Ахах
Коли подружня сварка виходить на новий рівень. Сподобалася алюзія на Шекспіра, зрозуміла що Ярик у нас бідний, але треба було герою з ним хоч попрощатися, а то неввічлво якось вийшло. Виходить, що Ярик як персонаж-функція, завдяки якому розкриваєтсья історія світу, а читач вже до нього звик і в нього (мене) серденько болить за його долю. Навіть у варіанті що це просто глюки ГГ, все одно прощання-благословення не завадить, зрештою в нього теща телепортами завідує, можна скелет в інтерактивний музей на землі перенести
До речі, розкривається історія так трохи фактажно, виглядає не зовсім натурально в їх розмові. Можна розбавити довгі описові монологи, діалогами у стилі співрозмовників, з прикольчиками (які дуже класно виглядають в решті оповідання) і з відчуттям цієї "безісходності" від того що ти можеш вмерти чере зкілька днів, але водночас щасливий що не треба вирішувати домашні тьорки.
Загалом, історія дуже потішна, хоча я й не люблю персонажів-стереотипних-дружин, але вона кіборг, їй можна.
О, ще мене турбує одне питання, чи справді зручніше смажити млинці, вставляючи замість руки сковорідку? Треба напевено дуже довгу ручку, або постійно низько нахилятися. Навіщо буквально приковувати себе до плити
«I’ll be back»