am022 Знахідка

    Вже третю арктурійську добу загін Фокінса буравив цей недоладний астероїд. Хлопці добряче намучилися, а жодного якісного матеріалу так і не було роздобуто. Командир як міг вгамовував спалахи праведного гніву в колективі, проте гостро відчував, невдовзі ходіння по лезу закінчиться і доведеться вирішувати, як розрахуватися з командою і на які кошти споряджати наступні експедиції.
     Вся справа полягала в простих речах. Грошей, які Фокінсу виділила Федерація Розвинутих Країн Землі, катастрофічно не вистачало для місії. Потрібно було не лише зібрати команду роботяг, організувати видобуток корисних мінералів на далеких планетах, а ще й винайняти пристойний вантажний корабель, зібрати сяке-таке геологічне обладнання. Отож, Генрі Фокінс взяв кредит під заставу власного будинку. Враховуючи вартість життя на Землі, втрата дому означала безкінечне поневіряння далекими планетами в надії якось заробити на прожиток. О, він таки знав, що йде на ризик. Але хто ж думав, що буде так важко!
     Генрі зібрав команду відчайдухів, наплівши їм про те, як безмежно багато в космосі всілякого добра. Мовляв копай, бурав, збирай і гайда додому – продавати цінні ресурси. Забув тільки попередити, що посеред безкінечного різноманіття планет, не на будь-яку можна висадитися в тому спорядженні, яке в них було. Не кожну атмосферу (якщо вона взагалі є) здатне витримати людське тіло. Генрі Фокінс купився на яскраву рекламу федеральної програми для дослідників, на ідею співфінансування державними коштами, та мрію швидко розбагатіти. Звісно, була ще й романтична висока мета – допомогти рідній планеті знайти цінні копалини, ресурси для людства, що стоїть на межі виживання.
     Тепер же, поглянувши правді у вічі, зіткнувшись зі справжніми складнощами, Фокінс розробив нову стратегію, більш придатну до життя – досліджувати тільки астероїди. Висадку на них дозволяє і їхнє спорядження, і адекватна сила тяжіння. Та невдача спіткала з іншого боку - геологічне обладнання було стареньким, техніка потребувала більших матеріальних затрат, аніж Генрі міг дозволити. Бувало, копати доводилось практично навмання.
     І ось купка людей, виснажених тривалими перельотами, поганеньким харчуванням, фізичними навантаженнями майже навпомацки спрагло шукала уже хоч якісь корисні копалини на невеличкому астероїді у сузір’ї Волопаса. Вже майже вісімнадцять місяців поспіль.
    
    - Лі, агов! Хлопці, де цей пацан? Малого ледаря сьогодні хтось бачив? – Тимофій важко дихав, упершись спиною в обрубок скелястого виступу.
    - Я тут! Дядьку, чого репетуєте? – Лі Чанг, якому на вигляд було не більше сімнадцяти, а насправді мав уже цілих двадцять три роки, швидко пересувався від вантажної частини корабля до Тимофія. В рукавицях тримав запасний хвостовик для бура. – Ось, несу! І як ви так? Знов зламали? – з досадою хлопець дивився на уламки зламаної бурової установки.
    Тимофій, спересердя, смачно вилаявся. Потому мовчки взяв нову запчастину і заходився лагодити.
    - Хлопці, цей астероїд нас таки доб’є, от побачите! – Френк Саймонс мало не схлипував. – Вже закінчуються всі запчастини! Гей, може збігаємо в космічний супермаркет та купимо нових? Чому б ні? Тільки Тимофія Гетьманчука давайте пошлемо, йому продадуть зі знижкою, як постійному покупцю. Он скільки потрощив начиння! – Френкі зірвався на істерику.
    - Зараз я тобі покажу, кому тут зі знижкою! Ти, може в космічний макдональдс збігаєш? А то харчів на тебе не настачишся! – Тимофій, не витримавши напруги, зірвався з місця і немов важкий, проте спритний кіт, стрибнув на плечі Френкові. Обидва з диким гарчанням, в якому вчувалася лайка і зойки, покотилися невеликим схилом.
    - Та коли вже воно все скінчиться? І нащо я в це встряв? – старий Ернандес Пачілду питав не в хлопців, а радше в самого себе. Він журливо похитав головою і заходився лагодити бурову установку.
    Генрі Фокінс мовчки дивився, як схилом похнюплено важко чалапали назад Тиміш з Френком. Останній трохи шкутильгав, Тимофій же тримав потрощену вщент рукавицю. Цього ще бракувало, так вони зламають не тільки спорядження, а ще й власні обладунки! Шкода, що нема тут ніякого космічного супермаркету. Генрі швидко сховав гірку усмішку. Взагалі, в нього хороша команда. Лі Чанг, хоч і молодий хлопець, а проте здорово тямить в техніці. Завзятий Гетьманчук Тиміш, він найпершим зголосився на ідею видобутку в космосі. Вміє чоловік працювати, будь-яку роботу робить вправно, без зайвих нарікань. Ернандес з Бразилії, хоч і важкувато в його віці даються перельоти, а проте він найкращий фахівець в лабораторії. Саймонса мусив взяти, бо то його двоюрідний брат. Якщо чесно – Френкі не поганий хлопець, вміє працювати, гонору тільки забагато, але то таке діло. Генрі щиро хотів, аби в них все вийшло. І відчайдушно гнав думки про повернення додому ні з чим, про банкрутство і провал місії. Вони просто мусять знайти тут цінні копалини!
    Навколо німою завісою стояв вічний космос, яскравими дірками на чорному полотні сяяли чужі зорі, під ногами важко застогнав астероїд – бурову знову запустили. Як довго вона пропрацює? Чи вдасться знайти щось путнє? Астероїд здригнувся і завмер.
    - Ні, ну дядьку! Ви знущаєтесь? - Лі мало не скавчав, прикривши очі. – Ви знову зламали бур!
    - Цить, ти пуцьвірінок! Нічого я не зламав, ну, може трішки...
    - Давайте, завтра продовжимо! – Генрі не бажав ще одної сварки.
    
     Наступного дня працювали майже мовчки. Гетьманчук продовжував бурити, Саймонс займався розкопками. Лі лагодив запчастини, а Ернандес разом з Генрі досліджували в лабораторії видобуті зразки. Раптом, в навушниках почувся схвильований голос Френка:
    - Ходіть сюди, я знайшов щось цікаве!
    За якісь півгодини весь загін зібрався біля кар’єру, де Френк Саймонс проводив розкопки.
    - Хлопці, а йдіть-но сюди, допоможіть дістати!
    Працювали швидко, мовчки. Лі Чанг вправно орудував маніпулятором свого розкопувача. Нарешті, дістали якусь чорну штукенцію.
    - Що воно таке? – допитливо поглянув Генрі на щойно викопаний предмет.
    - Уявляєте, «зубом» в нього вперся і далі не пішло!
    - Це ж треба, яка міцна каменюка! – дивувався Тимофій.
    - Та яка це тобі каменюка? Роззяв очі, воно правильної форми. Бачиш – це куб з усіма гранями, однакової довжини! – злість на Гетьманчука ще кипіла в Френкові.
    - Ага, правильний, рівний – а то ти оком поміряв? – огризнувся Тиміш.
    - Тихо, хлопці! Давайте спокійно роздивимося, все виміряємо і з’ясуємо, що ми відкопали. – Генрі намагався повернути розмову у спокійне русло.
    Фокінс обтер предмет, жодних кнопочок чи знаків, бодай якихось візерунків і тих не було. Зробив заміри. Гексаедр дійсно правильної форми, з однаковими гранями. Близько кілограму завважки. Невеличкий, сорок на сорок сантиметрів. Все. Більш додати було нічого.
    - Інопланетна штука! – захоплено розглядав Лі.
    - Ага, прибульці забули, як зупинялися тут на пікнік, - в’їдливо вишкірився Френкі.
    - Чого ви чубитеся? – Ернандес взяв і собі до рук чорний куб. – Мало схоже на витвір природи, а проте, чого тільки не буває на далеких астероїдах.
    - Якби воно якось відкривалося? – не вгавав Лі. – Може, там всередині щось є? Щось цінне? – очі хлопця горіли вогнем.
    - А-ну, спробуй відкрити голіруч. – промимрив Френк.
    - Ерні, - озвався Генрі до старого Ернандеса, - візьмеш на дослідження?
    Старий бразилець мовчки кивнув, почвалав до корабля, міцно тримаючи куб у грубезних рукавицях.
     Увечері стомлена команда, нашвидкуруч підвечерявши остогидлими консервами, розташувалась у єдиному спільному приміщенні корабля. Обговорювали знахідку. Тиміш побоювався, що куб може бути радіоактивним. Лі все мріяв про інопланетні технології, описував умови за яких куб міг потрапити на астероїд. Френк у розмову не встрявав, вдаючи, що не хоче марнувати часу на дурниці. Нарешті, Ернандес роздрукував результати тестування викопаного матеріалу.
    - Нам би, звісно, не завадило новіше обладнання, - старий винувато зиркнув на набурмосеного Генрі, - а на цьому що маємо, з точністю можу сказати, що дізнатись про наш предмет анічогісінько мені не вдалося.
    - Тобто як? – кинулися до нього хлопці.
    - Ну от так, принаймні нашій техніці цей матеріал невідомий. Я навіть радіоізотопного аналізу зробити не зміг. І рентгеном не просвічує. Як була чорна загадкова штука, так і залишилась. Одне можу сказати точно – навряд щоб природа могла так рівно відшліфувати каменюку. Це таки «річ». – Ернандес поставив куб посеред невеличкого столика.
    - А воно порожнє? – прохопився Лі Чанг.
    - Та хто його знає, - роздратовано хмикнув бразилець. – Якби ж ми мали кращу лабораторію. А різати якось не годиться, ще зруйнуємо ненароком. І я не впевнений, що алмазний різець його візьме.
    - Ну, то що з ним робити? – Тимофій уважно дивився на Генрі. По правді, вся команда чекала на його рішення.
    - Залишимо поки. Приїдемо додому, тоді розберемося. – Генрі Фокінс намагався говорити спокійно, остерігаючись наступних запитань, на які він не міг поки дати відповіді. І вони посипались.
    - А коли додому?
    - А з чим повертатись?
    - Та нам на пальне не вистачить, а обіцяли космічні заробітки!
    - Хлопці, давайте ще трохи попрацюємо! В нас все вийде! – Генрі сам відчував, як невпевнено звучить його промова. Та чомусь всі завмерли. Запанувала мовчанка. Фокінс обвів поглядом команду, всі дивились на куб – з нього просочилося слабеньке світло. Поруч стояв спантеличений Френкі, тримаючи чашку з гарячим чаєм.
    - Що ти зробив? Як ти це зробив? – раптово запитали всі в один голос.
    Зблідлий Саймонс оторопіло дивився на руку:
    - Я… не знаю, просто поставив чашку зверху, хотів сказати, що воно годиться тільки як підставка. А потім загорілося світло.
    - Вау! Ти його включив! Тільки знати б як? – Лі радів, немов дитина. – Як ти це зробив, давай ще раз! Дивіться, світло згасло! Ну, давай же!
    Френк повільно, обережно, не дихаючи, поставив чашку посеред куба. Затамували подих. Нічого. Жодного світла. За якусь хвильку чоловіки знову почали свій експеримент. Кожен по черзі, обережно ставив чашку на куб. Результату нуль.
    - Слухай, Френкі! – Тимофій Гетьманчук поплескав американця по плечу. – Ти ж у нас гарячий хлопець. Нізащо не повірю, що ти так ніжно ставив ту чашку. Може, треба сильніше нею хряцнути? Натиснути, чи що?
    - Та я підійшов, думаю поставлю, як на підставку, для сміху. Ось так! – і Саймонс вже трохи сильніше, не так обережно розмістив чашку на кубі. Нічого не відбулося.
    - А чай гарячий був? Може, треба тепле? А то ми вже годину її тут носимо! – озвався Лі.
    Налили гарячої води. Дали Френкові, мовляв роби, як вперше. Саймонс доволі швидко поставив чашку, раптово зойкнув, відсмикнувши руку за спину. І тут – полилося світло. Куб ожив. Проте, швидко згас знову. Генрі повільно спитав Френка:
    - Що з рукою?
    - Я обпікся, вода гаряча, а ставив швидко. Я той… на цю штуку пролив трохи. Ой!
    Всі вже зрозуміли. Лі тягнув теплу воду, Ернандес розстеляв плівку, щоб не намочити все довкола. Генрі полив водою куб. Спершу тоненькою цівочкою, а далі линув як треба. І диво сталося.
     Куб почав просвічуватися плямами, аж доки не став увесь блідо-прозорим. Раптом, верхня частина засвітилася зеленавим кольором і промінь доволі яскравого світла виринув зсередини. Світло потроху розсіювалося на висоті десь з-пів метра від поверхні куба. В його мерехтінні з’явилася об’ємна яскрава картинка. Природно, чоловіки розгубилися і не одразу збагнули, на що це схоже. Ніби якась куля неправильної форми, як невеличка планета і все її нутро видно зсередини, причому позначене певними кольорами. Ось видно зеленавий пласт, поруч чорна калюжка, нижче синя пляма… і так доволі багацько кольорів. Десь з годину те диво світилося, потому різко згасло і куб став знову чорним, тільки трішки теплим на дотик.
    - Хто що думає? Що воно було? – Лі сяяв, немов зустрів санту, єдинорога і чарівну фею одночасно.
    Слово взяв старий Ерні Пачілду:
    - Схоже на наш астероїд. Його проекцію. Тільки вид з середини. В розрізі, так би мовити.
    - А що воно світиться? – Лі так і сипав питаннями.
    - Ти геолог чи хто? – Ернанду засміявся, що було незвично для цього стариганя. – Корисні копалини! – останнє слово мовив з неприхованою радістю. – Хлопці, ми знайшли джекпот!
    - Воно показує, де на нашому астероїді розташовані всі види копалин? – майже пошепки спитав Тиміш.
    Ернандес ствердно кивнув.
    - Ми ж тепер знаємо де копати!
    - Оце заживемо!
    - Так ми ж на кожному астероїді, як вдома будемо - висадились і знаємо де копати!
    - Нарешті і нам посміхнулася доля!
    Ще довго не вщухали вигуки і радощі. Нарешті Гетьманчук спитав:
    - А як ми знаємо де які копалини? Воно ж назви не показує, тільки кольори?
    - Розберемося! Ет, знайшов проблему! – Ернандес поплескав Тимофія по плечу. – Будемо копати все по черзі. Викопаємо синій пласт – дізнаємося що то за мінерали, почнемо зелений і так далі будемо співставляти знайдене з кольорами, так і складемо табличку значень.
    
     Робота закипіла. Команда повеселіла, працювали хвацько, навіть техніка не псувалася, все йшло якнайкраще. Виявилося, що в «синій ділянці» були поклади урану, в «зеленавій» – стронцій, і так далі видобутий матеріал занотовували під спеціальним кольоровим позначенням. До речі, з’ясувалося, що куб має ще й власну шкалу оцінювання корисних копалин. Якщо натиснути на праву бокову частину, з’являється проекція таблички, де кольори розташовані в стовпчик.
     Після декількох днів буріння та співставлення кольорів з видобутим матеріалом, Фокінс з командою виявили закономірність. Кольори внизу таблички позначали найменш цінні копалини – граніт, базальт. А чим вище – тим більш вартісне – той же уран, церій, нафта. Пречудова штука! Фраза «Оце заживемо!» лунала щодень, підіймаючи командний дух. Хлопці знали де копати, що шукати і як більше не витрачати час на дешеві і непотрібні породи.
    
     Єдине не давало Генрі спокою. Був на цьому астероїді матеріал, який їм ще не вдалося видобути. Куб позначав його яскравим помаранчевим кольором і в табличці цей ресурс значився на самісінькій горі, як найбільш цінний. Та з ним була одна загадка. Куб показував його розташування прямо у них під ногами, на тому ж місці де стояла команда. Починали копати – і нічого, пуста порода. Ернандес зробив припущення, що то міг бути газ. Однак, прилади не фіксували ніякого витоку органічних сполук. Знайти той ресурс дуже хотілося, бо ж він найцінніший, так означив його куб і його невідомі творці.
     До речі, про творців. Команда так захопилася бурінням, що розмови про загадкових істот, які змайстрували таке чудо виникали щоразу рідше. Невгамовний Лі припустив, що куб загубили такі ж геологи-розвідники. Тільки їх цивілізація, певно, більш розвинена. На тому й порішили, всіх така думка влаштовувала, головне – це мати куб, а хто його тут забув, не так важливо.
    
    - Генрі! А йди-но сюди, куб показує щось новеньке! – гукнув Гетьманчук. – Поглянь, наш помаранчевий матеріал розділився. Ось, я чітко бачив одну пляму під нами, а потім вона поділилась на більшу і меншу. В мене на очах, як це? Цей ресурс бігає астероїдом, а ми ніяк не можемо його викопати!
    Генрі Фокінс пополотнів. Спитав, майже пошепки:
    - А де зараз Лі, Френк та Ерні?
    - Пішли за додатковим обладнанням! Онде вони, звідси їх видно!
    - А пляма? Та більша пляма, де зараз?
    Тимофій нахилився до куба:
    - Та якраз під ними! А як ти знаєш, що саме там помаранчева пляма більша?
    - Бо їх там троє…
    
     Генрі Фокінс зібрав команду для екстреної наради. Те, про що він говорив, було загадковим і жахливим одночасно.
    - Хлопці, помаранчевий ресурс переміщується астероїдом і нам щоразу не вдається його викопати. Чому? Очевидно тому, що він не всередині цієї «планетки», а назовні. – примружив очі і видихнув:
    - Це - ми з вами!
    Запанувала тривала мовчанка.
    - Виходить куб, чи то пак його творці, вважають людей найціннішим матеріалом? – з притиском на останньому слові, врешті спитав Френк.
    - Якщо дивитись на табличку куба, то саме так. – Ернандес злегка похитав головою. – Щось ми засиділися, треба вшиватися звідси, хлопці.
    - Та ви про що? Ми ж найцінніше, що тут є! Нас цінують! – Лі ошалів від почуття піднесеної радості.
    - Дурне хлопча! Цей прилад сконструйований на пошук ресурсів! Матеріалів. Це означає, що на нас полюють так само, як ми на свої мінерали. – Тимофія Гетьманчука аж трясло зі злості.
    - А може, не варто так перейматись? – Френк намагався говорити спокійно. – Ці прибульці забули свого кубика рубика. І полетіли собі. Їх тут вже нема.
    - А що, як вони за ним повернуться? – Генрі чомусь був у цьому впевнений.
    
     Без особливих командувань всі розпочали екстрену евакуацію з астероїда. Поспіхом збирали своє обладнання. Хвилювання вихлюпувалося назовні у простих речах – щось губилося, ламалося, брязкало, зачіплювалося. Сяк так поскладали до корабля своє добро. Лишився тільки куб. Шкода було покидати його на цьому астероїді. Забрати ж – страшнувато - ану, як там який маячок?
     Команда зібралась поруч з кораблем. Вирішили проголосувати, брати куб чи залишити тут.
    - Хто за те, щоб ризикнути і забрати цю штуку з собою? – спитав Генрі.
    З п’яти членів команди, руку підняли старий геолог Ернандес Пачілду і Лі Чанг. Генрі Фокінс, людина, що поставила на кін своє майбутнє, організатор експедиції боровся сам з собою. Він тамував жагу до пригод, можливостей швидко розбагатіти і щосили намагався увімкнути здоровий глузд. Повільно почав тягнути руку догори, підняв очі і завмер у німому заціпенінні. У очах його напарників відбивався паралізуючий жах.
    
     Яскраве світло лилося згори, осяваючи купку людей і їх старенький корабель. З хижим дзижчанням працював двигун іншопланетного корабля.