17:23 11.08.2019
Вітаємо переможців 50-ого конкурсу!

1 Юлес Скела am017 Річку перескочити
2 Shadmer am018 Интересная жизнь
3 Панасюк Сергій am002 Краплі дощу


17:41 01.05.2019
Вышел в свет НУФ-2018
Поздравляем писателей и читателей с этим событием!


   
 
 
    запомнить
     
Регистрация Конкурс № 50 (лето 19) Фінал

Автор: Калінін Олександр Количество символов: 10159
Конкурс № 50 (лето 19) Фінал
рассказ открыт для комментариев

am027 Рободок


    

     – Ось він. Сімейний лікар-робот «Рободок».
     – Ну, сім’я – сильно сказано. Я – одинак.
     – Значить, він зможе повністю зосередитися тільки на вашому здоров’ї! Окрім законів робо техніки Азімова: не шкодити людям, слухатися їх і дбати про власну справність; у нього завантажено симптоми всіх хвороб разом із найпрогресивнішими методами лікування. Причому саме причин хвороб, а не їх симптомів. Термін гарантії на це медичне диво цілих десять років! З післягарантійною заміною на нову модель всього за доплату зі значними накопичувальними знижками!
     Мабуть, саме ця післягарантійна заміна мене й доконала, що погодився на придбання рободока. А може білосніжна посмішка консультантки.
     Вже вдома я відчув зиск із покупки. Рободок обліпив мене датчиками, виконав заміри, порекомендував перейти на дієту, а потім ще й виконав масаж, хіба що тільки черевики не подав вранці, коли я виходив на роботу.
     Чесно кажучи, я відчув себе, гм, людиною. І навіть нервова робота вперше не зіпсувала настрій.
     Зате ввечері на порозі мене зустрів рободок із дивним комбінезоном у руках:
     – Я придбав цей персональний скафандр для вашого захисту й переконливо наполягаю якнайшвидше його одягнути.
     – Це дуже добре, – я судорожно почав перевіряти свої рахунки через комунікатор, а потім щиро здивувався. – Але за які кошти тобі вдалося його придбати?
     – Я перебрав сміття, що загрожувало вашій життєдіяльності, відсортував його й утилізував. А виручені гроші вигідно вклав на фондовій біржі.
     Здається, моя хвора уява дорисувала безпристрасному голосу рободока нотки гордості. А щелепа зажила власним життям і відпала від почутого.
     Потім я, нарешті, задумався, звідки він взяв у моїй завжди охайній оселі стільки сміття?
     – Матінко рідно! – зойкнув я, коли побачив абсолютно чисту комору. – Чим тобі заважали мої книги?
     – Книжкова пилюка – сильний алерген. Навіщо наражатися на небезпеку, коли є електронні книги?
     – А чому викинув кувалду й інші інструменти?
     – З моїми маніпуляторами то вже непотрібний металолом.
     – А старенького комп’ютера позбувся теж через пилюку?
     – Не тільки. Ще щоб ви його навіть не вмикали, коли раптом захочеться ностальгувати.
     – А чим завинив велосипед? Велосипед чим? Кращого ж тренажера на свіжому повітрі не знайти!
     – Кращий тренажер – це ноги. А велосипед – це небезпечний транспорт.
     Я запідозрив дефект у програмі робота через його вади в логіці:
     – А тобі не здається, любий рободоку, – почав я крижаним голосом, – що твоє самоуправство дуже загрожує моєму життю? Мене зараз ледве грець не вхопив!
     – Звичайно ні. Я вам вранці додав до їжі розчинних повільнодіючих пігулок заспокійливого.
     – Щось занадто мало, – потер я голову, що розболілася.
     – Більша доза була би смертельною, – мені здалося, що в рободока зазвучали винуваті нотки.
     – Так, слухай мою команду, ніякого більше самоуправства, зрозуміло? Тільки за моєю згодою?
     Спати кортіло все дужче й дужче. Настільки, що вже й не мав змоги противитися. Як дістався до ліжка й не пам’ятаю.
     А от прокинувся вже в скафандрі.
     – Рободоку!!! – заволав несамовито я.
     – Чую, мій господарю, – роздалося в динаміці шолома.
     – Що я тобі казав про самоуправство?!
     – Відставити.
     – І?!
     – Не можу. Згідно першого закону роботехніки не маю права нехтувати вашим здоров’ям, які б самовбивчі накази ви не віддали.
     – Добренько, – міцно задумався я.
     Дійсно, що я міг протиставити незмінним налаштуванням робота?
     Бо відразу відмовлятися від корисної техніки не дозволяла «практична жилка». Але й надалі так тривати не могло. Цікаво, є якісь робоінженери чи робопсихологи, що допоможуть приборкати норовливого рободока? Адже, попри всю дошкульність, він зміг вигідно вкласти гроші для отримання прибутку. Залишилося тільки навчити правильно витрачати кошти.
     Мабуть, я відчув смак легких грошей. Саме тому й задумався як дати раду власному роботові.
     В Інтернеті вибрав підходящого фахівця й направився на консультацію. Пішки. І зі згадками про залізного друга.
     Двері офісу відкрила та сама дівчина, що продала рободока. Тільки на її бейджику замість «Консультант Ірина» вже було написано «Робопсихолог Зубко Ірина Василівна».
     – Це ви? – здивувався я.
     – А це – ви, – знову вона посміхнулася білосніжною посмішкою. – Давайте, вгадаю. Придбаний рободок не дає життя? Заходьте, допоможу, чим зможу.
     Я зайшов до маленького приміщення, так і не оговтавшись від несподіваної зустрічі, але твердо вирішив, що надалі вибиратиму лише тих фахівців, що викладають свої фотографії в Інтернет.
    Тим часом Ірина ділилася секретами упокорення настирливої техніки:
    – Як не дивно, краще всього справлятися з рободоками за допомоги шантажу. Наприклад, попереджуєте робота, що почнете палити, як що він не вгамується.
     – А він мене не скрутить і не почне кормити із ложечки гидотою, яку вважатиме корисною?
     – Що ви! Таке робили тільки перші моделі. А зараз у всіх рободоках прописаний додатковий закон свободи пацієнта. Тобто господар вправі не дотримуватися рекомендацій і опиратися лікуванню.
     – Ніколи не чув про таке, – зізнався я.
     – Бо всю новітню техніку тестують в країнах третього світу. І промахи не виносять на загал, – пояснила Ірина. – А до нас, як до країни другого світу, завозять вторинну техніку, що попрацювала в наддержавах. З одного боку це добре, бо техніка перевірена й від неї не потрібно чекати сюрпризів, окрім вичерпання ресурсу, і ось це вже є зворотним боком медалі.
     – Гм, – обдумував я почуте. – Але ж деякі країни третього світу значно багатші за нас!
     – І тим не менш, нікому не хочеться мати кордони з такими країнами. Це небезпечно.
     – А залякування точно допоможуть?
     – Звісно. Я консультантом в робомаркеті не даремно підробляю, всі їхні повадки вивчила.
     Натхнений тренінгом я вернувся додому сповненим рішучості. Тому, коли андроїд-рободок тільки відкрив рота, я випалив:
     – Мовчи, більше ніякого самоуправства, інакше я почну їздити на велосипеді.
     І для вірності добавив:
     – Щодня.
     Рободок передумав говорити і, як мені здалося, задумливо розвернувся та продовжив витирати підвіконня.
     Наступного ранку я прокинувся не в скафандрі, а в ліжку. Моїй радості не було меж. Я зателефонував Ірині, красно подякував і запросив її до ресторану відмітити успіх.
     – Це лише моя робота, – зніяковіла вона.
     – Я наполягаю. Ви моє життя врятували.
    
     Вже другу неділю тривало моє щастя. І це я вже не про приборканого рободока, а про стосунки з Іриною, хоча поки що я їй так і не зізнався в коханні.
     Щоправда, рободок сьогодні вранці все ж насторожив мене:
     – Рекомендую припинити спілкуватися з Іриною. Ваш гормональний рівень підвищився в рази.
     – То все весна. Під час неї завжди гормони грають.
     – Не варто потурати причині хвороб.
     – Ем, ти випадково від пилюки не перегрівся, поки розчищав комору? Чого ти в’ївся на кохання? – не второпав я.
     – Бо технології дозволяють для продовження роду спокійно обходитися штучним заплідненням. Якби всі люди цього дотримувалися, вдалося би викорінити купу статевих хвороб.
     Я ошелешено втупився в рободока:
     – Даремно тебе зробили андроїдом для довіри пацієнтів. Весь час забуваю, що в тебе немає нічого людського, окрім законів роботехніки.
     – Законів роботехніки? Не розумію, – настала черга збитися з пантелику роботу.
     – Авжеж, – кивнув я. – Зрештою всі релігії світу проповідують не наносити шкоду людині й так далі. А роботи це виконують просто за замовчуванням. В цьому роботи досконаліші за людей.
     Але розмова з роботом ніяк не йшла з голови. Ще й варто було після роботи переступити поріг домівки, як подзвонила Ірина й напросилася в гості через годинку з якоюсь важливою справою, але по котрій саме не зізналася. Ось так, в перший раз в гості й відразу з важливою справою. Згадались чомусь слова Ірині під час покупки рободока щодо його методів лікування саме причин хвороби, а не її симптомів.
     Я, звісно, не параноїк, але краще відключу робота. І тут я зрозумів, що навіть близько не знаю як це зробити. Рука мимоволі потягнулася в напрямку комори за кувалдою, а потім пальці злісно зжалися, і я безпорадно озирнувся по майже голій квартири, де не залишилося важких речей.
     – Передбачливий, – прошипів я.
     Зрештою, можна спитати самого рободока, як його відключити, а якщо не скаже, тоді ще щось придумати.
     – Рободоку, агов?! – покликав я зловтішно робота, передчувши невідворотну помсту. Та рободока ніде не було.
     – Але ж він ніколи не покидав квартири, – розгублено прошепотів я. – Весь час порався. Всі покупки замовляв додому.
     А ще зник скафандр.
     Я знову згадав про лікування причин хвороби й мені стало зле. Неможливо навіть й уявити, що може накоїти робот із грошима.
     Я очманіло набрав Ірину, але вона не озивалася. Тоді я залишив схвильоване повідомлення:
     – Ірино, заховайся десь швидко й передзвони мені як тільки зможеш!
     А сам помчався. Вже на сходах задався питанням: куди? Мабуть, до неї додому, вирішив я, вилетівши з під’їзду. Але так далеко добиратися не довелося. Вона вже підходила до мого будинку. Саме тому й не відповіла на дзвінок. А з моїх побоювань лише розсміялася:
     – Це ж рободок. Він не може заподіяти ніякої шкодилюдині через закони роботехніки.
     – Ну знаєш. Сама розказувала, що в нього пододавали нових законів, тому хто його знає, як вони тепер працюють зі старими, – трохи образився я. – Та й рободок мій дуже підозрілий.
     – А мені видався дуже милим роботом. Хоча, наразі, я може упереджена після квитка до Лас-Вегасу, що він мені подарував.
     – З якого дива?
     – Мабуть, підступний рободок спланував, що чим я буду далі, тим швидше пройде твоя закоханість. Так, я здогадалась чому твій робот зробив мені такий подарунок. Хоча все чекала поки ти сам зізнаєшся… Добре, вважатимемо, що саме рободок зробив перший крок. А щодо подорожі, хто ж відмовиться від такої нагоди? Хіба що, ти не зміг би мені скласти компанію?
     Знову її білосніжна посмішка. Хіба можна перед нею встояти?
     – А ще кажуть, в Лас-Вегасі можна одружитися впродовж доби, – продовжила Ірина.
     – Мабуть, найстрашніша рулетка в житті, - відгукнувся я. – Але точно частіше виграшна.
     Через кілька місяців, вернувшись із мандрівки, я переживав, як вживеться Ірина з рободоком, тим паче, що ми невдовзі очікували поповнення.
     – Не переймайся, по-перше, перейми будуть не в тебе, по-друге, ми тепер – сім’я, і рободок переключиться на відповідні налаштування. Але це вже зовсім інша історія, - загадково посміхнулася Ірина.

  Время приёма: 15:27 21.07.2019