 |
|
| |
20:23 19.05.2023
Сегодня (19.05) в 23.59 заканчивается приём работ на Арену. Не забывайте: чтобы увидеть обсуждение (и рассказы), нужно залогиниться.
13:33 19.04.2023
Сегодня (19.04) в 23.39 заканчивается приём рассказов на Арену.
|
|
|
|
|
|
ФОТО 018
Автобус їхав курним трактом, що простягнувся крізь запилене ніщо від нескінченності до нескінченності.
Під спів і скреготіння зношених ресор, вихитуючись з боку на бік, транспортний засіб неквапливо, але наполегливо повз уперед. Він бряжчав м'ятим поцинкованим відром на фаркопі; з труби, що стирчала над водійською кабіною, мов той перископ, валив чорний, жирний дим. На трубі розхитувалися закріплені абияк динаміки гучномовців.
Побиті вікна пасажирського салону були навкося забиті листами фанери й іржавими металевими щитами, а ті, в яких ще залишилися каламутні скла - забрані шкарубкою сіткою. Автобус колись фарбували у канарково-жовтий колір, але тепер фарба потьмяніла та полущилася. Лишень на висоті людського зросту це чудо техніки оперізувала жирна смуга свіжої яскраво-рожевої фарби, намальована дбайливо, але нерівно чиєюсь не зовсім твердою рукою.
- Довго там ще? Не до вподоби мені ця доріжка, надто вже заломиста, - невдоволено бовкнув голений налисо чолов'яга невизначено-середнього віку.
Зовнішність голомозько мав непримітну, шпигунську, проте яскраві, променисті очі незбагненного кольору увагу до себе притягали одразу.
- Та не діставай ти, сам не в захваті, - його напарник занепокоєно поглядав на потерту паперову мапу, яку розгорнув прямо на кермі.
Кермо він притримував коліном, мапу - правою рукою. Лівою виловив з-за вуха огризок хімічного олівця, послинив стрижень, залишаючи темну пляму на нижній губі, і закидався водити олівцем над мапою. Автобус вскочив у ковдовбину, олівець сіпнувся, накресливши товсту риску на мапі та ледь не прорвавши пошарпаний папір.
- Гей, а ось і воно, - зрадів керманич, перехоплюючи кермо обидвома руками та втискаючи у підлогу педаль газу.
- Що там? - голомозий невдоволено покривився, підійшов ближче та зазирнув водієві через плече.
- Патріархат, примітивне господарство, спекотний посушливий клімат, уразливість до епідемій, - прочитав водій, піднявши мапу ближче до очей.
- Знову сценарій номер три? - настрій лисого зовсім зіпсувався, зацікавленість, що промайнула в яскравих очах, згасла.
- Агов, годі скиглити, га? - пирхнув керманич. - Стандартний сценарій, легкий заробіток. Відпрацюємо і далі. Це тобі завжди епічний розмах подавай.
- Ет, не романтична в тебе натура, - відмахнувся пасажир. - А мені, поміж іншим, блискуче сценічне майбутнє пророкували…
Водій образливо зареготав і хутко крутнув кермо, з'їжджаючи з тракту.
- Щоб твоя срака по шву розійшлася! - вилаявся лисий, щосили учепляючись у поручня.
Ближче до корми щось грюкнуло, впало, покотилося.
Автобус підкинуло на черговій ковдовбині, він пірнув носом, занурюючись у пилюку. Обурений скрегіт металу заглушив чергову порцію лайки з боку незадоволеного життям пасажира та не більш цензурну відповідь водія.
За вікнами зсутеніло, потім раптово розвиднілося. Нове світло було червоним, західним.
Керманич видерся на автобус і спритно розшнуровував скручені у два довгих вали, що тяглися вздовж усього даху, полотнини. Робота кипіла - багаторічна звичка давалася взнаки. Рухи чоловіка були вправними та чіткими. Перший відріз мишасто-сірої тканини стрімко розгорнувся до самісінької землі, повністю вкривши витертий бік автобуса. За ним послідував другий.
- Світло! - долинуло з надр автобуса. - Як я тобі в темряві реквізит шукати буду?
- Світло у ліхтарику, - прокричав водила, звішуючись униз через ляду на даху. - Поспішай, місцеві вже зустрічають.
В автобусі загримотіло, знизу долинула приглушена лайка. Із пасажирських дверей, плутаючись у складках сірої тканини, вивалився голомозько.
Зараз лисим його назвати язик навряд чи у когось повернувся би. На голову чоловік напнув променисто-руду перуку, яка трохи з'їхала на лівий бік; нижню частину обличчя прикривала розлога каштанова борода. Він встиг переодягтися: місце витягнутих на колінах "треників" та обвислої майки зайняв балахон із нефарбованого рубку, підперезаний грубою мотузкою. Корчуватий ціпок в одній руці й об'ємна спортивна сумка - досить важка на вигляд - у другій довершували подобу.
- Сумку облиш, вона не відповідає епосі! - голова керманича, яка вже зникла, бува, в автобусі, знову виринула над дахом.
- Та хто там побачить, - відмахнувся тимчасово рудий голомозько. - Ти би краще не теревені розводив, а спецефект врубав уже.
- Який тобі?
- Що-небудь видовищне давай, дядьки, здається, серйозні, - приклавши руку козирком до лоба, відповів ряджений пілігримом. В його голосі промайнуло відлуння занепокоєння.
Купка кошлатих, неголених аборигенів у вбранні зі шкір і грубих тканин, галасуючи, піднімалася на пагорб. "Дядьки" були озброєні хто чим. Похапали, вірно, усе, що під руку трапилося: вила, списи, палиці. Один ішов, розмахуючи важкенькою колодою. Лисий розмір колоди оцінив, позадкував на кілька кроків, сполошено озирнувся, зробивши страшні очі в бік укритого полотниною автобуса.
- Вчуй мій голос, юначе! - завило з динаміків, сіре покривало зникло під проекцією яскравого, палкого полум'я.
“Пілігрим” гепнувся на коліна, поціпки запхав сумку під край полотнини.
"Який я тобі юнак, ти нечиста сило?" - обурено прошипів він у закріплений у розлогій бороді мікрофон.
- Був ти прикладом чесноти для ближніх своїх, тому зійде на тебе моя ласка! - продовжило галасувати із гучномовців.
"Та поглянь на них, ти порівняно із ними - молодик, - прошепотів голос керманича з крихітного навушника. - І взагалі, не відхиляйся від сценарію, чому я за тебе відбуватися маю?"
- Хто ти, голосе з небес? - прокричав “пілігрим”, здіймаючи руки вгору в театральному жесті. - Яви мені свій лик!
- Мій образ занадто страшний, аби являти його людям, - у відповідь прогреміло так, що навіть суворі вуйки трохи присіли.
Керманич, вочевидь, викрутив гучність динаміків на максимум.
"За сценарієм дій! Актор недороблений", - знову прокинувся навушник.
"Давай свою ласку, і закінчуємо. Не подобаються мені ці аборигени, важким духом дихають", - відлаявся лисий.
- Передай моє слово людям, накажи слідувати заповідям, вести життя праведне та жертвувати щедро, бо дав Бог день, дасть і… тобто, тому, хто дає, воздасться сторицею! - на останньому слові в динаміках несамовито завило, заскрипіло, зуболамне скреготіння заповнило околицю.
Дядьки збентежено заозиралися, покидали зброю і попадали на коліна, беручи приклад із "юнака". Обранець “небесної ласки” тим часом квапливо порпався в сумці. Для стороннього спостерігача це виглядало так, ніби він запхав руки по лікті у полум'я.
Намацавши те, що шукав, лисий підхопився і з радісною посмішкою повернувся до глядачів. Ті відсахнулися, а потім захоплено заахкалі на різні лади: на долонях бородатого "юнака " не було ані крихітного опіку. Навіть більше того - полум'я не залишило жодного сліду на довгих, широких рукавах балахону.
- Ось заповіді, що послав нам голос! - урочисто промовив "пілігрим", простягаючи кошлатим дядькам дві важкі кам'яні таблички.
Аборигени, хоча з колін і повставали, проте брати скрижалі не квапилися, із острахом поглядаючи на “вогонь” що продовжував палахкотіти за спиною актора. Той, що ніс колоду, позирав особливо прискіпливо, навіть рота відкрив, щоби щось сказати. Постояв так, передумав, рота закрив, але натомість нахилився за колодою. Лисий занервував.
- Так, панове, немає в мене часу тут із вами теревені теревенити, мене голос до себе забрати обіцяв, - не витримав паузу він, силоміць пхаючи скрижалі до рук найближчого з аборигенів. - Беремо, читаємо, вчимо напам'ять, дотримуємося. Встановіть де-небудь у себе, на почесному місці. Та дивіться, щоб дощем не заливало! Будете нести пожертви. І не ковбасу якусь несіть, а камінці різнокольорові, що у вас тут у печерах неподалік трапляються, - "пілігрим" махнув у бік рудих, вивітрених до сирної подоби глинистих плато, що виднілися ліворуч. Глядачі заворожено повернули голови за його рукою. - Якщо щось із них виробите симпатичне, теж можете нести - подвійна ласка буде. Все, не згадуйте злим словом! - хутко завершив він промову.
Підхопивши ціпок і сумку, лисий швидко пірнув за полотнину, скочив на підніжку автобуса та дав водію знак вирушати.
Кілька хвилин по тому автобус виринув із темної мли на той самісінький курний тракт, з якого нещодавно з'їхав. Ані пагорба, ані аборигенів позаду хибкої колимаги більше не було - лишень запилене ніщо.
Поки водій згортав і закріплював на даху полотнини, лисий поспіхом позбувся спітнілої перуки, відклеїв бороду і вже порався біля однієї з обнесених сіткою невеличких платформ, встановлених натомість пасажирських сидінь, та щось невдоволено бубонів собі під носа.
- Що саме ти їм підсунув? - щойно повернувшись, керманич зрозумів, що справа у товариша на лад не йде.
- Та стандартні заповіді: "не вбий", "не вкради", - відмахнувся той.
Водій поклацав перемикачами, дочекався, поки на платформі загориться блідо-блакитна підсвітка, а після видав напарнику запотиличника.
- Ой довбанько-оо... Творча, трясця тобі, особистість! Перевіряти треба, що хапаєш. "Не вбий", "не вкради"... - передражнив він. - "Не облизуй метал на морозі"! Ти дитячий комплект для світів льодовикового періоду вхопив.
- От дідько! - засмутився лисий.
- Та годі, не переймайся. Що маячніші заповіді, то завзятіше поклоніння... Еге… О-оо! Працює.
Платформа загула, спалахнула помаранчевим, а коли світло згасло, явила зору купку яскравих різнокольорових камінчиків. Не надто величеньку, але достатню, щоби настрій обох напарників стрімко покращився.
- Чудово! Тепер до дівчат, а потому можна буде зазирнути на який-небудь зі світів Поясу Едему, розслабитися.
- Та скільки можна до дівчат? - збунтувався актор. - Знову мені пропонуєш поліпшенням демографічної ситуації у відсталих матріархатах займатися?
- Не подобається - навідайся до банку сперми. Порівняй, скільки тобі доведеться д ... працювати, щоб зірвати такий куш, який нам ці "сильні жінки" за тиждень по твому візиті самі до жертовних каменів натягають. А то, давай, я підміню.
- Підмінить він, еге ж... Минулого разу так допідмінявся, що я тебе ледве відбив, громовержцю, недороблений, - зітхнув лисий. - Вези, давай, до своїх дівчат. Сподіваюся, у цих стандарти краси не такі збочені, як у тому водному світі... |
|
|
|
Время приёма: 12:31 19.01.2020
|
|
| |
|
Рассказ открыт для комментариев