14:16 01.11.2020
Вітаємо переможців!
1 Сокира au001 Домовик
2 Дракотик au003 Златопілля
3 Птиця і Фантом au005 Білим по білому


16:22 28.10.2020
Поступила в продажу книга "Зiркоходи". Поздравляем авторов и читателей с этим событием.

   
 
 
    запомнить
     
Регистрация Конкурс № 55 (осень 2020) Фінал

Автор: Олександр Калінін Количество символов: 10062
Конкурс № 53 (весна 2020) Фінал
рассказ открыт для комментариев

ar046 Перевірка на розумність


    

     Наостанок планету вимагалося перевірити щодо наявності розумного життя. І лиш у випадку його відсутності кораблю дозволялася посадка.
     Капітан Максим Гужвенко вже розмріявся, як назве безіменну планету, але результати зондування виявилися невтішними: з імовірністю в дев'яносто п'ять відсотків розумне життя все-таки було присутнє.
     Ось так завжди. Шукаєш рідкісні мінерали, метали, елементи, а знаходиш ще більш рідкісну матерію у Всесвіті. Живу. Та ще розумну.
     - З якого дива йому тут узятися?! Дівоча планета. Навіть фауни чомусь нема. Невже розумні дерева? Авроро! - звернувся капітан до автоматичного роборозуму корабля. - За якими саме параметрами визначено оцей розум?
     - За жодними. Ймовірне розумне життя само сконтактувало й заборонило посадку.
     - Як? Уже? – вирячив очі капітан. – Тоді звідкіля взялися п'ять відсотків невизначеності?
     - Я не можу ніяк виявити їх сканерами, - аватара Аврори у вигляді русявої дівчини по-людськи знизала плечима.
     - Так-так-так, - задумливо протягнув капітан, постукав у такт пальцями по панелі приладів і навіть повторив: - Так-так-так. Казна-що виходить. Цивілізація – є, але не знаходиться. Що ж, доведеться підкоритися їхній забороні. Але оскільки ситуація нестандартна – наказую перевести корабель у ручне керування.
     Максим удавано зітхнув.
     - Капітане, нагадую, що посадка за місцевої заборони карається звільненням, - голограма Аврори витягнула статут із повітря і постукала пальцем по якийсь сторінці.
     - Я пам'ятаю. Переходь у ручний режим, - нетерпляче кинув Максим.
     Давно він не керував кораблем. Ще з курсантських років. Бо всі подорожі давно автоматизовані. А людина лише зберігається додатком машини на екстраординарний випадок. І ось він настав.
     Посадочка вийшла так собі. Зовсім не м'якенькою. Усе-таки роки без практики любу моторну пам'ять підведуть. Ех, а він же був найкращим пілотом у випуску.
     Максим вирішив виїхати на всюдиході, спіймати якогось тубільця та розпитати того про вправне маскування аборигенів у межах цілої планети.
     Аврора знову нагадала про неминущу відповідальність.
     - Після місії я буду змушена вас арештувати.
     - Гаразд, Авроро, - Максим усівся в крісло всюдихода. - Ну що ж, побажай мені удачі.
     - Ні хвоста, ні луски, капітане!
     - Та ну тебе! - зажурився Максим. - Отже ж умієш засмутити. Одначе, сподіваюсь, маємо справу не з підводною цивілізацією.
     Даремно Гужвенко так себе підбадьорив.
     Спочатку капітан виїхав на пошуки до навколишнього пралісу. Величезні дерева не хиталися навіть за буревію. Але й також не виявляли жодної зацікавленості до броньованої машини, що жваво перебирала ногами по хвойній підстилці.
     Далі на заваді стали гори. Усюдихід ледве дряпався по скелям, обліпленим мохом, і капітан насилу стримався, щоб не перелетіти кам'яну перепону. Урешті-решт, Гужвенко й тут не знайшов слідів цивілізації. Лише химерну гру вітру й води, що виточили з якоїсь брили пару закоханих. Так схожих на Максима й одну русяву дівчину, яка назавжди залишилася в минулому житті...
     А можливо, це лише химерна гра його розбурханої психіки...
     Максим труснув головою й скеля позбулася мани.
     - Треба було перелітати, - зітхнув чоловік, що ненавмисне зіштовхнувся з примарами бувалого.
     Потім усюдихід покотив на гусеницях по розпеченому піску пустелі. Але знову ніяких проявів розумних істот. Серед барханів бовваніли лише колючки, що жадібно тягнулися коренями до підземних вод.
     За дюнам розкинувся неосяжний океан, який білими баранчиками лоскотав берегові жовті п'ятки.
     Усюдихід сміливо пірнув уже у королівство червоно-бурих водоростей, але й тут упіймав облизня.
     Максим і так, і отак розглядав упійманого слизняка:
     - Ну що ж, морська фауна все-таки знайдена. Але до розумності їй ще, як мені до премії. Ех.
     Відпущений слизняк весело рушив у глибочінь, пливучи своєю парасолькою, що стирчала обідком по тілу.
     Так Гужвенко й вернувся ні з чим до корабля, де на капітана не міг уже дочекатися черговий сюрприз.
     - Що за нісенітниця? - протер очі Максим, але дивовижа й не думала зникати.
     Поряд із кораблем виросла нізвідки напівпрозора капсула. Варто було Максиму підійти до неї, як верхня півкуля капсули втягнулася усередину, відкривши крісло й дисплей. Доторкнувшись сенсору, Максим побачив меню вибору дати.
     - Що ж це таке? - розгублено повторив Максим.
     - Це — часоліт! - бадьоро доповіла Аврора. - Я вже встигла його просканувати та розібратися з принципом дії. Навіть зрозуміла технології, за якими він виготовлений.
     - Справдешній часоліт? - не повірив власним вухам Максим.
     - Справжнісінький! - Аврора так енергійно кивнула голівонькою, що розпущені волоси аж здійнялися вихором.
     Їй-богу, роборозум так сяяв од щастя, що на хвильку Максим засумнівався в його штучності. Треба його протверезити, чи що.
     - А ти не відмітила, хто його нам підсунув? - суворо поглянув капітан на Аврору.
     - На жаль, ні. Часольоту не було, не було, а потім якоїсь митті просто з'явився на датчиках без сплесків полів чи спалахів випромінювання. Анічогісінько.
     - Ясненько, - Максим усівся в крісло капсули, котре виявилося напрочуд зручним.
     Усе скидалося на пастку. Ще б розібратися в чому вона полягає.
     Максим уже удесяте пошкодував, що так безтурботно поставився до місії... Але ж хто знав, що саме йому доведеться стикнутися з цивілізацією, набагато розвиненішою за людську?! Доказом чого був горезвісний часоліт.
     На Землі машину часу досі не винайшли й вважали це справою ще не одного століття.
     А як було б добре змінювати минуле!
     Непомітно для себе Максим заснув. Йому знову снилася аварія. Навіть те, що він був найспритнішим пілотом серед курсантів не допомогло йому дістатися вчасно до Марічки, чий корабель розбився в поясі астероїдів кілька років тому...
     Мабуть, через це Максим погодився на далеку розвідку. На фронтир, який обирали романтики чи мізантропи.
     Ось і в цьому сновидінні Максим витискав із корабля всю можливу швидкість, щоб знову просто побачити першим бездиханне тіло коханої...
     Нарешті Максим вирвався з обіймів старого жаху й побачив аватару Аврори, що сиділа на часольоті й розглядала чоловіка.
     - Чого тобі? - буркнув Максим.
     - А хто така Марічка?
     Максим затамував подих, раніше він не розмовляв уві сні. А потім зізнався:
     - Моя колишня знайома, до речі, трохи схожа на тебе.
     - Зрозуміло. Доповідаю, капітане, я підготувала пакет даних по технології розробки часольотів і передала на Землю.
     - Молодець, - розсіяно похвалив її Максим.
     - Вас преміюють за таке відкриття!
     Максим зиркнув на Аврору:
     - Підслуховувала, що я теревенив у всюдиході?
     - Ні, була на зв'язку.
     - Звісно, - потер скроню Максим. - Адже ти просто штучний інтелект, чого це я до тебе уп'явся?..
     - Важкий день? - припустила Аврора.
     - Дійсно так, - погодився чоловік.
     - Що накажете робити з часольотом?
     - У сенсі?
     - Залишити його тут, забрати з собою на Землю чи чекатимемо експедиції, на яку дала запит?
     - Не знаю, - розгубився Максим. - Мені треба подумати.
     Чоловік провів рукою по дисплею. Як було б чудово забрати часоліт із собою на Землю й там переміститися на кілька років раніше, щоб більше нікуди не відпускати Марічку, тим паче назавжди.
     Минуле зміниться на краще, хіба не в цьому благородна мета створення машини часу?
     Але черв'як сумніву точив Максима. Якби ж так було просто...
     Згідно таймеру часоліт міг перекинути в минуле навіть на сто мільйонів років тому. Але якщо у людей буде така технологія, неодмінно знайдеться якийсь божевільний, що спробує знищити цивілізацію в самому зародку. Коли наші далечезні предки ще бігали від динозаврів.
     Що ж поробиш, якщо розум — це здатність установлювати зв'язки між причинами й наслідками, а розумність — це не порушувати ці зв'язки?
     - Вибач мені, Марічко, - гірко зітхнув Максим і звернувся до штучного інтелекту: - Авроро, скільки годин тому зявився часоліт?
     - Дванадцять тому, а що?
     - Дякую, треба було уточнити час.
     Максим набрав на сенсорі мінус тринадцять годин, підтвердив ввід й опинився горілиць на траві під бірюзовим небом. На щастя, часоліт не перемістився разом із ним у минуле.
     Поряд зявилася Аврора й загородила хмаринки, що ліниво пливли небесним морем.
     - Звідки ви взялися? Ви ж були тільки що у всюдиході! Облизня ловили!
     - Ще не спіймав?
     - Ні.
     - Тоді командуй усюдиходові відбій і законсервуватися. А ми негайно злітаємо!
     - Ми ж тільки недавно сіли! - розпачливо сплеснула руками Аврора.
     - Це наказ, - стомлено відмовив Максим.
     Потім капітан устав, пройшов крізь голограмму Аврори, піднявся на корабель й усівся біля ілюмінатору. У якому почала зменшуватися планета з непохитними деревами й ненаситними колючками. Де на скелястім полотні відточувала майстерність пара неперевершених митців, а в синіх водах плив по своїм справам чудернацький облизень. Але Максим задумливо дивився кудись повз планету в самотню космічну порожнечу.
     Звісно, він зробив усе правильно. Хоча б міг бути щасливим із Марічкою. Досі живою. І яка різниця, що трапилося б потім, коли він змінив би минуле й урятував кохану? Як опісля йнші використовували б ті часольоти?
     Але з іншого боку якщо хтось відправився б на десятки мільйонів років тому і знищив бодай спільного предка приматів... То ніякому Максиму з Марічкою не судилося б народитися, не те щоб зустрітися липневого ранку при вступі в космічну академію.
     Максим, як зараз, пам'ятав, як до нього підійшла ота усміхнена русява дівчина, котру він запримітив ще в автобусі. Як попрохала в нього карту академії, яку він розглядав у руках. Адже в абітурієнтів ще на вході до кампусу забрали всі електроприлади. Як він знітився й поліз шукати карту до рюкзаку...
     А Марічка пирскала в кулачок і красномовно дивилася на карту, що його ошукала, і яку він поклав поряд із собою на лавці.
     І цього всього могло б не стати. Та де там, ціле людство могло б запропаститися.
     Він ледь не одчинив скриньку Пандори у вигляді машини часу, після чого залишалося б тільки надіятися, що ніхто не скористається нею для знищення людства.
     Але чому ж так важко на серці?
     Його важкі роздуми перервала Аврора:
     - Капітане, на зв'язку знову загадкова цивілізація досліджуваної планети.
     - Чого їм треба?
     - Пропонують співробітництво.
     Максим сумно розсміявся.
     - Що трапилося, капітане?
     - Нічого, просто перевірка на розумність пройдена.

  Время приёма: 16:37 05.04.2020