 |
|
| |
12:11 08.06.2024
Пополнен список книг библиотеки REAL SCIENCE FICTION
20:23 19.05.2023
Сегодня (19.05) в 23.59 заканчивается приём работ на Арену. Не забывайте: чтобы увидеть обсуждение (и рассказы), нужно залогиниться.
|
|
|
|
|
|
…Астронавт прийшов до тями несподівано, наче випірнув з-під води… Його, чомусь, огортала тиша. Мертва, могильна... Такої, зазвичай, ніколи не буває у жодній корабельній каюті під час польоту… Як правило, там завжди заспокійливо й тихо шумить-шарудить вентиляція, час од часу з палуби долинають приглушені живі звуки, інколи навіть чується віддалене й рівне гудіння маршових двигунів... Цього, нажаль, ніхто навіть не помічає... Повсякденність, що поробиш… Звична рутина… А тут, раптом, – монолітна, моторошна тиша глибокого космосу! Здається, що на мільйони й мільйони парсеків навколо нікого нема. Ти залишився сам на сам з жахаючою глибиною порожнечі. Тільки за товстим склом ілюмінатора у суцільній чорноті кволо переморгуються байдужі, мовчазні зірки… Бррр… аж мороз по шкірі!
…Сильно боліла голова. Гордій тихенько застогнав. Втомлено закрив очі й обережно обмацав липкими пальцями спочатку лоба, потім потилицю… Нарахував на дотик кілька великих і болючих гуль. «Мабуть, і садна є… і синці... Треба б було у дзеркало глянути, – зітхнувши, відсторонено подумав він. – Та де я його зараз знайду… те дзеркало… А... до дідька все!» До нього поступово почала повертатись здатність більш розважливо і реально мислити. Наче свідомість теж випірнала з-під води, але вже не раптово, а важко, поступово…
Астронавт уривками почав пригадувати недавні події, – противне завивання аварійної сирени, сильний і частий стукіт, здавалося, чимось важким, по обшивці рятувальної шлюпки... Рятувальної шлюпки?.. З якого б це переляку?.. Дідько… Неритмічне трясіння металевого корпуса, що лякало найбільше… Нарешті несподіваний сильний удар, миттєве перевантаження, потім блювотна легкість невагомості і… все. Темрява… Він втратив свідомість…
…Зараз самотній кораблик, з вимкненим двигуном, меланхолійно й розважливо дрейфував, здається, у звичайному просторі. Значить, із гіперпростору його викинуло… Погано… Це стається тільки у випадку несподіваної розгерметизації всього зорельоту… Йому неймовірно пощастило, що під час аварії він, не знати чому, опинився на аварійно-рятувальній шлюпці…
Гордій із зусиллям силувано розплющив очі… Хоча й не хотів цього… Певно, боявся зустрічі з невеселою дійсністю…
Його оточували безлад і напівморок тісного приміщення рубки керування стандартної рятувальної шлюпки… Несподівано астронавт надзвичайно чітко пригадав останні події. Наче блискавка сяйнула в голові... Зореліт «Горгона» у штатному режимі виконував запланований гіперпросторовий перехід до малодослідженої ділянки дальнього космосу. Які події сталися на судні, Гордій боявся навіть уявити. Найперше, що приходило в голову, – відбулася розсинхронізація гіперпросторових котушок маршових двигунів і науковий корабель раптово розірвали навпіл численні вектори нелінійного напруження… Несподівано, протягом кількох фатальних секунд… Або сталося ще щось не менш жахливе й непоправне… Хоча, екіпажу корабля і бортовій дослідницькій групі, схоже, уже все одно. Найімовірніше, їх всіх в один момент вбили безжальний холод порожнечі і абсолютна відсутність кисню у нелінійному вакуумі гіперпростору. Навряд чи ще комусь, крім Гордія, вдалося врятуватись… Навіть випадково… Хоча, хто зна, хто зна…
–Місцезнаходження рятувального судна «Піон-7» встановити не вдається!.. Місцезнаходження рятувального судна «Піон-7» встановити не вдається! СОС, СОС! – прозвучав раптом безпристрасний голос. Наче хто оголошував шлюпці і тому, кого вона прихистила, остаточний безжальний вирок…
–У найближчих секторах космосу радар не спостерігає інших штучних тіл. Продовжую сканування… У найближчих секторах космосу радар не спостерігає інших штучних тіл. Продовжую сканування… СОС, СОС!..
Гордій пересмикнуло з несподіванки:
–Хто… хто це тут? – йому навіть у голову не могло прийти, що звичайна аварійна шлюпка може називатися повноцінним судном і мати особове найменування…
Хоча, як не дивно, саме так і було… Несподівано Гордію пересохло у горлі. Рефлекторно він спробував ковтнути, але нічого не вийшло…
–Мене звати Арчібальд сьомий. Я штучний інтелект «Піона-7»! – тоном життєрадісного ідіота зараз же безбарвно-слухняно повідомив неприємний металевий голос. – Радий вітати на борту, командире!
–А щоб тобі… Геть забув, – пошепки вилаявся астронавт і знову спробував ковтнути… Густа слина аж наче обдерла горло…
Віднедавна допоміжні бортові судна всіх без винятку гіперпросторових зорельотів обов’язково комплектувалися примітивним штучним інтелектом. Для зручності, так би мовити.
Звісно, до багатофункціонального інтелекту справжніх, великих кораблів, таким Арчібальдам ще далеко. Між пріма-рівнем і сьомим непереборна прірва!.. Особливо, у швидкості реагування на події, хоча, основні функції інтелекту, в принципі, майже однакові… Та все ж яка-не-яка поміч у навігації та інших малопомітних, але важливих дрібницях, у екстремальних ситуаціях зайвою не буде…
–Арчібальде! Скільки потрібно часу, щоб визначитись з нашими координатами? – машинально глянувши в ілюмінатор, за яким так само безживно і мовчки переморгувались крупні яскраві зорі, звернувся до інтелекту Гордій.
Він ще не зовсім отямився. Весь вигляд астронавта, – опущені голова й плечі, зім’ятий і брудний робочий комбінезон без розпізнавальних знаків, коротке волосся, що смішно стирчало на всі боки, вираз чорних погаслих очей, – випромінювали якусь безнадійну приреченість. При побіжному огляді оточуючий космос зовсім не вселяв оптимізму, – ні одного хоча б віддалено знайомого сузір’я або туманності! На сотні парсеків оку нема за що зачепитись, дідько!
–Гм… не знаю, – після нетривалої паузи тим же самим ідіотським тоном відповів штучний інтелект. – Зараз запрошу наші координати…
–У кого запросиш? – відразу напружився Гордій. – Невже на борту є ще хтось, про кого я не знаю, і звідки він може знати наші координати!? Чому ж відразу не доповів?!
–Заспокойся, командире! Крім нас на «Піоні» і у ближньому космосі, до речі, теж, немає жодної живої душі. Просто мені щойно вдалося встановити зв'язок з невідомим автоматичним маяком…
–Де він знаходиться? – зараз же нетерпляче перебив Арчібальда астронавт.
Згадка про «дві живі душі» боляче різонула свідомість. І в той же час слабко зажеврів ледь помітний, тоненький промінчик надії…
–На відстані 4,6 світлових хвилин праворуч і вниз по курсу міжзоряний маяк, – відразу ж пролунала синтезована відповідь Арчібальда. – Його більш точні міжзоряні координати, чомусь, невідомі… У крайньому разі, мені… і прямо зараз… Наше місце розташування теж… У полі видимості знайомих зірок і зоряних скупчень та туманностей не спостерігаю…
–Продовжуй… продовжуй… продовжуй сканувати простір… Ні в якому разі не припиняй спостереження!.. Чуєш? Я так розумію, маяк розташований на якійсь планеті? – розчаровано зітхнувши, спитав Гордій.
–На пустельній планеті класу Z, – підтвердив Арчібальд. – Деяка інформація про неї. Розміри і маса відповідають 0,8 земної, тяжіння 0,88 земного. Період обертання навколо зірки, – 206 універсальних діб, 4 години 25 хвилин і 7 секунд. Навколо власної осі – 19 годин 18 хвилин 13 секунд. Градус нахилу осі незначний. Вплив на зміну дня і ночі в межах двох-трьох секунд. Атмосфера непридатна для дихання. Навіть отруйна. Атмосферний тиск коливається у межах 480-620 мм ртутного стовпчика. Флора відсутня. Фауна відсутня… Взагалі відсутні будь-які форми життя. Вода у відомих агрегатних станах на поверхні не спостерігається. Радіаційний фон помірно підвищений, але безпечний. Середньодобова температура +73 градуси за Цельсієм. Рекомендую дістатися маяка. Там, зазвичай, є достатній запас питної води і концентрованої їжі, а також, хоча це і не суттєво, є повітря. У всякому разі, на маяках землян… Про інші не володію інформацією… А скільки нам доведеться пробути у космосі, поки нас хто-небудь знайде, невідомо… Можна і з голоду померти…
–Так вмикай двигуни і мерщій до цього небесного тіла класу Z! Чого чекаєш?..
* * *
…Планета виявилася помірно розпеченим світом, що повільно кружляв майже по кільцевій орбіті навколо гарячої біло-блакитної зірки… Невідоме світило загрозливо і навіть хижо нависало над безживними кам’яними ландшафтами…
–Арчібальде! Готуйся до посадки! Постарайся сісти якомога ближче до маяка, – наказав Гордій штучному інтелекту, пристібаючись у пілотському кріслі, коли рятувальна шлюпка вийшла на високу орбіту і вже навіть зробила кілька обертів навколо безжально випаленої близькою зіркою мертвої планети…
–Нажаль, з посадкою доведеться зачекати, якщо хочете побачити маяк. Він зараз на нічному боці.
–Так у чому справа? Зачекаємо… Куди нам поспішати?.. Дідько! Тільки не тягни…
Арчібальд не тягнув, і через кілька годин «Піон-7», м’яко спружинивши посадковими амортизаторами, приземлився… (чи як там?.. нехай буде, припланетився)… посеред великої, – до самого обрію у всі боки, – кам’янистої пустелі.
–Ну, і де тут аварійний маяк? – озираючи аскетичні навколишні краєвиди через великий оглядовий ілюмінатор, з сумнівом спитав Гордій.
–Там, командире, – зараз же відгукнувся динамік Арчібальда.
–Де це, «там»?.. І надалі, будь ласка, називай мене Гордієм! Второпав? – хвилюючись, майже істерично викрикнув астронавт. – Й поклади нарешті шлюпку на ґрунт, дідько забирай!
Його ентузіазм почав зникати…
–Второпав… шо таке, второпав?.. ком… вибачаюся, Гордій. Бачиш, на 30 градусів ліворуч по курсу чималеньку купу безладно накиданих велетенських каменюк?
–Бачу, – заспокоюючись, через мить відповів чоловік й навіщось кивнув.
–А антену, найімовірніше, над серединою цієї купи помітив?
–Помітив…
–Аварійна база з маяком знаходяться саме там. Вірогідно, у якійсь печері, або під поверхнею.
–Ясно, – сказав Гордій і чомусь знову кивнув.
Відійшов від ілюмінатора, почекав, поки штучний інтелект виконає наказ, і витяг кристал з Арчібальдом з пульту. Потім, крекчучи, виліз через замалий для його комплекції люк з рубки управління й надів термозахисний скафандр…
–Ну, ні пуху мені не пера! – тихо побажав сам собі Гордій.
Ретельно приладнав на голові прозору кулю шолома і із зусиллям повернув важіль відмикання вхідного люку шлюзової камери…
* * *
…Планета зустріла Гордія повним штилем, тишею і спекою. Лише інколи тихо потріскували від жару бліді навколишні скелі. За спиною астронавта загрозливо висіла гаряча біло-блакитна зірка. Ніби підстерігала… До купи безладно розкиданого розжареного каміння йти було зовсім не далеко. Якихось 70-100 метрів. Гордій швидко подолав цю відстань. Навіть не засапався і не впрів…
На пошуки власне маяка пішло ще хвилин п’ять… Нарешті астронавт впевнено спинився перед ніздрюватою, набурмосеною скелею із піщаника, заввишки метрів чотири. Найбільшою серед усього скупчення… На ній на помітному місці заклично блимав примітний червоний вогник. Приблизно, на рівні Гордієвого обличчя. Під ним наче щось було. Якийсь природній наріст, чи штучне нашарування? Астронавт трохи нахилився і обережно торкнувся рукавицею скафандра непевної, обпаленої кірки. Несподівано здійнялася хмарка рудої куряви і з під рукавиці посипалися шматочки крихкого каміння, наче яке лушпиння опадало… Під ним зразу ж матово зблиснув трохи архаїчний пульт з дев’ятьма великими металевими кнопками. На них були досить грубо нанесені арабські цифри і букви унілінгву. Ще на одній, більшій кнопці, виразно читався напис «Ентер». Вінчали вбудований у скелю пульт цілком пристойний темний, (напевне, броньований), екран і якесь фігурне заглиблення, що віддалено нагадувало відбиток великої людської долоні…
Раптом чутливі мікрофони скафандра вловили тихе клацання і екран тьмяно засвітився. За мить явно синтезований голос наче розірвав вікову тишу безживної планети:
–Вітаю у межах досяжності аварійного маяка! Увага! Застерігаю! Системи активного захисту приведені до стану бойової готовності!.. Ви належите до однієї з рас гуманоїдів!? Якщо так, натисніть кнопку з цифрою «1». Якщо не розумієте мене, не натискайте нічого! Контрольний час виконання десять секунд. Час пішов, – байдуже прозвучало на унілінгві і зразу ж увімкнувся метроном.
На екрані побіг рядок, що візуально дублював сказане…
Ось так просто й буденно. Без звичних привітань й інших ритуальних фраз…Й одразу ж попередження… Упізнаю ментальність спів племінників… Може, так і треба, а все інше несуттєве, наносне?..
Гордій незграбно натиснув одиницю, коли минуло вже секунд сім. Екран заклично мигнув. Відлік припинився. Знов почувся безликий, металевий голос, який з механічною інтонацією продовжив допит:
–Прийнято… Нагадую! Системи активного захисту приведені до стану бойової готовності!.. Ви належите до роду Гомо Сапієнс з планети Земля? Якщо так, натисніть кнопку з цифрою «1». Якщо…
Слова знову продублювались написом і увімкнувся метроном…
Це продовжувалось ще деякий час. Інтелект маяка, (а це, напевне, був він), задавав свої нудні, але конкретні, запитання, Гордій приречено «відповідав» на них натисканням кнопки… Під кінець голос запропонував астронавту прикласти до заглиблення праву руку в рукавиці скафандру...
–Ідентифікацію закінчено! Крім того, ви також вдало пройшли перевірку на початковий інтелектуальний рівень. Вас ще раз вітає штучний інтелект аварійного маяка серії САМПЖ-2873, реєстраційний номер 23667. Моє ім’я Давид. Ласкаво просимо пройти до середини!..
Відразу ж скеляста стіна поряд з пультом, здригнувшись, почала ривками важко рухатися праворуч, осипаючи кам’яне кришиво і відкриваючи чималий броньований люк перехідного шлюзу. З огидним скреготом він заклично відкрився, запрошуючи подорожнього до середини. У чорній дірі, якою спочатку видавалося приміщення перехідної камери, зараз же спалахнуло приглушене жовто-червоне світло. Гордій насторожено ступив всередину, готовий будь-якої миті, якщо відчує реальну небезпеку чи загрозу власному життю, накивати п’ятами…
Так само повільно, ривками, кришка люку самостійно стала на місце, герметично відгородивши Гордія від безживного зовнішнього світу. Відразу після цього увімкнулися насоси, відкачуючи отруйну атмосферу, яка разом з астронавтом проникла всередину. Потім з шипінням увімкнулись насоси, що наповнювали перехідний шлюз життєдайним, придатним для дихання, повітрям… Екран на половину протилежної стіни, від якого і йшло жовто-червоне світло, повільно почав змінювати колір. Спочатку став яскраво жовтим. Потім засвітився спокійним зеленим. Щось поривчасто дзеленькнуло…
* * *
–Системи захисту дезактивовані! Тепер можете зняти шолом… І навіть скафандр... Шлюз насичений безпечним і свіжим повітрям без шкідливих домішок. У камері прийнятні й звичні для вашого біологічного виду атмосферний тиск і температура… Розташовуйтеся з комфортом, не соромтеся… Будь ласка, назвіть ваше ім’я і рід занять. Також розкажіть про обставини, які привели вас на борт САМПЖ, – запропонував штучний інтелект Гордію, котрий вже зняв шолом скафандру і зробив перший ковток місцевого повітря… Здавалося, що це прозвучало досить доброзичливо… Хоча, хто його розбере… Голос же синтезований…
Повітря виявилось зовсім несмачним і не таким вже й свіжим, як стверджував Давид. Зі специфічним сірчаним присмаком і затхлим запахом, напевне, якоїсь місцевої цвілі. А от температура та тиск дійсно були цілком прийнятними. У всякому разі дискомфорту астронавт не відчував... Гордій оцінюючи, обвів поглядом невелике приміщення шлюзу. У ньому не виявилось майже, нічого вартого уваги. Абсолютно біла й стерильно чиста невелика й занизька, як для нього, кімната. Ззаду, – матово-блискучий вхідний люк. Поряд з ним такий самий, як і знадвору, пульт з десятком кнопок, але вже без екрану. Під правою стіною, – біла металева лава. Навпроти, як уже згадувалось, екран на пів стіни, що зараз світився рівним зеленим світлом, пульт, дещо відмінний від вхідного, і люк до внутрішніх приміщень бази. Та й усе. Як уже зрозумів Гордій, в скелі знаходився лише перехідний шлюз. Інші приміщення і робочі механізми маяка давні розробники, скоріш за все, спромоглися сховати під поверхню планети…
Раптом перед великим екраном прямо з підлоги «виріс» зручний стілець…
–Фізичних пошкоджень, що загрожують життю, не маєте?
–Ні, не маю…
–Тоді прошу, сідайте і розповідайте докладніше, – мовив Давид.
–Що розповідати?
–Все, що на вашу думку мені знати необхідно…
–Дякую за запрошення… Мене звати Гордій Микитович Заскорузлий. До аварії служив другим пілотом на спеціальному дослідницькому гіперпросторовому кораблі земного флоту типу «Горгона». Мені 23 роки. Звання лейтенант, – всідаючись, почав свою оповідь Гордій…
–Я тренувався,.. – і він докладно розповів штучному інтелекту сумну і дивну історію своєї появи на розпеченій планеті…
Давид терпляче слухав. Не задаючи уточнюючих питань і не перебиваючи…
–Закінчили? Тепер розповім я. Будемо знайомі, – як я вже казав, я штучний інтелект другого рівня Давид. Спеціалізація, – автоматичні маяки 2778 року виробництва. 29 серпня 2783 року встановлений на цій пустельній планеті. Перший профілактичний огляд комплексу планується через чотириста років... До речі, на сьогодні до відвідин оглядової бригади лишилося ще 53 роки 215 діб… Години, хвилини і секунди несуттєві, я так розумію?
–Не суттєві, – нетерпляче буркнув Гордій. – Давай далі…
–Як тільки штучний інтелект з «Піона» зв’язався зі мною, я відразу ж повідомив про вас у найближче поселення людей. Все, – різко закінчив Давид.
–І далеко воно звідси? – байдуже спитав Гордій, а серце його від хвилювання забилося швидше.
Він збадьорився. Знову з’явилася слабенька надія на швидкий порятунок.
–До людської колонії трохи менше парсеку. Точніше, 0,883 парсека. Вона знаходиться на Хелеї. Другій планеті зірки А-809. Сигнал надійде до планетарних служб порятунку ммм… приблизно через 10 земних місяців. Точніше, трохи більше, ніж через 304 доби.
–А коли ти його послав? – уточнив астронавт.
Його сподівання швидко опинитись у товаристві людей, а не в товаристві штучних інтелектів, танули з кожною хвилиною.
–Рівно 43 доби, 5 годин, 18 хвилин і 01 секунду тому… Не турбуйтеся, допомога скоро надійде, – запевнив Давид.
–Мені б твою впевненість… Скоро, це коли? – поступово втрачаючи надію на скоре повернення до собі подібних, сумно запитав Гордій.
–Зважаючи на рівень технічного оснащення колонії і довготривалий прогноз її розвитку, приблизно через вісім років. Якщо пощастить, то трохи більше ніж через сім…
–Довго, – розпачливо зітхнув астронавт. – Уточни, будь ласка, сигнал іде звичайним чином чи через гіперпростір?
–Звичайним… Для гіперпросторової передачі замало енергії…
–А передавач є?
–Є. І енергетична станція в наявності. Тільки вони законсервовані і їх треба увімкнути.
–Відмінно! Це я зможу! Якщо, звісно, докладна інструкція є… Скоріше відчиняй люк! Годі мене тут тримати! – швидко встаючи зі стільця, нетерпляче наказав повеселілий Гордій.
–Стоп! Стоп! Не так швидко Гордію Микитович! Не слід поспішати. За стандартною процедурою перш ніж пропустити вас далі, я маю переконатись, що ви дійсно людина і маєте відповідний рівень компетентності...
–А що, так не зрозуміло? Не видно? – нетерпляче обурився астронавт.
–Така процедура, – байдуже відповів штучний інтелект.
Хіба що плечима не знизав, бо апріорі не мав їх…
…Після нетривалої суперечки Гордію таки довелось погодитись пройти нескладний тест…
* * *
–Прошу підійти до пульту біля великого екрану, – зразу ж запросив Давид. – Я зроблю біологічний аналіз. Буде майже не боляче. Не бійтеся.
Астронавт знизав плечима, бо мав їх, встав і підійшов майже впритул до пульта:
–Ще чого… А я і не боюсь… Дідько його бери…
Відразу ж невідомо звідки висунувся гнучкий маніпулятор зі шприцом на кінці.
–Будь ласка, закотіть правий рукав комбінезона, – не звертаючи уваги на лайку, командував Давид.
–Навіщо? – спитав Гордій і знову знизав плечима.
–Я вже казав. Мені необхідно взяти у вас кров, щоб визначити наявність чи відсутність у ній хвороботворних мікроорганізмів, дізнатися про ваш наявний стан і дослідити ДНК на видову приналежність, – незрозуміло відповів штучний інтелект. – Не ображайтеся. Такі правила... Щоб виключити проникнення на маяк шкідливого замаскованого представника іншої раси або вороже налаштованого робота…
–А що, і таке трапляється? Думаєш, дотримання правил допоможе виключити подібне проникнення?.. Ти зустрічав шкідливих інопланетян… чи роботів? – з сумнівом похитав головою астронавт. – А я, виходить, не можу бути вороже налаштованим?..
Це запитання ненадовго поставило штучний інтелект маяка перед непростою дилемою. Врешті решт він відповів:
–Що вдієш… Інопланетяни і роботи… будь які… ще не траплялися… Але такі правила… Зрозумійте… І взагалі, потерпіть, – без емоцій, терпляче мовив Давид.
–Крім людини, ти нікого не пускаєш на маяк? А якщо інопланетний корабель зазнає аварії?
–Чому ж. Пускаю. Я сконструйований оберігати будь яке життя…
–Гаразд, – погодився чоловік і закотив рукав. – Треба, то треба… Ну й правила у вас… дивні… Дідько його бери…
Маніпулятор зі шприцом зараз же вправно знайшов під шкірою вену і набравши кубиків сім крові, обережно вийшов з тіла. Майже миттєво з’явився інший маніпулятор і притис до ранки, залишеної шприцом, чи то шматочок чимось просякнутого стерильного бинта, чи то ватку. Потім на місце уколу наліпив липку медичну стрічку. До запаху сірки і цвілі підмішався специфічний аромат стерилізуючої рідини…
–Користуєшся перевіреним засобом? А він не застарілий? Ну-ну, – скептично гмикнув Гордій, відійшов від пульту і знову сів на стілець перед екраном, що горів рівним зелений світлом.
–Перепрошую, але такі правила. Я вже казав, – монотонно повторив Давид. – Я зараз запропоную вам кілька голографічних зображень. Якщо ви упізнаєте на них земних тварин або птахів, натискайте на пульті біля екрану кнопки з номерами голограм і дублюйте відповідь голосом. Будь ласка. Контрольний час тридцять секунд. Час пішов.
Знову увімкнувся метроном і відразу ж біля екрану з’явилося кілька пронумерованих голографічних зображень.
«Так, – уважно роздивляючись голограми, почав розмірковувати Гордій. – Зображення три, чотири і сім.» Він знову встав, повернувся до пульта, і впевнено натиснув кнопки з відповідними цифрами. Потім продублював своє рішення голосом.
–Відповідь прийнята, – після того, як вимкнувся метроном, подав голос Давид. – Назвіть мені цих тварин…
…Звичайно, у дикій природі Землі ніякого тваринного світу давно вже не існувало. Як, до речі, і дикої природи взагалі. Вони, завдяки недалекоглядній варварській діяльності людини, зникли з планети майже сімсот років тому. Але зараз у тридцяти двох так званих природних ландшафтних заповідниках на Землі успішно клонували по кілька особини майже всіх колись відомих на Землі видів тварин й птахів…
–Голограма під номером три кенгуру, номер чотири шаблезубий тигр і номер сім гриф. Всі інші зображення мені не відомі, – зітхнувши, дисципліновано озвучив відповіді Гордій.
–Ну що ж, тест пройдено бездоганно. Почекайте кілька хвилин, поки обробляються данні аналізу біологічної рідини. Результати з’являться на екрані, – через деякий час проінформував Гордія Давид і увічливо додав. – Будь ласка.
«Гм… Це ж треба, біологічна рідина, – гмикнув астронавт. – Кров це, звичайна… кров… моя.»
Пройшло кілька хвилин. Екран несподівано вимкнувся, натомість відразу ж увімкнулись якісь білі, неприємні лампи. Світло було занадто яскравим і різало очі.
–Е-е-е… Давиде, можна якось приглушити освітлення? – мружачись, попрохав Гордій.
–Звичайно. Перестарався, вибачте, – байдуже відповів Давид, і лампи відразу ж зменшили свою яскравість.
На екрані тим часом з’явилися зелені рядки якихось цифр, подекуди розбавлені незрозумілими термінами.
Гордій кілька секунд уважно вивчав їх, потім попросив:
–Прокоментуй, будь ласка, данні, а то я в них взагалі нічого не розумію.
–Ну, хвороботворних мікроорганізмів не виявлено, ваш аналіз ДНК підтверджує, що ви дійсно представник Гомо Сапіенс. Інші життєві показники не мають особливих відхилень від норми. Та все ж… Ваші серце і судини у хорошому тонусі, а біологічний вік складає 19 років і 3 місяці, хоча реально виповнилось вже 23. Крім того, аналіз стверджує, що вам нещодавно зробили шість стандартних для астронавтів щеплень і ще два невідомих мені… Прошу на новий рівень маяка…
З цими словами внутрішній люк шлюзової камери безшумно відкрився, демонструючи Гордієві спокусливий і таємничий напівморок. До наступного рівня маяка вело з десяток сходинок. Униз…
Астронавт, прихопивши прозору кулю шолома і термозахисний скафандр, збирався вже продовжити свій шлях, як його спинив безпристрасний голос штучного інтелекту маяка:
–Екіпіровку можете залишити тут. Вона ще знадобиться… Перепрошую, але такі правила…
Відразу ж стіна ліворуч розійшлась, відкриваючи Гордію порожню шафу з універсальними тримачами для зберігання скафандрів і поличкою для шоломів…
–Ну ти даєш! Не перестаєш мене дивувати! – щиро вигукнув Гордій.
Він повернувся до шафи і з цікавістю зазирнув у неї. Потім обережно поклав на порожню поличку шолом та прилаштував у тримачах незручний блискучий костюм…
–Такі правила... Що вдієш, – відповів Давид таким тоном, що, здається, якби інтелект мав тіло, він би, безперечно, знизав плечима. – Прошу…
–Ага, – усміхнувся Гордій. – Глянемо, що там у тебе.
Астронавт пірнув у люк…
* * *
Тільки-но зоряний мандрівник спустився східцями, як побачив… металеві двері. Звичайні відсувні двері з простим магнітним замком. Як у каютах на кораблях космофлоту, збудованих років п’ятсот тому. Гордію траплялися такі на старих зорельотах під час проходження практика. Він навіть колись успішно користувався ними!
…Новий рівень зустрів астронавта зовсім відмінним від попереднього інтер’єром. Тут було затишно. Завдяки іншого кольору, м’якому, навіть домашньому, освітленню. Низький коридор оживляли якісь абстрактні картини і безліч світлих прямокутників дверей. Напевно, коридор мав стандартну кільцеву архітектуру…
–Я вибачаюся, Давиде, а за дверима що? Щось секретне? Гіперпросторовий передавач, приміром, або законсервована енергетична установка? – таємниче спитав астронавт.
–Ні… Для них ще не прийшов час… А може і взагалі не прийде… Ці агрегати знаходяться на іншому рівні. Тут лише житлові та допоміжні приміщення маяка. Дві каюти по шість місць кожна… («Як місць у аварійній шлюпці, – подумки відмітив Гордій.»), Їдальня, вбиральня, звичайний душ, іонний, ігрова каюта, кают-компанія, запаси концентрованої їжі та вода й різноманітні напої… Ще є каюта з консоллю управління маяком на два кристали з вбудованим передаючим пристроєм. Простим радіо пристроєм, звичайно ж… Також у наявності два пристрої для перегляду мікрофільмів, голографічний проектор та ігрові приставки…. Вони у кают-компанії. До ваших послуг обширні ігро- фільмо- та бібліотеки, щоб не нудьгували. Є навіть рідкісні голокопії книг та художніх фільмів. Також безліч ігор на будь який смак…
–Гм… Непогано, непогано… Можна пройти далі, чи знов якісь тести потрібно здавати? – іронічно спитав астронавт і розслаблено позіхнув. – На сьогодні для мене вже досить опитувань і вражень…
–Ні! Більше ніяких тестів. Поки що… Їх взагалі вже не буде, якщо ви не захочете, – не вловивши іронічної інтонації, як завжди, без емоційно відповів штучний інтелект. – Проходьте, займайте ліжко у будь-якій житловій каюті. Відпочивайте. Можете щось поїсти та випити. Запаси на маяку необмежені… У розумних межах, звичайно… Сподіваюсь, час у чеканні прильоту допомоги промайне непомітно, цікаво і з користю…
–Що?!! Непомітно! Майже десятиліття чекати! – обурився Гордій. Його розслабленість миттю минула. – Як розконсервувати й увімкнути енергостанцію і гіперпросторовий передавач? Кажи!
–Може краще почекати прибуття рятувальної місії? Мені видається, що так буде спокійніше, – безпристрасно мовив Давид. – Якихось вісім років… а може навіть й сім з половиною… Що вони вам?
–Що ти таке кажеш?! Спокійніше… Кому? – не на жарт розхвилювався і розлютився Гордій. – Це для тебе такий термін промайне як мить, або для Арчібальда. А я… Я не можу… Я через тиждень з нудьги помру… Чи це для тебе спокійніше називається… чи веселіше?! Ні! Що треба робити? Зараз же говори!
–Треба лише пройти наступний тест на інтелектуальний рівень... Більш складний, базовий. На здатність мислити логічно і приймати рішення блискавично, не вагаючись. Обирати найкраще з кількох. І обов’язково вірне. Це враховується при допуску. Такі правила, – мовив інтелект.
Судячи з інтонації, його настрій явно зіпсувався. Здавалося, що він вимовив це речення із неприхованим сумом. Але то тільки так здавалося, безперечно…
–Так що ж ти мовчав!? Що треба робити? – чорні очі астронавта спалахнули надією і азартом…
–Давайте лишимо цю частину наших справ назавтра. Зараз вам треба підживитися і добре відпочити. Можливо, навіть поспати. А енергоустановка і передавач нікуди не подінуться. Коли ви в останній раз спали?
–Не пам’ятаю… Не на часі про такі дрібниці думати, – відмахнувся Гордій.
–Не скажіть… Для успішного проходження останнього тесту вам знадобляться ясний розум і неабияка кмітливість. Так коли спали? Тільки чесно…
–Годин двадцять тому… Як тільки рятувальна шлюпка вийшла на орбіту планети… Хоча … ні… не пам’ятаю, – визнав Гордій.
–А їли?
–Теж не пам’ятаю… Гадаю, пройшло нібито годин дев’ятнадцять - вісімнадцять з останнього прийому їжі…
–Отож… Йдіть краще підживіться та відпочиньте з добу… А потім повернемося до тестів…
–Через дванадцять годин, – безапеляційно заявив Гордій.
–Гаразд, нехай через дванадцять, – погодився Давид. – Не буду з вами марно сперечатись. А зараз підживитись і відпочивати! Добраніч…
* * *
… Наступного певно що ранку, (а може й глибокої ночі, або опівдні, – відсутність ілюмінаторів чи вікон на маяку не давала змоги визначити пору місцевої доби), Гордій вмився, розбавив водою кавовий концентрат, підігрів його, поснідав солодкою галетою і почав шукати місце переходу на новий рівень. Черговий люк, чи що там… Він просто вийшов з каюти і попрямував вздовж стіни праворуч. Проходу ніде не траплялось. Хвилин через двадцять астронавт з прикрістю помітив, що пішов вже на друге коло…
–Ви прокинулись? Я вже певний час спостерігаю за вами, – зненацька почувся спокійний синтезований голос.
Гордій здригнувся:
–Давид? Не лякай мене, дідько! – стривожено мовив він.
–Тут є ще хтось? – спробував пожартувати штучний інтелект. – Звичайно ж це я…
–Скільки я спав?! Зараз ранок чи ніч.., чи вечір? – спантеличено спитав астронавт. – Без зв’язку з навколишнім світом я зовсім втратив відчуття реальності…
–Майже двадцять дві години, – сумлінно поінформував Давид.
–Що двадцять дві години? – не зрозумів Гордій.
–Ви відпочивали. Зараз… скажімо, пізній вечір, – пояснив штучний інтелект. – Добрий вечір…
–Добрий… Чому не розбудив через дванадцять годин, як домовлялись? Де, в біса, цей шлюз, до речі? На наступний рівень, – сердито запитав Гордій. – Мені не терпиться розпочати виконання наступного завдання, дідько його бери!
–Не лайтеся! Ви дійсно цього хочете? Подумайте, перше ніж відповідати…
–Звісно, хочу, – розсердився астронавт. – Навіть щиросердно бажаю… Веди, а не задавай безглузді питання!
–Гаразд. Йдіть за світловою стрілкою, – неохоче відповів штучний інтелект…
Зараз же на підлозі засвітилась велика яскраво-біла стрілка. Через пару десятків метрів вона повернула і зникала за плавним вигином стіни. Гордій приречено зітхнув і попрямував за дороговказом…
Йти виявилось зовсім небагато. Стрілка «завела» його у непримітну нішу з такими ж стандартними, як і всі інші, дверима.
–І як це я її не помітив? – здивувався Гордій.
–Заходьте, не замкнено, – знов спробував своєрідно «пожартувати» Давид.
Магнітний замок тихо клацнув і двері зі скрипом повільно прочинилися…
* * *
Там виявилась така ж, як і самий перший шлюз, невелика каюта, пофарбована безликою білою фарбою. Прямо навпроти дверей поблискував металевий люк. «Як сейфи у старих банках, – чомусь подумав Гордій. – Тільки без ручки… Коли ще з обігу не зникли паперові гроші.» Поряд з ним вже звично темнів великий екран, а кнопок з цифрами, чомусь, не було.
–Зараз я запропоную вам на вибір декілька логічних завдань. Оберете, яке найбільше до вподоби, – мовив штучний інтелект.
Екран відразу ж спалахнув. На ньому відобразилося десятків зо два однакових прямокутних комірок з написами.
–Обирайте на свій розсуд. Контрольний час три хвилини. Час пішов…
Відразу ж увімкнувся нудний метроном. Його розмірене клацання заважало думати, дратувало…
«Знов ці безглузді ігри, – поморщився Гордій і почав, повільно читаючи написи у комірках, розмірковувати. – Так… Силогізми… Більш, ніж десяток ігор у карти… А ще го.. Нарди… Шахи… Навіть дві примітивні тривимірні стратегії… Що ж обрати?»
Силогізми і стратегії астронавт, не вагаючись, відкинув відразу. Не любив він подібні вправи, і все… З багатьох картярських ігор Гордій упізнав тільки підкидного дурня і звичайний покер. Більшість інших були йому знайомі лише назвами. Пристойно грати він вмів лише у дурня, та й то не факт. Ну не цікавили його і карти, що поробиш! До того ж, у картярських іграх присутні безліч випадкових факторів, на які можна вплинути лише спритністю рук і звичайним везінням… Хоча, кажуть, що гра в покер базується на хорошій пам’яті, математичному розрахунку і аналітичному складу розуму. Але, ні…
Нарди, го чи шахи?..
Нарди теж ні... Успіх у цій грі залежить, звичайно ж, більшою мірою від логічного мислення і здібності гравця з кількох рівноцінних варіантів продовження швидко обирати найліпший. Але існує і могутній фактор випадковості, – кості.
Го…
Про цю гру Гордій тільки чув, а от грати зовсім не вмів. Залишались тільки старі добрі шахи…
–Шахи, – спокійно й тихо мовив астронавт, потім прокашлявся і повторив голосніше, – я обираю шахи…
Метроном дзеленькнув в останнє і припинив відлік.
–Точно шахи? А карти, силогізми чи стратегії? Подумайте ще. Не пожалкуєте потім? – спитав Давид.
–Та ти, здається мені, немов би сумніваєшся, чи вірно я обрав цей тест? – усміхнувся Гордій. – Звичайно шахи… Я ж сказав… Навіть повторив…
–На третій хвилині претендент для доказу свого інтелектуального рівня обрав старовинну гру шахи. Вітаю з більш ніж достойним вибором, – з церемонно констатував Давид.
Чи то тільки так здалося…
–Дякую…
–Вам зарахований бонус за вибір саме цієї гри. Пропоную, згідно вказівкам інструкції, зіграти десять партій з п’ятнадцятихвилинним контролем часу, – знов мовив Давид. – Готові?
–Так, – підтвердив Гордій і для певності кивнув.
–Тепер відмова не приймається… Ви зробили остаточний вибір… Вибачаюся, але такі правила…
–Ну що ж… Значить такі правила… якщо немає іншого вибору дістатися до гіперпросторового передавача й енергетичної установки… Я згоден, – рішуче відповів астронавт, потираючи долоні. – Побачимо, як там у мене з логікою і швидкістю прийняття єдино правильних рішень…
–Шахівниця розташована на екрані. Контроль часу на екрані. Дошка теж там. Про кожен наступний хід сповіщаєте голосом. Приміром, «пішак f2 ходить на f4». Потім повторюєте його. Повторне підтвердження ходу є остаточним і зміні вже не підлягає. Я теж говорю координати свого ходу вголос і пересуваю фігури. Власні й ваші…
Отримавши підтвердження, Давид запропонував Гордію обрати колір фігур і, відповідно, вказати, хто ходитиме першим…
* * *
…Шахові партії гралися швидко. У відповідності до запропонованого інтелектом ліміту часу. Перші три буквально в кілька ходів виграв Давид. Наступні чотири вийшли трохи довшими і завершися нічийним результатом майже на межі часу. Останні три, здавалося, цілком випадково, виграв уже Гордій… А може йому вдалося розгадати хитру, але передбачувану, логіку штучного інтелекту?..
–Уф… Нічия у серії. Що, продовжимо? – спитав розчервонілий Гордій.
–Ні. Досить. Ви цілком довели свою здатність мислити логічно і приймати вірні рішення досить швидко. Тест пройдено на відмінно, згідно з правилами… Будь ласка, прошу на останній рівень маяка…
Відразу ж за цими словами Давида щось голосно клацнуло і люк, не дивлячись на поважний вік механізму, безшумно відкрився…
* * *
Керуючись детальними інструкціями, астронавт розконсервував і запустив енергогенеруючу станцію. Згодом те ж саме зробив з гіперпросторовим передавачем. На щастя навмисно налаштовувати його не довелося… Відповідь на повідомлення про допомогу не забарилась. А через шість з половиною діб біля аварійної шлюпки акуратно сів охайний швидкісний шатл «Фантом» служби порятунку флоту…
Прощання з Давидом вийшло зворушливим, але коротким.
–До побачення. Боюсь, що в подальшому вас мені не вистачатиме. Звик, – мовив Давид.
Гордій відбув за новим місцем служби, лишивши штучному інтелекту, в якості своєрідної подяки, кристал з Арчібальдом… На згадку… Він сподівався, що в подальшому штучні інтелекти знайдуть між собою спільну мову… |
|
|
|
Время приёма: 12:38 12.10.2019
|
|
| |
|
Рассказ открыт для комментариев