 |
|
| |
12:11 08.06.2024
Пополнен список книг библиотеки REAL SCIENCE FICTION
20:23 19.05.2023
Сегодня (19.05) в 23.59 заканчивается приём работ на Арену. Не забывайте: чтобы увидеть обсуждение (и рассказы), нужно залогиниться.
|
|
|
|
|
|
***
Вони першими повернулися. І єдиними, бо рятівний модуль розрахований на життєзабезпечення тільки двох капсул. Ці двоє виявили бажання відмовитися від виконання місії, опісля 12400 годин проведених в модулі першої станції на поверхні планети Марс.
На Марсі залишилося ще три пари. І всі вони приречені… Такими були умови відправки, згідно контракту...
Причина одна і аж занадто вагома аби повернутися на Землю. Вони покохали одне одного. На станції у неї стався викидень…. Тимчасові психічні розлади внаслідок втрати плоду, виявилися вагомим аргументом.
Евакуації на Землю була вдалою. Тіла двох інтервентів було поміщено на карантин. Аби дозволити закоханим можливість повернутися до нормального життя, експертна рада проекту прийняла регламентоване статутом прав людини рішення. Новоприбулим видалили з пам’яті всі попередні спогади. Тепер це були звичайні, пересічні мешканці планети, які простодушно гралися у життя. Вони будуть незнайомцями. Хоча й матимуть шанс знову зустрітися.
Вся ця затія з колонізацією Марсу звершилася цілковитою поразкою для землян. Відновити життя на червоній планеті неможливо тільки завдяки відвазі і самопожертвам. Без відповідної технічної бази всі намагання безглузді, примітивні і віддають невіглаством.
***
Нова вона. Нове життя. Нові можливості. Вона тепер знала про те, що купувати дивні і дорогі подарунки — задоволення, дарувати їх — щастя. А дарувати їх коханому — більше за щастя. У неї несподівано проявився, прихований донині, вишуканий смак, розбавлений тонким гумором. Вона тепер не намагалася дивувати тільки своєю щирістю і безпосередністю.
Так і цього разу. Вона дбайливо обрала відповідні дивовижі, аби поділитися станом невичерпної свободи зі своїм коханим. Несподівані сюрпризи і візити без попереджень. Величезна відстань, яка іноді їх розділяла, не була для неї перешкодою. Довгі години перельотів навпаки зблизили люблячі душі.
***
Вони випадково познайомилися у ту чарівну ніч на різдво. Зимові свята вирішила провести на гірському курорті. Карпати… Магія на яву… Вона вже вкотре намагалася змістовно покращити своє матеріальне становище закохавши в себе якогось товстосумчика чи впливовчика. Справжня білявка – ні дати, ні взяти, але в ній була присутня нотка здорового максималізму і екстриму. А ще вона не вважає себе дурепою і жебрачкою, бо вже де чого досягла сама. Вища освіта і все таке… Тобто, майже повний набір аби нормально існувати на цьому білому світі. Вона погодиться на стосунки тільки тоді, коли сама вподобає потенційного фінансового донора. Він має відповідати певним критеріям: приблизно її віку, так собі нічого на вроду і, щоб з ним було цікаво у самому широкому розумінні цього слова. Примхи, бачте, ще ті. Знайти такого дуже важко, але вона наполеглива і гаряча. Її сподівання здійснити цей актуальний план набув статусу нав’язливої ідеї. Удача посміхається тим, хто діє!
Навіть наважилася на спуск з гори рівно опівночі. Цієї ночі сили добра і зла(якщо можна так сказати) діють гармонійно і злагоджено. Загадала бажання, схрестила пальці і… А що, як хтось теж хворий на всю голову і відчайдушно шукає вітру в полі. Спускалася вперше. Повільно і обережно, озираючись в різні боки, постійно гальмуючи палицями. Траса порожня. Нікого. Здається вона одна така… На повороті вона почула, як щось чи хтось на великій швидкості летить прямо на неї. Від переляку вона почала хаотично махати палицями. Її понесло в бік… Незчулася, як опинилася у кучугурі снігу в обіймах незнайомця. Аби не він, то скоріше за все цілуватися їй з велетенською сосною. Від небезпечних поцілунків годі чекати приємностей. Як мінімум зламані ребра стали б апогеєм цієї пригоди.
Вона була певна, що має безмежно дякувати цьому герою. Насправді ж цей відчайдух не рятував її від екстремального контакту. Спритний молодий чоловік сам потерпав від небезпечного реверсу. На великій швидкості, зламана лижа зрадницьки вивела його на перехресний шлях зі своєю майбутньою долею. Він на всі сто був певен, що має завдячувати цій красуні своїм порятунком. В останню мить перед падінням з’явилася його рятівниця. Він ледве встиг схопити простягнуту нею лижну палицю і перехопити її за талію. Разом вони і покотилися у білу снігову купель…
Поцілунок все ж таки був. Губи в губи. Несподіваний, палкий… справжній. Першою поцілувала його вона. Отак відразу, не оговтавшись, із заплющеними очима. Опісля кількох нестримних хвилин вони сором’язливо познайомилися. А потім її було запрошено на святкування його дня народження. Тільки він, тільки вона… Вранці довго сміялися, почувши кожен свою версію їхнього першого поцілунку. Отак вони врятували одне одного від галасливої самотності. Тепер у цей день вони обоє отримали потрійне свято – знайомство на різдво і його день ангела.
***
П’яте Різдво від їхнього знайомства... Це знайомство, яке відразу стало ідеальними стосунками з незвичайним чоловіком, який теж шукає екстриму і справжнього кохання, стало переламним етапом для них обох. Вони були ніби разом і кожен сам по собі водночас. Часті розлуки, палку зустрічі – це все тільки стимулювало ці ідеальні сучасні стосунки. Невидима нитка непідвладного волі міцно з’єднувала люблячі серця. Ні, вона майже відразу відмовилася від банальної фінансової підтримки. Самостійність – її нова формула. Цей чоловік має бути гордим тільки від однієї думки, що в нього є така краса і так би мовити… розум. Повсякчас тішила себе подібними думками. З ним вона здобула потрібний їй статус. Вона самодостатня особистість, а не якась там лялька для утіх і сама може заробляти чималі гроші.
Дослухаючись до її примх він подарував їй такий привілей – отримувати від життя доклавши максимум зусиль. Взамін він отримав все і нічого водночас. Бо ж поряд тепер була людина, внутрішній світ якої був дзеркальним відображення його особистого... Аверс і реверс однієї монети. Можливо вони обоє знайшли те, що так довго шукали
Перед нею відкрилося чимало зачинених дверей у дивний світ, де можливість самореалізації перевершила її сподівання. Їй тепер вистачало на все. Розкішне, цікаве життя, оплачене її ж продуктивною працею. Казка, щоправда без фіналу. Але така справжня і непідробна. Вони одне ціле без заяложеного засилля традицій та офіціозів з документальними підтвердженнями.
Вони бавились у цю гру відвертої насолоди одне одним. Цього року він хотів їй освідчитися. Це має бути водночас вишукано, незвичайно, кумедно і… просто. Хоча бажання бути разом вже давно втратило свою актуальність. Ідеальні стосунки для цієї пари добігали свого апогею. Як не крути, а логічним, природним завершенням має бути тотальне єднання і поява плоду кохання. Як ще кажуть дуже старі люди у забутих, далеких селах: “Щоб усе було по людськи”.
Він навчився не видавати на показ, що знає практично всі жіночі хитрощі своєї коханої. Чом би не робити приємне розумній жінці, яка знає про те, що вона розумна завдяки йому і перевершити це їй неможливо… У їхній ситуації спрацював принцип: сюрприз за сюрприз, подарунок за подарунок.
***
Різдв’яна ніч прикрашена таємничим сяйвом повного місяця і безлічі зірок у темному чистому небі додавала урочистості цій події… Вона встигала! Рівно опівночі має переступити поріг їхньої квартири. Подарунки, акуратно загорнуті в яскравий папір, переплетені яскравими бантиками, лежали поряд на задньому сидінні таксі. Потрійне свято: різдво, вони п’ять років разом і його день народження. А якщо все вийде то й… Він її зрозуміє. Вона подарує йому частинку свого веселого, безтурботного літа зйомок фільму в якому їй відведено головну роль...
***
Ліфтом вона навмисне не скористалася аби мати можливість ще раз прокрутити у голові майбутню сценку її неочікуваної появи. Дуже обережно піднімалася східцями. Можливо це було зайвим, але продиктовано її логічним, як вона уявляла, бажанням застати свого коханого мужчину зненацька. Тому й розігрувала все так би мовити до вірного. На другому поверсі завбачливо скинула взуття, аби не вистукувати ритми височенними каблуками по мармурових сходах.
Отак, босоніж, обвішана подарунками, дісталася шостого, поверху. На сьомому заповітні двері. “Сьоме небо” – так жартома вона називала своє кубельце. Вона навіть відмовилася від вже затертого жарту з попереднім дзвінком перед дверима для перевірки чи є він вдома. Конспірацію зрадницьки порушив дзвінок мобільного. Це телефонував ВІН! Вона затамувала подих і спустилася на три поверхи нижче, а вже потім сама зателефонувала. Розмова була ніжною і короткою: ”Привіт кохана. Доброї ночі. Ніжно цілую і вітаю… Привіт, любий. Вітаю тебе. Цілую і… У нас тут ранок. Щойно лягла спати опісля зйомок. Втомилася. Цілую. Добре, відпочивай… ”
***
Першим невтішним сигналом стали якісь дивні звуки, які ледь чутним пристрасним шепотом просилися їй до вух… Те, що вона побачила, відкривши двері квартири своїм ключем, примусило її сісти прямо на підлогу вітальні. Несподівано її зустріло брудне і гірке. Пахощі чужих жіночих парфумів змішані з димом і ще невідомо з чим. Очі, повні сліз, вже не вирізняли серед безладу: ні пустих пляшок, ні жіночої білизни... Вони липким маревом змінили все, ніби в калейдоскопі. Реальність перетворилася на суцільну різнокольорову пляму, від якої наморочилося в голові. Повіки мимоволі закрилися, і гіркі краплі почали капати на те, що мало бути подарунками. Окроплені, один за одним впали з рук і позолочений дорожній знак ”Поворот вліво заборонено”, і руда перука прикрашена блискучим рогом єдинорога. Залишилися тільки квіти, припорошені снігом, який капав талими краплинками разом з її кров’ю і сльозами. Його улюблені чорні чорнобривці і гігантська жовта троянда, замовлена нею із Бірми.
Вона затисла їх так, неначе хотіла вичавити із них сік. Гострі, довгі голки троянди вп’ялися у долоні. Вона рвала жовті і чорні пелюстки, а ті, ставали червоними від крапельок її крові. Жовта троянда перетворилася на червону. Червоно-чорне яскраво встелило підлогу. А з сусідньої кімнати линули кляті звуки насолоди коханням.
Для неї тепер не існувало нічого — тільки жахливе кольорове марево. Тільки воно, на диво, рятувало і закривало те, що мить тому мало бути більшим за щастя.
Розпач і сльози… А вона ж ніби знала: дарувати подарунки — щастя, дарувати їх коханим — більше за щастя. Нове ідеальне життя… Нова вона… Нові можливості. Тепер знала, що кохати і бути коханою — подарунок – більший за щастя.
До тями її повернув знайомий голос:
– Мала, ти чого? Люба моя. Кохання моє. Вибач за мій експромт. Я знав, що ти приїдеш. Останнім часом я передбачав усі твої фокуси. Вибач…
Вона не відкриваючи очей, ледь чутно промовила:
– Я бачу і чую.
Її погляд вирізнив серед кольорового марева знайомий образ у дивному вбранні. Домашні капці-динозаврики на босу ногу, сімейні труси розцяцьковані рожевими слониками і неперевершеною родзинкою довершив композицію весільний фрак з капюшоном на голе тіло, прикрашений на лацкані червоною трояндою.
“Утнути таке міг тільки він. Готувався, негідник мій коханий”, – ця перша адекватна думка повернула її в знайомий світ. Вона знову закрила повіки аби відновити статус кво і знайти вірний варіант відповіді.
– Вибач за безлад. – Він ніжно втер її сльози поцілунками і взяв її долоні у свої аби зупинити кровотечу. – Не закривай очі… Ти й досі не поздоровила мене.
Вона відкрила очі і урочисто простягнула йому букет, який тепер нагадував віник:
– Поздоровляю тебе з днем народження, з Різдвом і… ми вже п’ять років разом. Подарунки на підлозі, – на її гарному личку з’явилася ледь помітна посмішка, – Обережно. Там дуже гострі і довгі голки.
Він навмисне, що є сили, стиснув букет. Тепер його долоні були теж поранені до крові. Потім ніжно взяв її брудні від крові руки у свої. Їхня кров змішалася. Кровотеча припинилася. Перевівши подих, він став на коліна і урочисто почав:
– Чорні чорнобривці. Мої улюблені...– Але чомусь почав нервувати, як зазвичай це відбувається у відповідних ситуаціях. – А жовта троянда?
– Сподіваюсь, що віднині, ця квітка теж стане твоєю улюбленою, – її голос поволі набував знайомої йому іронічної впевненості.
Він продовжив опісля невеличкої паузи. Мабуть зібрався з думками:
– Класика: троянда, кров, любов. Це різдво ми запам’ятаємо на все життя. Я теж дечому навчився, завдяки твоїм подарункам. Вибач.
– Любий зачекай хвильку. Краще це робити не під такі звуки, – вже трохи оговтавшись, зауважила вона.
Він продовжував:
– Я… Я запросив брата з його арт-хаузною групою створити відповідну атмосферу привітати нас з Різдвом і… здається не помилився. Музиканти, що з них візьмеш. Перепилися. Нагидили від серця. Кайфонули не на жарт. Тепер поснули без задніх ніг, прямо на підлозі у більярдній . А-а-а, їхня музика… Звуки оргазму. Їх треба просто знищити. Свою брудну справу вони зробили. Зараз знайду пульт, щоб вимкнути цю ахінею. Де вони його діли, закусили ним чи що? Коротше…
Він підвівся і відкрив дверцята розподільчого щитка. Рвучко вимкнув основний тумблер. Враз стало темно, тихо і… затишно. Крізь вікно до кімнати зазирали мовчазні свідки: повний місяць, а за ним штовхалися у черзі зірки аби теж підгледіти цей урочистий і дивний момент. Два силуети… Двоє закоханих і щасливих людей сиділи на підлозі, і, не змовляючись почали голосно сміятися. Від нервового напруженням і скаженого сміху вони здається втратили контроль і орієнтацію в реальності. Не змовляючись роздяглися до “в чому мати народила”.
Лягли поряд. Ні, це був не секс. Жодного руху, жодного дотику. Закриті очі… Вони відчували одне одного не тільки фізично. Здавалося, що ці двоє кохаються в іншій реальності. В шаленому безумстві: без пересторог, страхів перед незвіданим і забороною пізнати досі таємне і бажане.
Ця феєрія тривала лічені секунди, а для них вічність. Спітнілі й розпашілі тіла.
Першим заговорив він:
– Ти вже тут?
– Не знаю. Я тільки знаю, що ти поряд. Все інше мені байдуже.
– Відкрий очі.
– Я їх і не закривала. Такого я ще ніколи не бачила. Я була там і тут. Я була трояндою, я була лоном, я була тобою, а ти мною.
– А я скажу більше. Досить несподіванок.
– Не згодна. Такого ніколи не буде досить.
– А я наполягаю. Досить неприємних розлук. Приємних зустрічей… Щемких переживань коли ти десь далеко, не зі мною. Ти знаєш… – Перевівши подих дістав із кишені свій заповітний подарунок і прикрасив ним її безіменний палець. Каблучка з величезним смарагдом, що засяяв, відбиваючи сяяння почесних свідків за вікном. – Найбільший смарагд у всесвіті. Він символізує… Одним словом… Я хочу, щоб ти щодня прокидалася від аромату, звареної мною кави. Я хочу колисати наших дітей. Медовий місяць ми проведемо… тобто медове життя. Поки що не знаю напевне, але пропоную на Марсі. Це звісно, що схоже жарт. Але я нещодавно дізнався про чергову експериментальну місію на червону планету. Попередня потерпіла невдачу. Досить трагічна історія. Вижило тільки двоє. Ти як? Хоча, по очам бачу, що ти в захваті від цієї пропозиції.
– Я згодна, я вдячна тобі за все. На Марс? З тобою можна й на Марс… Чорнобривчику.
– Знаєш… Нашу пару я записав під лого Чортро. Чорнобривець і Троянда. Але туди тільки один квиток. Назад ми не повернемося. Якщо ти кохаєш мене, то маєш зрозуміти.
– Отже ти, без моєї попередньої згоди, подав заявку на участь в інтервенції на Марс?
– Екстрим так екстрим. Це вищий пілотаж. Розумієш. На Землі вже нічого ловити. Все.
– А ми там будемо завжди голими?
– Голими? Пропоную з цієї хвилини ігнорувати одяг. До речі. Завтра нам належить прибути на тренувальну базу. Відправка за місяць…. |
|
|
|
Время приёма: 15:34 15.04.2015
|
|
| |
|
Рассказ открыт для комментариев