в цьому сенсу – спокійно додав Те’Кар.
    – Тоді замовимо якусь їжу і придумаємо іншу розвагу – підсумувала Аое.
    – Може купимо телескоп і хоч пограємось із ним трохи? – очі Люма загорілися, не дивлячись на страшне похмілля.
    – Про це варто було думати позавчора –  посміхнувся Те’Кар – Чи не так, Аое?
    – Вірно – сумно протягнула дівчина – На щось пристойне грошей вже точно не вистачить. 
    Знову зависла тиша, всі кволо думали над варіантами. Аж раптом почувся виклик. Аое увімкнула зв’язок.
    – Пані Аое, тут до вас прийшли – почувся голос молодого охоронця з рецепції хмарочоса, на даху якого була розташована обсерваторія.
    – А хто саме, Каме?
    – Священник.
    – Що? Може він помилився адресою?
    – Ні, він назвав повну назву обсерваторії та ваше ім’я.
    – Добре, нехай піднімається – здивовано відповіла Аое і вимкнула зв’язок.
    Священник виявився чоловіком середнього віку із заклопотаним обличчям.
    – Чим можу допомогти, пане? – тактовно спитала керівниця обсерваторії.
    – Я маю дуже важливу інформацію щодо катастрофи і хочу щоб ви мене вислухали – чоловік помітно хвилювався.
    – Добре – Аое намагалась не проявляти зайвого скептицизму – Але хочу попередити, що ми люди не релігійні і віримо лише у фізичні закони Всесвіту.
    – Саме тому я й прийшов до вас – впевнено сказав священник – Я знаю, як врятувати нашу планету!
    Люм закотив очі і хотів щось сказати, але суворий погляд Аое зупинив його.
    – Наше вчення зберігає знання древньої, дуже розвиненої цивілізації, що жила на цій планеті – почав священник, не помічаючи скептичних поглядів двох астрофізиків – Вони ще тоді дослідили нашу Зорю і передбачили цей катаклізм…
    Аое всілась зручніше. Вона вирішила, що слухати красиву казку про древню цивілізацію нічим не гірше, ніж просто сидіти і страждати від похмілля. Мабуть, до такого ж висновку прийшли і її колеги, бо в їхніх погляди також стали менш критичними.
    – … І ще тоді знайшли спосіб порятунку – продовжив священник.
    – Якщо вони не побудували флотилію із зорельотів для десяти мільярдів соларців, то їхній спосіб навряд чи зарадить – з посмішкою прокоментував Люм.
    – Вони зробили краще – із щирою серйозністю відреагував гість – Вони побудували один великий зореліт, який вмістить будь-яку кількість людей, що є на планеті.
    – З усією повагою, пане священнику – тактовно зауважила Аое – Але “будь-яка кількість людей” звучить досить непрофесійно для характеристики місткості зорельота. Космічне судно має систему забезпечення, що розрахована на конкретну кількість людей та конкретний проміжок часу для мандрівки.
    – Це, звісно, так… Але цей зореліт особливий і має саме такі характеристики.
    – Добре – Аое була розчарована занадто короткою казкою і її вже починали дратувати безглузді формулювання, на яких наполягав гість – То де ж він зараз, цей особливий зореліт?
    – Ви вже в ньому! – переможно заявив священник – Точніше на ньому.
    Люм не втримався і пирснув зі сміху, а тоді вибачився і пішов за додатковою порцією соку ноли. Те’Кар був більш стриманим, але вираз його обличчя красномовно говорив про те, що порція божевілля, це не те, чого б він хотів зараз на хмільну голову.
    – Ні, панове, дослухайте! Я поясню! – попросив гість, побачивши, що справив не те враження, на яке очікував – Та цивілізація була дуже розвинена порівняно з нашою і зробила неймовірне. Вони змогли перетворити всю планету в космічний корабель…
    – Хм, незвична теорія – зацікавився Те’Кар.
    – Це не теорія – священник витер рукавом піт з чола – Це правда! І наше вчення зберігає докази та детальні інструкції щодо цього дивовижного зорельота. Ми мали надати урядам всіх держав цю інформацію після офіційного оголошення про катастрофу. Так було написано у вченні!
    – І як успіхи? – не витримала Аое.
    – Ми не змогли потрапити до служби безпеки жодного уряду – сумно повідомив священник.
    – Дивно, чого б це… – всміхнувся Люм.
    – Я теж думаю, що це дивно! – абсолютно щиро підхопив гість – Хіба не варто вислухати всі теорії у час відчаю та неминучості?
    – Може й варто – неохоче погодилась Аое, згадавши як безглуздо вони змарнували два останніх дні.
    – Тоді може розглянемо більш конкретні матеріали з цього приводу? – Те’Кара, вочевидь, вже занудила абстрактна балаканина про зорельоти.
    – Так, звісно – в очах священника засяяла радість – Якщо ви не проти, я прийду до вас завтра з усіма записами. Так як це лише моя ініціатива звернутись саме до вас, то маю узгодити це з общиною.
    Аое хотіла зупинити гостя, але він швидко схопився, вдячно потис їй руку і щиро додав:
    – Дякую вам, пані Аое, що витратили свій час і дали можливість донести цю важливу інформацію – а тоді повернувся до чоловіків, легко вклонився їм і додав – Панове, щиро радий знайомству!
    
    Наступного дня священник завітав, взявши напевно все вчення общини, бо з ніг до голови обвісився тубусами, а в руках тримав важку, оправлену в шкіру, книгу.
    – А більш сучасні носії у вас в общині не шануються, пане священнику? – з посмішкою прокоментував це Люм, поки гість ретельно розклав принесені матеріали.
    – Це ж оригінали древніх текстів! Їх не можна оцифровувати, бо вони втратять силу... 
    – І не можна фоткати, бо вони втратять душу – посміхнувся астрофізик – Ми в курсі.
    – Що ж, давайте подивимось що тут - бадьоро сказала Аое, виразно подивившись на Люма.
    Але науковцям не знадобилось багато часу, щоб зрозуміти загальну суть того, що там було.
    – Це точно не наукова документація – спокійно підсумував Те’Кар, скептично дивлячись на малюнок, що зображав воду і стовп світла.
    – Так, я розумію, що малюнки виглядають досить примітивно – почав лопотіти священник – Але населення, якому в той час заповідали ці знання, було на етапі первіснообщинного ладу, тож потребували спрощеної подачі інформації.
    – Але ж така прогресивна раса мала б передбачити, що на момент катастрофи населення Солара буде більш розвиненим – Аое розчаровано поклала на стіл один із сувоїв.
    – Можливо – неохоче погодився священник – Але яка різниця? Малюнки мають всю потрібну інформацію. А в книзі є роз’яснення, які не залишають сумнівів, що йдеться про активізацію потужних фотонних двигунів – він відкрив величезну книгу на закладеній сторінці і виразно зачитав – “В день страху та жалю вирине світло з надр Солара. Стовбурами синього вогню воно пронизає небо і знищить старі зорі, щоб із вічної темряви заясніли нові...”
    – Ви ж розумієте, що це не роз’яснення, а казна що – не витримала Аое – З якого дива ви вирішили, що тут йдеться про фотонні двигуни вмонтовані в планету?
    Священник зам’явся і почервонів, а тоді, нарешті, сказав:
    – Я цікавився квантовою фізикою і мені здається, що цей опис дуже схожий на опис роботи фотонних двигунів…
    – Яких ще не існує – додала Аое – Якби ви дійсно цікавились квантовою фізикою, то знали б, що фотонні двигуни, лише теорія. І вона настільки далека від поточних технологій, що ми не знаємо, навіть, як будуть виглядати ці двигуни, не кажучи вже про їх роботу. А ви начитались наукової фантастики і тепер бачите у первісних малюнках квантову фізику.
    Молода жінка втомлено зітхнула, а священник обережно погортав сторінки і сказав:
    – Ви можете не вірити мені, але все це однаково станеться у “день страху і жалю”. Все вже налаштоване. Нам треба лише убезпечити місця виходу двигунів назовні. От слухайте: “Священні місця є у планети. Лише у них народиться світло спасіння. Тож, об’єднайте сили, мешканці Солару, і звільніть святі місця. А тоді тікайте якнайдалі, бо могутнє світло спалить ваші недосконалі тіла...”
    – Досить, пане священнику – зупинила натхненне читання Аое – Ви ж розумна людина і усвідомлюєте, що цей опис може пасувати для будь-якої феєрії.
    – Але ж “могутнє світло спалить ваші недосконалі тіла...” – з надією процитував священник.
    – Навіть, велике багаття спалить наші недосконалі тіла, якщо не відійти подалі.
    – Я передбачав, що ви можете мені не повірити – сумно сказав гість – Але дозвольте принаймні залишити вам ці священні тексти та малюнки. Почитайте їх всі і може тоді у вас зажевріє промінчик віри!
    Аое спочатку хотіла відмовитись, але їй стало шкода священника. Жити залишилось лише три дні, один з яких вже наполовину пройшов. Хто вона така, щоб перед кінцем світу забирати у людини надію.
    – Добре, пане священнику. Ми - науковці, тож ретельно все вивчимо і лише тоді зробимо остаточний висновок.
    – Це чудова думка, пані Аое! – просяяв священник.
    – Але чи не буде це нахабством з нашого боку, тримати у себе священні тексти, які так важливі для вашої общини, особливо у цей час? – з надією спитала Аое, сподіваючись спровадити дивного гостя разом з його релігійним мотлохом.
    – Та це вже формальності – на диво тверезо відповів той – Мої брати та сестри будуть на них лише молитись у ці дні. А ви зможете прикласти до них розум – і по діловому додав – Я заберу їх через три дні, після того як все пройде.
    Священник пішов, а троє астрономів залишились спантеличено споглядати ворох антикварного паперу, яким був завалений стіл.
    – Ну що ж, Те’Каре – порушив мовчанку Люм – Не засмучуй святу людину! Приклади розум до священних текстів!
    
    “Другий день до кінця” – так тепер відраховувала час Аое.
    – Ще щось залишилось? – втомлено спитала вона, закінчуючи розкладати малюнки на підлозі.
    – Ні, це все – відповів Те’Кар, звіряючись з книгою – Судячи із хронології записів, це остання вказівка і зображення до неї.
    – А от цей тоді куди подіти? – Люм тримав у руках невеликий малюнок.
    Аое уважно подивилась на зображення чорної плями на синьому тлі, що була оточена зеленими клаптиками різної форми.
    – Це, мабуть, острови. Клади до блоку священних місць.
    – І що тепер? – Люм критично подивився на підлогу, що нагадувала тепер дитячу мозаїку.
    – Давайте підсумуємо – Аое, нарешті, випросталась після довгого сидіння навпочіпки.
    Двоє астрофізиків лише скептично подивились на розкладені малюнки.
    – Я розумію вас - посміхнулась Аое - Але давайте припустимо, що теорія священника таки має сенс. Робити ж однаково нічого… Тож що, як хтось вирішив заховати знання про потужну технологію у наскельних малюнках?
    – Тоді єдине, що нам варто зробити, це ідентифікувати всі місця виходу гіпотетичних фотонних двигунів і перевірити чи є там населені пункти – спокійно сказав Те’Кар.
    – А якщо є, то що? – Люм не приховував сарказму – Подзвонимо туди і скажемо, щоб вони терміново всіх евакуювали, бо це святе місце і воно має бути порожнім під час катастрофи?
    Запала мовчанка.
    – Ну добре – нарешті, сказала Аое – Давайте спочатку ідентифікуємо їх, а тоді вже вирішимо, що з цим робити.
    На якийсь час всі занурились у пошукові роботи. Першим озвався Люм.
    – Треба сказати, що наша гіпотетична вища раса була досить завбачливою. З двадцяти описаних місць лише два потрапляють під необхідність евакуації, решта розташована в океані на достатній відстані від суші.
    – Те що вони в океані, ще не означає безпечність для людей – Те’Кар розвернувся до колег – Вихід з надр планети величезного фотонного двигуна, може породити такого розміру цунамі, що потопить цілі континенти.
    – Але тоді вихід двадцяти таких двигунів знищить все живе на планеті у будь-якому випадку – криво посміхнулась Аое – Тож будемо вважати, що вони, все ж таки, якось врахували це і знайшли метод нафарширувати планету фотонними двигунами, а тоді безпечно витягти їх назовні. Давайте глянемо на місця, що потребують евакуації.
    – Перше в плеяді Тунарських островів – Те’Кар вказав на відповідне зображення на підлозі.
    Люм щось у пошуці і вже через кілька хвилин мав інформацію.
    – Нам пощастило, шановні! Острів Такої, через який проходить точка виходу, стоїть осторонь і не заселений. Інші острови мають невелику кількість постійного населення, решта туристи і зараз не сезон. Звісно, на Такої возять екскурсії, але я сподіваюсь, що завтра їх відмінять у зв’язку з кінцем світу – іронічно закінчив він.
    – Чудово! – в Аое пробудився азарт – А що з другим проблемним місцем?
    – Тут все набагато гірше – охолодив її Те’Кар – Точка виходу проходить через величезне місто у Східній Летазії, його населення налічує понад одинадцять мільйонів людей.
    – Це погано – постукала нігтиком по столу Аое – Що ж вони так промахнулись, ці вищі…
    – Може й не промахнулись – задумався Те’Кар і вголос зачитав – “Місто Летай унікальне за своїм розташуванням та природою. Це єдине місто, що знаходиться у відкритому океані. Цей одинокий клаптик суші не входить в жодну плеяду островів. Після ряду геологічних досліджень, науковці прийшли до висновку, що острів Летай є наслідком виверження надпотужного вулкану приблизно десять тисяч років тому, який створив новий клаптик суші в глибинах Великого Океану.”
    – Тож, десять тисяч років тому там була лише вода… – Аое задумливо посміхнулась.
    – Це все, звісно, дуже цікаво, – перервав її роздуми Люм – але ніяк не вирішує проблему з одинадцяти-мільйонним містом, яке там є зараз.
    – Так, треба щось робити! – отямилась Аое.
    – Ти серйозно? І що саме ти збираєшся робити?
    – Ну треба хоч спробувати пояснити їм ситуацію…
    – Тебе з’єднати з верховним лідером Східної Летазії? – насмішкувато спитав Люм. 
    – Ні, звісно – зам’ялась Аое – Але в мене є контакти з деякими їхніми астрономами.
    – Це з тими, які визнали, що народження їхнього лідера наблизило Солар до Зорі, покращивши клімат планети? – засміявся Люм.
    Аое сумно зітхнула, але швидко набула рішучості:
    – Їхня віра в ці нісенітниці може стати нам у пригоді. Треба лише придумати, як пов’язати легенду про порятунок з їхнім сонцесяйним лідером…
    – В мене вже є версія! – майже серйозно почав Люм – Всі мешканці Східної Летазії мають бути на одному континенті з верховним лідером, щоб він міг врятувати їх від Зорі, до якої так необачно наблизив при народженні – і астрофізик зайшовся сміхом.
    – Досить, Люме – невдоволено насупилась Аое, а тоді подумала і додала – Хоча, в цілому, ідея досить непогана…
    – Аое, не роби цього – спробував зупинити її Те’Кар, але керівниця обсерваторії була налаштована занадто рішуче.
    Колеги уважно спостерігали, як змінювалось обличчя Аое, поки вона мовчки вислуховувала відповідь, після чого зв’язок перервався.
    – От тому ми досі не літаємо серед зірок! – нарешті, вибухнула вона – Цивілізація, в якій досі існують країни з тоталітарними режимами, не може серйозно думати про космічний простір!
    Астрофізики нічого не відповіли, а лише співчутливо подивились на подругу.
    
    Останній день був теплим та ясним, а в другій половині обіцяв стати пекельно гарячим.
    – Ще кілька годин і все – невесело сказав Люм.
    Ніхто нічого не відповів. Говорити нікому не хотілось. Здавалося, що всі тільки тепер почали усвідомлювати, що це, насправді, кінець. І кожен переживав це по своєму.
    Люм безперервно читав новини, Те’Кар розкладав на столі сотайську головоломку з дерев’яних кульок, а Аое малювала щось кольоровими олівцями.
    – Ви не  повірите! – озвався Люм, так, що всі аж здригнулись – Летай евакуюють внаслідок сильних землетрусів. Ми виконали свою місію порятунку!
    – Так, виконали – сумно сказала Аое.
    – Вдале співпадіння – не відводячи погляду від головоломки, прокоментував Те’Кар.
    – А чому, до речі, ці вищі вирішили кудись відправляти нашу планету? – Люм в цей день був аж занадто активним – Можна було її просто трохи відсунути, а потім повернути на місце…
    – Тому що за дослідженнями, наша Зоря стає нестабільною – незворушно відповів Те’Кар – Сьогоднішні спалахи лише початок, далі вони будуть повторюватись. І ти це чудово знаєш, Люме... 
    – Добре, добре – нетерпляче перервав астроном – Але, давайте, принаймні вийдемо на дах. Вже недовго лишилось. То хоч наостанок подивимось на красиве видовище.
    Ця думка всім сподобалась. Астрономи швидко зібралися, закрили робоче приміщення обсерваторії і попрямували внутрішніми сходами на дах.
    В обличчя війнув теплий, але не надто сильний, вітер і всі зітхнули з полегшенням. Дах теж був частиною обсерваторії, бо саме тут був встановлений основний сонячний телескоп. Навіть зараз, його дзеркало, як величезне око, невпинно споглядало Зорю, не знаючи що менше ніж за годину вона безжально спалить його.
    Безтурботне місто досі кипіло життям. Астрономи мовчки споглядали залитий денним світлом рухливий мурашник, що невдовзі зникне разом з усією їхньою цивілізацією. Дах був особливим місцем для гурту обсерваторії. Сюди піднімались і для вечірок і для роздумів на самоті. А тепер було дуже символічним, саме звідси, споглядати апокаліпсис…
    – Аое, я маю дещо тобі сказати – неочікувано перервав тишу Те’Кар – Я дуже поважаю тебе як талановитого астронома, і ціную як друга… – він зробив паузу, а тоді рішуче додав – Але вже давно маю до тебе сильні почуття, що не пов’язані ані з повагою, ані з дружбою.
    Аое вражено подивилась на високого мовчазного бріанця:
    – І ти говориш мені це тільки зараз?
    – Раніше це було б недоречно – спокійно відповів Те’Кар.
    – А тепер доречно – не витримав Люм – Молодець, хлопче, знайшов вдалий час!
    Він хотів ще щось додати, але раптом почувся сигнал планшета з’єднаного з системами обсерваторії.
    – Тільки погляньте на це! – вигукнув він – Або у нас зламалось все обладнання, або з нашою планетою відбувається казна що...
    А тоді поглянув на Те’Кара і додав:
    – Ой, вибач, я тебе перервав. Продовжуй…
    – Я вже все сказав – зітхнув астрофізик і теж занурився у вивчення сейсмічної активності.
    – Цього не може бути – Аое здивовано споглядала повзучі догори графіки – Спалахи не можуть таким чином впливати на магнітне поле Солара.
    – Щось відбувається всередині планети – звів брови Те’Кар.
    – Судячи з даних, її починає розривати на шматки… – розгублено додав Люм.
    Вони ще якийсь час слідкували за божевільними показниками на екрані, аж раптом Аое відірвала погляд і тихо промовила:
    – Почалося…
    Ніхто більше не дивився на планшет, увага всіх була прикута до неба, яке ставало все яскравіше та яскравіше, хоча вже був вечір і Зоря клонилась до обрію. Стало зовсім тихо, але здавалось, що наростає якийсь беззвучний гуркіт…
    Аое підійшла до Те’Кара і взяла його за руку. Він обернувся, поглянув їй в очі і ніжно стис тендітну долоню.
    Яскравість неба стала вже такою, що боліли очі і шуміло у вухах. Та раптом з’явився інший потужний звук. Астрономи перевели погляд у напрямку океану, на березі якого розкинулось їхнє місто.
    Там, майже біля обрію, виростало щось, схоже на здоровенну вежу. А через мить ця вежа запалала блакитним полум’ям і досягла неба. Ще через мить, небо почало гаснути, так наче хтось прикручував яскравість Зорі. А потім Зоря почала зменшуватись аж поки не стала схожою на яскравий вогник на темному зоряному небі. Настала ніч...
    І раптом стався спалах! Такий потужний, що в його яскравому світлі потонув весь світ. Час зупинився, ставши нескінченним сяйвом. Здавалося, що це кінець, але Аое досі відчувала своє тіло і теплу руку Те’Кара…
    Раптом спалах згас так же неочікувано як і з’явився. А коли очі знову відновили здатність бачити і астрономи поглянули на небо, то побачили, що над обрієм тепер сяють дві зорі. Блакитний гігант і жовта зірка, трохи менша за їхню Зорю.
    – Це що, нові зорі? – розгублено спитав Люм.
    Та астрономи лише вражено дивились на обриси міста у незвичному жовто-блакитному світлі.
    Те’Кар поглянув на Аое, яка досі тримала його за руку.
    – Може повечеряємо? – неочікувано спитав він.
    – Так, чому ні – невимушено посміхнулась Аое, але її щоки торкнув зрадливий рум’янець.
    Вона перевела погляд на Люма і невпевнено додала:
    – Хоча може…
    – Та йдіть вже – посміхнувся астрофізик – Я дорослий хлопчик, якось без вас впораюсь. Заодно з’ясую скільки годин тепер у нас доба, щоб знати коли ви повернетесь...
    Неочікувано забринів сигнал зв’язку. Люм вмикнув гучний режим.
    – Пані Аое, до вас знову священник – забринів спантеличений голос охоронця – Каже, що хоче забрати священні тексти…
    – Тікайте! – весело підморгнув Люм – Я дам раду священним текстам!
    
    
    
    
    

  Время приёма: 17:19 10.04.2020