 |
|
| |
12:11 08.06.2024
Пополнен список книг библиотеки REAL SCIENCE FICTION
20:23 19.05.2023
Сегодня (19.05) в 23.59 заканчивается приём работ на Арену. Не забывайте: чтобы увидеть обсуждение (и рассказы), нужно залогиниться.
|
|
|
|
|
|
Бувають дні схожі на ночі. Коли крізь вервечку буднів не видно нічого, навіть того, ким ти є. Прикріше всього, що хоч вовком вий, хоч не вий, а просвіту не передбачається
Під плин таких гнітючих думок вернувся додому. Все через вимоги відразу трьох замовників розробити одяг із таким протидощовим захистом, щоб краплини стікали по силовому полю. Бо це зараз модно, зробимо прорив на ринку. Та хіба вони розуміють скільки така розробка займе часу, щоб вимагати робочий зразок вже через місяць? Це ж потрібне силове поле з іншим зовсім фізичним принципом – з ефектом змочування. У такі моменти мене достеменно бісять люди, які досі в двадцять третьому віці ніяк не можуть знайти спільної мови. Що ж тоді казати про сотні розумних видів, що населяють галактику?
Та ну їх. Краще зроблю кави й ляжу спати. Чомусь мене від неї відразу тягне на сон.
Запашний напій не підвів і цього разу. Глипнув один раз, другий і ледве дібрався до нейрокапсули. Вже через дрімоту попрохав кібер про якийсь заспокійливий сон проти всякої хандри, спину й меланхолії.
Режим кібернації почав запускатися по налаштованій мною раніше заставці. Я летів наче справжній зоренавт на потужному і швидкому зорельоті через потоки зірок, що закручувалися у спіральні та дискові галактики, кожна з яких манила до себе й обіцяла незліченні розсипи пригод на любий смак і колір. Повз проносилися чорні діри та нейтронні зорі, чомусь дуже схожі обрисами на моїх замовників. Але вони вже не мали наді мною жодної влади. Тепер я був підданим королівства сновидінь і потаємних мрій, що зазвичай ховаються на підсвідомому рівні. І моєю метою наразі було лише линути назустріч новому сновидінню та пригоді, яке вже починало оформлюватися, набувати справжності й реальності у вигляді відображення всіх п’яти відчуттів. Я відчував гіркий металевий присмак, в повітрі запахло озоном, а руки спиралися на шершаві поруччя крісла. Десь за позаду стихало гудіння посадкових двигунів, розкочуючи останні вібрації по зорельоту.
Зірки, що ще досі мерехтіли почали складатися докупи у нове видіння. Із зіркового туману вирисувались величезні ілюмінатори, за якими щось жило своїм стрімким потоком.
Нарешті всі відчуття зобразилися. Я сидів в кріслі зорельоту на космодромі. Причому через ілюмінатори було видно як снує натовп фіолетових гуманоїдів. Щоправда серед них траплялись і представники інших видів. Замітив навіть двох землянок у голубій формі космічних сил.
Цікаво, де це я?
«Фомальгаут, космодром Земля», – люб’язно висвітив на ілюмінаторі кібер.
Це ж треба, не чув, що на Фомальгауті космодром названий на честь Землі. Хоча з астрономією взагалі погано приятелював і сам поза Землею ніколи не бував. Та й не побуваю. Не всім же бути зоренавтами.
– Який відсоток реальності текстур? – поцікавився я.
– Стовідсоткова, – переконав мене кібер у серйозності запропонованого ним сну.
Адже це означало, при тому, що я ніколи не бував на Фомальгауті й не цікавився його краєвидами, те, що кібер використав чиїсь спогади, хто тут бував.
Хоча в стовідсотковій реальності текстур я засумнівався, коли при виході із зорельоту дорогу мені загородила різнопіксельна собака. Вона сиділа посеред шлюзу й привітно махала хвостом із червоними, рожевими, голубими та ще з купою різнокольорових цяток, від яких замерехтіло в очах.
«Капчарка – кібер-сторожова», – з’явилась позначка над дивною загорожею.
А невдовзі й не забарилось запитання: «Друг людини?»
– Собака, – машинально відповів.
Але кібер-сторожова лише невдоволено гавкнула.
– А-а, Капчарка, – нарешті здогадався я.
Ось тут собака збігла трапом на космодром і зупинилася, чекаючи на мене.
«Чудні сни підсовує кібер, – задумався я. – Хоча, що з нього візьмеш. Надкомп’ютер, до якого під’єднуються уві сні мільйони людей заради замовлення сну або гіпнотичного навчання, давно вже перестав бути звичайним штучним інтелектом, а перетворився на кшталт якогось колективного свідомого. Причому, це колективне «Я», чи, як прозивають його багацько знайомих просто Коля, має, на щастя, позитивне мислення. Бо під’єднуються в основному ті, що відкриті світу. Мало хто хоче надавати доступ до своєї пам’яті, навіть в обмін на спогади інших».
Капчарка нетерпляче гавкнула. Я зійшов до неї. Виявилось, вона вже знайшла якогось патичка й не могла дочекатися, коли його кинуть. Довелося кидати. Гуманоїди сахалися від нас, не розуміючи, що ми творимо. А ми собі влаштували прогулянку спочатку космодромом, а потім вуличками між чудернацькими будиночками, схожими на вежі з круглими бруньками по бокам.
На роздоріжжі Капчарка знову сіла й над нею загорілося запитання: «У чому сенс життя?»
Я спробував обійти собаку, але вона загарчала. Тоді почесав її за вушком:
– Гарна ти собака, Капчарка, тільки проходу не даєш ні кроку. А сама хоча б знаєш відповідь на таке складне запитання?
Собака гавкнула, а над неї загорілося: «Дружити!»
– Ще б пак, хто би сумнівався у твоєму сенсі життя, – посміхнувся я.
Оскільки Капчарка далі не пускала, то я озирнувся навкруги в пошуках ще чогось цікавого. І на дверях одного будиночку замітив табличку: «Людям із собаками вхід заборонений!» До нього й попрямував. Капчарка ув’язалася слідом, але я зупинив її:
– Стій. Чекай тут. Читати не вмієш? Тобі туди не можна.
Дивне спонукання. Адже собаки не вміють читати. Але подіяло. Капчарка знову сіла й тихенько заскиглила, мабуть, почавши вже рахувати миті, коли я повернусь.
Всередині будинку виявився невеличкий бар. За стійкою фомальгаутянин поволі протирав якийсь склянки. Він глипнув на мене й також неквапливо, розтягуючи слова, спитав на галактичному:
– Землянине, хіба ви не вмієте читати? Перед входом же написано: «Людям із собаками вхід заборонений!»
– Але я без собаки.
– І людям теж.
Спантеличений повернувся на вулицю. Моєму обурення не було меж. Чому серед сотні видів заборонили заходити тільки людям? Ще й прирівняли до собак. Та і їм незрозуміло чого заборонили. На Землі повно псо- чи кото-кав’ярень.
Може через те, що собаки також розумні, тільки приховують це? Але ж іншим розумним видам вхід не заборонений.
Тому що агресивні, як люди? Але я чув про види у галактиці ще кровожерливіші, що досі практикують канібалізм чи гладіаторські бої. Ні, не в агресивності, отже, справа.
Від важких роздумів мене відволікла Капчарка, що в цей раз замість патичка принесла щось чудне. Ти диви! Відразу й не повірив, що це справжня парасолька із яскравим жовтим листям на куполі. Зараз мало хто й знає, що це таке. Якщо видати прозору парасольку за портативне силове поле з ефектом стікання дощових краплинок, то ніхто із замовників, навіть, і не засумнівається.
Яскрава парасолька привернула увагу однієї із зоренавток, що проходили повз. Здається, я їх вже бачив на космодромі.
Дівчина підійшла і привітно всміхнулася:
– Вельми вдячна, що знайшли з Капчаркою мою парасольку. Вона мені дісталися ще від батьків. І хоча я нею не користуюся, але дорожу нею. Щоправда, у відрядження по планетам ніколи із собою її не беру, залишаючи вдома. Але, на жаль, весь час жахіття сняться, що загубила її.
Я віддав парасольку й кивнув на табличку із забороною:
– А мене сон ось до якого жахіття довів. До речі, не знаєте чому така вибірковість до людей і собак? Через розумність, агресивність чи що?
– Не переймайтеся. У кожного виду свої заскоки. А така заборона, бо собакам властиве почуття подяки, як і деяким людям. Якраз через цей атавізм люди до сих пор на Фомальгауті не вважаються повноцінними.
– А навіщо вони тоді цілий космодром назвали на честь Землі?
– В їх культурі назвати щось на ймення когось є образою.
– Добре. Але все одно не розумію, що такого поганого у вдячності?
– Фомальгаутян вона ображає. Вони звикли до тисячоліть товарних відносин. Ти – мені, я – тобі. І нічого більшого. А ми можемо за надану послугу розплатитися звичайним «Дякую». А ще ж сни – це прояви нашого колективного несвідомого. На світанку людства воно було додатковим захистом наряду з інстинктами. Потім стало великим ворогом людей, бо робило їх маріонетками маніпуляторів. І зараз ним маніпулюють ті, в кого нема совісті. Деякі навіть неусвідомлено задля свого зиску. В мене самої робота така – виявляти та усувати негативні психологічні впливи на зоренавтів. Що людські, що інопланетні. І на Землі почали створювати аналогічні проекти, на зразок кібера Колі, щоб розвантажувати людей від їх несвідомих страхів.
Раптом Капчарка голосно залаяла, аж у вухах задзенькало. Від несподіванки заплющив очі, а коли знову відкрив, то опинився вже на Землі. В своїй нейрокапсулі.
Клятий будильник. І нащо собі взяв за звичку вставати у вихідні, як у будні, щоб не відвикати?
Понуро попрямував на кухню, заварив чаю. Дивно, чомусь саме сьогодні вранці вдома було надто пусто й сумно. Захотілось собі також завести якусь Капчарку. Хай би зустрічала радісно після роботи.
Я замовив таксі до найближчого собачого розплідника. Але як тільки переступив його поріг, то здоровезна вівчарка плигнула до мене й радісно облобизала. Що було доволі незручно й смішно через її намордник.
– Капчарка, кого ти там знову найшла? – гнівно обернулася дівчина осторонь від нас, полишивши розмову з кінологом. То була та сама зоренавтка зі сну.
Вона також мене впізнала й знітилася:
– Вибачте, будь ласка. Просто, Капчарка, поки я у відрядженнях, весь час залазить до моєї нейрокапсули. А потім незнайомі люди підбігають до неї на вулиці, як до старої знайомої. Трохи дратує, коли твоя собака набагато відоміша за тебе. Вона із цієї нейрокапсулою так зрослася, що навіть проникає у кібер, коли просто спить рядом. Щоправда якось поцятковано.
Дівчина тепло посміхнулася. Мабуть, у відповідь на мою посмішку, що вже давно грала на вустах.
Навіть і не замітив, як ми вже сиділи в кав’ярні для відвідувачів з собаками й розмовляли про Всесвіт, сенс життя і всього такого. Дивний запашний напій чомусь в цей раз не клонив до сну, а бадьорив. Як і треба.
Капчарка теж не сумувала. В неї дійсно виявилося багато знайомих. Навіть у кав’ярні зірвала аншлаг. Її гладили, розпитували, де це вона бігає, що не навіщає уві снах.
Нарешті, я наважився. Адже не всім же бути зоренавтами. Але можна займатися їх екіпіровкою й технічним оснащенням. Тому й запитав у хазяйки Капчарки:
– А вам на роботі випадково не потрібні спеціалісти по силовим полям? |
|
|
|
Время приёма: 14:23 15.04.2018
|
|
| |
|
Рассказ открыт для комментариев