07:59 01.01.2020
Отпечатан тираж 40-ого выпуска.
Заказы отправляйте Татьяне Левченко (ака Птица Сирин).
Или на reglav @ rbg-azimut.com
Поздравляем писателей и читателей с этим событием.


16:04 04.11.2019
Определены победители 2019-ого года:

1. Юлес Скела и ЧучундрУА.
2. Птица Сирин (Татьяна Левченко).
3. Христя Хмиз (Наталья Кондратенко).
4. Лара (Лариса Турлакова).
Призы ждут вашего выбора!


   
 
 
    запомнить
     
Регистрация Конкурс №52 (зима 2020) Фінал

Автор: Росткович Количество символов: 11258
Конкурс №52 (зима 2020) Фінал
рассказ открыт для комментариев

ap027 ЕНІЙ СХОПИЗІРЧЕНКО І СУТІНКИ ЛЮДСТВА


    Що таке «не щастить» і як з цим боротися? Або чому, якщо існує мінімальна, мінімалюсінька ймовірність виходу з ладу гіпердрайву, то він поламається саме на космольоті відважного дослідника космосу Енія Схопизірченка? В результаті, замість повернення з відрядження у 2858-му році, я повертаюся у 2986-му!  І недалеко ж був відрядженим. Якихось 30 світлових. Але, замість кількох місяців, політ розтягнувся на 128 років. Що вдієш, коли на моєму тепер уже старовинному науково-дослідному космольоті без гіпердрайву швидше 0,2 швидкості світла розігнатися неможливо. Усе дідусеві Ейнштейну завдяки. З його теорією відносності хитромудрою. Але то таке, як казав один древній філософ.
     Звісно, позитиву від такого запізнення небагато. Усі, кого знав, давно на «тому» світі. Це якщо пігулку безсмертя за час мого повзання поміж зірками не винайшли. Але така наша, науковців, доля! Ми знаємо чим ризикуємо і для чого.
    А що в рідному Науково-Дослідному інституті Близьких, Далеких та Середніх Метагалактик скажуть на таке запізнення? По голові не погладять та премію не випишуть. Хоча, в неприємності з гіпердрайвом, моєї провини нема. Це ж скільки службових та пояснювальних доведеться написати. Ще й вартість ремонту зорельоту вирахують. А про оплату 128 років відрядження можна і не мріяти. В НДІ БДСМ правила суворі, панькатися не будуть. Наука вимагає ретельності та дисципліни в усьому.
    Хоча, хочеться сподіватися на краще. Що зустрінуть як героя! Хліб-сіль, блек-джек та журналістки, Еній Схопизірченко – герой, Еній Схопизірченко – гордість людства і все таке інше. Все ж не дарма, стільки летів, знайшов пояс астероїдів багатий на рідкоземельні метали біля одного коричневого карлика із складним зоряним позначенням. Якщо його не перевідкрили після мене. А це ж дуже ймовірно.
    Якісь такі думки кружляли в моїй ґеніяльній голові, коли я без зайвих вагань, залишивши зореліт на орбіті, в простому-тісному дослідницькому модулі наближався до землі. Перед тим, навіть, не полюбувався рідною синьобілозеленою кулькою. Отакі ми, науковці, цинічні, брутальні та несентиментальні. Секунду повагавшись чи потрібен мені бластер, я таки взяв його з собою. Древня людська звичка, мати з собою зброю, коли вирушаєш в якесь незнайоме місце. Не дивно, що і Колумб і Юрій Гагарін мали з собою зброю. Хоча, останній, невідомо від кого мав намір відстрілюватися в космосі.
    Отже, кілька хвилин гальмування в так званих щільних шарах атмосфери і вуаля: я вже над паркувальним майданчиком зорельотів рідного НДІ БДСМ.   
    Як з’ясувалося потім, це було великою помилкою. А можливо навіть і злочином. Куди тобі дурню чи, вибачте, науковцю, поспішати? Якщо запізнився на століття, то кілька зайвих годин чи, нехай, днів затримки погоди не зроблять. Зроби зайвий виток на орбіті, рознюхай обстанівку. Та ні! Стрімголов до рідного паркінгу. Щоб якнайшвидше доповісти результати. Тільки побритися встиг після пробудження з анабіозу. Мандрівники космосом не люблять оті всі довгі процедури гальмування та маневрування. Є в тебе штучний інтелект на борту – хай працює! Звісно, зореліт на орбіті залишився, а я у дослідницькому модулі приземлився. Але то не заслуга мого хитрого планування, а наслідок виконання інститутських інструкцій дослідникам космосу.
     Долі заманулося, щоб приземлився я на світанку. Міг звісно, дочекатися початку робочого дня, не будити гуркотом та брязкотом мешканців навколишніх хмарочосів. Як це часто буває, коли в календарі не новий рік та не день космонавтики, паркувальний майданчик був напівпорожнім. Роззирнувшись, я помітив, що наявні на ньому транспортні засоби зовсім не схожі ані на космольоти, ані на дослідницькі модулі. Невеличкі (в порівнянні з зорельотами), сяк-так скроєні апарати нагадували скоріше древні танки (тільки без гармат), аніж літаючі апарати. Згадалася цитата якогось науковця: «Що вдієш? Homo sapiens така цивілізація: найбезпечніший засіб пересування сушею у нас танк, найшвидший літак – винищувач, а космос ми підкорили завдяки міжконтинентальним ракетам для доставки атомних бомб на інший бік планети».
    Оскільки, через ранню годину, на вулиці нікого не було, я вирішив прогулятися та пороззиратися.
    Епічність моменту першого кроку на рідну землю після більш аніж століття мандрів була спаплюжена тим прикрим фактом, що до контакту з земною поверхнею я примудрився вступити в лайно. Хто ж знав,  що то був знак?! Але мав би насторожитися: звідки оте лайно може бути на завжди ідеально прибраному паркувальному майданчику НДІ БДСМ. Натомість, я ледь не кайфував від давно забутого гидотного запаху. Собаче!
    Також, було цілковито проігноровано прикрий факт довколишньої засміченості та неприбраності. Бруківка під ногами була густо всіяна різного походження сміттям: листям, піском, камінням (звідки воно тут?), пластиковими пляшками та стаканчиками (знову? Люди ж від цього давно-придавно уже відмовилися) та багато чим іншим. Колись такого не було. Хоча візерунок бруківки та розмітка майданчика беззаперечно свідчили, що з точкою приземлення я не прогадав.
    На місці рідного інституту виявилася незнайома гігантська будівля. Дивно!  Чим погане було старе приміщення? Та й не таке вже й старе воно було. Мабуть, точніше сказати «попереднє». Кому воно заважало? І красивішим теж було безсумнівно. Нове зовсім не намагалося викликати естетичне захоплення. Банальний величезний темно-сірий паралелепіпед з рівненькими рядами чорних прямокутників – вікон. І зовсім ніяких архітектурних викрутасів, які змушують погляд затриматися та замилуватися. Хіба що, подекути відсутні облицювальні плити та затулені фанерними щитами вікна, додавали якогось колориту запущеності.
    Зробивши напівуспішну спробу позбутися першого земного сюрпризу з підошви космочеревика, я подався до новоявленої будівлі рідного НДІ.
    Виявилося, що на фасаді ніяких вивісок нема. Дивно, 100 років назад біля парадного входу було заведено позначати, яка організація мешкає всередині. Я спробував відчинити двері штовхнувши рукою (жодних ручок не було видно) потім легенько натиснув плечем,  але марно. Оскільки ані на дверях ані обабіч них жодних кнопок не виявилося, я спробував постукати. Але і тут мне чекала невдача: ніхто не відчинив. Дивно!
         Роззирнувшись, я помітив собачника, який здійснював ранковий променад разом із своїм чотириногим кудлатохвостатим альтер его. Оцінивши розміри звіра як незначні, я наважився звернутися:
    – Доброго ранку, шановний, – не підкажете? Тут колись був інститут дослідження космосу. НДІ БДСМ, якщо  коротко.
    – Доброго! Який ще інститут космосу? Нема тут ніякого інституту, як і ніяких досліджень космосу.
    Я спочатку не усвідомив значення останньої фрази, тому перепитав:
    – Може підкажете адресу, куди він переїхав? – песик тим часом з ентузіазмом залишав мокрі мітки на гусеницях припаркованих апаратів.
    – З вами все в порядку?  – питанням на питання відповів співрозмовник.
    – Сподіваюся, що так!
    – Тоді перестаньте займатися дурницями. Вважайте, що ранковий розіграш вам не вдався. Усім добре відомо, що дослідження космосу, то все вигадки та фейки, щоб людей від насущних проблем відволікти. Тому, якщо не було досліджень космосу, то і інституту ніякого не було.
    – То і Гагарін в космос не літав? Ніл Армстронг на Місяці, а Лі Ван Сяо на Марсі не були першими? – не втримався я.
    Песик тим часом зайнявся мінуванням одного з ТЗ майбутнього, який було обрано після нетривалого дослідження кандидатів.
    – Тьху! Ви або наївний або навіть не знаю хто. Провокатор! Усім відомо, що тільки Гагарін літав і на цьому дослідження космосу припинилися через збитковість, безперспективність та небезпеку для здоров’я людини. Все що після Гагаріна, починаючи з висадки людей на Місяць – фейки. Це ж так просто: зайти на Youtube та подивитися древні дослідження та викриття від сучасників тих подій. Там десятки відосів із спростуванням цієї брехні.
    «Може і Земля не кругла, а пласка?» – захотілося запитати нетолерантне. Натомість, озвучив інше питання, відповідь на яке знав, вочевидь, краще за цього:
    – А я тоді звідки прилетів?
    – Та звідки мені знати звідки? Якщо ви з відповідних органів і займаєтеся тестуванням населення на лояльність та адекватність, то покажіть, будь ласка, своє посвідчення.
    – Я не з органів і посвідчення в мене тільки співробітника неіснуючого, як ви вважаєте, НДІ БДСМ.
    – Ну, тоді нам нема про що говорити. До побачення! – і співрозмовник збільшив дистанцію між нами.
    – А Земля кругла чи пласка? – суто з наукової цікавості запитав я, намагаючись оцінити глибину деградації світогляду людини у 2986 році.
    – Яка мені різниця кругла вона чи пласка? Простій людині різниці не має, хай собі буде хоч кругла, хоч пласка, хоч трикутна! – відповідь виявилася зовсім неочікуваною. – В простої людини інші клопоти, аніж думати про форму Землі. Джеку пішли! – і парочка почала віддалятися.
    – А чому ви Джекове лайно не прибираєте?
    – Чувак, ти таки точно звідкись впав. Хто його прибирає? Це ж екологія! Екосистема! Чув такі слова? З нього потім колись квіточка виросте!
    Хтось інший, на моєму місці, впав би у відчай від такої розмови. Але ми, науковці – не такі. У відчай я впав трохи пізніше, опитавши за годину ще 9 випадкових перехожих. Науковий підхід! Дослідження виявило: 100% респондентів не знають де знаходиться НДІ БДСМ; 100% респондентів не вірять, що люди літали до зірок; 100% – не знають, хто такий герой людства Еній Схопизірченко. Є від чого засмутитися і таки впасти у відчай.
    І враження від співрозмовників гнітюче: усі якісь стурбовані, злі та агресивні, неохайні та недоглянуті. Мовчу про повну необізнаність з історією підкорення космосу та подвигами Енія Схопизірченка, тобто мене.
    «Нам не до зірок», «ми прості люди – нам потрібно розв’язквати насущні проблеми»,  «нам аби продукти були дешеві та ліки», «нам би щоб зарплати та пенсії», «щоб дітей у люди вивести». Ніби і правильні речі, але ж, як відомо, не хлібом єдиним... І ще таке: чому ж вони такі недоглянуті, чому довкола так неприбрано, при чималій економії ресурсів після відмови від освоєння космосу.
    На просте питання, хто зараз головує в ООН, усі співбесідники нітилися та просили не починати розмову про політику.
    Невже якось отак виглядає згасання людської цивілізації? Чи це остаточний фінал і правий був дідусь Фермі з своєю теорією про нетривалість розумного життя, чи це тимчасова криза? Якщо на зорі людської історії зникнення одних цивілізацій компенсувалося появою інших: сильніших чи прогресивніших, то як буде зараз, коли на Землі одна глобальна цивілізація? Хто прийде їй на зміну? Інші розумні шимпанзе за кілька мільйонів років? Цікаві питання. Є що проаналізувати.
    Та найсумніша новина: про мене тут нікому не відомо, як і про НДІ БДСМ. Схоже, я повернувся або надто пізно... Або надто швидко. Потрібно було ще космосом поблукати і дочекатися його перевідкриття. Що ж далі? Куди йти? Чи куди летіти? З поламаним гіпердрайвом далеко не полетиш.
    До речі, навіть без гіпердрайву, можна навідатися на Марс. Раптом, там є хтось, хто не поділяє теорію про відсутність у людства космічного досвіду. Також, потрібна історична інформація. Як цивілізація до такого гаплика докотилася? Юрій Гагарін, мабуть, сказав би: «Приїхали!»
    Та годі сумувати та рефлексувати! Чим не завдання для супергероя Енія Схопизірченка: витягнути людську цивілізацію з оцих ганебних сутінків?  Вперед, до роботи!
    
    

  Время приёма: 14:15 19.01.2020