06:14 07.08.2017
Вітаємо переможців!

1 Фурзикова af006 Участковый
2 Левченко Татьяна af029 Мундштук
3 ЧучундрУА af018 Вискал Уробороса


06:39 23.07.2017
Сегодня, в 17.00 заканчивается приём работ на конкурс. Пожалуйста, не оставляйте отправку рассказа на последнюю минуту.

   
 
 
    запомнить
     
Регистрация Конкурс №43 (лето 17) Фінал

Автор: Вадим Соколенко Количество символов: 11875
Конкурс №43 (лето 17) Фінал
рассказ открыт для комментариев

af037 Відносність істини


    

    Ура! Сталося!
    Хай живе Наука!
    Хай живе одвічна людська Допитливість! Невгамовність!! Розум!!!
    Хай живе Істина!!!
    Сьогодні, точніше, вже за кілька хвилин, остаточно підтвердиться: Ейнштейн – геній.
    Інженер Іван Степанович Ейнштейн чекав цієї події майже все життя. З тієї миті, коди дізнався про славетного тезку і його теорію відносності. Відколи майже зненавидів того за постійні знущання й кпини в школі. Відколи, зціпивши зуби й прибравши гордовитого вигляду, звик пропускати мимо вух дражнилки однокласників.
    Відколи всім серцем перейнявся ідеєю: довести, що часом можна керувати.
    Що ж, жертвуючи нейронами, Ейнштейн майже досяг мети. Від сьогодні всі негаразди – в минулому! Ось, лише відчиняться двері, і…
     
    За двадцять п’ять років до тріумфу…
     
    – Гей, Ейнштейне, а покажи язика! Щоб, як на картинці!
    – Та він його проковтнув! Бачите, мовчить, мов риба!
    – Та то він нині в іншому часі й нас не бачить. Ейнштейне, повернися, ми все пробачимо!
    Ванько Ейнштейн, як зажди, спокійно поправив окуляри і втупився в підручник з фізики. Не той, який зараз належало проходити за програмою. Цей, раритетний, бог знає скільки років провалявся серед різного мотлоху на горищі хати Ванькового діда.
    Теж Ейнштейна.
             Дід не знав свого справжного прізвища. Так прозвали в притулку малого волоцюгу за тягу до книжок. Старий Макар не любив згадувати ті часи і пояснювати, чого не сподобився стати вченим чи хоча б сільським учителем. І чому доля занесла саме в це село. Та й яке те мало значення? Правда, односельці до цього часу потай гиготіли з прізвища – бо личило воно Макарові, як сліпому монокль.
             Так от, про підручник. З пожовклими сторінками, погризеною мишами обкладинкою, підкресленими чорнильною ручкою абзацами. А знайдений був цього літа, під час канікул, коли баба Параска послала онука набрати торбинку проса для курчат. Ванько виліз на горище і завмер від захоплення – серед акуратних купок різнокаліберного зерна примостилися чималі в’язанки книжок! Хлопець відразу забувся про просо, курчат і, на свою біду, про бабу, примостився біля скарбу, ретельно перебираючи «макулатуру». За цим заняттям і застала онука стара Параска, обурена тривалою відсутністю гінця. Ванько мав змогу переконатися, що в бабці ще досить міцна рука і вислухати довгу повчальну тираду. Про все Ейнштейнівське поріддя по чоловічій лінії і їх «научну схибнутість».
    Наймолодший представник «поріддя», рятуючись, встиг прихопити кілька книжок, мало не розквасив носа, проскакуючи за один мах кілька щаблів драбини, і дременув до ставка, де дід Макар пас гусей.
    Коли хлопець гордовито продемонстрував дідові знайденого підручника з фізики, Макар лише відмахнувся, мов від надокучливого комара, сердито поворушив вусами й сплюнув. Потім, побачивши широко відкриті від здивування очі онука, пробурчав:
    – Занеси назад. А ще краще – спали. Дурня це все…
             Зараз, у школі, вже вкотре перечитуючи виділені дідом абзаци, Ванько упевнився: старий помилився! Макар Ейнштейн зупинився за якийсь крок від неймовірного відкриття…
     
    За рік до тріумфу…
     
    Іван Степанович просувався до мети планомірно і вперто. Та сама «Фізика», зачитана до дірок, стояла на чільному місці, поряд з солідними енциклопедичними томами. Адже саме тоді, в шкільні роки, коли Ейнштейн гортав пошарпані сторінки, йому й стрельнула в голову надзвичайна ідея.
    Теорія відносності – теж відносна! Бо ж відносними є поняття простору і часу. Й не потрібно досягати швидкості світла, щоб переконатися у гравітаційному сповільненні часового плину. Достатньо використати хитромудрий пристрій, що дає можливість циркулювати обмеженій ділянці простору в координатній сітці паралельних вимірів.
    Такою часткою простору мала стати трикімнатна хрущівка, в якій вже років п’ятнадцять мешкало подружжя Ейнштейнів.
    А прилад? Була б голова на плечах та руки росли з потрібного місця! Ну, ще кілька підшивок журналу «Юний технік» сімдесятих років.
    Найбільшими перешкодами до успішного завершення експерименту стали дружина Івана Степановича, Галина, та її мама, Тамара Митрофанівна.
    Рідна теща взагалі ставила під сумнів, що руки в зятя прилаштовані не з «п’ятої точки». І перешкодою вона була, в прямому розумінні цього слова, грандіозною. Сто десять кіло живої ваги, стандартна позиція – руки в боки, очі – мов рентгенівський прилад. Бачать наскрізь. Спробуй тут таємно спорудити  заповітний прилад!
    Якось Ейнштейн розписував в щоденнику, скільки заборгував слюсареві Петровичу за чергову деталь (в пів-літрах, звісно!), а тут теща з-поза спини як гаркне: «Дожився, оковиту вже оптом закупляєш!».
    Чи ж будуть нерви в порядку? Хоч бери та тікай на безлюдний острів. Як Немо, коли «Наутілуса» складав.
    Іван Степанович лише тихо зітхав і виходив подихати свіжим повітрям на балкон. За роботою й сім’єю на рибалку ніколи виїхати, а про далекі острови можна тільки помріяти. Нічого, ось закінчиться виготовлення приладу, і людство отримає вдосталь часу на всі забаганки!
    Поступово справа рухалася вперед. За кілька місяців кропіткої праці у різних куточках квартири були визначені місця для хитромудрих пристроїв. Звичайно ж, житло не повинне перетворитися на ті химерні машини часу, що їх, вочевидь, пам’ятає кожен, хто дивився культові фільми «Назад у майбутнє» чи «Іван Васильович змінює професію». Враховуючи існування вже згаданої  агресивної субстанції жіночої статі й сучасних технологій, Ейнштейнові доводилося (ще й вдавалося!) добре маскуватися. Рятувало те, що теща навідувалась в гості не більше двох разів на тиждень. І то примудрялася ловити підпільного діяча на гарячому.
    Одного разу, коли Іван Степанович, небезпечно балансуючи на хиткому стільці, намагався прилаштувати мікропроцесор за основою люстри, до кімнати зайшла Тамара Митрофанівна. Тихо і несподівано, мов привид. Звідки вона взялася?! Перед «операцією» в квартирі нікого не було – Ейнштейн перевіряв.
    Теща уважно просканувала зблідлого інженера своїм пронизливим поглядом. Витримавши ефектну паузу, буркнула: «Нарешті, щось почав у квартирі робити», і поважно рушила до сусідньої кімнати. Іван Степанович, намагаючись утримати дрижаки в ногах, зліз зі стільчика, сів і лише потім полегшено зітхнув. Пронесло!
    Дружина Галя до захоплень чоловіка всіляким залізяччям та макулатурою ставилася досить толерантно. Хоча, іноді, як Ейнштейн вкотре нишпорив в книгах та сердито куйовдив залишки волосся на потилиці, все ж бурчала. Мовляв, коли вже у видатного науковця, що прикидається звичайним інженером, вистачатиме часу винести сміття? Чи полагодити злив у ванній? А коли зарплата стане відносно більшою від сімейних витрат?
    Ейнштейн лише сопів і мовчки робив свою справу.
    І ось настав той день, коли всі мікропроцесори зайняли свої стратегічні позиції: принишкли за акуратно прорізаними шпалерами, за плінтусами й картинами, в люстрах, під паркетом. Навіть такі малопридатні місця з підвищеною вологістю, як квіткові горщики і бачок унітазу, прихистили  наслідки грандіозної ідеї.
    Отож, називалась вся та геніальна чудасія – темпоральний економер, або ж, скорочено, ТЕМПЕК.
     
     
    За тиждень до тріумфу…
     
    Як справжній, хоч і не професійний науковець, Ейнштейн розумів: головне – експеримент. То ж, у кращих традиціях видатних першовідкривачів, спочатку перевірив дію ТЕМПЕКу на собі. У понеділок, зневажаючи забобони, інженер спровадив всіх з квартири. Син почвалав у школу, як завжди, напівзаспаним, і на батькову метушню уваги не звернув. А от дружина поглядала підозріливо – Іван, побоюючись запізнитися на роботу й спричинити гнів керівництва, завжди вибігав раніше від неї, дожовуючи на ходу бутерброд.
    Як тільки за благовірною зачинилися двері, Ейнштейн дістав зі схованки заповітний пульт і тремтячими руками натиснув центральну червону кнопку. Серце шалено калатало. У скронях важкою кувалдою гупала кров. Іван Степанович навіть зажмурився, очікуючи чогось незвичайного…
    Минуло кілька хвилин, а в квартирі нічого не змінилося. Переборовши гнітючу думку, що станеться, якщо прилад не спрацював, інженер почав неспішно збиратися. Направду, чи варто у такий день хвилюватися через банальне спізнення на роботу? Тоді, коли вирішується щасливе майбутнє людства?
    Геть сумніви!
    Ейнштейн засмажив кілька яєць, приготував каву, переніс все це до вітальні й поставив на журнальний столик перед телевізором. Поклацав каналами, зупинився на новинах. Дізнався про можливу інфляцію й про нові «фантастичні» ідеї Міністерства освіти і науки. Посмакував улюблений напій і задумався над можливістю ще однієї чашечки. Ретельно підібрав святкову краватку до білої сорочки, затим вирішив, що відрощена одноденна щетина на щоках не відповідає урочистості події, то ж ретельно поголився. Затим ще раз причепурився перед дзеркалом і вийшов з квартири, принципово не глянувши на годинник.
    Коли Ейнштейн дістався прохідної, до початку роботи залишалося ще десять хвилин. Прилад діяв!
    Розгублена і розцілована чергова Жанна здивовано спостерігала, як завжди стриманий і трохи сором’язливий інженер вистрибував коридором, вимахуючи портфелем, мов школяр після останнього дзвоника…
     
    За день до тріумфу…
     
    Ейнштейн був серйозним дослідником. Він розумів – експерименти на собі не виключають моменту суб’єктивності. То ж наступного дня дію ТЕМПЕКУ відчув на собі Митько, син Івана Степановича.
    Десятирічне ледащо, ганьба чоловічої династії Ейнштейнів, ніколи не засиджувалося над уроками. Але якось у тещі виникла геніальна ідея – дитина повинна отримати музичну освіту. Інженер не був від того у захваті, проте, рішення, одностайно прийняте жіночою радою, зараз було винахідникові на руку – Митько ненавидів музику ще більше від школи. Тому годинами куняв над уроками, щоб спізнитися до суворого маестро. Сьогодні, після повернення з роботи, Іван Степанович, як і очікував,  застав сина за підручником з математики.
    Вдаючи, що не помічає перевернутої догори «ногами» книги, старший Ейнштейн, з підступною посмішкою, увімкнув прилад і повідомив Митька, що чекатиме на того в авто.
    Не минуло й п’яти хвилин, як малий харцизяка весело вибіг з будинку і радісно повідомив батькові: «Спізнилися! Гайда додому!»
    Як же він помилявся…
     
    За мить до тріумфу…
     
    Ейнштейн, при всій повазі до високої науки, від самого початку досліджень налаштувався на їх практичну спрямованість. Наука повинна служити людству – а як же інакше! У наш час дефіциту палива й сировини суспільству все більше не вистачало ще однієї речі – часу.
    Ейнштейн дасть людям час! Залишалося лише вирішити, кому запропонувати надзвичайну розробку. З одного боку, Іван Степанович був справжнім патріотом, то ж не хотів, щоб його витвір мігрував за кордон. Проте, як людина малопитуща й тверезо мисляча,  інженер усвідомлював: імовірність проштовхнути ТЕМПЕК на вітчизняному ринку низька. А щоб заодно отримати при цьому грошенят…
    Ейнштейн зітхнув і вирішив відкласти розробку економічної стратегії на більш сприятливий для роздумів час. Зараз надто заважало хвилювання. Відтак Іван Степанович глянув на годинника, і, вже з деякою тривогою, на заповітні двері. Ну ж бо, давай!..
    Сьогодні – останнє випробування ТЕМПЕКУ, що повинне підтвердити універсальність виробу. День повного тріумфу. День Істини. Так і хотілося крикнути: «Сім-Сім, відкрийся!»
    Минуло п’ять хвилин від визначеного часу, п’ятнадцять, двадцять.
    Коли критичну межу було перевищено на півгодини, Ейнштейн не витерпів, рвучко розчахнув заповітні двері і…
    Галина крутилася перед дзеркалом, на ній не було ще навіть сукні.
    – Іванку, мені залишилося лише губи нафарбувати. А ти, раз не хочеш їхати машиною, міг би вже викликати таксі. І, до речі, що, не бачив – у нас зупинився годинник? Чи мені самій міняти батарейки?
    Ейнштейн тихо причинив двері і всівся просто на сходах.
    Вони ніколи не приходили вчасно у гості. І ніякий ТЕМПЕК тут не допоможе.
    Істина теж відносна…
    Особливо, якщо стосується прекрасної половини людства.
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    

  Время приёма: 21:29 18.07.2017