 |
|
| |
12:11 08.06.2024
Пополнен список книг библиотеки REAL SCIENCE FICTION
20:23 19.05.2023
Сегодня (19.05) в 23.59 заканчивается приём работ на Арену. Не забывайте: чтобы увидеть обсуждение (и рассказы), нужно залогиниться.
|
|
|
|
|
|
Ян прокинувся не надто рано, прийняв душ та подався на кухню у пошуках провізії. Подумки вилаяв себе за необачність, адже ввечері так і не купив нічого їстівного, а вночі під перегляд матчу під'їв усі припаси. Чоловік вирішив поснідати у кафе, а поки заварив собі каву.
Ян працював аналітиком у торгівельній компанії та мав гнучкий графік. Його робочий день міг розпочинатися о 8, 9, 10 чи об 11 ранку, і сьогодні він вирішив прийти до офісу якнайпізніше.
У секторі 125 він перебував вже майже рік. Виріс Ян у геть іншому світі і мріяв зовсім не про складання статистичних звітів. Втім, у секторі 125 мав комфортне та більш-менш вільне життя і робота його влаштовувала. Сюди він, фактично, втік від власних надмірних амбіцій у рідному секторі. Це була відпустка, яка затягнулася. Із чашкою кави Ян вийшов у вітальню та увімкнув міжсекторні новини – інколи корисно послухати, що загалом коїться, а не лише у твоєму маленькому світі.
– Все більше виборців переходить до сектору президента Расліна. На момент виборів три роки тому Расліну віддали свої голоси лише 23% виборців, тоді як Мінялу – 42%. Наразі останній втрачає позиції – у його секторі залишилося лише 28% виборців, тоді як 14% змінили свою думку на користь інших президентів.
Ян похитав головою. Те, що Мінял стане катастрофою, він чудово розумів ще три роки тому.
– Так, 8% вихідців з сектору Міняла перейшли до сектора Расліна, ще 5% обрали своїм президентом Соромського, близько одного відсотка – вийшли з демократичних секторів.
Ян хмикнув та усміхнувся. Дійшло, нарешті, хоч до декого. Сам Ян вже майже рік перебував у секторі Соромського і був цілком задоволений. На виборах його улюбленець заледве набрав 5%, щоб створити власний сектор. Однак явні реформаторські успіхи заманили під його крило ще майже 10% виборців протягом наступних трьох років. Про це зараз і розповідала ведуча новин, поки на екрані демонстрували графікі. Важко одразу оцінити кандидата, в якого ще не було сектору, не всі ж мають аналітичні здібності. "Ласкаво просимо, – подумки привітав Ян новоприбулих виборців з графіку. – Добре, що ніколи не пізно виправити помилку".
Він підійшов до вікна та поглянув на вулицю. Напроти його будинку було цілих два заклади, де б він міг порятуватися від голоду. Кафе "Жирне та солодке" та фаст-фуд "Хрумчик" уже відкрили свої двері для відвідувачів. Весна вступила у свої права, тож столики повиносили на вулицю. Вранішні відвідувачі радо їх окуповували. Та направду обидва заклади Яну вже набридли. Як і ресторанчик "Синій птах" неподалік його офісу. Хотілося чогось нового, геть нового.
Ян вимкнув новини, допив каву та прямо в халаті подався до виборчої кабінки. Почав гортати меню на екранчику. "І куди б чкурнути? О, теократії, цікаво. Сектор 118 – святого володаря Зямчика. Зямківці – це ж ті у балахонах? Нумо до них". Ян тицьнув на сектор.
– Це ваш довгочасний вибір чи попередній візит? – поцікавилася кабінка.
– Попередній візит.
– Ваше місце у поточному секторі 125 лишити заброньованим?
– Так, будь ласка.
Двері кабінки зачинилися.
– Вам потрібний вступний інструктаж?
– Ні, дякую. Я туди й назад.
– Зачекайте у кабінці виборця, доки ваше помешкання не буде переведене до сектору 118.
Навіть у камері було чутно, як в приміщенні запрацювала автоматика – совалися меблі, замінювалися речі та техніка. Ян присів на лаву у кутку кабіни та прикрив очі. За кілька хвилин все було скінчене.
Ян вийшов з камери та оглянув квартиру. Обстановка була приємна – орнаменти на стінах, обмаль меблів – маленькі низькі столики, маленькі пухкі крісельця. От лишень забагато синього в оформленні.
Він зазирнув до своєї спальні. Вона була майже порожня. Його двоспальне ліжко замінила скромна лава під стінкою. "Ні, спати краще у Соромського", – подумав Ян.
Чоловік підійшов до вікна. Вулицею непоспіхом снували люди у темно-синіх балахонах. На місці кафе "Жирне та солодке" досі був якийсь заклад – відвідувачі чаювали за столиками. Ян відчув, як під язиком збирається слинка. Час було снідати. Він дістав з шафи синій балахон, швидко переодягнувся та вийшов у новий світ.
Замість "Жирне та солодке" красувалася вивіска "Їжа гідних". Ян пройшов досередини та роззирнувся. Приміщення виглядало приблизно так само, як і звичне йому кафе, лише декор зовсім інший. За стойкою приймала замовлення дівчина у синьому балахоні, а от залом снували офіціанти у звичайній формі, відрізнялися лише набивки на сорочках. Погляд Яна одразу впав на рекламний напис на стіні, він сповіщав про "найкраще пісне меню". Ясно, в них зараз черговий піст – Ян посмутнішав. Та привітна посмішка дівчини за стійкою змусила його наблизитися.
– Доброго ранку! Можна у вас поснідати?
– Доброго! Так, приходьте завтра, – цвірінькнула дівчина.
Ян на мить застиг.
– А як щодо сьогодні?
– Час сніданку вже скінчився, – розгублено відповіла зямківка.
– Звісно… Я перепрошую, та чи можу я щось перекусити?
– Але за півгодини друга вранішня молитва. Ви встигнете? – занепокоїлась вона.
Ян розплився в усмішці.
– Я впораюся, якщо ви швидко подасте.
– Тоді беріть фірмові млинці з солодким соусом.
– І щось попити, на ваш смак.
– Гаразд! Розрахувати вас одразу?
Ян кивнув та занурив руку у кишеню. Там знайшов гаманець, набитий місцевою валютою. Розрахувавшись, він зайняв місце за столиком на дворі та став чекати. За пару хвилин жвавий офіціант приніс замовлення. Хлопець видався йому знайомим – так, той самий, з "Жирне та солодке". Наїдки виглядали апетитно, а от смак млинців Яна геть не порадував. В якості начинки йшла підсолена горіхова паста. А солодкий сироп зверху перетворював страву на щось заледве їстівне. Кислуватий компот теж не покращив настрій.
"За їжею рушати треба в якесь гедоністичне суспільство", – вирішив Ян. На вулиці поодинокі люди у синьому обирали собі зручне місце. Наближався час другої вранішньої. "О, зараз здіймуть руки догори, почнуть хитатися та голосити. Треба вшиватися". Ян швидко прикінчив несмачний сніданок та бігцем подався назад до камери виборця.
За півгодини Ян дістався до офісу. Традиційно заскочив на кухню випити кави. Там біля кавоварки вже тупцювали двоє його колег.
– То що, за Расліна дійсно краще? – питався Тарас в очікуванні своєї порції напою. Мелех вже отримав допінг – тримав у руці чашку, з якої піднімалася ароматна пара. Він сперся ліктем на кавову машину, авторитетно викотив живіт вбік малого та худорлявого Тараса, стишив голос:
– Ну от у нас з тобою позиції однакові, так?
Його співрозмовник кивнув.
– І скільки ти заробляєш?
Тарас зніяковіло усміхнувся.
– Гаразд, не кажи. А я заробляю двадцять штук на місяць, – оголосив Мелех.
– Двадцять штук?! – пискнув Тарас. – Як це можливо?
– Доброго ранку, – привітався Ян.
– Привіт-привіт! – усміхнувся Мелех та помахав вільною рукою. Тарас лише розгублено кивнув і вів далі про своє:
– Я гадав, це від компанії залежить.
– Компанія існує у різних економічних реаліях, – пояснив Мелех та відпив кави.
– Ти що, серйозно? А курс у вас який?
– 5, 3 до стандарту.
– Політичні розмови із самого ранку, – зітхнув Ян, дістаючи свою філіжанку з шафи. – Кави можна?
– Так, звісно, – пробурмотів Тарас та забрав нарешті свою наповнену чашку.
Ян сунув філіжанку під краник та тицьнув кнопку.
– А у вашому секторі як? – поцікавився у нього Тарас.
– О, я обрав Соромського. Зарплата в мене – двадцять чотири, але у нас семигодинний робочий день.
– Тю, а я думаю, чого ти тут завше до вечора стирчиш, – сказав Мелех.
Тарас у задумі почесав кучеряву голову.
– А процентна ставка у вас яка? – спитав він у Мелеха. – Я про споживчі кредити.
– Три відсотки десь.
Хлопець скривив губи – почуте його явно засмутило.
– Думаєш перейти? – запитав Ян, забравши каву.
– Тепер навіть не знаю.
– Дійcно, нащо тобі гроші? – реготнув Мелех. – Можеш, он, як Денис – на їжу вистачає, і те добре.
Він кивнув вбік скляної стіни за спиною Яна. Той механічно озирнувся. Денис, хлопець у сірому комбінезоні, вже зрання пихтів за своїм робочим столом.
– Де це він застряг? – поцікавився Тарас. – Якийсь тоталітарний режим?
– Ага, – підтвердив Мелех. – Сектор Тартура. Ніколи не міг зрозуміти, чому люди, маючи вибір, залишаються у цих системах.
– Ну, знаєш, це затягує, – сказав Ян.
– А його не дратують… наші одежі?
Тарас щипнув тканину барвистої футболки у себе на грудях.
– Він їх не бачить, – відповів Ян. – Він бачить людей так, ніби всі вбрані у ці сірі роби. А коли ти усміхаєшся йому на 32 зуби, він все одно бачить перед собою напружену мармизу, таку саму, як у нього самого.
– Будь-який сектор передбачає фільтри сприйняття та доповнення реальності, – закивав Мелех. – Просто у тоталітарках вони сильніші.
Колеги, нарешті всі ощасливлені кавою, рушили до коридору.
– Я останнім часом думаю, як воно насправді, – промовив Тарас. – Наприклад, як один і той самий банк може видавати мені кредит під сім відсотків, а Мелеху під три?
– Банк працює у різних секторах, і з кожним по-своєму, – відповів Ян.
– А хто керує державою?
– Уряд, парламент, президент – у кожному секторі вони свої, – сказав Мелех. – У Дениса он диктатор керує. Антон з відділу маркетингу взагалі живе у секторі, де держави як такої немає.
Вони підійшли до прозорих дверей залу, в якому працювали, та зупинилися біля проходу.
– Так, але ж ми всі існуємо в одному часі, в одному просторі… та кожен бачить це по-своєму. Софія, наприклад, думає, що в неї свій кабінет.
Тарас кивнув на жінку за склом. Її стіл стояв трохи віддалік, у кутку.
– Так, її ж підвищили, – сказав Ян, прочиняючи двері.
Колеги увійшли до зали та безсоромно вирячилися на Софію, яка їх бачити не могла –
через уявні стіни.
– Але ж у неї немає кабінету, – з натиском мовив Тарас.
– Ну, її підвищили у її секторі, і там у неї є кабінет, – пояснив Мелех. – Тебе це непокоїть?
– Мене непокоїть, що вона колупає у носі та думає, що її ніхто не бачать. А щоразу, як до неї підходжу, каже: "Стукати треба". Чи я маю, куди стукати?
Мелех реготнув та похитав головою.
– Так, це відділ кадрів недогледів. Непогоджені зміни у секторах. Треба їм сказати.
– Ну от, то я питаю – як воно все виглядає насправді? – не вгавав Тарас. – Без фільтрів та доповненої реальності.
Ян з Мелехом перезирнулися з посмішками на обличчях.
– Є така партія реалістів, – сказав Ян. – Діє, наче, в усіх демократичних секторах. Голосуй за них, як наберуть п'ять відсотків, зможуть створити свій сектор – без фільтрів та доповненої реальності.
– Ох, не хотів би я опинитися у такому гармидері! – розсміявся Мелех. – Ну що, панове, час до роботи!
Вони розійшлися по своїх місцях. Ян швидко занурився у статистичні дані – він вмів добре зосереджуватися. Та коли з двома звітами було покінчено, почав спостерігати за колегами. Тарас явно захопився своєю ідеєю. Щоразу, як виходив кудись, дорогою мацав меблі та стіни. "Точно голосуватиме за реалістів", – подумав Ян. Софія розмовляла з подругою телефоном, втаємничувала у подробиці особистого життя. Жінка навіть не здогадувалась, що її сповідь вислуховує ще зо два десятки людей. Колеги невдоволено косилися, зітхали та ховали вуха у навушниках. А от Мелех час від часу із цікавістю дослухався, пожовуючи крекери. Денис здавався ще більш напруженим, ніж зазвичай. Раптом він швидко підвівся та вийшов на коридор. Там став обличчям до стінки, прикрив очі та опустив голову.
– Його що, вже розстрілюють?! – від здивування Мелех навіть випустив крекер з рота.
– Для нього стіни непрозорі, – пояснив Ян. – Вирішив так усамітнитися, чи що.
– Не схоже на нього.
Яна охопило деяке хвилювання. Повагавшись, він підвівся і теж вийшов на коридор.
– Денисе?
Той здригнувся і одразу повернувся до співрозмовника.
– Так.
– Все гаразд?
– Так.
Ян наблизився та спробував зав'язати розмову.
– Як у вас там?
– Де? – не зрозумів Денис.
– Батько Тартур все ще дбає про вас?
Денис аж посірів.
– Нам заборонено розмовляти з людьми з інших секторів.
– Серйозно? – здивувався Ян. – Відколи?
– Не має значення.
– Облиш… – Ян стишив голос. – Ми з тобою вже розмовляли і не раз. В одній кімнаті працюємо. Раніше такої заборони не було.
Денис не відповів, швидко пройшов повз нього та повернувся до зали. Ян проводив його здивованим поглядом. Вдома явно коїлося щось недобре.
Повернувшись до своєї оселі, Ян одразу увімкнув міжсекторні новини.
– У секторі 49 ширяться чутки щодо зникнення, а то й смерті лідера Тартура. Журналісти з інших секторів стверджують, що Батька вже рік заміняють двійники, а управління здійснює помічник Тартура Хвацький. Офіційні представники сектору 49 все заперечують та звинувачують агентів з інших секторів у розповсюджуванні чуток серед населення.
Ян вимкнув новини. Схоже, його відпустка затягнулася. Треба повертатися. Жодної радості з цього приводу він не відчув. Життя у 49 секторі було не надто привабливим, а робота там у нього нервова – далі нікуди. Та кинути все напризволяще він теж не міг. Зібравшись з духом, Ян зайшов до виборчої кабінки.
– Не хвилюйся, Денисе. Татко повертається. |
|
|
|
Время приёма: 15:38 13.10.2019
|
|
| |
|
Рассказ открыт для комментариев