22:37 05.08.2018
Поздравляем победителей 46-ого конкурса:

1 Мудрун ai010 Миллиард лет одиночества
2 Мудрун ai002 Счастливчик Харон
3 Изольда Марковна ai028 Лестничный



20:11 24.06.2018
Отпечатан и готов к рассылке тираж 37-ого выпуска.
Отправка будет происходить по мере поступления заказов.
Заказы отправляйте Татьяне Левченко (ака Птица Сирин).
Поздравляем писателей и читателей с этим событием.


   
 
 
    запомнить
   
Регистрация Конкурс № 48 (осень 18)

Отсутствие судейского бюллетеня

Автор: Роман Сліпокоєнко Количество символов: 10366
Конкурс №41 (зима) Первый тур
рассказ открыт для комментариев

ad027 Чорно-біла утопія


    Червоний. Зелений. Червоний. Зелений. Червоний. Зелений. Червоний….
    Гучний тріск. Увімкнувся аварійний сигнал. Коло одноманітності було розірване. Робот-регулювальник освітив проїзну частину синім кольором. Рух чудернацьких автомобілів зупинився. Пішохідні робомашини стривожилися. Синій колір викликав паніку та відчай на перехресті. Матриця життя зависла… Що робити? Що це в біса означає? Подібні проблеми у запрограмованому циклі трапляються рідко. Інтелектуальний соціум намагався попередити збій, а не ремонтувати його наслідки.
    У солодкому місті Вафелька, понад 500 років, мешкали розвиненні машини. Першу роботехніку спроектувала людина. Дива інженерії були чудернацькими, схожими на холодильники : високі, прохолодні всередині та могли задовольняти первісні інстинкти людини. Більшість техніки працювало на харчових монополістів. Виготовляли напівфабрикати, алкоголь та все, що викликало діабет. Тисячолітня цивілізація потребувала продовольства. Людство цікавилося тільки кролячими втіхами і переглядом серіалів. Вибухова хвиля демографічного буму поширювалася. З кожним поколінням кількість населення подвоювалося. Доки не настав період всезагального голоду. Норми моралі зникли. Розпочалася велика бійня за останню «пачку чіпсів».
    Зі зменшенням людиноподібних, у геометричні прогресії збільшувалася кількість роботів. Футурологічні фантазії породжували штучний інтелект. Він вмів не тільки рахувати, проектувати і відрізняти фортепіано від піаніно, але і відчувати. Згодом з’явилися роботи, котрі мали свідомість. Їх світосприйняття вміщувалося у процесорі – технічному елементі, що здійснив революцію. Тепер не тільки людина могла римувати, малювати карикатури та дарувати життя. Всі ці функції отримали і штучні машини. Вони здобули право вибору, можливість продукувати і покращувати себе. Віднині їм не потрібна людина. Тоді як остання була залежна від штучного інтелекту. Еволюційна боротьба із металом змусила людину залишити місто та будувати нову утопію без роботів, лінощів та всезагального егоїзму.
    Аварія на перехресті викликала резонанс у штучному суспільстві. На місце інциденту швидко прибули ремонтники. За останні 27 років жоден регулювальник не виходив з ладу. Було декілька епізодів, коли машина перебравши мінерального масла, на швидкості знищувала світлячків. Але жодного разу не було програмного збою.
    – Мартіне! Спробуй проникнути у систему регулювальника, – металічним резонансом промовив ремонтник.
    – Почекай, потрібно підібрати штекера, – відповів напарник, – ми маємо справу із застарілою бляшанкою.
     – Ей! Дюралюмінієві шматки брухту, не можна у ввімкненого робота тикати патрубками, – лайливо вигукнув регулювальник.
     – Працює! – вигукнув ремонтник
     – Дивно, не пам’ятаю коли в останнє бачив синій колір, – відповів Мартін
     – Диваки, можу сфотографувати для сім’ї, – викрикнув регулювальник, – між іншим прошу звертатися до мене містер Моргун.
     – Сфотографуємо для робополіції, – промовив Мартін. – За останні 17 хвилин Ви, містере Моргун, порушили 18 правил руху, збентежили соціум, здійснили наругу над королівською сім’єю. Нагадую, що синій колір є прерогативою монарха. Жоден робот, від амеб до високотехнологічних машин, не має права його використовувати.
     – Тепер мене розберуть на гайочки, – сміючись промовив Моргун, – шайбочки і срібні заклепки заповідаю дітям. Якщо синій заборонений, то сяятиму голубим, васильковим, кобальтовим, небесним, ультрамариновим, електриком та будь-яким відтінком синього. Світ створений для мрій, а не всезагального страху.
     Заливаючись сміхом, регулювальник вистрілював кольоровими променями. Пучки фотонів хаотично відбивалися від хромованих корпусів зівак. Світлові гами створювали барвистих зайчиків, веселки та чарівні переливи. На перехресті відбувалася гра світла, котра була рідкістю у ритмі цифрового життя.
     Три постріли припинили світлові забави. Натовп зник утворивши за собою пустку. Поліція електричними розрядами вивела із ладу містера Моргуна. Комедія перетворювалася у трагедію.
     – Вимкни повністю живлення, – наказав комісар, – вистачить на сьогодні пригод.
     – Зроблено! – відповів рядовий робот, – основні модулі та програма життєзабезпечення не пошкодженні.
    – Добре, відправимо клоуна на перепрограмування до психмайстерень.
     За декілька хвилин перехрестя оживилося. Проїжджаючі повз машини навіть не здогадувалися про дивний інцидент. Чутки поширювалися, але не багато, хто міг вказати де відбулася пригода. Одні розповідали про безумця, що посягнув на забарвлення монархів. Інші переказували, що бачили веселку, котра складалася із 489 чи 493 кольорів. У новинах коротко розповіли про збій програми у робота регулювальника та його швидку заміну і відновлення руху.
     Більшість психмайстерень міста пустувало. Загалом роботи самодостатні. Вони навчилися програмувати себе за допомогою магнітних пристроїв. Подібні установи створювалися у період співжиття із людиною. У ті часи програмні помилки були нормою. Частина підприємств планомірно виготовляла дефектних роботів. Подібними діями вони змушували суспільство купувати нові машини, що в свою чергу розкручувало маховик комерції. Із зникненням «Богів бізнесу» необхідність випускати брак відпала. Ідеологія машин ґрунтувалася на роботі без зупинок. Психмайстерені переорієнтувалися із ремонту роботів на їх фактичне знищення. Але це було крайністю, котру намагалися уникати....
     Перебирання деталей містера Моргуна тривало декілька днів. Інструкцій чи схем по його розбиранню не знайшли навіть у архівах. Виявилося, що перші прототипи роботів регулювальників з’явилися у період співіснування людей-машин. Він був не стільки особливим, унікальним чи екстраординарним, як останнім із свого підтипу. Але найбільше ремонтників вразила відсутність модулів, котрі відповідали за колективне мислення і суспільну відповідальність. І так, дійсно він був кольоровим регулювальником. Тільки чому він проявив свій характер сьогодні? Це питання залишалося загадкою.
     У затемненій кімнаті завершувався ремонт містера Моргуна. Залишалося відрегулювати життєву енергію та вірно розставити пріоритети у процесорі. Але контролюючі органи не поспішали, і вирішили доповнити технічне заключення ремонту – вербальним спілкуванням.
     Увімкнення містера Моргуна остаточно збило з пантелику ремонтників. Робот сяяв помаранчевим кольором. Його промені засліплювали датчики, а температура у кімнаті зростала.
     – Це не можливо! – вигукнув головний конструктор, – всі світлові системи відімкненні. У нього обмаль енергії для подібних витівок.
     Всі присутні були заворожені дивним світлом. Кожен із них будував теорії, як можна так сяяти. Через декілька секунд помаранчевий колір зник.
     – Здорова! Де мій захисний корпус? – Вигукнув містер Моргун, – збоченці розглядають мої проводки!?
     Робот спробував піднятися, покрутити головою, опустити руку. Жоден маневр не виходив. Всі системи управління були відімкненні. Регулювальник міг тільки говорити.
     – Спокійно, містере, Ви у психмайстерні! – відповів головний конструктор та розпочав переказувати історію, котра трапилася на перехресті. Але виявилося, що пам’ять у Моргуна не зникла. Він свідомо пам’ятав про останні події до пострілів поліціантів.
     – Все життя був кольоровим роботом і потрапив до підвалів за синє миготіння?
     – Справа не тільки в цьому, – долучився до розмови інспектор із ідеології, – Ви порушили правила руху, чим збентежили громаду. А для цього використали заборонений спектр кольорів. Правила вигадали, що б їх дотримуватися, а не порушувати.
     – Дивно! Але не я вигадував правила, що б за ними слідувати. У момент мого створення і програмування існувало безліч кольорів. Жоден із них не був заборонений.
     – Часи змінюються. Світ динамічний. Вас створювали для людей, але наразі триває епоха машин. Тому правила гри змінилися, і краще Вам було слідувати нашим постановам, – пихатим тоном відповідав інспектор.
     – Ваша динамічність мене вражає! Через декілька років кольори будуть заборонені, і яка робота залишиться для регулювальників! – не приховуючи злості вигукував містер Моргун.
     – Ніхто і не говорить про вашу суспільну необхідність. Все зайве необхідно знищувати для майбутнього розвитку. Людство також використовувало подібну стратегію, але їм завадили емоції! У нас всі почуття у процесорі і їх можна вимикати для здійснення необхідних операцій!
     – Ну добре, а як на рахунок королівської сім’ї? Монархи володіють мільйонами кольорів, а синій взагалі їх основа.
     – Коли одна особа порушує правила – це державний устрій, коли сотні – бунт, коли тисячі – революція.
     Розмова проходила напружено. Спочатку інспектор відповідав на всі запитання, згодом роботи змінили ролі. Регулювальник розумів свою долю, тому нічого не приховував. Але інспектор був розчарований. Все виявилося банально, тривіально та не варте уваги.
     – Так чому ви засяяли синім кольором? Це початок бунту, революції? – серйозним тоном запитав інспектор. – можете нічого не приховувати. Вся інформація міститься у вашій пам’яті і вона буде перевірена.
     – Диваки! Революцію? Державний переворот? Дарма витратили час! – піднесено вигукував містер Моргун, – я кольоровий робот і намагався жити за приписами суспільства. Але одного разу мені набридла робота, одноманітність. Так трапляється, що за секунду змінюються погляди на життя. І я став творцем. Освітив перехрестя синім кольором та його похідними. Виокремився від сірої маси. А тепер виявляється, що я небезпечний рецидивіст.
     – Синій колір не був сигналом для інших робомашин? – настирливо допитувався інспектор.
     – Він був сигналом для мене. Гаслом використовувати свій потенціал на повну, а не підпорядковуватися стосам заборон. Мене програмували дарувати радість, створювати веселки, кольорові переливи на дитячих обличчях. Натомість, мене направили працювати на перехрестя. Заборонили використовувати таланти та жити серед дорожнього бруду….
     Інспектор востаннє оцінив поглядом містера Моргуна. Та покинув кімнату разом із головним конструктором. Якщо їм були б притаманні людські риси обличчя, то можна було із легкістю прочитати на них розчарування.
     – Прошу перевірити всю розмову через центральний процесор регулювальника, – промовив інспектор, – якщо інформація не відповідатиме дійсності негайно повідомите мене.
     – Добре, що нам робити, якщо дані будуть підтверджені і робот говорив щиру правду?
     – Повністю перепрограмуйте. Світу не потрібний синій колір, тому всі зайві модулі прибрати. Пам’ять повністю зітріть. Якщо ремонт завершиться успіхом повертайте його на перехрестя…

  Время приёма: 11:04 21.01.2017