07:59 01.01.2020
Отпечатан тираж 40-ого выпуска.
Заказы отправляйте Татьяне Левченко (ака Птица Сирин).
Или на reglav @ rbg-azimut.com
Поздравляем писателей и читателей с этим событием.


16:04 04.11.2019
Определены победители 2019-ого года:

1. Юлес Скела и ЧучундрУА.
2. Птица Сирин (Татьяна Левченко).
3. Христя Хмиз (Наталья Кондратенко).
4. Лара (Лариса Турлакова).
Призы ждут вашего выбора!


   
 
 
    запомнить
     
Регистрация Конкурс №52 (зима 2020) Фінал

Автор: Христя Хмиз Количество символов: 14520
Конкурс №52 (зима 2020) Фінал
рассказ открыт для комментариев

ap022 Вдалий експеримент


    Вечеря відбувалася у напруженій атмосфері. Нічого дивного, якщо в родині є підліток. І цей підліток – прегарна дівчинка, яка аж ніяк не могла змиритися з цим фактом, щоразу змінюючи зовнішній вигляд і протестуючи проти суспільних правил. За останній рік тричі перефарбовувала волосся, двічі робила татуювання і пірсинг (і це лише те, що було видно неозброєним оком). А спокійне ставлення батьків до цих експериментів сприймалося як байдужість і щодалі дратувало.
    Батько налив чаю і сів до столу, виразно подивившись на Зіру:
    – Я чув, що ваша школа бере участь у державній програмі включеного навчання. До речі, я багато разів просив тебе під час спільної вечері не використовувати гаджети.
    – Не гаджети, а психоприлади, – Зіра скривилася, але вимкнула нейроокуляри і поклала їх поруч із тарілкою. – Ти настільки захопився проблемами локалів, що почав використовувати чужі слова?
    – Щоб зрозуміти іншу цивілізацію, потрібно насамперед вивчити їхню мову.
    – Нейроперекладач двоспрямованої дії прекрасно впорається з будь-чим. І взагалі – навіщо потрібно знати, про що говорять місцеві? Головне, щоб вони нас розуміли.
    – Зіро, ми з мамою виховували тебе в повазі до інших культур. Всесвіт занадто строкатий, і потрібно жити мирно з іншими цивілізаціями.
    – А можна без надмірного пафосу? Вже нудить від цього. Ти став таким толерантним після того, як ми випадково перетворили на хмару пилу нововідкриту зоряну систему? Нагадати, як ти намагався мене переконати, що це операція порятунку нашої цивілізації? Що в майбутньому ці нерозвинені істоти зможуть нам загрожувати?
    Батько суворо подивився на Зіру.
    – Це офіційно визнано помилкою. З твого боку неввічливо нагадувати про це! Мені соромно, що я підтримав те рішення. І тобі добре відомо, що я змінив позицію щодо співіснування цивілізацій.
    Зіра замовкла. Розмова на цю тему відбувалася не вперше, але підлітковий «бісик» заважав стримуватися від коментарів.
    – Годі, я пожартувала. Але не повторюй, що до локалів потрібно ставитися з повагою. Я пам’ятаю, що врешті-решт планета спочатку належала їм. – Дівчина замовкла, але одразу емоційно продовжила: – Подивись, на що вони її перетворили! Планету методично знищували ще до нашої появи. Навіть уявити важко, чим би все закінчилося. Загроза кліматичної катастрофи досі не минула. Мені нема за що поважати цих дикунів!
    – Ці дикуни – як ти кажеш – з часом усвідомлять свої помилки. Але ми повинні надати їм таку можливість. Наше втручання вже мало не призвело до знищення місцевої цивілізації.
    – Татку, ти з віком стаєш надто поблажливим.
    Батько вирішив, що безпечніше змінити тему розмови.
    – Добре, так що в тебе у школі? У вас будуть вчитися локали?
    У Зіри промайнула шалена думка.
    – Ні! Не може бути! Ти не міг такого вчинити!
    Батько радісно посміхнувся.
    – Ще й як міг! Як автор програми включеного навчання я рекомендував додати деякі заклади до першого етапу експерименту, зокрема і твою школу.
    – І тепер я буду навчатися з примітивними організмами, які за кількатисячолітню історію навіть не опанували міжзоряних польотів? З організмами, для яких вищим досягненням є – як його? – комп’ютер?
    – Ти не об’єктивна, доню.
    – Як можна бути обʼєктивною до тих, хто навіть не намагався захистити свою планету? Вони ж звернули на нас увагу, коли кораблі наблизилися до супутника. Де захисне поле? Де очікуваний супротив?
    – Не будь категорична. На цьому етапі розвитку цивілізації неможливо забезпечити належне попередження зовнішніх загроз. Ви будете вчити це наступного року: їхні технології не відповідають нашим можливостям. Як ти собі уявляєш попередження наближення надсвітлових літальних апаратів за таких умов?
    У Зіри скінчилися раціональні аргументи.
    – Та вони навіть тримають тварин як домашніх улюбленців! Як я можу поважати цивілізацію, яка вважає себе вищою за інших розумних істот?
    – Тобі добре відомо, що локали не здогадуються про розумові здібності більшості видів, що населяють планету. Можливо, їхні діти, які будуть навчатися разом з тобою, зможуть у майбутньому щось змінити.
    – Ти знущаєшся? Я навіть не хочу бачити цих агресивних потвор!
    – Боюся, в тебе немає вибору.
    Батько допив чай і підвівся, демонструючи, що розмову завершено.
    Наступного дня школою вирували чутки, всі обговорювали нововведення. Ніхто не радів з того, що доведеться вчитися разом з локалами. Хоч раніше Зіра ніколи з ними не спілкувалася і бачила лише здалеку, але точно знала, що місцеві агресивні, злі і ворожо налаштовані. Про це постійно говорили вчителі в школі, давали коментарі відомі журналісти і навіть батьки характеризували локалів як диких, примітивних істот. Щоправда, останнім часом батько змінив свою думку. Але то таке. Вийде нова директива, змінить в інший бік. Для урядовців то звична практика.
    Нарешті почався перший урок, але одне місце лишалося порожнім.
    – А де Ерік? – голосно запитала з останньої парти Рума.
    Це питання цікавило багатьох, бо в першого красеня школи були таємно закохані майже всі дівчата. Крім Зіри. Саме тому Ерік свого часу і сів біля неї, не відчуваючи від сусідки по парті вибухів феромонів. Така байдужість збентежила і одночасно зацікавила хлопця. А постійні зміни зовнішності Зіри хлопець сприймав як чергові спроби привернути увагу – звісно, його увагу. А те, що дівчина нічого до нього не відчувала, додавало особливої родзинки до спілкування і стимулювало прагнення змінити цю ситуацію. Повірити в повну байдужість до власної персони Еріку навіть не спадало на думку. Згодом ще виявилося, що Зіра цікавиться астрогеометрією і завжди дає списати домашнє завдання.
    – Ерік перейшов до іншої школи. Сьогодні зранку його батьки забрали документи. Як і батьки ще тридцяти восьми учнів. Ні, вже тридцяти дев’яти, – спокійно відповіла вчителька, звірившись з комунікатором.
    – Мене теж завтра заберуть звідси! – оголосила Рума. – Мої батьки не бажають підтримувати божевільні експерименти. І вірити всяким посіпакам, які раптово запалали любовʼю до локалів.
    Утім, Рума заспокоїлася так само швидко, як і роздратувалася. Зміни коливань магнітного поля під час її емоційного виступу зауважили всі, тому у відповідь Зіра лише посміхнулася. Що взяти із закоханої дурепи?
    Далі урок тривав без несподіванок. Здавалося, що до кінця дня вже нічого не трапиться. Однокласники шепотіли між собою на перервах, але продовжували навчання. Вільним лишалося тільки місце поруч із Зірою.
    Коли вже останній урок добігав кінця, двері класу прочинилися і зайшов директор. Усі підвелися.
    – Хочу привітати ваш дружній колектив, який обрано для проведення експерименту – реалізації програми включеного навчання.
    Директор ховався за офіційними фразами, намагаючись не піддаватися паніці. Усі його вісім очей дивилися в різні боки, але ніяк не на школярів.
    – Привітайте нового учня!
    До класу впевнено зайшов світлошкірий двоногий гуманоїд з чотирма кінцівками. Зіра не здивувалася.
    – Який жах! – видихнула на останній парті Рума.
    Локал нахабно обвів поглядом клас і щось вигукнув. Нейроперекладач, вбудований у персональний комунікатор, швидко повторив для Зіри рідною мовою:
    – Привіт, восьминоги!
    Гуманоїд підійшов до колишнього місця Еріка.
    – Гадаю, тут вільно?
    Зіру ледве вистачило на те, щоб кивнути. Всупереч усім правилами ввічливості – лише двома головами.
    – А ти нічогенька! Навіть мацаки не псують загального враження, – новий однокласник потиснув їй п’яту кінцівку. – Я Данило.
    «Дякую, татку», – третя голова відправила батькові ментальне повідомлення.
    Наприкінці тижня, що локал старанно намагався опанувати навчальну програму і влитися в незвичний колектив, від цього колективу лишилося вже семеро учнів. Інші однокласники Зіри або вдавали, що хворіють, або поїхали на відпочинок, або, як Ерік, перейшли до інших шкіл.
    Данило на це не вважав. Він раптом зацікавився астрогеометрією, яку чомусь називав «космічною навігацією», і тепер постійно звертався до Зіри за допомогою. Час від часу локал намагався перейти до побутового спілкування, але ніяк не міг запамʼятати складну систему етикету запрошення до спілкування.
    – Добре, про що ти хочеш поговорити? Все одно нахилити другу голову і відвести назад четвертий мацак тобі не вдасться, бо чогось для цього бракує.
    Данило посміхнувся.
    – Давно хотів зробити тобі комплімент: гарна татуха на шиї. Це твоя зоряна система?
    – Ні, це шлях до галактики Риб. Я сама розрахувала. Наші вчені вважають, що там є розумні форми життя. Я б хотіла туди потрапити.
    – Розумні форми? Це такі, як ви?
    Зіра вже думала відповісти ствердно, але зробила паузу. Раптом їй не захотілося ображати Данила.
    – І такі як ви, і як ваші тварини, і ще багато істот у Всесвіті.
    Утім, хлопець усе зрозумів.
    – Ти навчиш мене розраховувати шлях до інших зоряних систем? До тих, де є люди? Такі розумні істоти, як ми.
    – Це складно, але спробую. Ти здібний.
    – Дякую, – Данило спробував схилити голову «на знак глибокої поваги і вшанування» співрозмовниці. – До речі, зелений колір волосся тобі не дуже личить.
    Наступного дня Зіра прийшла до школи перефарбована у сріблясту білявку. Сусід по парті щохвилини повертався до неї і захопливо розглядав. Потім навіть продемонстрував великий палець, піднятий догори. Комунікатор повідомив, що це невербальний знак схвалення.
    До Данила, як і до інших локалів у школі, поступово почали звикати: вже не ховалися за рогом під час випадкових зустрічей, не змінювати колір для захисту від небезпеки і навіть не відводили погляду. Деякі учні повернулися до навчання, бо школа була однією з кращих у столиці і знайти такий рівень викладання було важко. Не забарився і Ерік.
    Ранок розпочався із захоплених криків привітань у коридорі. Зіра відірвалася від переглядання на комунікаторі домашнього завдання Данила, яке тепер щоденно перевіряла. Локал робив неабиякі успіхи в астрогеометрії.
    – Це моє місце! – не вітаючись, Ерік поставив свої речі на стіл перед Данилом.
    Позаду стояли шанувальниці, від виру феромонів у Зіри запаморочилося в голові. А Данило спокійно повернувся до неї і спитав з посмішкою:
    – Ну як? Все правильно?
    – Правильно, – вичавила Зіра. – Це Ерік. Він сидить зі мною за партою.
    – Сидів, – виправив Данило. – До того, як злякався страшного локала і перевівся до іншої школи, – звернувся він уже до Еріка.
    Причому без використання комунікатора, виданого всім локалам на період включеного навчання. Зіра не встигла спитати, де Данило встиг вивчити мову юргів, а хлопець присів і майже досконало за правилами етикету відтворив «зневажливий нахил голови» у бік Еріка. Підводитися і поступатися місцем він точно не збирався.
    – Еріку, біля мене є вільне місце, – Рума не згаяла свого шансу.
    Урок розпочався у напруженій тиші. Данило вдавав повний спокій, чого не можна було сказати про Еріка, який ледве витримав до кінця уроку.
    – Ти, двоного істото, зустрінемося на великій перерві за школою.
    І випустив у бік Данила струмінь фіоренту, що було ознакою відвертого приниження і категорично заборонялося в школі. Вже розуміючи, до чого йде, Зіра встигла смикнути локала за сорочку в бік, і фіолетова рідина потрапила на підлогу і стіни. Однак ситуації це не змінювало: виклик на бійку зроблено.
    – Дякую, – Данило потиснув другу кінцівку дівчині. – Не хвилюйся, я готовий.
    За кілька хвилин про майбутню бійку знала вся школа. Дехто почав закладатися на учасників двобою, і шанси Данила оцінювалися не так низько, як гадала Зіра. Її медичний індикатор повідомив про загрозливий емоційний стан і порадив заспокоїтися.
    – Сам заспокойся! – Зіра вперше так реагували на звичайний пристрій.
    На великій перерві за будівлею школи зібралися всі школярі, локали теж приєдналися. Зіра сподівалася, що вчителі зупинять це безглуздя, але цього не відбулося. Їй навіть здалося, що дехто з учителів визирають крізь вікна на верхніх поверхах, ховаючи свою присутність, але зацікавлено спостерігаючи на діями учнів.
    – Твій удар перший, бо я викликав на бійку, – шляхетно оголосив Ерік так, щоб усі почули. – Він буде й останнім!
    – Мій удар перший, бо ти зганьбився, заплямувавши фіорентом половину шкільної аудиторії. Навіть виклик зробив не за правилами.
    Натовп заколихався, обговорюючи глибокі пізнання локала в етикеті.
    Не чекаючи вербальної реакції Еріка, тілом якого пішли різнокольорові плями гніву, Данило зняв куртку і комунікатор, потім підійшов впритул до опонента, нахилився і легко вдарив по тим отворам, що виконували функції вух. Це було приниження, співвідносне зі струменем фіоренту, однак те, що відбулося далі, вразило всіх присутніх. Ерік загарчав, з отворів пішла пара, мацаки хаотично зарухалися, і він впав на землю. Усі приголомшливо затихли. Колись Зіра читала про цей бойовий прийом, який використовували місцеві на одній із захоплених планет, але не думала, що це може спрацювати.
    – Один, два, три… десять!
    Арбітр двобою, один з учнів старших класів, оголосив:
    – Переміг локал! Усе відбулося за правилами.
    – Ні! – Ерік важко підвівся, коли юрба почала розходитися. – Не бувати цьому!
    І побіг на Данила, відштовхуючись усіма кінцівками. Діставшись противника, схопив його за шию двома мацаками і випустив гострі пазурі з них. Ще мить і… Натомість локал не злякався, а швидко вивернувся із небезпечних обіймів Еріка.
    – Ні! Біжи! – закричала Зіра, не впізнаючи свого голосу.
    – Ніколи!
    Данило зробив крок уперед і щосили вдарив Еріка між головою і мацаками. Той ойкнув і раптово сів на землю, тримаючись усіма кінцівками за забите місце.
    – Ганьба! – арбітр повернувся до Еріка. – Переслідування опонента після оголошення поразки є неприйнятним. Ти порушив майже всі наші правила!
    Учні повільно поверталися до школи, лишивши все ще нерухомого Еріка, поруч з яким сиділа Рума.
    Данило посміхнувся Зірі:
    – Я не тільки астрогеометрією цікавлюся, а дещо з вашої історії також почитав.
    На його шиї Зіра помітила подряпину.
    – Мерщій, це потрібно знезаразити.
    – Це ж дрібниця, не зважай!
    – Треба було читати не лише про нашу історію, а й анатомію: у пазурах отрута повільної дії.
    – Що ж тепер робити?
    – Я знаю, хто допоможе. Побігли до мене, я живу поруч. Мама точно знає, чим зарадити.
    Зіра надіслала додому ментальне повідомлення, щоб не гаяти часу.
    – Я уявляв собі запрошення до тебе інакше, – спробував пожартувати Данило.
    Стало помітно, що він втрачає сили.
    – У нас мало часу!
    Двері відчинив стурбований батько. Зацікавлено подивився на Данила, але нічого не сказав.
    – Мамо, ти приготувала сироватку?
    – Звісно, доню.
    У передпокій вийшла величезна руда кішка з такими ж зеленими очима, як у Зіри.
    – Давай допоможу, у тебе ж тільки чотири лапи, а мене цілих вісім! – батько підхопив протиотруту і з любовʼю подивився на дружину.

  Время приёма: 11:51 19.01.2020