17:26 05.11.2017
ПОЗДРАВЛЯЕМ ПОБЕДИТЕЛЕЙ!

1 Юлес Скела ag006 Павутиння Аріадни
2 Радій Радутний ag004 Під греблею
3 Левченко Татьяна ag024 Невмирущий


17:18 22.10.2017
Начался первый тур 44-ого конкурса.
Судейские бюллетени нужно отправить до 29-ого октября 17.00.


   
 
 
    запомнить
     
Регистрация Конкурс №44 (осень 17) Фінал

Автор: Двуликий Количество символов: 21929
Конкурс №44 (осень 17) Фінал
рассказ открыт для комментариев

ag021 Faded


    

    Коли працюєш судмедекспертом, кожен день немов новий трек у фонотеці. Цей ранок почався з пісні DayOfTheDead.
    Не запалюючи світло в темному приміщенні моргу, в яке ще не встигли проникнути ранкові промені сонця, я повільно піднімаюся зі стільця й підходжу до вікна. На вулиці досі сяють ліхтарі. Дорогою зрідка проїжджають автомобілі, висвітлюючи фарами шлях. У вікнах будинку навпроти де-не-де горить світло. П'ята ранку. Сьогоднішній день почався для мене дуже рано. Але що вдієш, коли твоя робота пов'язана з трупами, які полюбляють з'являтися в найнесподіваніший час.
    Мій погляд, втомлений після довгої роботи над звітами, кидається в пошуках потрібного вікна. У нічній темряві стара хрущовка більше нагадує величезну труну, яка немов на диби стала. Знайшовши вікно, дивлюся на годинник. Уже п'ять годин дев'ять хвилин. В очікуванні піднімаю руки й імітую пістолет. Наводжу вказівні пальці на темне вікно. За мить спускаю гачок. Бабах! Руки піднімаються вгору, ніби від віддачі. Світло тут же вмикається. Десять хвилин на шосту. Кожен день вона встає в однаковий час.
    Як заворожений, наступні кілька хвилин дивлюся вперед, вловлюючи кожен рух дівчини. Вона тільки піднялася з ліжка, потирає заспані очі й потягується після приємного сну.
    Рудоволоса, струнка й сексуальна. Її пружні груди ховаються в білосніжному топіку. Подумки рахую до трьох — і дівчина різким рухом знімає перешкоду, що приховує прекрасні випуклості. Відчуваю свербіж в долонях: хочеться простягнути руки, щоби відчути, стиснути, підкорити собі.
    Струснувши головою і знявши іншу білизну, рудоволоса бестія піднімає руки, щоби укласти непокірні кучері, скуйовджені різкими рухами. Вона така прекрасна і бажана. Навіть серце завмирає. Але всього на мить. Бабах. Ніби хтось невидимий наставляє на мене вказівні пальці та стріляє прямо в серце, від чого воно знову починає битися. Дівчина повертається спиною і йде вглиб квартири, зникаючи з поля зору.
    Стогін мого розчарування зливається з мелодією, яка лунає за спиною.
    ImagineDragons
    Мрія.
    — У нас новенька, — мій напарник Сергій ввалюється до кімнати збуджений та шалений. Як завжди без стуку. Його жвавість в цей ранковий час мене дивує. Він виглядає зарядженим і повним ентузіазму. Я ж, навпаки, вмираю від втоми.
    Сергій кидає на стіл теку з папери й сідає за комп'ютер.
    — Глянь-но! Серед новеньких одна — просто нереально офігенна!
    Я у відповідь стомлено відхиляюся назад, ледве стримуючи гримасу болю на обличчі. Спину ломить. З такою роботою до зрілості буду ходити горбатий, як Квазімодо з Нотр-Дама. І всьому виною звіти, яким, здається, ніколи не буде кінця. Упевнений, що навіть коли у світі скінчяться трупи, ми все одно будемо щось заповнювати.
    — Пізніше, — позіхаючи, відповідаю я. — Мені треба купу папірців заповнити, і за тебе, між іншим, також! Міг би й допомогти. Я навіть поїсти не встиг, відразу за роботу. Спочатку треба хоча б трішки ці довбані папірці розібрати, закинути що-небудь у шлунок, а потім вже на новеньких дивитися. А то ще шість звітів, за які слідчі нас скоро з'їдять. Вони справи не можуть закрити, бо ми вже тиждень вовтузимося.
    Сергій поспішно покидає кабінет, забувши зачинити двері. Навіть нічого не промовивши. Умчав, немов по справам. Ага, як завжди, утік від роботи.
    Аби придушити роздратування і злість, які спалахують всередині, рахую до десяти із заплющеними очима. На курсі психіатрії в універі рекомендували завжди так робити. В будь-яких ситуаціях, інакше нерви довго не прослужать, тим паче з такою-то роботою. Перед очима з'являються образи: освітлене вікно хрущовки, білосніжний топік, пружні груди. Збуджуючі думки о шостій ранку.
    SickLikeMe
    Розплющую очі й переводжу погляд на вікно. В її квартирі горить світло, але дівчини не видно. Знову заплющую очі й уявляю себе в її кімнаті. Іду за нею до ванної й на півдорозі ловлю, рукою хапаючи руді локони. Другою ніжно, і водночас грубо, штовхаю в спину. Притискаю грудьми до стіни. В думках тільки одне бажання — стати одним цілим: швидко і грубо, а потім втішати на підлозі — ніжно й зворушливо.
    Розплющую очі й відчуваю, як перехоплює подих. Рудоволоса, струнка, сексуальна — стоїть навпроти і дивиться на мене. У неї приголомшливі очі. Бурштинові. Медові. Кольору патоки.
    — Привіт, — сам не впізнаю власний голос. Він тремтить від страху та пристрасті. А особливо від невпевненості. У мріях — я крутий мачо, готовий за секунду зайнятися сексом з будь-ким. Зараз же розгубився — не розумію, що говорити і як чинити. Несподівана гостя ж продовжує дивитися, не кліпаючи й не відводячи погляду, і при цьому усміхається.
    Я різко оглядаюся — двері відчинені. Невже, непомітно увійшла? Але як пройшла через охорону моргу? Це не магазин, в який пускають кожного охочого. Знову переводжу погляд на дівчину: скуйовджене волосся, білосніжний топік, спокусливі стринги.
    Погляд застигає на її губах. Вони ледь розтулені. Звуки більше відчуваю, ніж чую. Самому тяжко пояснити цей стан.
    Тихий голос звучить, ніби легкий подих вітерцю:
    — Йди до мене…
    Серце ледь стукає, ніби стисле в невидимі лещата. Боляче дихати. Страшно думати. Нескінченні мрії та роздуми заповнюють голову.
    Сергій входить так несподівано, як і пішов кілька хвилин тому. Нетерпляче з порогу промовляє:
    — Ну, так ти подивився?
    Я ж не можу відірвати погляд від стіни. Застиг, немов статуя. Марево дівчини розчинилося, але я тупо продовжував витріщатися на роздруківку м'язів грудної клітки.
    — Ром, прокинься! Нам іти скоро. Слідчий уже на місці.
    Сергій підходить ближче.
    — Куди? — питаю, досі не зводячи погляду з того місця, де бачив її.
    — Туди ж, звідки принесли ту красуню, про яку я тобі вже цілий ранок розповідаю, а ти все ніяк поглянути не можеш. Ще один труп по сусідству. Подвійне вбивство. Слідчий квапить нас з висновками.
    Не ставлячи питань і не чуючи більше ні слова, хапаю теку, яку Сергій раніше кинув на стіл. На обкладинці сьогоднішня дата. Погляд чіпляється за ім'я: Марта. Розгортаю і дивлюся фотографії: руді локони, застигла на обличчі похмура посмішка, запалі очі. Невелика ранка на шиї, там, де знаходиться сонна артерія, і кульовий отвір в грудях. Схоже, спочатку її ранили в шию, а потім вирішили добити кулею.
    — Виходимо через десять хвилин! — з роздумів вириває голос Сергія. Він ще щось говорить, а я заплющую очі, намагаючись стримати крик, який рветься зсередини
    The Letter Black - Out of Reach
    Відірвавшись від Сергія, поспішаю до холодильних камер. Швидко спускаюся сходами в підвал. Мчу, ніби божевільний, не розбираючи нічого на шляху. Вбігаю в кімнату. Відчуваю, як від холоду і передчуття чогось незрозумілого спиною пробігають мурашки. Різко висуваю блок з тілом, намагаючись не думати і виконувати звичну роботу. Але думки крутяться навколо одного: стільки часу спостерігав за дівчиною, не маючи шансу доторкнутися, і тепер вона в моїх руках.
    Непристойно, але точно.
    Розкривши чорний мішок, не витримую і, картаючи себе за малодушність, відходжу в сторону.
    Марта. Попередня версія: смерть від кульового поранення в серце. Хтось хотів вбити дівчину, проштрикнувши сонну артерію, але якимось чином вона вижила. І вбивця вирішив добити пострілом в груди. У документах зазначено, що тіло виявила сусідка, запримітивши відчинені двері. І ось бабку також вбили, до того, як вона змогла дати хоча б якісь розумні свідчення, а не ті незрозумілі кумекання, які вислуховував слідчий при першій зустрічі.
    — Йди до мене!
    Відриваю погляд від документів і застигаю на місці, відчуваючи, як підгинаються коліна. У побачене складно повірити: від мерця відділяється фантом і сідає біля тіла. Маячня чи реальність — зрозуміти складно. Я не сплю нормальним сном уже місяць. Постійно ворочаюсь у ліжку, думаю про дівчину з чудесним ім'ям Марта. Від втоми і не таке здасться, особливо, коли закоханий. Навіть не так. Закоханий — це слабо сказано. Схиблений!
    Щипаю шкіру, намагаючись болем прогнати галюцинації, натомість фантом Марти не зникає. Вона обережно опускає босі ноги на підлогу і встає. Оголена і бажана. Така, якою я завжди бачив її у вікні.
    Повільно відступаю назад, а вона повільно наближається. Упираюся в стіну спиною, і на мить перед очима темніє. Світло згасло. Зачепив плечем рубильник і увімкнув кварцування. Холодильну кімнату за кілька секунд заливає моторошним холодно-синім світлом, від якого навколо пахне озоном.
    — Не йди, — дівчина підходить ближче. — Ти можеш допомогти.
    Відчуваю смак крові — клацнув зубами і прикусив край губи. Дивлюся в її бурштинові очі й розумію — кінець! Пропав.
    KillingYou
    — Все, що попросиш, — відчуваю, як спиною стікають змійки поту. Незважаючи на кондиціонери, в приміщенні стає неймовірно спекотно. Ковзаю поглядом по м'яким вигинам тіла, подумки пестячи шкіру. Ми, освітлені синім світлом, нагадуємо героїв фантастичного фільму.
    Усміхаюся, отримуючи у відповідь ніжну усмішку Марти.
    — Займися зі мною любов'ю, — шепоче нечутно, але я вловлюю кожен звук і піддаюся ритму. Я так довго про це мріяв.
    — Іди сюди, — фантом коханої дівчини ніжно і плавно відступає до власного тіла, а я намагаюся розібратися: чи вона вимовила ті жадані слова, про які я мріяв стільки часу? Дійсно покликала мене зайнятися любов’ю? Чи це все мої намагання виправдати божевільні бажання?
    — Гей, ти що там застряг? — Сергій стукає в зачинені металеві двері холодильної кімнати.
    Я швидко отямлююся і вмикаю лампу, перш ніж впустити колегу всередину. Той відразу ж підходить до Марти і відверто розглядає мою жінку, відпускаючи сальні жарти, більшість з яких все ж просто пролітають повз вуха. Я майже нічого не чую, навіть не розумію значення звуків.
    — З тобою все гаразд, брате? — питання в лоб повертає до реальності.
    Киваю головою.
    — Не поїв, та й спати охота, — бурчу собі під ніс, хоча і самому віриться важко, що голод і сон можуть довести до такого стану: розгубленості та відчуття, що всі події — лише вигадка хворого мозку.
    — Нас ще тіло її сусідки чекає, не забув? І квартира Марти чекає. Запізнюємося. П'ять хвилин тому повинні були там бути. Ходімо, — напарник вже збирався йти, як раптом пригальмував, повільно обернувшись до мене: — Чи ти вирішив уже розтин провести і на іншу роботу та колекцію пофіг? Ну, як так, то я сам можу сходити.
    — Ні, розтин потім проведу, — насилу підходжу до кушетки з тілом і засовую його у камеру. — Хоча шкода різати. Офігенна!
    — О так! Прикро, що мертва, — Сергій реготнув і сплюнув на підлогу. Він часто так робив, стверджуючи, що санітари все одно приберуть. Показати свою вседозволеність — куди ж без цього. Роблю, що хочу, і ви мені не указ. Зазвичай я не звертаю на це уваги, звик. Зараз же насилу стримався, щоби не розмазати його посмішку кулаком і змішати плювок з кров'ю.
    Crazymazafacinlove
    Оглянувши тіло мертвої сусідки, яку вбили в таким же спосіб — спочатку проштрикнули сонну артерію, а потім добили пострілом в серце — ми ненадовго зайшли в квартиру до Марти. Потрібно оглянути квартиру й зробити кілька фото. Хоча зважитися на візит було важко. До останнього пручалися. Точніше, я лише вдавав, що пручаюся, а Сергій — боявся слідчого, який веде ці справи. Ще той вилупок. Дізнається, де ми лазили — влетить не по-дитячому.
    Затишна квартира в карамельних тонах виглядала неймовірно привабливою, ніби відображала своєю ідеальністю внутрішній світ господині. У коридорі, обійшовши абрис тіла, ми попрямували в спальню, де я відразу завмираю на коротку мить, пожираючи очима білосніжні простирадла. Сергій же шастає навколо, висуваючи ящички і акуратно витягаючи вміст, запам’ятовуючи, як воно лежало. Головне, бути обережним. Будь-яка дрібниця може потім видати.
    Розклавши найінтимніші речі, як потрібно, Сергій дістає фотоапарат і починає робити те, за чим ми й прийшли — фотографує все навколо для колекції.
    Потім, направивши об'єктив в мою сторону, клацає, засліплюючи спалахом і регоче:
    — Для колекції. Добре будеш виглядати в одній теці з Мартою! Красуня і чудовисько.
    Кривлюсь, пропускаючи насмішку над зовнішністю. За роки звик до таких жартів. Але подібне сусідство з Мартою не входить в мої плани. У кожного судмедексперта в нашому відділі — своя колекція. Як портфоліо, яким хвалимося один перед одним: пози, ракурси, сюжети... Все, що пов'язано з найцікавішими тілами. Непомітно беремо речі з місця злочину й кладемо так, як нам потрібно, запам'ятовуючи, як і де лежала кожна. Потім повертаємо все на місце, отримавши «найкрутіше» фото, яким можна похизуватися перед колегами. І так кожен раз. Цей випадок не виняток.
    Помітивши край книги, що визирала з-під подушки, обходжу Сергія і витягаю на світло містичний роман в паперовій обкладинці. Закладка посередині.
    «...зібравши труп частинами, за допомогою бога Тота Ізіда оживила його і таємним заклинанням пробудила у нього ерекцію...»
    Відкидаю книгу в сторону, відчуваючи, як спиною знову повзуть змійки. Сідаю на ліжко і заплющую обличчя руками.
    — Займися зі мною любов'ю, — чую за спиною і обертаюся на пристрасний заклик. Марта лежить на спині, відкинувшись на подушки. Посміхається.
    Точно божеволію.
    — Я б з нею повалявся в одному ліжку, — Сергій знову відволікає від марень. Він, як таблетка, яка повертає в реальний світ психів.
    У його руках фотоальбом.
    — Непогано, — кидає альбом мені на коліна: — Останнє фото — самий сік. Візьмемо ідею і ввечері реалізуємо. Згоден?
    Розгортаю альбом. Марта сидить на стільці. Оголене тіло вимазане кров'ю, в опущених руках затиснутий пістолет. Відчуваю, як холонуть долоні: виникає відчуття дежавю.
    Unstoppable
    — Ну, думаю, все. Можна повертатися. Зіграємо на камінь-ножиці-папір, хто кого розтинати буде? Чи мені цю кралю не віддаси в жодному разі? Я ж бачу, як ти на неї запав. Точно не схочеш ділитися, — Сергій зітхає: — Бачу, що мені та стара з квартири навпроти залишається, — здавалося, він говорив до мене, однак все це більше нагадувало монолог. — Та й пам’ятаєш, що трохи з результатами потягнути змушені будемо? Ще старі звіти доробити треба й передати слідчим, — Сергій обережно повертає речі на свої місця і попутно щось розповідає. Я ж тепер і зовсім не чую його слів. Дивлюся, як фантом Марти за його спиною встає на карачки і, заманюючи, прогинає спину.
    — Боже...
    — Можемо на три дня розтин затягнути, якщо наполягаєш! А то дійсно зі звітами не встигнемо, — Сергій глумливо посміхається, крутячи в руках фотоапарат, а потім піднімає на мене задумливий погляд, ніби вивчає. — Ти дивно поводишся сьогодні. Є якийсь зв'язок зі справою?
    — Бачилися пару раз з убитою. От і ніяково...
    — Зрозумів, — Сергій розчаровано закриває об'єктив. — Але ти ж не проти, що я тут матеріал для колекції збираю? Якщо всі дізнаються, що ми пропустили таке тіло — вважай автоматичний програш. А на кін поставлено цілий ящик пива. Але, як наполягатимеш, що ваше знайомство заважає, то...
    — Ми не були знайомі! Роби, що хочеш, тільки без мене.
    — Без проблем! Тоді я її ввечері без тебе сфотографую і звалю, а коли різати будеш — вирішиш сам. Або ж віддай мені, як боїшся.
    Я покивав головою. Не віддам. Моя.
    Після розмов, я допомагаю Сергію повернути всі витягнуті речі на місця й ми йдемо з квартири. І не скажеш, що туди хтось заходив після останнього візиту слідчого. Гарно все приховали. Всі речі на своїх місцях, окрім, авжеж, того роману. Бажаю почитати.  
    BacktoMe
    Я вмію чекати. Час тягнувся нескінченно. Сидячи в кафе навпроти нашого відділення, я дивився у вікно і стискав у руці кухлик кави. За годину майже повністю прогортав роман, який поцупив з квартири. Натяк зрозумілий: фантом Марти також хоче, аби я допоміг їй повернутися. Навряд вона залишила ту закладу за життя.
    Якщо любиш жінку, то готовий ризикувати.
    І я готовий!
    Коли напарник вийшов і сів у автомобіль, поїхавши додому, я відчув біль в стислій руці. Чашка тріснула. Гострий край встромився в долоню. Від перезбудження сила може бути шаленою.
    В голові метаються думки: божевільні, але прекрасні й хвилюючі.
    Перетнути вулицю,
    увійти в будівлю,
    пройти турнікет, притуливши пропуск,
    привітатися,
    обов’язково пожартувати (люди з почуттям гумору менш підозрілі).
    Серце шалено калатало в ритм рок-музиці, що грала в навушниках.
    Спуститися,
    відчинити двері,
    увімкнути світло.
    — Я чекала.
    Все відбувається настільки швидко, ніби у прискореному фільмі. От секунду тому я лише сиджу в кафе і думаю, а зараз — висуваю потрібний бокс. Не можна зволікати! Простягаю руки, аби доторкнутися, відчути її тіло. Злитися з ним.
    Волосся і шкіра на дотик такі, як і в мріях. Швидко застрибаю на кушетку, сідаю на податливе тіло і лягаю зверху, обхоплюючи жіночі стегна колінами. Зариваюся носом в руді локони і вдихаю терпкий аромат.
    — Швидше... — чую переривчастий подих або хочу в це вірити. Підвожусь і придивляюся до застиглого обличчя: гордовитого й відстороненого. Шаленію від змішаних емоцій і  різко перевертаю Марту на живіт. Зі стогоном насолоди і жаху повільно входжу ззаду, притримуючи однією рукою тіло, а другою — стискаю руді локони й відтягую її голову назад.
    Марта не пручається. Не сміється з мене. Нічого не каже.
    — Ти моя! Моя!
    NothingMoreJenny
    — Я щось зробив не так? Чому ти мовчиш?
    Пролежавши поруч з Мартою хвилин сорок — так і не дочекався підказки. Відчувати себе нікчемою — моя карма! Засунувши бокс, спорожняю шлунок у раковину. Мене вела хіть, а не провидіння! Я повинен був вивчити процес воскресіння, але поспішив.
    Похапцем, перестрибуючи через сходинки, піднімаюся в кабінет, і, коли вбігаю всередину, швидко вмикаю комп'ютер. Дочекавшись, коли спалахне екран, починаю розглядати скани всіх книг, з якими я працював, аби дізнатися про воскресіння. Невже я щось упустив, невже…
    — Не заважатиму? — голос напарника звучав незвично. Напруга. Страх. І щось ще. Гидливість?
    Повільно висуваю шухляду столу, навіть не обертаючись до Сергія. Пусто.
    — Його шукаєш?
    Обертаюся. Дуло націлене в мою сторону. Сфокусуватися на обличчі партнера вдається не відразу.
    — У мене відмінна пам'ять на деталі, Ром, — Сергій ковтає, і я відчуваю сухість у роті, знаючи, до чого він веде. Хоч Сергій і виглядає тупуватий та нікчемним, але насправді — висококласний фахівець.
    — Коли я побачив фотографію жертви, а в руках твою зброю — мені не здалося це дивним збігом. Та й ваше сусідство теж! Як далеко ти живеш? Поруч з моргом, чи не так? Вікна виходять на її квартиру. Та й вікна кабінету теж. Думаєш, я не помічав, як ти до них тулишся мало не цілими днями, аби роздивитися ту рудоволосу? Але те, що я побачив на записах камер… Як можна провернути таку операцію по вбивству двох людей, не залишивши жодного сліду, а потім так обережно валятися біля трупа під камерами? Збудження пересилило розум, чи не так? Маніяки часто на цьому попадаються. Забувають про обережність.
    — Я хотів, як краще, — намагаюся знайти додаткові виправдання, але не знаходжу.
    — Кому краще? Кому?
    Не знаю що відповісти.
    Спостерігаючи за Мартою, я дізнався про те, що дівчина збирає портфоліо. В інтернеті знайшов її оголошення — «шукаю фотографа». І прийшов за вказаною адресою. Пізніше, зняв квартиру навпроти. Незважаючи на те, що Марта була молодшою за мене, вона швидко зрозуміла істинний інтерес, який змушував мене ходити до неї. Дівчині було приємне моє захоплення. Щоранку, демонструючи те, що я так пристрасно бажав, руда бестія дражнила мене, знаючи, що зараз я липну біля вікна й споглядаю на неї. А вечорами позувала всі свої красоти вже перед об'єктивом: розкута і така недоступна.
    — Тільки мертвою я буду твоєю! Жити з чоловіком, який нишпорить в кишках трупа, а потім чіпає мене цими ж руками! Бридота. Та й подивися на себе в дзеркало і уяви, які емоції я можу відчувати уявляючи нас разом? Я не дозволю тобі до мене доторкнутися! Ніколи! Поки я жива — тобі дозволено тільки дивитися!
    Вистрілити в серце — рішення зі смаком «la femme fatale». Позбавився бажаного і тепер намагаюся все повернути. Перелопатив купу книг, міфів і сказань. Воскресіння мертвого сексом було підвладне тим, хто вірив.
    І я повірив.
    — Довести мою причетність буде складно. Я вмію прибирати сліди, а записи з камер видаляються дуже швидко. Охоронець їх навіть не дивиться, лише тупиться у свій ноутбук з іграми. Ти ж, напевно, все побачив без його відома? Навряд йому б відразу таке показав. Хотів сам мене викрити. Але не треба зі мною воювати, краще допоможи, — я відвів погляд від Сергія. Його тремтячі руки стискали пістолет, нервували. — Він не заряджений, брате.
    — Допомогти? — Сергій перейшов на вереск, розуміючи, що програє. — Чим?
    — Ритуал… Потрібно дотриматися певного ритуалу… й для цього потрібен третій… Я сподівався, що зможу закінчити все без цього, але тепер розумію, що як хочеш щось отримати, готуйся до жертв. Та бабця не сподобалася вищим силам, які здатні воскресити Марту. Вони хочуть тебе. Близьку мені людину.
    Осі Сергія перелякано розширилися. Він натиснув на гачок пістолета, але марно. Я не збрехав. Він не заряджений.
    Сергій уже збирався тікати, але ж він не знав, що метати зброю я вмію так само влучно, як і стріляти. У дитинстві мій батько вважав, що кращий літній відпочинок для хлопчика — це козацький або ж військовий табір. І лише зараз я зрозумів, наскільки ж він мав рацію. Навчитися кидати ножі — це дуже корисне знання. Скальпель, авжеж, не ніж, але він куди кращий. Легкий та надзвичайно гострий.
    Марту та її сусідку вбити відразу не вдалося. Змушений був добивати кулями. Але тепер рука згадала, як треба метнути, щоби покінчити швидко та відразу. Сергій встиг лише скорчити здивований вираз на його обличчі. Скальпель, потрапивши у сонну артерію, негайно відправив його на той світ.  
    Напарник важив пристойно, але я впорався. Незважаючи на різницю у вазі: мої сімдесят п’ять і його щонайменше дев’яносто. Взявши потрібне, я завернув Сергія у біле покривало. Коли з усім закінчу — напарника чекатиме крематорій.
    Кров жертви, моя сперма і ти будеш моєю, як я і обіцяв.
    — А ти в мене не вірила, — шепчу, з насолодою спостерігаючи, як починають рухатися риси на мертвому обличчі. З кожним новим поштовхом відчуваю, яка Марта мокра, гаряча і жива. Від надлишку емоцій, кричу, прикриваючи очі. Відчуваю, що ми на межі. Знаю. Упевнений! Що коли все закінчиться, і я розплющу очі — то зустрінуся з поглядом кольору патоки. Живим і ясним.
    Кохана розводить куточки рота в п'янкій і збудливій усмішці, тихо промовляючи:
    — Я твоя!
    — Мовчи! Дай мені насолодитися цією миттю…
    Faded
    
    
    
    
    
    
    

  Время приёма: 15:20 22.10.2017