20:34 12.05.2018
Отпечатан и готов к рассылке тираж 36-ого выпуска.
Отправка состоится в понедельник (14-ого мая).
Поздравляем писателей и читателей с этим событием.



16:16 08.03.2018
Вышел в свет Ежегодник 2018.
Поздравляем авторов и всех, благодаря кому была опубликована эта книга.


   
 
 
    запомнить
     
Регистрация Конкурс № 46 (весна 18) Приём рассказов

Автор: Юлес Скела Количество символов: 24522
Конкурс №45 (зима 18) Фінал
рассказ открыт для комментариев

ah015 Коштовний камінчик


    Ставно розвалившись у ліжку і попихкуючи електронним кальяном, Ден з блаженною посмішкою милувався Софі, що натягувала на себе його футболку. Кумедні істоти, ці жінки! І що це за ритуал? Неначе прізвище приміряють. Чи, може, це інстинктивне бажання позначити територію?
    Софі рвучко обернулася, блиснувши своїми величезними бурштиновими очима:
    – Май на увазі, Бєсе, це був останній раз, коли ти затягнув мене у ліжко, підступно скориставшись ситуацією!
    – Звичайно-звичайно, – ліниво відповів Ден чи то подрузі, чи то своїм думкам, ще більше розпливаючись в іронічній посмішці.
    – Споримо? – в голосі Софі задзвеніли знайомі нотки азарту.
    – Еге ж, еге ж! – розсміявся Ден, поперхнувшися кальянною парою. – Знаючи твою впертість… Ти заради перемоги підеш на будь-яке утримання!
    Тепер настала черга сміятися дівчині:
    – Утримання від тебе – не велика втрата! Це скоріше приз! Я за це навіть на дуель згодна!
    – Ти… викликаєш... мене… на дуель? Софі Мунтян викликає мене на дуель! Ха! І що, якщо я перемагаю – я тебе… А якщо… – Ден знову розсміявся, ляскаючи себе долонею по нозі. – Якщо ти перемагаєш – то ти мене!
    – Йолоп… Якщо я перемагаю – ти припиняєш мене переслідувати. – Софі скрушно зітхнула. – Ніяк не можу зрозуміти, Бєсе, коли ти справжній – коли романтик, чи коли хам придуркуватий?
    – Завжди! Але це не важливо. А важливо те, що ти кинула виклик, а я його прийняв! І згідно з дуельним кодексом – вибір місця, часу і зброї – за мною. І до речі, перший постріл – також! Ось так-то, Муні, вуаля, – самовдоволено завершив Ден, роблячи глибоку затяжку.
    – Розмріявся! Фора – довжиною в аферу! – Софі схопилася і зашльопала босоніж у напрямку ванни. І вже через плече кинула: – Дуелі не буде!
    «Нікуди ти не подінешся, кішка азартна!» – усміхнувся Ден, заглиблюючись в думки про майбутню справу.
    «А що я, власне, втрачаю? – думала Софі під струменями води старомодного душу. – Тільки треба буде висунути свої умови».
    – Муні, сонечко! – Ден зустрів посмішкою укутану рушником Софі, що виходила з душу. – Я вирішив заради справедливості змінити ставки. Два до одного. Зможеш накрутити більше половини від мого – вважай, перемогла. Думаю, це чесно.
    – Іще одна умова, Бєсе, – відповіла Софі тоном, що не допускає заперечень. – Адже ти вже зробив свій перший постріл? А я маю право про це знати. Тож давай, викладай мені все про свою задумку. А потім вже – кожний сам по собі.
    – Ну, тоді слухай. Все дуже просто. Колись давно, а може, і нещодавно, – почав Ден, демонстративно зображуючи казкаря. – В далекій-далекій системі зірки, скажемо, Х, виявили одразу дві планети, придатні до терраформування. Думаю, тобі не складе труднощів здогадатися, про що я. Так от… Із часом колонія на райській планеті Х-3 почала суттєво відставати від більш просунутої в промисловому сенсі колонії на Х-4. Поміж ними навіть стався якийсь інцидент через ресурси, після котрого колоністи Х-3 ініціювали й протягнули через федералів локальний закон про десятикратну компенсацію за умисне спричинення матеріального збитку. З тих пір між колоніями зберігаються достатньо цікаві й напружені відношення. До речі, цей смішний закон діє й досі. Ну, от я й подумав…
    
    * * *
    
    У кабінеті губернатора Техасу запищав зумер секретного зв’язку. Він знехотя відірвався від споглядання у вікні мальовничого пейзажу столичної оази посеред пустелі і кинув погляд на ширяючий над столом напис. «Лінія 2». Служба безпеки колонії. Від Армстронга гарних вістей не чекай.
    – Прийом, два-п’ять-сім, – вимовив губернатор, і напис змінився зображенням темношкірого чоловіка, вже в літах, але все ще бадьорого і підтягнутого, з жорстким вольовим обличчям. Велика і гладка, як куля, голова гордо височіла над потужним торсом в генеральському мундирі.
    – Бажаю здоров’я, ваша високодостойносте! – відкарбував генерал, піднявшись з віртуального крісла і витягнувшись у стійці «струнко».
    – Доброго часу, Дієго. Судячи з усього, в тебе щось важливе. Ти ніколи мене не турбуєш через дрібниці. Давай, засмучуй, – і губернатор знову розвернув свою статну, що не поступалась генеральській, фігуру до пейзажу за вікном.
    – Я щойно відправив вам сьомою лінією файл з інформацією щодо однієї теми. Але хотів би коротко ввести вас в курс справи. Особисто… Почну з того, що п’ять діб тому наши спостерігачі з міграційного відділу засікли появу в нашій системі такого собі Дениса Безхмара, крупного афериста. Під чужим ім’ям, звичайно. Стерео і досьє ви знайдете у файлі…
    – І що він у нас забув? – не обертаючись, поцікавився губернатор.
    – Аналітики розкопали, що півроку тому він прикупив у федералів чималенький астероїд в зовнішньому кільці нашої системи…
    – І навіщо цьому шахраєві безглузда каменюка в такій глушині?
    – Ми перейнялися тим же питанням і виявили, що нинішній парад планет вирвав цю «каменюку» з кільця і тепер вона упевнено набирає швидкість за траєкторією зіткнення з Трансільванією. Вірогідність – дев’яносто дев’ять і дев’ять. І астероїд – не мало не багато, – двісті сорок кілометрів в діаметрі!
    – Далі, – губернатор повернувся до столу і навіть посунувся усім тілом вперед до генеральської стереограми, що вже встигла усістися в крісло.
    – Звісно, коли він увійде до територіальної зони Трансільванії, ті з повним правом пересунуть його на безпечну траєкторію. Але тут виникає одна цікава колізія. Власник будь-якого космічного об’єкту має право оснастити його системою метеоритного захисту. І тоді буксирування стає неможливим. Тільки знищення. А згідно із законом про компенсацію…
    – Я знаю цей закон, – нетерпляче гаркнув губернатор. – Далі!
    – Астероїд, який в зовнішньому кільці коштує мільярда півтора-два, не більше, при входженні в індустріальну зону набуває… Його оцінна вартість зростає в рази. Таким чином, його знищення може потягнути на компенсацію в районі ста мільярдів. Отже ці параноїки своїм законом самі загнали себе в пастку. Враховуючи, яка зараз в Трансільванії криза…
    – Я в курсі, – губернатор перервав генерала, на цей раз задумливо потираючи підборіддя. – Сто мільярдів для трансільванців зараз катастрофічно непідйомна сума. Виплата такої компенсації загрожує їм повним економічним колапсом... І що, цей шахрай серйозно збирається начепити на астероїд захист?
    – Думаю, в цьому немає особливої потреби. Сама така можливість дає йому козирі для шантажу Трансільванії… Хоча, є ще один цікавий нюанс. Будучи не в змозі виплатити компенсацію, трансільванці мають право розплатитися натурою. Тобто, віддати потерпілому один зі своїх малих місяців. Наприклад, Наяду. Вона саме одинадцятикратно перевершує астероїд.
    – А навіщо приватнику голий безживний місяць?
    – Йому дійсно ні до чого. А ось нам не завадив би. Пам’ятаєте, як сімнадцять років тому вони відмовилися продати нам Дріаду навіть за двісті мільярдів? Стратегічні інтереси! Наша база на їх місяці одразу ж зробить їх більш зговірливими в усіх питаннях. Думаю, для Безхмара один із запасних варіантів – продаж Наяди нам. Природно, не за два, і навіть не за двадцять мільярдів.
    Губернатор раптово спохмурнів.
    – Генерале, а як могло так статися, що якийсь шахрай обійшов нас в такому питанні?
    – Ваша високодостойносте! Наши системи стеження сконцентровані на попередженні загроз у відношенні Техаса! З нами не могло статися таке, як з Трансільванією!
    – А от цікаво, як вони таке проґавили? – криво усміхнувся губернатор.
    – Ну, що візьмеш з недолугих трансільванців! Системи попередження дають сигнал за три-чотири місяця. Цього часу цілком достатньо, щоб підготуватися. А прорахувати можливість таких афер наперед – та їм просто не до цього з їхньою кризою! До того ж, у них просто мізків на це не вистачить! – знаючи характер губернатора, генерал перевів бесіду на приємну для боса площину. А про себе зауважив: «Треба буде як слід накрутити хвости нашим аналітикам. Проґавили таку можливість!»
    – Гаразд, Дієго, – після слів Армстронга губернатор помітно пом’якшав. – Я ознайомлюся з матеріалами. Але й ти часу не гай. Починай діяти вже зараз. Нам дуже потрібен цей камінчик! Займіться цим, як його? Безтолком? Загалом, можете застосовувати будь-які заходи впливу!
    – Боюся, пане губернаторе, це буде складно. Річ у тім, що Безхмар влаштувався на станції «Аякс». А це територія федералів. І у нас там пов’язані руки.
    – Думайте, Армстронг, думайте! Ми не повинні втратити цей шанс. В крайньому випадку, доведеться торгуватися. Але камінь має бути наш! І тримайте мене в курсі усіх новин з цього питання. Все, кінець зв'язку. …
    
    * * *
    
    Великий шестикутник дзеркального столу для тристоронніх перемовин був поставлений в самому центрі велетенського кратера безживної і запорошеної поверхні Нереїди – найбільшого супутника Трансільванії. На його нічному боці. Над головами перемовників в чорному небі величезним світильником нависала куля планети, заливаючи простір тьмяним блідо-зеленим світлом. Материнська зірка зараз перебувала саме десь «унизу» – в протилежній напівсфері. Відбиття Трансільванії в дзеркалі столу ще більше посилювало феєричність пейзажу.
    За однією зі сторін гексагона сидів організатор зустрічі – блакитноокий Ден Безхмар, зі світло-русявим волоссям, що стирчало «їжачком», навіщось напнувший на себе чорну мантію. У правій руці він стискав лакований дерев’яний молоток, а в лівій - електронний кальян.
    «Ну і блазень, – подумав Армстронг, що сидів за іншим торцем столу, через один від Бєса. – Одразу і піп з кадилом, і суддя з якогось стародавнього детектива. Хоча місце обрано ефектно». З-за спини «блазня» виглядав блакитний диск Наяди, майже повністю осяяний світилом, схованим за обрієм. Лише згори сяючу мордочку місяця прикрашав кокетливий синьо-зелений капелюшок, помітний тільки завдяки відбитому світлу Трансільванії. Ідеальна ілюстрація. Ось, мовляв, що ви, трансільванці, можете втратити, а ви, техасці, можете отримати!
    Рівнобічний трикутник за столом замикала серйозна пані без віку в діловому брючному костюмі класичного фасону. Міністр зовнішньої політики автономної колонії Трансільванія Маргарет Глетчер. Її щільно стислі губи видавали крайнє невдоволення тим балаганом, що відбувався.
    – Доброго часу, леді та джентльмени! – бадьоро проголосив Ден, артистично стукнувши молотком по дерев’яному ковадлу. – Я радий вітати таких поважних персон на своєму скромному гаражному розпродажі! Пробачте, що просто неба, але негоди, здається, не очікується… – він окинув небосхил стурбованим поглядом і багатозначно додав: – Принаймні, поки що… Отже, приступимо. Не думаю, що є сенс представлятися. Ви і без того чудово знаєте і мене і один одного. Навіть краще, ніж я вас. На жаль… Так от, не будемо гаяти часу, а одразу перейдемо до справи! Увазі поважної публіки пропонується перший лот! – і з підробним смутком додав: – Він же останній. Тому що єдиний. Астероїд Софі. Так я його назвав, вже пробачте цей каприз сентиментальній людині! Майбутній власник, звичайно ж, зможе його перейменувати. Але мені буде дуже шкода… Цей небесний об’єкт дорогий мені як пам’ять. І лише скрутне матеріальне становище змушує мене виставити його на продаж…
    – Годі блазнювати! – різко обірвала його Глетчер, яку вже починала серйозно дратувати ця вистава. – Ближче до справи!
    Суворе обличчя генерала виказувало повну з нею солідарність.
    – Отакої! – Бєс зобразив здивоване обличчя. – Торги ще не почалися, але атмосфера вже розжарюється! Хоча, пардон, зовсім забув – адже тут немає атмосфери. – І він демонстративно випустив в простір хмарку кальянної пари. – Тоді не буду зупинятися на перевагах об’єкту, що виставляється. Тим більше, що його параметри – розмір і маса, а головне – швидкість і траєкторія, вам усім пречудово відомі. Перейдемо, як справедливо зауважила леді Глетчер, ближче до справи! Початкова вартість лота – двадцять мільярдів. Хто більше?
    – А чи не занадто круто ви забираєте, молодий чоловіче? – обурилася пані міністр. – Він у вас, що, паладієвий моноліт?
    – Краще запитайте, що він уміє за такі гроші. А він уміє падати! В потрібному місці і в потрібний час! А це дорого коштує! – і Ден вичікувально втупився на сердиту мадам, попихкуючи кальяном.
    – Ну, що ж, – уперше посміхнувся генерал, який до цього являв собою ідеальний зразок «покер фейса». – Якщо Трансільванію не цікавить ця марна брила «за такі гроші», то я уповноважений від імені влади Техасу запропонувати суму в двадцять п'ять мільярдів.
    – Браво! – пожвавився Бєс і схопився за молоток. – Двадцять п’ять мільярдів – суворий джентльмен в погонах – раз, – і енергійно стукнув по ковадлу. – Двадцять п’ять мільярдів – два…
    – Тридцять! – різонула Глетчер і знову щільно стиснула губи, свердлячи поглядом пустуючого афериста.
    – Тридцять мільярдів – міз дипломат – раз! (Бах!) Тридцять…
    – Сорок! – кинувся в атаку генерал, вирішивши морально подавити супротивника, нестримно нарощуючи вогневу міць.
    – Ще раз браво! Сорок мільярдів – містер генеральський мундир – раз! (Бах!) Сорок мільярдів – два! (Бах!)
    Глетчер задумливо дивилася за спину Безхмара, неначе чекаючи підказки від Наяди, що безтурботно висіла в небі.
    – Сорок мільярдів… – Ден здійняв над столом молоток, роблячи паузу.
    – П’ятдесят! – видихнула мадам, продовжуючи дивитися в порожнечу відсутнім поглядом.
    – Мої овації, пані міністре! – вигукнув Бєс, усе більше входячи в раж. Але десь в глибині душі вже пробуджувалися тривожні передчуття. – Отже, п’ятдесят мільярдів – залізна леді Трансільванія – раз…
    – Шістдесят! – тон Армстронга не залишав жодних сумнівів у тому, що він готовий битися до переможного кінця.
    – Шістдесят мільярдів – тверда рука Техасу – …
    – Прошу мене пробачити, джентльмени, – раптом прокинулася Глетчер. – Але цей цирк зайшов уже досить далеко, щоби втратити для мене будь-який інтерес. На все добре!
    І пані міністр зникла.
    За дзеркальним столом тристоронніх перемовин в примарному світлі Трансільванії залишилися лише двоє – Армстронг, що задоволено посміхався, і приголомшений Бєс, застиглий з піднятим молотком.
    – А ти, Бєсе, чекав чогось іншого? – поблажливо поцікавився Армстронг. – Розчарований?
    Ден опустив молоток, відкинувся в кріслі і завзято приклався до кальяну.
    – Чесно кажучи, так! – він випустив важку фразу разом з легкою хмаринкою пари. – Ціна питання – мінімум у півтора рази вище. Чи вони самогубці?
    – Тож угоду укладено? – генерал проігнорував питання, вже не сумніваючись в своїй перемозі і думаючи лише над умовами контрибуції.
    – Не факт. Залишився один покупець, з яким я готовий поторгувати. – Ден відчайдушно намагався чинити опір. – Мій дорогоцінний камінчик коштує набагато більше! Більше ста... Пропоную вам вісімдесят... Тільки з поваги…
    – Ой, облиште! Він коштує стільки, скільки за нього готові заплатити! – жорстка іронія в погляді Армстронга не обіцяла нічого гарного. – Я готовий заплатити шістдесят. Чи є інші пропозиції?
    – Будуть! Коли трансільванці розпорошать мою Софі, я здеру з них мінімум сто!
    – Попередньо встановивши систему захисту, для чого доведеться влізти в іще більші кредити, ніж зараз. Чи не так? А потім отримати марний місяць? І по вуха у боргах ви прийдете до нас з пропозицією купити Наяду? Ми купимо… Мільярдів за десять... Якщо зволимо увійти у ваше скрутне становище... А зараз я пропоную вам шістдесят!
    Слухаючи переможну промову генерала, Бєс нервово потягував кальян, вдивляючись у своє відбиття у дзеркалі столу і гарячково намагаючись знайти вірний хід.
    – Гаразд, ви маєте рацію. Але ж вам-бо дали карт-бланш мільярдів на сто, не менше... Навіть більше! Приз – підім’яти сусідів – хоч економічно, хоч територіально – для Техасу це вартує набагато більше! Нехай ваші заплатять мені сто, а ми з вами поділимо різницю навпіл. Двадцять мільярдів – непогана сума для супер забезпеченої старості!
    – Для подібних до вас це типово, – погляд Армстронга отримав серйозний, і навіть сумний вид. – Вам не зрозуміти, чого варті такі невідчутні речі, як обов’язок, роки чесної служби, бездоганна репутація. Окрім того, я достатньо вмотивований. Я отримаю свої відсотки від різниці – але у вигляді премії, причому цілком законно і чесно. Отож зараз в моїх інтересах розвинути торги у зворотному напрямі…
    – Ну, цим ви мене, генерале, не залякаєте! У будь-який момент я можу зв’язатися з мадам Глетчер і прийняти її пропозиції! – відповів Ден, уже скидаючись на потопаючого, що хапається за соломину.
    – Ну, то як, по руках? – дотискуючи переможеного, підсумував Армстронг.
    – Чорт з вами, – здався Бєс, знову глибоко затягуючись кальяном. – Засилайте ваших юристів на «Аякс». Думаю, вам не складе труднощів знайти мене там. Усіх благ…
    В центрі кратера Нереїди більше не було ні столу, ні інших артефактів. І лише кумедна мордочка Наяди здивовано поглядала на спорожнілу поверхню старшої сестри, залитої примарним світлом Трансільванії…
    
    * * *
    
    Відключившись від конференції і залишившись наодинці в своєму кабінеті, Маргарет Глетчер на декілька хвилин занурилася у важкі роздуми. А чи все зроблено правильно? З одного боку, пропонувати сімдесят було безглуздо – генерал пішов би далі. З іншого боку – ця аферистка, хоч і просить всього п’ятдесят, але де гарантії, що вона зможе впоратися з проблемою? Ну та нехай, що зроблено, те зроблено. Тепер лише один вихід. І Маргарет заковзала пальцями по тачскріну. Мелодійне цигикання виклику увірвалося, ледь розпочавшись.
    – Доброго часу, пані міністре! – навпроти Глетчер з’явилося зображення молодої жінки в кріслі, одягненої більш ніж «вкрай кежуал». Темно-синій шовковий халат, усипаний зірками і спіральними галактиками, а на ногах – в тон халату оксамитові кімнатні капці. Легка лукава посмішка прикрашала ідеальне обличчя із злегка примруженими янтарними очима. – Ви вирішили прийняти мою пропозицію?
    Струнка фігурка, гарненька мордочка. Аватарка, до ворожки не ходити. Ще б пак! Яка жінка, тим більше авантюристка, встоїть перед спокусою прикрасити свою зовнішність в стереомережі. Втім, все з’ясується при особистій зустрічі.
    – Вітаю, міс Селено. Скоріш, навпаки. Дзвоню поцікавитися, раптом ви стримали свої апетити, скажімо, рази десь у два, і готові погодитися на двадцять п’ять мільярдів. Все ж таки це більше, ніж нічого! – Глетчер щосили намагалася надати голосу якомога байдужий і навіть нудьгуючий тон.
    – Ви праві, це більше, ніж нічого, але мені треба більше, ніж щось. Я бачу, ви почали торгуватися, а це вже хороша ознака. Але боюся, я не зможу обговорити з вами конкретні цифри, поки не дізнаюся результати минулих торгів.
    – Ого! – мадам здивовано підняла брову. – А ви чудово обізнані!
    – Не так добре, як хотілося б.
    – Ну що ж, я бачу, ви все одно дізнаєтеся те, що захочете. Позбавлю вас від зайвого клопоту – Техас купує астероїд за шістдесят. Можете мені вірити, мені немає сенсу брехати.
    – Вірю, але потім обов’язково перевірю. А зараз... Якщо вони дійсно зупинилися на шістдесяти... – дівчина зробила паузу, нахиливши голову, немов щось подумки прикидаючи. – Тоді я погоджуся, мабуть, на сорок.
    – Ні, сорок це теж багато, – виявивши, що Селена готова торгуватися, Маргарет відчула себе упевненіше. – Від сили тридцять.
    Дівчина знову взяла паузу на декілька секунд, після чого заявила тоном, яким оголошують остаточне рішення:
    – Тридцять п’ять, і ні на йоту менше!
    – Добре. Але нам буде необхідно обговорити деталі. У більш конфіденційному режимі.
    На обличчі Селени знову з’явилася посмішка, цього разу – погано приховуваного тріумфу.
    – Я зрозуміла. Особиста зустріч. Що ж, призначайте час і місце…
    
    * * *
    
    А тим часом генерал Армстронг зв'язувався з губернатором.
    – Привіт, Дієго! Ну, які новини? – губернатор навіть не намагався приховати своє нетерпіння, нервово потираючи підборіддя.
    – Все гаразд, босе! Трансільванці здохли вже після п’ятдесяти. Отже, шістдесят – і камінь у нас в кишені! Тепер нам треба терміново організувати виготовлення системи…
    – Не метушися, Дієго, – тоном мудрого наставника зупинив його губернатор, на обличчі якого блукала самовдоволена посмішка володаря, що повністю взяв ситуацію під контроль. – Я вже думав над цим питанням. Виробництво системи захисту, навіть для такого дрібного об'єкту, потребує деякого часу. А у нас його немає! Трансільванці у будь-який момент можуть що-небудь скоїти і зірвати наші плани! Захист потрібно ставити негайно! Вихід один – купити готову. Можна яку-небудь стареньку, бевешну і недорогу. Адже справа не в її потужності і боєздатності. Головне – її наявність. Отже займися цим – перешерсти вторинний ринок. Думаю, ти швидко знайдеш щось відповідне.
    – Я зрозумів, ваша високодостойносте! Зараз же організую пошук. Задію всіх аналітиків!
    – Добре, ти вірно зрозумів важливість моменту. Успіху. І тримай мене в курсі…
    
    * * *
    На «Аяксі», у готельному номері, який знімав Безхмар, дві пари очей мірялися силою, загрожуючи викликати електричний розряд. Ден і Софі стояли один напроти одного, майже впритул.
    – Взагалі-то, я міг би давно звідси забратися. Тим паче, що на відміну від тебе, мій-бо гонорар уже при мені! – єхидна посмішка не сходила з обличчя Дена.
    – Справді? Ну і чого ж не забрався? – з награним здивуванням запитала Софі. – Щось забув?
    – Звичайно! Мій приз! – посмішка розпливлася ще ширше.
    – Ти що, Бєсе, рахувати розучився? Тридцять п'ять більше ніж половина від шістдесяти!
    – Стоп-стоп-стоп! А видатки? Відніми свої витрати: підставним – за фірму, хакерам – за прихований код, чиновникам – за приймання «крізь пальці», технарям – за перевірку «аби-як». Залишиться значно менше тридцяти! – і Ден з виглядом переможця обійняв Софі за плечі.
    – Двадцять дев’ять, – сердито пробурчала дівчина, вириваючись з обіймів.
    – Ну от!
    – Що, ну от? А ти відняв свої витрати на покупку астероїда і на відсотки по кредиту? Залишиться точно не більше п'ятдесяти восьми! – і Софі, хоч і звільнилася, але присунула обличчя ще ближче, лукаво зіщуливши очі.
    – Отже, виходить, нічия? – і Бєс знову змовницьки усміхнувся.
    – Навіть і не думай, – прошепотіла одними губами Софі, хоча її очі вже говорили зовсім про інше…
    
    * * *
    Генерал Армстронг нервово міряв кроками ширину і довжину свого кабінету, не знаходячи собі місця. Тривожні думки не полишали його ані на мить. Ось уже година, як астероїд увійшов в трансільванську територіальну зону, і… нічого. Екран неначе завис, транслюючи з розвідстанції одну й ту саму картинку. Жодного руху, жодних дій. Чого вони чекають? Саме час рознести його на друзки, спопелити, поки він знаходиться на безпечній відстані від колонії та її станцій! Чи вони щось задумали? Але що?
    І раптом якийсь рух знову привернув його увагу до екрану. Простір, що оточував астероїд, почав розцвітати яскравими блакитними цятками, що простягнули свої щупальця до його поверхні. Через декілька секунд астероїд перетворився на щось схоже чи то на залп феєрверку, чи то на гігантську блакитну кульбабу. Система захисту методично знищувала об’єкт, який мала охороняти!
    Генерал зачаровано втупився в екран, не в змозі повірити своїм очам. Це кінець! Астероїд знищується їхньою ж системою! Тепер трансільванцям не буде чого закинути!
    Він кинувся до столу і почав нервово ритися в електронних копіях документів. Продавець – дрібна фірмочка «Селена Трейд Інтерстіллар». Богемська. А в Богемії давно напружені стосунки з Трансільванією! Тоді хто, Безхмар? Ні, цей взагалі на Богемії – персона нон грата. Виходить, хтось третій! Можна було б і розшук влаштувати... Одначе тепер на це не буде часу... Все... Службове розслідування... Відставка... З ганьбою!
    І генерал кинув тужливий запитливий погляд на сейф, де вже давно без діла вкривався пилом табельний «миротворець»…
    
    * * *
    – Ні, Бєсе, ну що ж ти, все-таки, за тварюка! Якщо нічия – про який приз можна говорити! А ти знову порушив всі правила і повівся як типовий шахрай без честі і совісті! – обурювалася Софі, зайнята при цьому виконанням традиційного ритуалу підготовки до водних процедур.
    – Щось я не пригадую, щоб ти опиралася. Може в тебе почуття? – ліниво заперечив Ден, блаженно попихкуючи електронним кальяном.
    – І не сподівайся! Нічого особистого! Просто твоя присутність викликає в мені азарт, який безглуздий організм, як завжди, невірно інтерпретує. Але я з цим упораюся! – і Софі, всім своїм виглядом демонструючи праведний гнів, зашльопала у напрямі душу.
    «Цікаво, що б ти заспівала, якби узнала, у що мені стало приховано перетягнути мій астероїд в потрібну точку?! – розмірковував Ден, проводжаючи солодким поглядом струнку фігурку подруги. – А іще через це безглузде парі недорахуватися як мінімум добрих тридцять мільярдів в такій блискуче розробленій афері! І заради чого?»
    Але споглядання руху двох прекрасних небесних сфер, ледь прихованих краєм його футболки, обернули думки Бєса в інше русло.
    «А все ж таки, воно того варте! А гроші – що? Пил! Зоряний пил, якого в галактиці навалом. Нашкребемо іще…»

  Время приёма: 14:25 14.01.2018