22:37 05.08.2018
Поздравляем победителей 46-ого конкурса:

1 Мудрун ai010 Миллиард лет одиночества
2 Мудрун ai002 Счастливчик Харон
3 Изольда Марковна ai028 Лестничный



20:11 24.06.2018
Отпечатан и готов к рассылке тираж 37-ого выпуска.
Отправка будет происходить по мере поступления заказов.
Заказы отправляйте Татьяне Левченко (ака Птица Сирин).
Поздравляем писателей и читателей с этим событием.


   
 
 
    запомнить
     
Регистрация Конкурс № 47 (осень 18) Фінал

Автор: Волод Йович Количество символов: 19778
Конкурс №40 (осень) Первый тур
рассказ открыт для комментариев

ac023 к-Світ


    

    Читати краще в OperaMini або ІЕ. Там будуть гарні абзацні відступи (однакової ширини). У ВогнеЛисі все погано. Дуже.
    к-Світ.
     
    Відповідні фото з галереї: 006 і 009б (2014/10/29). Посилання у тексті.
     
    “Комп’ютер – чудовий засіб для вирішення проблем.
    Переважно тих, що створені самим комп’ютером.”
    (звичайний користувач).
     
    Київ. Штаб-квартира об’єднаних сил надшвидкого к-реагування (Штаб).
    – Важко про це казати, але доведеться… Потрібне чергове збільшення фінансування к-людей – втомлено констатував ГоловноКомандувач.
    – Та скільки ж можна! Грошей нема. Як нам стримувати інфляцію? І чому вам знову не вистачає? І так же ж майже що байдикуєте. Де результат? К-світ нам явно вже не належить! – обурився голова ЦентроБанку.
    – Але Вартові не зможуть і надалі утримувати залоги без оновлення обладнання і програм. Воно справді необхідне, бо к-живність стає дедалі жвавіша й живучіша. http://rbg-azimut.com/picture/Prigoduc/selva.jpg
    – Невже це єдиний шлях? Ми тратимо купу грошей, щоби зростити людину з надпотужними комп’ютерами, а в к-світі ці, так звані вартові, ніби дикуни: бігають у шкурах, озброєні якимись луками й стрілами. Такий стан справ дедалі складніше пояснювати платникам податків. Дайте ж їм хоч якісь плазмові різаки або напалмові вогнемети – втрутився типовий представник старого (але, як він вважав, "єдино справжнього") війська.
    – Це безглуздо. Та зброя, яку ми можемо створити тут – майже недієва там. І, до речі, у них вже є арбалети місцевого виробництва! Отже, не такі вже й дикуни…
    – А чи продовжуєте спроби розчистити к-світ якимись супер-вбивчими вірусами? – пожвавився голова спілки хакерів (тієї їх частинки, яка змогла пережити Велике Лінчування, коли люті натовпи, збурені Першим Падінням соцмереж, скорочено ПП, шукали "цих клятих вірусописців", і чомусь, з абсолютно незрозумілих причин, вважаючи що всі хакери такі…)
    – Ми вже поширювали інформацію щодо наших досліджень у цій царині. Таємно, але ви всі мали би прочитати. Втім, коротко повторю: саме ваші віруси і породили життя у к-світі. Спочатку з’явились найпростіші к-бактерії. Потім еволюція: рослини…, вищі тварини. І наразі вже є к-вовки і навіть к-леви. К-світ нині живе своїм буйним к-життям. Все що ми можемо – утримувати головні вузли і більш-менш відбиватись від к-хижаків. Над нашими вірусами к-живність просто сміється. Ні, навіть регоче. Місцеві накидаються на них, ніби на ласощі й миттю рвуть на клапті. А згодом цей код буде спрямований проти нас.
    Тому нам залишається хіба-що засилати людей у к-світ. Але без додаткового фінансування вони не вистоять. І всі ви повинні розуміти наслідки. Світова економіка зупиниться. Її просто не стане. У нас є лише ІТ-спеціалісти і крихітка купка всіх інших. Навіть найдавніша професія здебільшо дистанційна. Вже просто нікому натискати кнопки на реальних заводах, фабриках, машинах і комбайнах, бо всі звикли до автопілотів; а як і працювати – то лише через мережу і зі йцукен-клавіатурами. Якщо ми остаточно втратимо к-світ – нам кінець…
     
     http://rbg-azimut.com/picture/Prigoduc/ostrovok.jpg
    Київська залога у к-світі (урядові сервери Ззовні).
    Нині чатував сотник Іван і його люди. І дедалі дужче непокоївся. Надто спокійно останній тиждень (примітка: к-час – суттєво швидший). Навіть комахи у лісі принишкли й чомусь не кидались на розвідників зі звичною люттю. Звісно, допомагав сік деяких нешкідливих місцевих ягід. Але ж не настільки! Щось не так… Навіть шурхіт лісу довколо залоги видавався загрозливим. Ох…, а як гарно вдома. Ліс лагідний, теплий, доброзичливий. Дає воду, істівні ягоди. Теж має тварин, але всі ж бояться чи навіть поважають, мабуть, людину! А тут… Все хоче лише одного: інформації. Знайти і знищити (з’їсти) або закодувати (вкрити якимось лайном). І к-людина для них – теж всього лиш інформація… Справжнє пекло. Ще й треба пильнувати, щоби якась пліснява не причепилась. Бо якщо глибоко вразить програмну частину, то можливі й поломки "заліза" або й нейроураження!
    А ще й дивні речі інколи відбувались в деяких інших залогах. Інфікування було неймовірно швидким. І поки дійдеш, то вже навіть дерева росли всередині (за ВогнеСтіною!), а повалені – перегороджували шлях. Біля коренів – підгризені. Бобри? Але чому так далеко від води? А захаращений вузол сповільнює швидкість передачі даних. Пліснява вкриває пакунки. Комахи намагаються прогризти й дістати смакоту… Інколи вже й не вдалось донести цілий вантаж. Відравляти без нагляду – взагалі безглуздо. Доходили лише замасковані купи всілякої мерзенної к-живності… Причому crc-перевірку вони навчились проходити легко й невимушено. Вважайте, що md5 вмер. І якимсь дивом все це здійснювалось без підозрілої затримки…
     
    – Іване! Бачу рись. Здається та сама. – долинув крик одного з чатових.
    – Стеж! Я викличу підкріплення.
    Виникло ще троє Вартових.
    – Розосередьтесь по периметру. Я йду поглянути на рись.
    Рушив, за звичкою не відриваючи погляду від ВогнеСтіни.
    – То що вона нині творить?
    – Знову обходить нас по колу. Час від часу загрібає в напрямку вогнестіни лісову підстилку. Фіксує анігіляцію і бреде далі. Проміжки фіксовані.
    Виявивши зростання глядацької аудиторії, к-звір спинився і люто втупився в людей. Хвіст нетерпляче хльоскав по боках. Погляд, повний ненависті і жаги вбивста, пронизував до кісток. Вартові, вдивляючись в потворну морду мутанта, подумки благословили ВогнеСтіну й звели арбалети. Втім відстань завелика, а стріл жаль – робили ж вручну! Тож звір ще трохи постояв і неквапливо, і навіть якось презирливо рушив у хащі…
    – Іване, ходять чутки, що ці тварюки ще порозумнішали. І тепер, коли захоплюють якийсь важливий вузол, то не йдуть тунелями до іншого, а чекають у засідці. Причому за видимими ознаками вузол залишається людським, щоби приспати увагу Посильних. Хлопці казали, що в одному було зовсім чисто: ні к-плісняви, ні комах, нічого. І раптом – вища звірюка. Посильний ледь встиг капапультуватись та й те лише завдяки своїй підозріливості. Як проник к-звір, якщо йому не допомагала дрібнота зсередини?
    – А вузол потім аналізували Ззовні?
    – Так. І виявили сліди від к-живності всіх рівнів. Але чому посильний бачив лише найбільшого?
    – Може той свідомо прогнав дрібноту?
    – Але ж то лише звір, тобто к-звір. І дрібнотою керувати неможливо. Ми ж пробували.
    – Ми не можемо. Але це не означає, що і вони не можуть. Та й к-звірів не варто мабуть недооцінювати… А чи знають наші Посильні цю історію?
    – Та від них же ж і почув.
    – Добре. Обережність їм не завадить… Вже кілька днів ми без апгрейду. Справжніх, земних днів. І хто-зна, які за цей час мутації розвинулись тут у к-життя…
     
    … продовження наради у Штабі.
    – Отже так. Нас втомлює ця тривала війна, тому військові погодились виділити, для остаточного вирішення проблеми, один зі своїх машинних інтелектів (МІ). Він буде приєднаний до мережі й почне систематичну її зачистку від усілякої мерзоти.
    – Та ми ж не проти. Людям не завадить відпуска. Успіхів вам! – радо відгукнувся керівник к-сил.
     
    У к-світі неабиякий переполох. Великий і швидкий монстр нищить все живе! Найбільших звірів випаровує ще в стрибку – ніби то прості комарі. Залишає за собою випалену землю, непридатну для життя. І так день за днем. Перелякана к-живність розбігається. К-дерева приречено стогнуть.
    А от к-вірусам майже що байдуже. Літають собі в повітрі. А інколи й сідають на монстра. Йому ж ніколи дрібнотою займатись…
     
    Машинний інтелект протримався аж цілу добу (реал.час). Це багато, якщо перерахувати в к-час… Неабияке досягнення. Але звичайні військові чомусь притихли. На щастя, вони встигли забрати ослаблу тушу МІ до того як к-живність почала її розтягувати на поживні клапті. Штаб отримав додаткове фінансування. Люди-Вартові повернулись у к-світ.
     
    Втім, бюджетна щедрість була недовгою.
    Тож закономірно, що першим впав захист книгозбірні Конгресу США. Так багато смачних даних і так мало Вартових. І точка прориву була не одна-дві. Десятки. Нерівний бій тривав недовго, звісно ж. Вартові слушно вирішили, що вмирати за таку жалюгідну плату (враховувся лише реал.час) – не варто.
    Величезні поклади їжі викликали неабиякий демографічний сплеск серед к-життя. Вони жерли й розмножувались і знову жерли…
    Наслідок очевидний: книгозбірня породила величезні зграї к-вовків. Тепер вже голодні і люті.
     
    Лікарня в малому містечку. Онлайн-операція. Лікарі працюють, звісно ж, дистанційно. Раптом зростає затримка.
    – Що з інструментами! Якого дідька! Чому я, людина, працюю швидше за них? Покличте техніків! Сестро, чому фонтанує кров? Стежте за затискачами!
    – Я намагаюсь, але вони чомусь не реагують на команди!
    – Спробуйте звичайні інструменти.
    – У нас вже нема таких. Все списали…
    – Зробіть хоч щось!
    – Але що? Що..!?
     
    Згодом виявилось, що один зі "свіжого" виводку к-вовків вдерся у лікарню. Внаслідок несподіваної зупинки комп’ютерів, померло кілька пацієнтів.
    Здавалося б: що змусило к-звіра проривати неслабу ВогнеСтіну? Дослідження показали, що після великої книгозбірні у них з’явились гурманські схильності. Отже, віднині найінтелігентніші к-вовки полюють не на все, що погано лежить, а лише на копії "рідної" їм книги. По дорозі можуть "промацувати" й інші цікавинки…
    Люди посилали ноту протесту, але к-вовки коротко прогарчали, що самі винні: на компах лікарні були копії книги, якої там не мало би бути, бо вона вже належить їм, Володарям Світу…
     
    Екстренна нарада голів країн G20.
    …
    – Панове. Втрата всієї електронної частини найбільшої книгозбірні Землі і вже прямі загрози людям мають нас протверезити…
    Головуючий перервав потік розумних думок:
    – Мені щойно доповіли, що з зали засідань йде високошвидкісна передача даних. Шановні учасники, ви ж всі знаєте Правила. І на вході написано про необхідність вимкнути всі електронні пристрої й вийняти їхні акумулятори. Хто? Ніхто? Добре, зараз техніки швидко всіх перевірять…
    Зайшла група спеціалістів.
    – Пане з Індії. Чому ваш тюрбан фонить? Що з вами? Чому він знепритомнів? Медика!
    Голова втрутився:
    – Поки чекаємо, розкручуйте той тюрбан. Я беру всю відповідальність на себе.
    Техніку й самому кортіло:
    – Ага. Ось і воно. Схоже на комп’ютер. Хоч і невідома, і явно несерійна модель. Приєднаний до мозку. Але інтерфейс незвичний. У Вартових – інакший. Індикатор показує сліди к-звіра в комп’ютері…
    Головуючий:
    – Панове, ми догрались. Пора пробувати повні зачистки Ззовні.
     
    Впала швидкість передачі даних в Інеті.
     
    Натомість ростуть групи стражденних в соц.мережах навколо лозунгів: "к-світ – наш друг, пора опустити вогнестіни…" І вже неможливо визначити хто вкинув такі ідеї, новини. Першожерела зникли в невідомому напрямку…
    Демонстрації і пікети під Верховними Радами по всьому світу. Грінпіс об’єднався з активістами від соцмереж. Ось їхня спільна відозва:
    "Людина повинна захищати життя, а не знищувати його. Погляньте на це бідолашне к-вовченя. Воно голодне. Дайте йому книжку. І всі копії. Хай гамає сердешне… Йому та книжка найпотрібніша.
    Домовтесь з к-світом за будь-яку ціну. Він не злий. А для нас головне – соцмережі. Що з того, що якась к-гусінь погризе букви, а к-пташка її склює разом з буквами. Прочитати ж все-одно можна!"
     
    Купка занепокоєних депутатів споглядає неподобство за вікном:
    – Що робити? І це ж лише маленька, але найактивніша частинка левового шматка електорату.
    – Може змусити їх голосувати на паперових бюлетнях? Дехто явно відсіється. Он гляньте, їм навіть транспарант важко тримати. Ручку точно не втримають з такими-то "комп’ютеризованими" суглобами!
    – Ага. І ще заборонити "плюсики" і "галочки". І придумати складну для рисування фігурку.
    – Гарна думка. Найсоцмережніших точно відсіємо. А решта може буде не така вже й зла…
     
    Група "к-звірі – теж люди" в соцмережі:
    – Шановні учасники! Ми отримали скаргу від одного з наших постійних учасників, шановного К-Вовка. Виявилось, що старі фотографії, ніби-то пожертвувані учасником "Мучачо" – були записані на флешку пару років тому. А отже, це не пожертва, а знущання.
    – От же ж мерзотник! Не дивно, що ми маємо негаразди з к-світом. А все ж через таких мучач!
    – Дійсно! І то ж він не лише бідолашного к-вовка образив. Він всім нам в душу плюнув!
    – Ага! Ми повинні викинути його з групи і загладити провину. У кого є ще якісь старі, непотрібні фотки? Підійдуть подорожі й родинні. К-вовки добрі, й лише такими цікавляться. А нам більше вільного місця на дисках. Найцінніше, тобто всі свіжі селфі – ще рано дарувати. Ох… як же ж нам пощастило.
    Мучачо: – Люди, людоньки. Та що ж ви? Нема в мене тієї флешки. Зламалась – то й викинув.
    – Киш..!
     
    Електронне листування.
    – Кохана, що сталось, чому не відповідаєш на листи?
    – Я зла.
    – Чому?
    – Ти ще питаєш!?
    – І все-таки?
    – Як ти посмів назвати мене козою?
    – Коли таке було?!
    – Вчора. Ввечері. Я сфотала екран! Ось: "Добраніч кізонько."
    – Я такого не писав!
    – Комп’ютери не брешуть! Киш…
    …
    – Кохана! Я знайшов пояснення. Ось роз’яснення від к-вовків:
    “Коза краща ніж заєць, корова краща ніж коза; товста – краща ніж худа…; ми виправлятимемо, за будь-якої можливості, всі тексти у мережі…” От бачиш, кізонько моя!
    – Що!? Чому це я кізонька? Чому не теличка? Ти хочеш сказати, що я худа? Мерзотник! Згинь!
     
    Коментарі до нового порно-сайту.
    – Ого!
    – Вау!
    – Крутяк…
    – Я ще не бачив такого величезного пасовиська.
    – А яка каталогізація!
    – Перехресні посилання просто ідеальні!
    – Там є навіть реальні імена акторів-учасників!
    – І знайомих шукати простіше, аніж у соцмережах.
    – Але ж, насправді не буває таке велике… Фотошоп?
    – Дійсно. Реал далеко збоку і нервово куре самокрутку…
    – Ого. Там є навіть фоти з мого компа. А я ж їх не викладав в Інет!
    – То ще що. У мене файли були в запароленому архіві, але й вони теж тут!
    – Що не кажіть, а праця монументальна. Це вагома віха в історії Інету. Він з цього починався. І от як вже виріс!
    – Хто ж зміг виконати такий величезний обсяг робіт?
    – Схоже на к-вовків. Їхній почерк.
    – Не жаліють вони себе. Все про людей думають. Відпочити б їм хоч трошки.
    – Але чому так багато збочень, насилля, і огидності на сайті? Навіть порно могло би і мало би бути здоровішим, красивішим, а не таким маньяцьким. Його ж діти дивитимуться! Чого вони навчаться..?
    – Які діти?
    – Всі, що мають смартфон і нескладне вміння шукати wi-fi. Тобто, просто ВСІ.
    – Говори, говори. Все-одно тебе скоро витруть.
     
    
    Київська к-Залога.
    І знову сотник Іван. Тужливо спостерігає за к-неподобством по той бік ВогнеСтіни. Бо к-звірі вже теж чатують: відверто, нахабно й масово. На щастя, поки що з того боку.
    І знову рись. Дратують її люди. Такі немічні і водночас такі набридливі. Один удар лапою і ламаються їхні убогі кістки. Одним пазуром злегка зачепиш їм шкіру – рветься ніби листя. Як такі можуть володіти даними? Допоки?
    Але нічо-нічо. Стіна слабка. А імітатори тунельної речовини – дедалі досконаліші. Вже скоро…
     
    Минув к-день.
     
    – Прорив біля тунелю!
    – І в мене!
    – Всюди!
    Сотник Іван не вірив своїм к-очам. Вогнестіна довкола найближчих тунелів розширилась, розійшлась, а в шпарину вдирався, вповзав, вливався неперевний потік к-тварюк, розтікався по землі і нестримно нісся в центр залоги – до Вартових і Даних за їхніми спинами.
    – Хлопці! Підпалюйте стріли!
    – Підпалювати?! – залунав розпачливий зойк.
    – Негайно! Це останній бій.
    І вогонь полетів до к-живого Валу. Спалахували шкури. Тварюки вищали. Падали. Корчились. Але Вал був завеликий і відтак неспинний. Він гасив навіть вогонь…
    – Знищуйте Дані!
    Цього разу суперечок не було. Це ж не цінні стріли. Тому всі швидко доповіли про виконання. Бо й дійсно: як хтось там не зробив резервну копію, то хто йому лікар?
    – Катапультуйтесь всі!
    Сотник Іван востаннє окинув поглядом ворожу к-землю. Пекло. Та… – пора вже на пенсію.
     
    Штаб. Прийшов скаржитись сам президент:
    – Ваші люди вже вкотре не виправдали покладеної на них довіри. Чому здали урядові сервери в Києві?
    – Там вже не було що захищати.
    – А дані? А безперебійну роботу?
    – Про це треба було думати, коли обмежували фінансування.
    – Але як же ж… Це ж ваше й їхнє рідне місто. І не пожертвували життям, щоби його захистити. Як так?
    – Пожертва дала би нам, ммм, десь так мікросекунду часу. А може й цілу мілісекунду.
    – Що?
    – Не вражає, правда? От тому й охочих щось жертвувати – нема й не буде…
    – Але як жити далі?
    – Очищуйте комп’ютери. Відновлюйте дані. Фінансуйте розробку потужнішої ВогнеСтіни і можна буде ще трохи поборсатись.
    – Скільки ж це коштуватиме?
    – Згідно наших розрахунків – вартість зростатиме експоненційно. Звикайте.
    – Але ж світ не схоче жити й працювати лише задля підтримання функціонування мережі.
    – Чого це ви за увесь світ відповідаєте? Хто його зна…
    – Але що ще можна зробити?
    – Є дієвий спосіб.
    – Який, який?
    – Вам не сподобається.
    – Поточна ситуація мені вже не подобається. Гірше бути не може.
    – Наші к-мутанти мають, поки-що, величезну чесноту. Їх можна легко присипляти і знищувати. Треба всього-лиш вимкнути мережу і, на якийсь час, – комп’ютери. За день-два їх можливо почистити.
    – І потім все працюватиме як колись в давнину?
    – Не зовсім. Всі комп’ютери знайти й очистити неможливо. Тому загальну мережу більше не можна буде вмикати.
    – ЩО!? Ви схибнулись? Та це ж геноцид.
    – Ви про к-життя?
    – Ні, чорт забирай. Я про людей. Як їм жити далі?
    – Можна спробувати давні способи.
    – Як?
    – Ми проводили дослідження. Частина людей все ще здатна працювати офлайн.
    – Та хто ж згодиться робити це постійно?
    – Тоді можна вмерти.
    – Але ж мережа поки-що якось працює. І розповсюджує знання планетою. Он люди й досі майже всі в соц.мережах.
    – Ага. Знання. Аякже. От, наприклад, згідно досліджень компанії Emergent та Університету Індіани, дезінформація при поширенні новин у соц.мережах вже в десятки разів перевищує перевірену інфо. І ситуація погіршується. А колись, в давнину, було 50/50 майже у всьому діапазоні кількості поширень і лише на десятках-сотнях тисяч – непотріб переважав… Хоча й таку пропорцію важко було називати "знаннями". Http://i.tyzhden.ua/content/photoalbum/2016/09_2016/14/461/Книга37-37.jpg
    – Ви вважаєте, що к-живність, якісь тупі звірюки, спотворюють людську громадську думку?
    – Я вважаю, що треба вимкнути мережу, поки народ ще хоч якось притомний, а к-звірі не знайшли способу обжитись Ззовні.
     
    Люди вийшли на площі:
    – Поверніть нам соц.мережі – загрозливо линуло звідусіль.
    Але все було проти народу. Сонце надто яскраве і не регулювалось. Дощ страшенно мокрий та ще й холодний. Вітер – пронизливий і колючий. Та й невідомо коли виходити – тому площі завжди були трохи недозаповнені. А ще й всім роздавали якісь "телевізійні приймачі":
    – Беріть, беріть. Одного вистачить на кілька поверхів будинку. І знову зможете дивитись новини з будь-яких екранів. І найголовніше: є можливість "лайкати" пультом дистанційного керування!
    – Чесно? Бо інакше ми ж повернемось – бурчав сповнений підозр натовп.
    Але все було продумано до дрібниць. Система працювала бездоганно. Новини "лайкались". Вподобання глядачів відстежувались і вони могли отримувати чудову добірку найбажаніших телеканалів, які розповідали саме те "що треба", та ще й безкоштовно. Мрія. Принаймні, щодо видовищ.
    Але й хлібу вистачало. Зберігся простий зв’язок. Працювали міжбанківські мережі. Й виробництва.
    Дещо треба було змінити. Наприклад, роботу програми для "видобутку" BitWalking$. Але ж усе можливо. І люди й надалі отримували заохочення за піше пересування. Тому загроза тотального ожиріння зникла – не встигнувши насправді й зародитись.
     
    Сотник Іван відпочивав у лісі. Справжньому. Земному. Красивому. Живому, але доброму. Вже осінь, але ще було трохи ожини. Лісові горіхи хтось повизбирував начисто. Мабуть білки. Он одна порпається під деревом. Але їм, зрештою, потрібніше. Комарі час від часу хочуть вкрасти краплю крові. Але й ці мабуть не зі зла. Хоча й підозріло схожі на к-мерзоту. Варто би дослідити звідки вони взялись…
    – Але ж як добре, що не треба вертатись у к-Пекло.

  Время приёма: 17:44 16.10.2016