От мені теж те самогубство муляло. Точніше, я все оповідання сподівалася, що він вже потрапив під потяг через недбалість, а циклічні спогади - для того, щоби він усвідомив, що саме призвело до такої недбалості, що це було слідством низки невірних рішень на протязі усього життя, вибором пливсти за течією...
Але все одно сподобалось.
Успіхів!

Шкода водія, шкод мереживо, а ще шкода, що кінець поганий. Хоча в житті трапляються погані кінцівки, але цей міг би бути і не таким поганим. Він же для чогось потрапив у "темпоральну фугу"? Міг би і змінити своє життя, або просто перестати себе шкодувати.

Ви обрали форму у вигляді "Дня бабака". Не оригінально, але щось таки хотіли цим сказати. Невже тільки те, що перед смертю перед очима пролітає все життя???
Будь-який твір (неважливо то картина, скульптура, фільм чи роман) окрім форми та змісту має ще й місію. Шарль Перо називав то "мораллю". Мораль та може бути і складна і проста. Мораль може повторюватись із твору в твір, від письменника до письменника, із століття в століття, але саме вона визначає як твір вплине на читача. Дайте мені відповідь: "Яка мораль вашого оповідання?".

. Так, можливо було зробити хеппі-енд: герой змінюється і отримує за це щасливе омріяне життя. Але він у мене дійшов до того, що майже втратив власне "Я". Тому вважаю, що раптова зміна в його свідомості - це вже був би також елемент фантастики і описаний мною фінал є найбільш огранічним, на мою думку.

Справа в тому, що мораль, яку ви описуєте не зчитується з тексту. З тексту зчитується : ГГ дійшов до того, що майже втратив власне "Я", але він вбивається і нарешті возз’єднується зі своєю коханою. Love forever! Ромео і Джульєтта знову разом! Це те, що я назвала романтизацію самогубства. І це дійсно прикро, бо окрім фіналу твір вартісний.
От якби, наприклад, ГГ помер, але вони з коханою опинилися в різних загробних світах... Або дівчина пішла далі, а він знову народився, щоб повторити свої уроки ще раз. Тобто, щоб мораль зчитувалася, читачеві потрібно дати зрозуміти, що автор не підтримує вчинку і способу життя ГГ.
Натхнення в подальшій творчості!

Чорні панчохи всю дорогу різали око Василю.

Над ним стояла Ірина, тримаючи в руках, зняті з його голови навушники...

"Він навіть сам не обирав, куди їхати. Йому казали." ... "Клени з дубами майже виходили на дорогу. Можливо їх також потрібно було підвезти?"

На узбіччі виднівся дорожній знак залізничного переїзду, прикрашений вінком півоній. Трохи нижче виднілася вигоріла на сонці світлина.

Доброго дня, авторе!

А моє око різнули цікаві коми, наприклад, отут:

Ідея з "ментальною банкою" - клас, вкраду собі на майбутнє)
Оці моменти у оповіданні дуже сподобалися:

А отут не можу погодитися:

Ніколи не бачила, щоб дорожні знаки прикрашали вінками і фото. Тим більше - багато років поспіль (адже судячи по біографії героя, його донька давно виросла - тобто, з моменту загибелі Каті минуло років 20). Скоріше б повірила, що в кущах за знаком показався маленький металевий монумент з фото.
Хоча, звісно, в житті все можливе... А раптом десь існує один-єдиний такий знак, з "вічним" пластиковим вінком?
І в кінці я так і не зрозуміла: невже Василь так "нічого не хотів", що не дивується, вкотре прокинувшись удома після залізничної аварії?
В цілому ж, ваше оповідання дуже сподобалося. Вважаю, воно варте високої оцінки. Бажаю удачі!

Вітаю. Хочу похвалити за інтригу, дійсно шикарно закручено з усіма цими дрібницями. Це ж бо "День Бабака" та "Різдвяна Пісня у прозі" тільки без Різдва в одному флаконі. На жаль, фінал з самогубством не сподобався й мені, тому лише "3". Успіхів!