20:23 19.05.2023
Сегодня (19.05) в 23.59 заканчивается приём работ на Арену. Не забывайте: чтобы увидеть обсуждение (и рассказы), нужно залогиниться.

13:33 19.04.2023
Сегодня (19.04) в 23.39 заканчивается приём рассказов на Арену.

   
 
 
    запомнить

Автор: ТроСер Число символов: 10333
Конкурс № 51 (осень 19) Фінал
Рассказ открыт для комментариев

ao029 Важка робота


    

    Біля вкрай зношеного причалу на хвилях гойдався масивний човен. На кормі сидів літній чолов’яга і цмолив цигарку. На пристані було тихо. Чолов’яга повільно випускав дим і обдумував свою роботу. Остання поїздка видалася досить складною, бо серед пасажирів трапилась сімейка нахабних багатіїв. Вони гиготіли, хизувалися дорогими прикрасами, постійно фотографувалися мало не повипадали із човна.
    «Добре, що назад їх везти не треба», подумав перевізник і змучено поглянув на годинник. «Скоро знову в рейс».
    Зненацька з-за воріт, що виходили на пристань, почулося тупотіння по бруківці. Хтось наближався.
    Дядечку, дядечку Хароне! У пеклі пожежа! закричав малий, підбігаючи до причалу.
    – Га? Знову бешкетуєш, бісів сину? – гримнув чолов’яга. – Яка ще пожежа?! Я вже застарий для таких жартів…
    Та не встиг він договорити, як раптом завили сирени, на пристані всі заметушилися. Харон знизав плечима хтозна, що в тому пеклі може відбуватися. Але й дійсно, через деякий час з воріт пекла повалили стовпи чорного диму. Зазвичай тут можна було побачити хіба що дим від багать, де душі переживали вічні муки, але такого ще ніколи не було.
    Ніч, моя матінко! Що ж тут коїться? вигукнув перевізник і вхопився за весло.
    На пристань почали вибігати душі грішників хто з вирваним язиком, хто з проколотим животом чи іншими ознаками вічних страждань. За ними слідували чорти-наглядачі. Вільне місце на пристані швидко закінчувалось.
    Нам треба врятувати душі! – закричав головний чорт, притримуючи ворота й підганяючи натовп на вихід. Вони повинні вічно страждати, й ми не можемо втратити їх у пожежі!
    Густий дим спускався все нижче, від чого ставало важче дихати.
    Хароне, ти маєш відвезти душі у безпечне місце, доки ми не загасимо пожежу! звернувся до перевізника чорт.
    Дідька лисого! Мені платять лише за дорогу в один бік сюди. Чи, може, безкоштовно їх возити?
    Благаю, врятуй мучеників, нам ще їх вічно карати! А тобі потім виплатять все, промовив чорт і побіг до пожежної бригади, яка щойно прибула.
    Гаразд, але тільки через те, що головний чорт попрохав. Вантажте цих грішників. Та глядіть, не перевантажте човна!
    Спершу душі покірно розсідалися по місцях, але коли місць залишилось обмаль, почалася тиснява. Харон дивився-дивився на це, та потім плюнув, розігнав натовп, відштовхнувся від причалу і почав гребти. Деякі душі теж бажали порятунку, і намагалися застрибнути в човен на ходу. Той накренився і заледве не перекинувся.
    От дідько! Куди ви всі претеся? закричав Харон.
    Він огрів веслом найважчу душу, що заскочила останньою. Та не втримала рівноваги, шубовснула і зникла під товщею води річки Стікс. Човен вирівнявся.
     
    Дуже швидко стало зрозуміло, що гребти з перевантаженим човном не найприємніше заняття. Та раптом Харон згадав, що є коротший шлях до безпечного місця. Перевізник різко змінив курс і погріб в іншому напрямку. План здавався досить вдалим, але чи-то через пристаркувату забудькуватість, чи може через гамір та безладдя на причалі, але перевізник не зауважив, що зараз був сезон низької води.
    Що ближче було до відгалуження, то легше ставало гребти. В деякий момент Харон помітив, що човен почав самостійно пришвидшуватись. Вода ставала агресивнішою і несла плавзасіб все швидше. Харон дістав весло із води і сперся на нього. Холодний вітер куйовдив сиве волосся, вода плескала об борти човна, а душі монотонно стогнали. Перевізник мало не задрімав від усього цього, та зненацька човен різко хитнуло. Попереду показались пороги.
    Раніше Харон безліч разів проходив подібні ділянки і навіть не впрівав. Але сьогодні була інша історія. Човен не слухався і постійно намагався налетіти на каменюку, лише в останній момент вдавалося відвернути неминуче. Кожен новий поріг був ніби наступним, ще складнішим випробуванням для перевізника і його душ. Нові пороги з’являлися знову і знову. Аж ось наче кінець – попереду виднілося гладеньке плесо широкої ділянки річки. Залишилось пройти останній поріг. Харон сконцентрувався і міцніше схопився за весло. Цей поріг виявився досить підступним, бо поміж каменюк, що бовваніли деінде, були ще й невидимі, які ховалися під поверхнею води. На одну за таких човен зрештою і натрапив. Від раптового поштовху душі зойкнули в унісон. Одна душа, що сиділа на краєчку човна, не встигла й оком моргнути, як випала за борт. Вирівнявши човен, Харон намагався врятувати ту душу, подаючи їй весло. Але марно. Вона не звертала уваги – лише стогнала і плакала. А потім, усвідомивши, що її земне і разом з тим підземне життя закінчилось, зникла під водою.
    – Бісова душа! Краще б я залишив тебе горіти у пеклі, – вилаявся Харон. – Мене рятувати вас прохали, а не топити. Так я до кінця можу нікого й не довезти.
    Перевізник перевів подих, впевнився, що решта душ у безпеці, і погріб далі. Навкруги була мертва тиша. Та згодом, невідомо звідки, почав наростати дивний, лиховісний шум. Водоспад!
    «Напевно, борючись з порогами, я звернув не туди», подумав Харон, бо водоспадів на своїх маршрутах він не памятав. «І що ж тепер робити?»
    Та було вже пізно щось робити. Стрімкий потік гнав човен і всіх його пасажирів на неминучу смерть. Залишалось хіба що молитися. Але, попри заглушливий гуркіт водоспаду і зойки відчаю душ, Харон намагався знайти спасіння. І вирішення прийшло в останній момент. Серед пітьми підземного світу десь вдалині він побачив проблиск тьмяного світла. Це був один з небагатьох виходів на поверхню – у світ живих. Та основна проблема як туди дістатися, адже попереду була нездоланна перепона. І тут Харон знайшов оригінальне рішення. Спрямувавши човен на каменюку, що стирчала з-під води на самому краєчку водоспаду, він ніби грав зі смертю, поставивши на кін усе. Але за лічені метри до брили перевізник підкинув весло попід човен, таким чином, щоб воно спрацювало як трамплін. Човен на повній швидкості ковзнув по веслу. Від великої ваги весло затріщало, та вже було байдуже, адже цього стрибка вистачило, щоб спрямувати човна прямісінько у просвіт.
     
    Харон прийшов до тями в якійсь ямі, зарослій бурянами. Яскраве сонце сліпило очі не звиклому до дня старому. Навкруги щебетало якесь птаство. Старий піднявся на ноги і глибоко вдихнув. Перевізник рідко виходив у світ живих, але кожного разу насолоджувався перебуванням тут. Йому подобалось, як легенький вітерець ворушив бороду і освіжав, на відміну від смертоносних протягів підземелля. Він любив лагідне сонячне проміння, яке гріло, а не смалило, що той пекельний жар. Все здавалося яскравим і життєрадісним. Звіддаля вітер почав доносити якісь стогони і схлипування. Харон озирнувся і зрозумів, що знаходиться на кладовищі, а поодаль проходять похорони.
    Він вирішив підійти ближче і подивитись на свого майбутнього пасажира. В труні лежав кремезний дядько.
    «Треба буде його на середину саджати, щоб не перехилив човна», вже обдумував майбутній рейс Харон.
    Жіночки продовжували плакати біля небіжчика: «На кого ж ти нас покинув…, що ж ми тепер без тебе..?» Раптом вони затихли і відсахнулися. Харон поглянув на тіло, а воно ніби здибилось. Рука заворушилась і наче хотіла кудись показати. Схоже, що одна із душ, які перевозив із собою Харон, випадково потрапила у найближче вільне тіло і намагалась щось зробити. Помітно було, що заклякле тіло не слухалось, та все ж рука випрямилась і показала в напрямку перевізника. Натовп спочатку отетеріло дивився на раптово воскреслого небіжчика, а потім перевів погляд на незнайомого спостерігача. Харон помітив якісь нотки ненависті в очах людей, і почав поволі відступати. Та було запізно. Чоловіча частина похоронної процесії десь відшукала деревяний хрест і, тримаючи його попереду, наближалась. Харон зрозумів, що пора тікати, але не міг знайти те місце, звідки виліз. Люди наздогнали чужинця і з викриками «Зникни, нечиста сило!» почали гемселити його хрестом по голові. Ще звідкілясь взялась освячена вода, і жінки почали бризкати нею Харонові в очі. Зчинився лемент і хаос. Харона били і обливали, обливали і проклинали. Той вже пожалкував, що взагалі виліз із ями, і як зацькована тварина, поволі задкував, прикриваючи обличчя руками. Раптом він перечепився через гілку і полетів шкереберть у безодню. Натовп замовк – атака скінчилась.
     

    ***

    І ти хочеш сказати, що не зміг повернути жодної душі назад? – вирячивши очі, запитав головний чорт.
    На жаль, вони загубилися в світі живих, – відводячи погляд, відповів Харон. – А шукати я їх не став, бо якісь знавіснілі люди мене мало не вбили.
    Дивно. Добре, що ми швидко загасили пожежу і ще залишилось кому страждати. Але ти вже можеш відновлювати рейси, і привозити нових мучеників.
    А як же оплата? Ми домовлялись…
    Слухай, перебив перевізника чорт, по-перше, ти нікого не повернув назад. А по-друге, майже всі кошти пішли на ліквідацію пожежі. Та ми можемо виплатити тобі наш борг сіркою. Цього добра у нас навалом, – ледве стримуючи посмішку, промовив той. – Згода?
    Чорта з два! – раптом вибухнув емоціями старий. – Осточортіли мені ваші обіцянки! Ніхто навіть не поцікавився, чи все зі мною гаразд. Вся підземна адміністрація зацікавлена лише в збільшенні кількості мучеників, а про те, яким чином вони сюди потрапляють, воліють зайвий раз не згадувати. Я звільняюся!
    Але як? Ти ж підписував контракт кров’ю, і маєш працювати тут до кінця своїх днів! – нервово притупував копитом по кам’яній підлозі чорт.
    А нагадайте мені умови контракту, бо я щось старий став, забудькуватий, – вже спокійніше промовив Харон.
    Ну… цей, тут через пожежу досить сильно постраждала бухгалтерія… Але чого ти відразу звільнятися? Давай переглянемо умови, дамо тобі вихідний. Чи як?
    Е-е-е, ні. До дідька все, звільняюся! До того ж, схоже, що у конкурентів є підходяща вакансія охоронця воріт – спокійна робота у комфортному, сухому місці. Те що треба для мого віку. Чи, у крайньому випадку, працюватиму гондольєром, там хоча б платять!
    Харон грюкнув дверима і попрямував до човна. Після досить нервової розмови захотілось курити. Він помацав одну кишеню, потім іншу, але раптом згадав, що останнім сірником запалював цигарку ще тоді, на пристані, решта ж пішла на підпал пекла. Перевізник сів у човен, обвів поглядом все навкруги та злегка посміхнувся. І хоч тепер майбутнє старого було непевним, та він точно знав, що від сьогодні жодна грішна душа більше не потрапить до пекла!
    Харон дістав імпровізоване весло-хрест – трофей зі світу живих, відштовхнувся від пристані і погріб назустріч невідомості.

  Время приёма: 23:57 10.10.2019

 
     
[an error occurred while processing the directive]