Ніхто не насмілювався спускатись на нижні рівні Лабіринту без охорони. Якщо вам вистачило глузду зробити це, то серед нескінченної кількості темних провулків, переходів та сумнівних магазинів вас можуть запросто побити і пограбувати. І тоді ви будетесправжнім щасливчиком. Набагато гірше, якщо вас спіймає банда "хірургів", розпотрошить вас та продасть на органи. Не вельми приємна перспектива, еге ж? Ну, припустимо, що вам пощастило і "хірурги" вас не помітили. Не турбуйтесь! Вас може виловити якась з десятків інших банд. "Божі посланці" проведуть над вам ритуал "Возз'єднання душ". Навіть я не знаю, що то за хрінь. Деякі особливо кмітливі торгаші полонять вас та продадуть у рабство. Якщо ви гарненькі, то вам пощастило і вас віддадуть у сексуальне рабство. Якщо цим природа вас обділила, то вас чекають найрізноманітніші перспективи! Починаючи, з вельми смертельного, фаху шахтарів, та закінчуючи роботою в якості піддослідної миші. Навіть не знаю, що краще.
Ніхто не насмілювався спускатись на нижні рівні Лабіринту без охорони. Ніхто, крім неї.
Її губи так апетитно виглядали, що матерія моїх штанів миттєво натягнулась. Пухкі та пружні, вони були нафарбовані темно-синьою помадою. Розтягнувшись в посмішці, яка нічого доброго мені не передбачала, її губки утворювали отвір, звідки визирав ряд білосніжних рівних зубів.
Її ніс був кривуватим. В епоху, коли пластика дозволяла зробити з обличчям будь-що, натуральність серед аристократії почала високо цінуватись. Цей невеличкий пагорб ще більше підкреслював презирство, з яким вона дивилась на мене.
Її очі були двома невеличкими чорними щілинками. Чорнішими за навколишній морок, що частково розсіювався мерехтливим ліхтариком зверху. Вбудований секундомір в оці показував, що півторасекундний період темряви змінювався секундним світлом. Мерехтіння заважало очам зосередитись. І чого ж я не вставив імплантовані очі з набагато більшим функціоналом? Ідіот! Нарахунок неї я не був впевнений. Така аристократія не любила змінювати зовнішність, а от широкий функціонал - обожнювала.
Кап... Кап... Кап... Це кров моїх охоронців стікала з її гострих, як бритва, нігтів та розбивалась об усіяний тріщинками бетон. Не нігті, а справжні пазурі. Кожен більше п'яти сантиметрів у довжину.
Охоронці були гарними хлопцями. Як тільки ця божевільна баба вискочила з-за повороту, вони без вагань накинулись на неї. Дарма. Худющому блондинчику з лазерним пістолетом пощастило. Жінка миттєво перерізала йому горло. А от чорнявому бугаю поталанило менше. Він кинувся на неї з лазерною дубинкою і був огидно та брутально випотрошений. І ось він, непоганий по своїй суті хлопець, повільно випускає свій дух через потворні стогони, що різали мій слух. Він мав сміливість обрати важчий шлях у цьому гадюшнику та почав захищати людей замість того, щоб їх нищити.
Поки вона потрошила хлопця, я встиг підібрати лазерний пістолет блондина. І от тепер у нас патова ситуація. Я в неї не вистрілю поки вона не скаже навіщо вона тут. Вона ж нічого не скаже. Принаймні поки я не зв'язаний. Або мертвий...
Її облягаюча сукня ідеально повторювала звабливі контури тіла. Розріз на спідниці був дещо вищим, ніж завжди, і щедро демонстрував апетитні бедра.
Сукня була червоною, що було добре. Її було легко помітити в навколишньому мороці.
Саме завдяки ній я все ще зберігав відносний контроль над ситуацією.
Її руки потягнулись за спину. Застібка зрадницьки прожужала і ось мій "відносний контроль" повільно злетів на землю. Секунду світла вона стояла перед мною повністю оголена. Ліхтар погас. Почулися кроки та через півтори секунди вона вже була майже перед моїм обличчям.
Не знаю, що тоді думала моя інтуїція, але в той момент контроль над ситуацією взяв інстинкт, і ця дія здалась йому єдиним правильним рішенням. Я кинув у неї свій пістолет.
Такого ідіотизму вона не очікувала. Замість пострілу пролунав гулкий звук. Пістолет потрапив їй у скроню. Вона втратила рівновагу і я, не забарившись, використав свій шанс. Поки вона не оговталась я двічі вдарив її в обличчя, підсік струнку ногу та, розкрутивши, кинув її в групу сміттєвих баків, біля якої в кривавій калюжі вже випустив дух мій охоронець.
Не дочекавшись результату своїх дій, я побіг у темне розгалуження провулків.
Велика порція адреналіну змусила серце відбивати шалений такт.
Ноги не збавляли швидкості, тоді як розум все ще згадував звабливу азіатку, яку я так не хотів вбивати, і понад усе бажав затягти в ліжко. Азіатку, яка понад усе бажала мене вбити. Або ні? Може у неї були інші наміри? Може наші бажання збігались?
Цей жарт лунав невдало, навіть у моїх думках.
Рівень адреналіну спав. Серцебиття сповільнилось. Я заспокоївся і відразу зрозумів, що не знаю де знаходжусь. Подумки я почав відтворювати свій шлях від того злощасного провулку. Нічого не вийшло. Вкотре я втратив контроль. Завжди в мене проблеми з холоднокровністю. Можливо кілька імплантів могли б це змінити...
Щось пропищало збоку. Я розвернувся. Спалах червоного світла. Далі лише морок. *** Цей довбаний яппі пильно дивився на мене та хитро посміхався. Вдягнений у старомодний пістрявий костюм та шкіряні черевики, яппі був єдиним інородним тілом в цій кав'ярні. За виручені гроші з продажу його одягу можна було б відкрити подібну забігайлівку.
- Ну, то що? Згоден? - хриплим голосом запитав він.
- Вагаюсь, - відповів я.
В горлі пересохло. Хильнув кави. Я надто довго не мав ніяких зрушень з цією справою і надто давно перестав вірити в дива.
Яппі засунув руку за комір та дістав звідти срібний портмоне. В середині рівненьким рядком вишукувались кубинські сигари. В Лабіринті вони були рідкістю.
- Будеш? - запропонував він.
- Не палю, - відмовив я.
Він дістав запальничку, кілька разів чмирхнув та прикурив. Чорт забирай, у нього навіть запальничка з двадцять першого століття! До нас відразу прибіг менеджер.
- Кіт, скажи своєму приятелеві, що в нас курити заборонено, - метушливим голосом промовив товстий вусатий чоловічок, вдягнений у білу футболку та широкі чорні штани. На поясі висів заплямований фартух. Він знову куховарив, бо господар вкотре звільнив кухаря. Господар ще не був готовий зрозуміти, що в його заклад ходять тільки щоб закинутись кавою. Іноді з ромом.
- Якщо закриєш на це очі, отримаєш щедрі чайові, - спокійно сказав я.
- Немає питань, - миттєво промовив менеджер та швидко задріботів ногами на кухню.
Наша угода з менеджером все ще в дії. За кожні чайові з товстосумів, я маю тиждень безкоштовної кави.
- Кинеш йому сотню, - промовив я.
Яппі кивнув.
- Потрібно вирішувати, - він знову заспівав свою пісеньку.
Яппі не знав, що для себе я вже все вирішив.
- Мені треба бачити замовника, - сказав я.
- Це виключено, чи ти правил не знаєш? - промовив яппі та поперхнувся димом.
- Це особисте, - заперечив я. - Тут я нікому не довіряю. Або так, або ніяк.
Яппі смачно затягнувся та випустив дим мені в обличчя.
- Я спитаю, - врешті-решт промовив він.
- Завтра тут і в цей час, - я проковтнув останні краплі своєї кави та лишив яппі докурювати свою сигару. *** Світ крутився та ревів. Згусток блювотиння застряг у мене в горлі, і як би не старався, я не міг зрушити його ні вгору, ні вниз. Мій мозок, здається, відокремився від черепу, і тепер з усієї сили скакав у моїй голові, як баскетбольний м'ячик у кошику.
Коли я відкив очі, світ розпався на мільйони різних спектрів. Я сильно впрів, намагаючись зібрати їх до купи. Вольовим зусиллям я зумів зробити свій погляд усвідомленим та роздивитись навколо.
І перше, у що вперся мій погляд, були оголені груди вже знайомої азіатки. Щоб відвернути увагу від ідеальних форм, мені знову довелось застосувати волю.
Тепер вона не виглядала такою загадковою, але від нею все ще повівало сексуальністю. Хоча повівало надто слабке слово. Мене, здавалось, звернуло в ураган.
На обличчі виднілись мої знаки. Розбита губа та синець під оком. Якесь відчуття вкололо мої нутрощі. Сором?
- Та не витріщуйся ти так, - з німецьким акцентом промовив чоловік у літах, який сидів з боку від мене. Він здавався знайомим мені.
Я не зміг відразу його примітити, опираючись ураганному потоку.
Жмутки сивого волосся на його голові де-не-де стирчали у різні боки, уперто опираючись нещадному облисінню. На противагу цьому, його коротка доглянута борода була густою. В ній ще збереглись кілька волосинок коричнивого кольору.
- Хендрік, - назвався він та протягнув свою руку, яка була розміром з добрячу кувалду.
- Кіт, - я потиснув руку. - Приємно бачити людину, яка не жадає твоєї крові.
Китаянка фиркнула. У відповідь моя брова завмерла у запитальній позі.
- Якщо б Де Ю хотіла тебе вбити, то вбила б, - переклав Хендрік. - Вона просто хотіла поговорити з тобою.
- Дивний спосіб спілкуватись, - відповів я. - Та й ще в якому місці! На нижніх рівнях Лабіринту порядні люди звикли вбивати все, що до них наближається. Краще б підкатила до мене в барі. Я б не відмовив.
- Вона звикла розмовляти тільки з позиції сили, - пояснив Хендрік. - Навіть з босом пояснюється на жестах.
- Шкода, але для мене це не підходить, - відповів я.
Тут приміщення сильно здригнулось. Від несподіванки я так сильно сіпнувся, що ледве не впав з дивана, на якому нещодавно лежав без пам'яті.
- Ми у флаєрі? - запитав я Хендріка.
- А тебе сильно трухануло. Вестибулярний апарат тільки-но прийшов у норму. Так, ми у флаєрі. Ти летиш на зустріч з нашим босом.
- Коли я пам'ятав себе востаннє, в мене не було боса.
- Тепер є.
- І хто ж він?
- Я міг би тобі сказати, але нехай це буде тобі сюрпризом, - загадково промовив Хендрік.
Наполягати я не став. Натомість я пригадав сон. Мене часто вирубали, і алгоритм подій був завжди однаковим. Небуття, потім болісне пробудження. Цього разу стався вийняток. Мені наснився сон та ще й такий яскравий. Хрінь якась, але той яппі дійсно здається мені знайомим.
Шлях, який залишився, не враховуючи звуку двигуна, ми пролетіли в тиші. Я час від часу поглядав на Де Ю. І кожен раз бачив, що її темний погляд, не змінивши свого напрямку, весь час буравив мені голову.
Через кілька хвилин цього зиркання, я почув, що двигун флаєра збавив оберти. Ми приземлялись.
Двері салону відкрились і Де Ю першою випригнула назовні. Хендрік вийшов слідом. Я випригнув третім. Оскільки мене все ще сильно трусило, все мало б закінчитись падінням, якщо б Хендрік не підтримав мене.
З кабіни водія вийшло ще двоє людей. Чорнявий хлопець з довгими, як у піаніста, пальцями і маленький сивий дідуган.
- О, ось і жертва мого пострілу. Ти швидко очухався, - посміхнувшись, хлопець потиснув мені руку. - Прошу вибачити, така вже робота. Мене звати Ніколя Джексон.
- Кіт Буаса, - у відповідь буркнув я.
- Джей, - простягнув руку дід.
Його долоні були напрочуд маленькими, а шкіра жорсткішою за наждачний папір. Здавалось, на його обличчі волосся було повністю відсутнім, але ні. Тоненька смужка брів простягалась понад водянистими очима.
Тілько зараз я глянув навколо і зрозумів, що знаходився на одній з найбільших веж у Лабіринті. Так високо я ще не бував. Звідси відкривався чудовий краєвид на мегаполіс, але за все життя я на нього вдосталь надивився. Мій погляд прикувало дещо інше. Вперше за все життя я побачив Землю!
Я народився та виріс у Лабіринті. Цьому гадюшному мегаполісі, що знаходився на єдиному супутнику Землі. Лабіринт був побудований в середині кратера Лонгомонтан, що мав глибину в п'ять кілометрів та це не було дном Лабіринту. Нижні рівні глибоко вгризались у поверхню місяця. Саме там я зустрів Де Ю. Точніше вона зустріла мене.
Називаючи Лабіринт вигрібною ямою, люди, самі того не розуміючи, підходили впритул до істини.
Навіть на доволі високих рівнях Лабіринту Землю було важко розгледіти, адже чортів Лонгомонтан знаходився біля південного полюса Місяця.
Моє милування Батьківщиною людства перебив своєю появою чоловік у чорному фраку, який чемно попросив прямувати за ним.
Мої думки відразу переключились до нагальних проблем.
- Хтось формує елітний загін для забігу, - буденним тоном промовив я.
- І що ж наштовхнуло тебе на цю, безперечно геніальну з боку дедуктивного способу мислення, думку? - саркастично спитав Ніколя.
Я вдав, що не почув саркастичних ноток, та почав поянювати, не змінивши тон:
- Ну, тут зібрались...
- Це було риторичне питання, генію! - відразу перебив мене хлопець.
Байдуже знизивши плечима, я продовжував йти за чоловіком.
Ми швидко промайнули зону посадки та увійшли в коридор із зеленими стінами. Принаймні спершу так здалось.
На теперішньому етапі розвитку технологій Місяць був абсолютно непридатний до терраформування, і вчені майже в один голос стверджували, що навряд він колись стане придатним. Тому на цій голій каменюці понад усе цінувались частини земної природи. Це найбільш натуральна шкала вашого статусу. Маєте величезний дуб? Чудово! Ви дуже шанована людина. А з продажу жолудів можна зібрати цілий статок. Завели кошеня? Ну, що ж, деякі знайомі вас поважатимуть, але з цього ніякого прибутку. Не маєте грошей на тварину або рослину? Шкода, але доведеться вам звикнути до презирства.
Срібні стіни коридору ледве проглядали через повішані на них рослини. В мене відпала щелепа від такого вияву багатства. Серце відразу вколола заздрість. У мене ж вдома напівдохлий помідор. Мабуть, треба було частіше його поливати.
Поки я роздумував, наш гід завів нас у широку залу, також щедро оздоблену рослинами, та розмістив у зручних кріслах. Біля кожного знаходився невеличкий журнальний столик. До кожного з нас підійшла прислуга та запропонувала напої. Всі відмовились. Я попросив води.
Крісла стояли полукругом. Спереду через кілька метрів стояв півтораметровий постамент.
До нас більше ніхто не підходив. Тому я почав детально оглядати своїх майбутніх спільників.
У Хендріка зав'язалась розмова з Ніколя. Джей грав у якусь гру на своєму кишеньковому ПК. Де Ю сиділа насупленою. Я не помітив як, але вона вже вдяглась у коротку блакитну сукню. Червоне їй більше пасувало.
Вивідати інформацію через розмову не вдалось, тому я потягнувся думкою до свого ШІ*. Імплант, за допомогою якого можна було подумки спілкуватись зі своїм ШІ, з'явився всього кілька років тому. Перша модель мала суттєвий недолік та викликала комп'ютер після кожної думки про нього. Компанія-виробник швидко зрозуміла помилку і в покращеній версії ввела спеціальний прийом, завдкяки якому проводилось з'єднання. Суть полягала в тому, щоб створити свій ментальний алгоритм виклику ШІ. Це булу нелегко, але я призвичаївся швидко.
"Стар... Стар... Стар...", - подумки повторював я ім'я свого ШІ. Агоритм виклику в мене доволі простенький. Такий легко зламати, але я знав одного хлопця, що поклав важкий алгоритм, і в критичній ситуації не зміг вчасно викликати свій ШІ. Що ж, тепер він годує місячних черв'яків.
Зв'язок не встановився. Скоріш за все по периметру башти були встановлені досить потужні приглушувачі сигналу.
Я хотів зробити ще одну спробу з'єднання, але постамент перед нами зненацька загудів, і з нього висунулась металева коробка. Її стінки опустились, оголивши перед собою скляний куб, в якому знаходилась голова.
І це не був якийсь витвір мистецтва. Проста голова живого чоловіка, очі якого регулярно кліпали, уважно нас розглядаючи.
Голова колись належала тілу японця років п'ятидесяти. Він мав коротке чорне волосся, трохи посрібнене сивиною. Тоненькі чорні вусики створювали ілюзію посмішки на його обличчі, але тонкі вуста були незворушними. Повністю гладка шкіра немов промовляла, що цьому хлопцю був відомий лише один вираз обличчя.
- Доброго вечора, панове, - промовила голова. - Мене звати містер Мун і сьогодні я буду вашим роботодавцем. Хочете ви цього чи ні, але вам доведеться попрацювати на "Корро-Мун Корпорейшн".
Бінго! Я знову в повному лайні.
"Корро-Мун Корпорейшн" була вельми безпринципною корпорацією, що нещодавно заволоділа двома з восьми автономних систем турбін, які забезпечували Лабіринт повітрям. Якщо вона отримає турбіни, які залишились, то таємничий містер Мун виконає мрію диктаторів усіх часів. Зробить повітря платним. Але найголовніше, я не знав жодного живого найманця, який раніше на них працював, а це не віщувало нічого доброго.
Робота на таку корпорацію могла зашкодити моїй репутації, звісно якщо я виплутаюсь. Але, як казав мій тато: "Ніколи не сперечайся з корпораціями. Їх можна дурити, від них можна тікати, з ними можна воювати. Але сперечатися з ними марно."
- Щоб уникнути довгих привітань, Де Ю, сонечко, виведи досьє всіх присутніх на екран.
Китаянка взяла компактний ПК, що лежав на журнальному столику, та кілька разів тапнула по екрану.
Зі стелі позаду містера Муна висунувся величенький стодюймовий екран. Та, замість п'яти досьє, на ньому були зображені тільки три.
Робити все одно не було що, та й особливого вибору я не мав, тому я почав читати. Перше досьє було на Джексона.
ІМ'Я: НІКОЛЯ ДЖЕКСОН
НАЦІОНАЛЬНІСТЬ: АМЕРИКАНЕЦЬ
РІД ЗАНЯТЬ: НАЙМАНЕЦЬ.
СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ: СНАЙПЕР.
ЗАГАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ: ПРАЦЮВАВ НА УГРУПОВАННЯ "ZET". НА ДАНИЙ МОМЕНТ БЕЗ РОБОТИ. "БОР**" ПРИЗНАЧИЛО ЗА НЬОГО ВИНАГОРОДУ У РОЗМІРІ ДВАДЦЯТИ ТИСЯЧ СТАНДАРТНИХ ЄВ***. ВІДОМИЙ ЗАВДЯКИ ЗАМОВНИМ ВБИВСТВАМ ЧИНОВНИКІВ У 41 РАЙОНІ.
Я нічого не знав ні про "Zet", ні про вбивства у сорок першому районі, але Ніколя справляв враження кваліфікованого хлопця.
Друге досьє розповідало про мене.
ІМ'Я: КІАТЧІТАЙ БУАСА
НАЦІОНАЛЬНІСТЬ: ТАЄЦЬ
РІД ЗАНЯТЬ: НАЙМАНЕЦЬ
СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ: УНІВЕРСАЛ
ЗАГАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ: ДОСВІДЧЕНИЙ НАЙМАНЕЦЬ. ПОЧАВ ЗАЙМАТИСЬ ЗАБІГАМИ В ТІНІ У П'ЯТНАДЦЯТЬ РОКІВ. ВІДОМИЙ ЯК ЗЛАМАМИ СИСТЕМ БЕЗПЕКИ, ТАК І КІСТОК СУПРОТИВНИКІВ.
Що ж, загалом, правда. Немає підстав не вірити написаному. Останнє досьє повідало інформацію про Джея.
ІМ'Я: ДЖЕЙ Д. САНДЕРС
НАЦІОНАЛЬНІСТЬ: АМЕРИКАНЕЦЬ
РІД ЗАНЯТЬ: ВОДІЙ
СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ: ПРОФЕСІЙНИЙ ГОНЩИК
ЗАГАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ: ТРИРАЗОВИЙ ПЕРЕМОЖЕЦЬ ТУРНІРІВ "ГІПЕРРАЛЛІ". ПІСЛЯ ЗАКІНЧЕННЯ КАР'ЄРИ СТАВ "ТИМ, ЩО БІЖИТЬ****"
Два американця, німець, китаянка і таєць. Шкода, але для повної колекції потрібні ще троє.
- Чому відсутня інформація на Хендріка і Де Ю? - своїм запитанням я першим порушив тишу.
- Хендрік мій помічник, а Де Ю - асистент. Це все, що вам потрібно знати, - не дуже привітно відповів містер Мун.
- Хіба між асистентом та помічником є якась різниця? - спитав Ніколя.
- Авжеш. Помічник має власну думку, асистент - ні! - Містер Мун послав чарівну посмішку, адресовану Де Ю. - А тепер приступайте до справи.
- Ах, як завжди забув найголовніше, - голова посміхнулась. - Я не приймаю відмов.
- У нас буде якась інша мотивація, не рахуючи ваших погроз? - різко запитав японця Джей.
Японець уважно огледів всіх пристуніх.
- Тридцять тисяч ЄВ, - промовив він після нетривалої паузи.
- Кожному? - обнадійливо запитав я.
- Авжеш, - підтвердив Мун.
Що ж, це вже інша справа.
- Завдання почнеться завтра ввечері, - сказала голова. - Інструкції та спорядження отримаєте також завтра. Зараз відпочивайте. *** От це він пихтун! Поки ми тут сидимо, він скурив вже дві сигари. Зараз яппі запалив третю.
Я ще раз поглянув на папірець у моїй руці. Незвичайне замовлення на вбивство. Вбити мертвого. Це ж треба таке! А от зверху голограма "Корро-Мун Корпорейшн". Цей папірець багато пояснював. Цей папірець був крючком. А от "Корро-Мун" була китом. Що ж, доведеться змайструвати відповідну вудочку.
Тільки один момент мене не влаштовував.
- Це самогубство! - сказав я, поглянувши на екран.
Зображення на ньому було розмите. Я був наївним, вважаючи, що замовник зустрінеться зі мною особисто. Хоча в мене було кілька непоганих міркувань на цей рахунок.
Зображення на екрані похитало головою.
- Не бійтесь, - заспокійливо сказало воно. - Для вас особисто ніякої небезпеки. Справа в тому, що... *** Мене розбудив її дотик. Водночас ніжний та сильний, звабливий та приголомшливий.
Кілька секунд я не розумів подій та потім побачив її. Переляк змішався із збудженням.
Вона торкнулась ще раз. Залишилось тільки збудження. Нахилила голову і...
- Ах, - я не стримав стогону.
Бажання заповнило мене до краю. Я вхопив її коротке волосся та підтягув до себе. Пристрасний поцілунок. Солодшого не існує.
Кожен рух сповнений бажанням та вхтивістю. Кожен рух доповнював інший. Не було ніякого ego. Лише nos.
Горизонтальний танок продовжувався до ранку. Потім він став вертикальним. *** Я прокинувся один. Втомлений та розбитий. І напрочуд щасливий.
Спочатку здалось, що нічна оказія мені наснилась. Але сліди на тілі свідчили про зворотнє. Я потягнувся. Почувся хрускіт кількох хрящиків. Кайф!
Подивився на годинник. От дідько! Інструктаж за п'ятнадцять хвилин.
Я натягнув білу майку та пішов у ванну. Трохи підрівняв вуса, розчесав чорняве волосся та глянув у дзеркало. Бридня!
Натягнувши чорну куртку, я попрямував у конференц-зал.
Мене вже всі чекали.
Конференц-зал був великим приміщенням з багатьма рядами пластикових крісел. У протилежній від мене частині знаходилась сцена. Біля кафедри, що знаходилась по центру сцени, зібралась вся команда.
На стіні позаду сцени був намальований логотип "Корро-Мун Корпорейшн" - видовжена червона зірка та напівкруг, що огинав її з правої сторони.
Мені відразу згадалось нічне марення перед візитом Де Ю, але часу подумати про це вже не було. Хендрік хриплим голосом привітав мене:
- Здоров був, Кіт. Ти трохи запізнився, але то нічого.
Я з усіма привітався та спитав:
- Ми маємо чекати містера Муна?
- Авжеш ні, у містера Муна є важливіші справи, - заперечив німець. - Інструктаж проведу я.
Хендрік підійшов до панелі управління, що була вмонтована в кафедру та натиснув кілька клавіш. Зображення логотипу компанії зникло, замість нього з'явилась детальна схема якоїсь башти.
- Наше завдання складне, але, якщо будемо діяти швидко і злагоджено, то всі лишимося у виграші.
Хендрік натиснув ще кілька клавіш. Зображення башти звузилось та зайняло ліву частину екрану. На правій частині з'явилась карта Лабіринту. Хендрік збільшив масштаб та зупинився на двадцять першому районі.
- Не знаю чи хтось з вас стежив за новинами, - промовив Хендрік. - Але поліція заблокувала на карантин увесь двадцять перший район. Офіційна причина - розповсюдження променевого грипу, але у містера Муна на цей рахунок своя інформація. За нашими даними поліція хоче обшукати башти всіх більш-менш значних корпорацій. На жаль, саме там знаходиться башта нашої дочірньої компанії "Глечфіксед". Ми запросто могли б знищити всі таємні дані на відстані. Але там є одна важлива річ для містера Муна.
Цей хоч брехати не став. Я мав справу з багатьма корпораціями і їхні члени майже завжди намагались виправдати свою незаконну діяльність. Ненавиджу лицемірство! Хоч, власне, воно характерно і для більшості людей.
- Завдання поділяється на кілька етапів. Вас найняли для виконання одного з них та сприянню виконання інших.
На екрані з'явився надпис "Перший етап: Проникнення".
- Як можна судити з назви, перший етап полягає у перетині поліцейських кордонів та проникненню у башту "Глечфіксед". За нього більшою мірою відповідає містер Сандерс, але і мені доведеться прикласти руку.
Хендрік натиснув клавішу на кафедрі. На краю карти з'явилась червона крапка.
- На швидкісному флаєрі ми перетнемо кордон 44 провулку. Звісно ж, відразу за нами ув'яжеться патруль поліції. Містер Сандерс муситиме розірвати з ними зоровий контакт, а моя задача полягає у зламі їхньої системи радарів та введені кількох неправдивих маршрутів. У випадку сутички, поліцейських стримувати, але не вбивати. Особистий наказ містера Муна. І так купа проблем з цим новим комісаром.
Червона цятка почала рухатись, потім з неї вийшли три жовті цятки та розповлись у різні боки. Червона продовжувала рухатись, аж поки не зупинилась майже в центрі карти.
Зверху з'явився інший надпис "Другий етап: вбивства".
- За цей етап відповідальний містер Джексон, - вказав на хлопця Хендрік. - Його завдання знайти та вбити чотирьох осіб з вищого керівництва "Глечфіксед". Резюме, характеристики та біометричні данні отримаєш при роздачі спорядження.
Надпис змінився вдруге "Третій етап: викрадення".
- Ось власне і наважливіший етап. За нього відповідальні пан Буаса та пані Де Ю. Їхнє завдання проникнути на останній рівень башти. Це буде легко, адже всі коди доступи вже є. Далі важче. Потрібно перебити охорону об'єкту, взяти винести його з сейву. Взламувати сейф не потрібно, для нього також є код доступу. Потім перенесете об'єкт на дах, де вас повинен чекати містер Сандерс на грузовому флаєрі.
- Де будуть інші члени команди на кінець завдання? - Спитав я.
- За планом я маю прибути з містером Сандерсом, - відповів Хендрік. - При нагоді я спущусь та допоможу вам. Містер Джексон буде на снайперській позиції. Вона для нього вже облаштована. Ми висадимо його першим та заберемо останнім. Ще питання?
У відповідь тиша.
- Ну, що ж, тоді перейдемо до спорядження... *** Джей був справжнім монстром. Наш флаєр летів на максимально дозволеній швидкості у сто сорок кілометрів на годину вже кілька хвилин.
Сандерс міг всунутись, де, здавалось, місця нема, та повернути, де нема шляху. Він з легкістю оминав світлофори з червоним та скеровував флаєр у зелені коридори.
До початку завдання лишалось кілька хвилин. Весь час, поки ми летіли, я намагався поговорити з Де Ю, але вона уперто ігнорувала мене з безпристрасним виразом обличчя.
Я кинув намагання поговорити та почав ще раз оглядати своє спорядження. Воно складалось з трьох предметів: пістолет, дубинка та костюм. Пістолет та дубинка були моїми, трохи покращеними версіями, стандартної зброї.
Кожна лазерна зброя мала критичну точку прегріву, якої вона досягала при безперервному натиску на гачок. При цьому утворювався руйнівної сили промінь. Стандартна зброя вибухала від натиску протягом однієї-півтори секунди. Я вдосконалив свій пістолет до п'яти.
У функціонал дубинки я додав віброрежим. У ньому, завдяки унікальній вібрації, дубинкою було набагато легше ламати кістки. Чудова несмертельна зброя.
Костюм був єдиною річчю, що видала мені корпорація. Облягаючий та з темної матерії, він відповідав усім канонам жанру. Костюм мав спеціальні датчики, що сканували простір позаду та проектори, що виводили зображення відсканованого простору наперед, і фактично робили носія невидимим. Але був і мінус. Постійне сканування поверхні потребувало акумулювання великої кількості енергії. Саме тому на колінах, ліктях та плечах знаходились батареї. Вони сковували рух та робили тілобудову людини трохи химерною. Особливо це було помітно на мініатюрній Де Ю. Та все ж хороша річ, при нагоді заберу собі.
Ми перетнули поліцейський кордон. За нами відразу ув'язався патруль, постійно оголошуючи, що це заборонена. для польотів зона.
Хендрік підключив себе до деки та шаленим темпом стучав по її клавіатурі. Його очі були широко розкриті, а замість зіниць в очах красувався мінливий бінарний код.
Джей шалено крутив руль, але, чекаючи на знак Хендріка, поки не намагався розірвати зоровий контакт з патрулем поліції.
Хендрук витягнув шнур від деки з роз'єму на своїй шиї та гукнув:
- Давай!
В той момент флаєр різко тряхнуло, нас відкинуло назад, так, ніби ми лише стартували, а не летіли зі швидкістю у двісті двадцять кілометрів на годину.
Джей кожні кілька секунд змінював напрямок та, здавалось, вже настільки заплутав у лабіринті башт та хмарочосів. Мені почало здаватись, що, незважаючи на навігатор, він сам не знав де ми знаходились.
Та ось флаєр плавно сповільнився та Джей зміг стерти піт зі свого чола.
- Готово, - промовив він.
Ми зависли біля невеличкого балкончика, на якому вже у зібраному стані знаходилась снайперська гвинтівка та кілька телескопів.
- Містер Джексон, ваш вихід, - сказав Хендрік.
Ніколя відкрив дверцята та стрибнув на балкон. Хлопець вдавано віддав честь та почав оглядати зброю.
Що ж, настала наша черга.
Флаєр повільно наближався до штаб-квартири компанії "Глечфіксед". Башта знаходилась всього в півтора кілометрах від снайперської точки Ніколя, тому ми туди дістались трохи більше, ніж за хвилину.
Де Ю підвелась та, не сказавши ні слова, вистрибнула на дах башти.
Я прикро посміхнувся. За весь час подорожі, вона ні разу не подивилась на мене виразно.
- Відтарабанила тебе вночі, еге ж? - риторично запитав Хендрік. - Не звертай уваги, ти для неї тільки розминка перед завданням. Наївно було думати інакше.
Гірка посмішка стала ширшою. *** Сутичка з охоронцями, що вартували сейф, почалась досить банально. Вони по нам пальнули з лазерної зброї. Ми відповіли тим же.
Після хвилини безрезультатної перестрілки, Де Ю подала знак прикрити її та різко рвонула вперед. Чотири лазерних знаряддя вбивства відразу націлились на неї, чим я сповна скористався.
Я вистрілив у крайнього охоронця справа, він ухилився, проте пострілу я не припинив. Потужний промінь пройшов крізь всю кімнату, розбив вікна та вилетів назовні. Я різко махнув ним вліво та вниз, та ледве не поранив Де Ю. Вона ухилилась, охоронець не зміг. Немов мечем, я стяв йому голову та ліву руку.
Саме зараз пістолет досяг ліміту. За мить до вибуху я кинув пістолет у правого охоронця, який вже націлився на Де Ю. Скоро це стане моїм хобі! Пістолет вибухнув прямо перед обличчям охоронця, чим дезорієнтував його.
Де Ю дісталась до центрального охоронця та елегантним рухом перерізала йому горло. Ох, це незвичайне відчуття дежавю.
Де Ю застосувала невидимість, та чудово нею скористалась, вибивши зброю з рук ще одного супротивника. Я ж повільно наближався до іншого. Поспішати не було куди. Його гвинтівка перегрілась завдяки вибуху мого пістолета, тому він без вагань її відкинув.
Два на два. Тепер шанси урівнялись.
Мій супротивник не гаяв часу, на відміну від мене, та відразу ринувся вперед. Я ледве встиг стати в стійку.
Він завдав прямого удару ногою. Я заблокував удар та відповів двійкою в голову. Він ухилився. Ми трохи покружляли навколо один одного, а тоді я повівся трохи нечесно. Включив невидимість. Я мав значну перевагу, тому подався зробити захват. Я незважав на мізерний шанс противника вгадати з якого боку я завдам удару. Він вгадав. Він вдарив мене ліктем по голові, навмання вхопився за костюм та жбурнув у стіну. Поки я очуняв, то став вже видимим.
Охоронець навис над мною, вхопив за шию та підняв над землею. Я не став чекати, поки він мене задушить, тому я, підвівши ноги, виконав захват на лікті. Тепер все залежало від його ліктя та моєї шиї. Що ж зламається першим? Та ось він підняв другу руку. Другу руку! Чорт, про неї я забув. Та вдарити він не зміг.
Світ навколо вибухнув. *** - Клона? - Шоковано запитав я.
Обличчя на моніторі кивнуло.
- Це ж незаконно!
- Але безпечно, - розмите обличчя кивнуло. - Клон не буде пам'ятати нашої зустрічі. Спогади будуть приходити поступово, щоб ні в кого не виникло підозр. Він буде чистим. Повна твоя копія. Біометричну перевірку має пройти без проблем. За нашими даними він майже не має шансу вижити. Тому проблем з його знешкодженням виникнути не має.
- А де весь цей час буду я?
- Ми заморозимо тебе в кріогенній камері.
Велика винагорода і майже ніякого ризику. Ще й помщуся за батька фактично своїми руками. Це було вже занадто.
Але ж яка велика спокуса... *** Я насилу відкрив очі. Навіть це завдало мені болю. Хоча в порівнянні з останніми новинами це було неважливо.
То я просто клон. Бездушна копія якогось придурка, що ліниво посопував собі в кріогенній камері. Бридня!
І "Корро-Мун Корпорейшн" задумали ліквідувати мене відразу після завдання. Хоча не вперше роботодавець намагається мене вбити. Хоча ні! Тепер вперше!
Я перервав свої марні філософські роздуми. Зрештою, яка різниця, якщо я можу помститись корпорації, яка колись підставила мого батька, а зараз спробує вбити мене.
Та чи можу я називати батька - батьком? Ех, знову мене понесло.
Я поволі підвівся та рушив до мертвого охоронця, щоб підібрати гвинтівку.
- Ви подивіться, - почувся голос Хендріка. - Живі! Обидва!
Він націлив на мене пістолет.
- Що це все означає? - позаду почувся голос Де Ю. Принаймні я так подумав, бо ніколи не чув її.
Він був надто низьким, як для жінки. Вона його соромилась? Як на мене, це було сексуально.
- Мені набридло чути від тебе відмову, - сказав Хендрік. - Скільки разів ти мені відмовляла? А з цим довбаним тайцем відразу в постіль застрибнула. Хоч він до тебе і не чіплявся.
- Вибач, але мене приваблюють чоловіки, а на підстаркуваті щури.
- Ах, ти ж...
- А, я тебе згадав, - ступаючи крок вперед, я перебив німця.
- Та невже?
- То це ти підставив мого батька? - Ще один крок вперед. - Ось чого ти здався мені знайомим.
Нарешті я згадав. Хендрік був колишнім протеже мого батька.
- Того зарозумілого придурка? З превеликим задоволенням!
- Зрозуміло, - ще один крок вперед.
- Ти б краще стояв на місці?
У відповідь я лише посміхнувся.
Завчасно ухиляючись, я увімкнув невидимість. Пролунав шиплячий постріл лазера. Промазав! Я вибив пістолет из його рук, завдав удару в обличчя та затиснув його голову в захваті.
Незважаючи на його скигління, я протягнув його через всю кімнату та викинув у те, що залишилось від скляних вікон.
Непевним кроком я підійшов до сейфу та ввів код доступу.
Сейф був великим та майже порожнім. В середині лежала схожа на металеву труну штукенція, а на стіні висів великий монітор.
Я дістав пістолет, що забрав у Хендріка, та приготувався відкрити труну.
Позаду почулись кроки. Я розвернувся. Ледве рухаючи ногами, Де Ю загрозливо наближалась до мене.
- Вони ж тебе хотіли вбити? - промовив я.
- Це не факт, - заперечила вона. - Бос не знав про це.
- Ти так в цьому впевнена?
У відповідь вона вдарила. Китаянка прикинулась, що в неї пошкоджені ноги та різко стрибнула вперед, завдаючи удару своїми пазурами. Вони щедро пройшлись по моїй щоці та ледве не видряпали ока. Я відстрибнув на кілька кроків та дістав дубинку.
Так, я був злий! Я був несправжній! І мене вже кілька разів намагались вбити. Зараз був не час для сентиментів.
Я помітив, що ліва рука Де Ю безвольно обвисла. Отже, вона все-таки не уникла ушкоджень.
Вона атакувала знову. Знову правою рукою і знову в голову. Я переключив дубинку у віброрежим та зустрів нею руку китаянки. Почувся нестерпно противний звук кісток, які трощились. Перш ніж вона впала, я встиг вдарити коліном у голову.
Де Ю втратила свідомість на місці. Щось я перестарався. Я турботливо підняв її та відтягнув до стіни.
Відкривши труну, я побачив, що в середині знаходилось тіло чоловіка. Без голови. Замість неї до тіла була під'єднана прозора сфера із сірою речовиною.
Я підняв пістолет, який випустив у сутичці з Де Ю, та прицілився.
- Подумай ще раз, - з монітору до мене зверталась голова містера Муна. - Ти наживеш могутнього ворога і не отримаєш грошей. Одні мінуси! Сьогодні ти довів, що корисний. Я можу запропонувати тобі постійну роботу.
- Колись ви вбили мого батька...
- То було давно, - перебив мене містер Мун.
- Сьогодні ви намагались вбити мене, - продовжував я.
- Проста формальність, - знову втрутився Мун.
- Всюди куди ви втручаєтесь панує смерть...
- Ну, це вже надто грубо, - знову перебила голова. - Це ж просто бізнес!
Почувся постріл.
- ... та я обираю життя! *** Білий туман заполонив голову та заважав думати. Перед моїм поглядом змінювались постаті та ходили тіні. Здавалось, цілу вічність я не міг зібрати до купи і двох слів у своїй голові. Та ось погляд почав яснішати, а думки з'являтись. Я виходив з небуття.
- Кріогенна розморозка завершена! - Почувся електронний голос ШІ.
На мить я відчув небувалу свободу, та лише потім зрозумів, що валяюсь на вологій підлозі.
- Підготуйте його, - почувся чийсь хриплий голос. - Містер Сан хоче бачити його за півгодини.
Мене підняли, поставили на стіл та почали намазувати на мене якийсь гель. Холод потроху вивільнювався з моїх м'язів.
Через пів години подібних процедур, я вже сидів за столиком зі своїм роботодавцем та дивився як звабливо танцювала пара над чашечкою кави.
Містер Сан був японцем років п'ятдесяти. Він був струнким та мав коротке світлорусяве волосся, що було трохи незвично для азіата. Тоненькі чорні вусики створювали ілюзію посмішки на його обличчі, але тонкі вуста були незворушними. Повністю гладка шкіра немов промовляла, що цьому хлопцю був відомий лише один вираз обличчя.
Японець запропонував сигару.
- Не палю, - відмовився я.
Він пожав плечима, але сам не прикурив.
- Твій клон вижив, - спокійно промовив містер Сан.
- Як це вижив? - я ледь не поперхнувся кавою.
- Навіть більше! Він втік, і його місцезнаходження зараз невідоме.
- І що ви мені пропонуєте?
Японець хитро всміхнувся.
- В тебе є два варіанти. Перший: ти забираєш гроші, які ми винні за створення твого клона, і ми самі про нього подбаємо. Другий: ти допомогаєш нам вбити твого клона. За це ти отримаєш втричі більшу суму.
- Втричі більшу? - недовірливо перепитав я. - За ці гроші ви б могли найняти першокласного кілера.
- Могли б, - погодився містер Сан. - Але хто тебе знає краще, як не ти сам? Тим більш клонування незаконне, тому в нас можуть бути набагато гірші проблеми, аніж втрата кругленької суми. Звичайно, наша корпорація буде у всьому тобі сприяти.
Я замислився. Вбити клона? Що ти будеш відчувати при цьому? Це як вбити власного брата. Або себе самого!
З іншого боку, отримавши ці гроші я зможу влаштувати собі життя на Землі. Або стати одним з перших колонізаторів Марсу і спробувати побудувати суспільство на свій лад.
- То, що ти обираєш? Життя? - Японець підняв вверх великий палець. - Чи смерть?
Він опустив його вниз.
Я ще раз обдумав всі варіанти. Зрештою, зараз не час для сентиментів.
- Я обираю смерть!
*Штучний інтелект
**Бюро офіційних розслідувань
***Єдина валюта
****Сленгова назва найманців |
Рассказ открыт для комментариев