12:26 12.10.2019
Вітаємо переможців конкурсу Українське фентезі!

1 Літопис Града Змієва an011 Через воду і вогонь
2 Анастасія Гетманська an016 Творчий підхід
3 Леданика an030 Добриденько


19:23 29.08.2019
Отпечатан тираж 39-ого выпуска.
Заказы отправляйте Татьяне Левченко (ака Птица Сирин).
Или на reglav @ rbg-azimut.com
Поздравляем писателей и читателей с этим событием.


   
 
 
    запомнить
     
Регистрация Конкурс № 51 (осень 19) Первый тур

Автор: Леданика Количество символов: 7634
Конкурс фентезі Первый тур
рассказ открыт для комментариев

an030 Добриденько


    

     Марійка прибігла до офісу ще до восьмої ранку. Сьогодні мала прийти керівничка з перевіркою. Власне, хвилюватися Марійці не було з чого. Її невеличкий відділок, філія "Центру підтримки малих чарівних істот" - справжній взірець порядку. Папери ретельно розкладені, на поличках - жодної порошинки.
     Малі чарівні істоти (домовики та мавки) на Марійку ніколи не скаржились, а інші до її відділка не заходили. Кажуть, русалки бувають капосними, але поблизу не було жодної річки. Із лісовиками Марійка теж не зустрічалась. А мавки, що мешкали у парках неподалік, були невеличкими та доволі приязними створіннями.
     Десь іще напевно існували "великі" чарівні істоти, але керівничка казала, що Марійці зарано про них знати. Можливо, пізніше, коли піде вчитися чаклунству, але до того ще довго чекати. Молодих дівчат навчають помалу, обережно і... надто повільно, якби хто спитав Марійку.
     Замислена дівчина вкотре переставляла теки на поличці, аж раптом...
     - Добридень! - гучно, ніби здоровий чолов'яга зайшов і говорить.
     Марійка підскочила, впустила теку собі на ногу, скрикнула, озирнулась. Серце калатало в грудях Нікого немає.Невеличка кімнатка, сховатися нема де. Що ж це за напасть? І вже не вперше хтось так лякає. Чи їй вчувається, і час швиденько до лікаря бігти?
     Дівчина відкрила вікно, визирнула, перехилилась через підвіконня. Нікого. Кущі під вікном ріденькі, найменша мавка не сховається. А голос був чоловічий, гучний.
     - Добрий день!
     Марійка мало не випала з вікна, рвучко обернулась.
     - Та що ж це таке!
     - Це я, - відповіла керівничка, що саме зайшла до кімнатки і пильно роздивлялась дівчину. - Щось ти сьогодні знервована.
     Марійка обурено переповіла керівничці про дивні витівки невідомого чолов'яги.
     - Цікаво. Ти впевнена, що за вікном нікого не було?
     - Нікогісінько. Там нема де сховатися, ось подивіться!
     - Вірю. А давай-но ось що зробимо...
     Керівничка підтягнула ближче до столу один із стільців і загадала Марійці підсісти поруч, прихилитися і зробити вигляд, ніби вони зосереджено пошепки щось обговорюють.
     - Не обертайся. Не напружуйся. Говори. Що в тебе важливого? Домовиків усіх влаштувала?
     Марійка спершу почувалася незручно - чого б то вона щось на вухо керівничці шепотіла? Але з домовиками було направду складно, у квартирах мешкати відмовлялись, а де їм стільки приватних будинків знайти у сучасному місті? Мало-помалу, Марійка призвичаїлась і пошепки розповідала про свої клопоти.
     - Добридень! - той самий голос, ніби прямо над вухом!
     Керівничка жваво підхопилась,зазирнула під стіл, понишпорила по кутках, виглянула у вікно.
     - Нікого немає.
     - Ви теж це чули? Тобто зі мною все гаразд? - полегшено видихнула Марійка.
     - А? Так, так. Я чула. Дуже цікаво. Знаєш, дівчинко, хто до тебе завітав? Добриденько!
     - Х-хто?
     - Добриденько. Така істота. Я про неї читала, але ніколи не бачила. Тобто - не чула. Добриденька можна лише почути.
     - Вони що - невидимі?
     - Не знаю. Може, невидимі, може, добре ховаються. Або дуже маленькі? І, власне, вельми рідкісні. Я навіть, чесно кажучи, думала - вигадка. Якась омана, чутка або що. Але ж - ось.
     - І він... вона... істота ця - небезпечна?
     - Та де. Просто - дивна.
     - І що, вона отак весь час - добриденькає?
     - Авжеж. Так кажуть. Просто добриденькає.
     - І більше нічого не каже і не робить?
     - Та ніби не робить.
     - І що... що мені з нею робити, з тією Добриденькою?
     - З Добриденьком. Нічого, напевно. Чи він тебе дуже лякає?
     - Та ніби вже ні. То лячно було, коли не знала, що воно таке. Та може... може, йому допомога потрібна? Чогось він прийшов?
     - Може... але як ти взнаєш, що йому потрібно, якщо воно лише добриденькає?
     - Чи мо' воно голодне? Що воно їсть чи п'є? Молоко, як домовики?
     - Не знаю. Я запитаю у старших пані, може, вони щось чули. Запропонуй молока. Але не впевнена. Може й не питиме.
     Марійка з керівничкою ще трохи потеревенили, і та пішла. У двері вже заглядав нетерплячий домовик-безхатько, і Марійка поринула в звичну роботу.
     Ввечері дівчина не забула залишити блюдечко з молоком. Може, дивна істота голодна?
    
    
     ***
     Минали дні, і Марійка все більше турбувалась за Добриденька. Молока істота не пила, яблук не їла, і з кожним днем звичне "Добридень!" лунало все тихіше. Що Марійка не вигадувала, аби нагодувати істоту - все марно.
     Під час наступної перевірки пожалілась на цей клопіт керівничці.
     - Стривай! Я дізналась і зовсім забула тобі переповісти. Вгадаєш, що їсть твій Добриденько?
     - Якби ж то! Вже все пропонувала - нічого не хоче.
     - Авжеж. Він страх їсть.
     - Що, перепрошую?
     - Страх. Підкрадається зненацька, добриденькає щоголосніше над вухом - і ласує страхом, коли людина лякається.
     - Тобто він слабшає...
     - Бо ти вже не лякаєшся.
     - І що тепер робити?
     - Не знаю. А що тут зробиш?
     - Ну... підкинути його комусь, хай лякає...
     - По-перше, це якось негарно. Може, людина до інфаркту злякається? По-друге, як ти його спіймаєш?..
     - А як воно помре?
     - Чого б йому помирати? Піде собі десь. Маємо досить клопоту і без того Добриденька. Не зважай.
    
    
     ***
     Наступні декілька днів Марійка старанно робила вигляд, що дуже лякається, коли чула звичне "Добридень". Підскакувала, скрикувала, сплескувала руками, заглядала під стіл. І журилась, що не буде з неї акторки, адже голос Добриденька що день то ставав тихішим.
     Раз чи два дівчина ніби бачила щось краєм ока.Швидко промайнуло під шафою - і зникло. Ніби надто спритна і майже прозора миша.
     - Отже, не зовсім ти невидимий. Що ж мені з тобою робити...
    
    
     ***
     Ввечері Марійка широко відкрила свою величеньку сумку і рішуче виставила її на робочий стіл. Міцно затулила руками очі.
     - Агов, Добриденьку! Слухай мене уважно. Я тут хазяйка. Я забороняю тобі помирати. Чуєш? Мерщій забирайся до сумки. Я не дивлюсь. Ховайся там десь між мотлохом, я тебе шукати не буду. Просто закрию сумку і підемо з тобою туди, де можна лякати. Навіть треба лякати.Чуєш? Тобі там буде добре. Ну ж бо! Мерщій до сумки! Рахую до сотні!
     Дівчина посиділа із затуленими очима, повільно рахуючи вголос. Коли вигукнула "сто!" - відкрила очі. Нічого, нікого. Закрила сумку, намагаючись не заглядати всередину хоч аж як кортіло, зачинила офіс, зітхнула. Навряд чи щось вийде, але ж треба спробувати?
    
    
     ***
     У купівельно-розважальному центрі вирував натовп людей, що бажали купувати та розважатися.
     Марійка теж мала квиток на розвагу. Барвиста листівка обіцяла "незабутній моторошній вечір". Розвага мала назву "кімната пригод".
     Дівчина разом з іншими розважальниками, здебільшого дівчатами, зайшла до майже темного приміщення. Неуважно слухала теревені ведучого. Щось треба було ніби шукати. Але Марійка мала важливішу справу.
     Ходити по "кімнаті пригод" із відкритою сумкою було незручно. Ще й гаманець до всього могли поцупити.
     - Вже вилазь. Тут можна лякати. Тут всі лякаються, забавка в них така. Чуєш, Добриденьку? - Марійка бурмотіла, щоразу струшуючи сумку.
     Дівчата-розважальниці на Марійчине бурмотіння не зважали, щось там шукали у темряві, голосно верещали, коли в їх коси заплутувалось штучне павутиння або руки потрапляли у якусь ретельно намащену на стіни бридоту.
     От начебто щось знайшли. Завищали радісно, загомоніли.І так само радісно теревенив ведучий.
     Розвага завершилась. Час іти.Невже все марно?
     - Добридень! - почула Марійка знайомий голос, останньою виходячи із "кімнати пригод".
     - Доброго вечора! Доброго здоров'я! Пильнуй себе! - радісно загукала Марійка в прочинені двері.
     Руда патлата дівчина здивовано озирнулась і покрутила пальцем біля скроні. Та нехай собі. Марійка показала їй язика, закрила нарешті сумку (фух, гаманець на місці!) і побігла додому.
    

  Время приёма: 09:24 12.09.2019