17:24 18.07.2021
Поздравляем победителей 57-ого конкурса!
1 Что в имени моём? aw006 Дороже звёзд
2 Лара aw007 Тёмный Астронавт
3 Что в имени моём? aw005 Прометей


   
 
 
    Запомнить
     
Регистрация Конкурс №57 Финал

Автор: Олександр Бондарчук Число символов: 10285
Конкурс №58 Фінал
Рассказ открыт для комментирования

ay037 День новий


    
    Ранкові промені Великої Зірки оживляють поверхню Зеленої Планети, яка не має ні гір, ні лісів, ні океанів.

     Суцільний степ переливається зеленими хвилями соковитих трав і барвистих квітів, широкі ріки та великі озера віддзеркалюють блакить неба.

     ***

     Вона прокидається і зрозуміє, що стала іншою: прояснилися думки, змінилося тіло, з’явилися нові відчуття. Озирається навкруги. Раніше, в минулому житті, вже бачила цю землю, траву і небо. Але тепер все інакше – помічає безліч нових відтінків.

     Зникла важкість у тілі. Легені наповнюються повітрям, яке розганяє по судинах кров. Кінцівки розслаблені. Вже впевнено стоїть на довгих лапах, якими відчуває гіркий смак землі.

     Манить запах трави, аромат квітів та шум води. Нарешті – вільна! Хоче скоріше втекти туди, де відчує пряний смак їжі.

     Ні! Тікати – це в минулому…

     ***

     Міріади крапельок роси виблискують на травах у світлі Великої Зірки.

     Але мить ... і роса зникає – випаровується, стікає на землю – умиває обличчя Зеленої Планети, яка з гордістю дивиться на Велику Зірку, як юна дочка на молоду матір, мовляв: ось яка я вже красуня.

     ***

     Вона видихає і стає великою – розправляє широкі крила. Невпевнений помах, ще і ще – політ. Легка, мов повітря, проноситься в блакитній височині над зеленим світом.

     Час ловити миті насолоди нового життя та повернути Борг Творцеві.

     Безліч родичів Лі, разом з нею, віддаються владі вітру. Всі вперше пізнають принади польоту. Їм пощастило дожити до цього дня.

     Ловить швидкий потік і несеться геть від усіх. Милується відображенням в озері: витягнуте темне тіло між двома парами величезних червоних крил, з блакитним обідком по краях.

     – Яскрава! – чує чийсь ментальний поклик в думках і невдовзі помічає його власника.

     – Ім'я? – цікавиться вона подумки.

     – Ці! – відповідає він і летить поруч. – Ти?

     – Лі! – каже вона, милуючись його крилами блакитного відтінку з білими лініями, що в русі зливаються у спіраль, утворюючі живий візерунок.

     – Самотність. Любиш? – питає Ці.

     – Спокій.

     – Заважаю?

     – Ні.

     – Давай? – пропонує.

     – Так! – погоджується.

     Вони несуться над водою, літають один навпроти одного – то швидко махають крилами, то завмирають, щоб стрімко злетіти угору. Не помічають нічого навколо, кружляють в повітряному танці.

     До них приєднуються інші пари. Здається, невидимий художник заповнює водяне віддзеркалення картинками із сотень різнобарвних крилатих створінь.

     А потім малюнок спотворюється. Танець обривається…

     ***

     Велика Зірка спостерігає, як на Зеленій Планеті пробуджуються новий день.

     Заворожує мить, коли зникають з трав останні краплі роси і здається, що степ оживає ¬– починає ворушитися, але не від вітру – в вгору злітає ціле море квітів – дітей Зеленої Планети, ¬¬які вирвалися з пут ночі і починають свій перший танець життя: махають різнобарвними крилами, схожими на пелюстки, утворюючі живі малюнки на поверхні планети.

     ***

     З озера вистрибують величезні сріблясті хижаки, хапають тих, хто не встиг піднятися вище, і зникають із здобиччю під водою.

     Спогади минулого оживають.

     В іншому житті, інші хижаки, що мешкають під землею, теж знищували родичів Лі, якщо вони не встигали вчасно втекти і сховатися. А тепер, ледь пізнавши вільне життя, гинуть ті, хто вижив в темні часи.

     Вона втікає знову – минуле стає майбутнім.

     В метушні помічає, як Ці падає з перебитим крилом у воду. Лі може підхопити його і спробувати витягнути з цього жаху, але це її життя, її день свободи і пізнання нового. Ризикувати не має сенсу.

     Їй не шкода Ці та інших одноплемінників, лиш прикро, що обірвався чудовий танець, що знову пізнала той тваринний жах і бачить смерть.

     Життя нове – жахіття ті ж самі.

     А ще прикро, що не встигла віддати Борг Творцеві, але час ще є.

     Лі знаходить поле де розпустилося безліч різноманітних квітів. А значить там є їжа. Дійсно їжі вдосталь і такої смачної, що аж кінчики лап тремтять від насолоди.

     Лі забуває про все і не одразу помічає як небо вкривають темні хмари, в яких миготять блискавки під акомпанемент гуркоту грому.

     Спускається вітер. Дрібні краплі падають на неї.

     Якщо намокнуть крила, вона не зможе літати, а поки висохнуть, буде прив'язана до землі, а це найжахливіше, вона втратить дорогоцінний час.

     Пізно! Вже не піднятися вище грозових хмар.

     Охоплює відчай, та вона не зупиняється і летить подалі від хмар, але це марно – їх не облетіти.

     Нарешті бачить місце, де росте трава з широким листям. Можна сховатися під ними. Спускається, але там все зайнято її одноплемінниками.

     Летить далі. Знову тікає. Така плата за вільне життя, але все ж краще ніж повзати в грязюці. От - от хлине з неба велика вода.

     Поміж високої трави визирає прогалина, вкрита мохом. У розпачі Лі спускається на неї. Знаходить більш менш щільні зарості трави на краю галявини, згортає крила і сідає там. Хоч якийсь прилисток. Але він не врятує. Вона промокне все одно і довго не зможе літати.

     Краплі падають вже більші, скоро почнеться справжня злива.

     Раптом чує чийсь заклик.

     – Сюди! – з нори, на іншому кінці галявини, визирає голова незнайомця.

     – Під землю? – дивується Лі.

     – Безпечно! – запевняє він і уточнює. – Сплять. Глибоко.

     Підземні жителі виходять в ночі, вдень сплять в надрах землі. Але лізти в їх обитель це безумство...

     Вона ще пам’ятає гострі зуби, які дивом до неї не дісталися в тому, іншому житті, до переродження. Незнайомець зникає під землею. Вона вагається.

     Черговий гуркіт. Хмари перестають втримувати воду і та виривається на волю.

     Лі швидко спускається під землю. Нора виявляється невеликою, майже відразу від поверхні її прохід звертає у бік і несподівано закінчується. Їм пощастило. Мабуть, давно ним не користувалися підземні жителі.

     – Ім'я? – питає її рятівник і одночасно промацує лапами ґрунт.

     – Лі. Ти?

     – Ях.

     На його складених крилах видніються кольорові квадратики, але повністю візерунок не розгледіти в напівтемряві.

     – Чому? – Лі не розуміє, навіщо Ях допоміг.

    Для їхнього племені не властиво піклуватися про інших. Кожен сам пособі і сам за себе.

     – Один. Страшно.

     Дійсно, самій би тут було зовсім моторошно та вона б ні за що не додумалася лізти під землю. А він зважився.

     – Дивний! – нарікає його Лі.

     – Допитливий! – заперечує Ях.

     – Завалить. Вода? – хвилюється Лі, прислухаючись до шуму дощу.

     – Мох. Захист! – заспокоює.

     Так, мох затримує воду і менше шансів, що ґрунт розмиє і їх засипле.

     Хоч вони ховаються недалеко від виходу, але Лі здається, що стіни печери ніби давлять на неї, та ще цей гіркий запах ґрунту всюди зводить з розуму. Навіть з’являється жахлива думка, що краще вже промокнути і до ночі повзати, але під небом і світлом Великої Зірки, ніж чекати кінця негоди під землею.

     – Терпіння. Скоро, – Ях показує лапою на вихід.

     Вже більше світла пробивається в нору і шум зливи стихає.

     – Борг? – питає Ях.

     – Ні.

     – Час. Давай? – пропонує.

     І правда: навіщо гаяти час.

     ***

     Останні краплі падають на листя. Хмари зникають.

     В нору проникає світло Великої Зірки і бачить, як Лі та Ях поєднуються.

     Лі це нагадує разом і перший помах крил, і відчуття стрімкого польоту, хоча вони майже не рухаються. Вона водночас розчиняється в собі і в ньому. Їхня кров і думки перемішуються. На мить вони стають однією сутністю і танцюють, видимий тільки їхнім душам, танець.

     ***

     Ях полетів геть. Кожен сам по собі доживає день. Свою частину Боргу він віддав.

     Лі закінчила відкладати личинки в стеблинах трави, яка допоможе її нащадкам з'явитися на світ, але їм доведеться з’їсти її, щоб вижити, а переродившись, навпаки – дарувати життя, харчуючись нектаром квітів та розносячи пилок.

     Рослини наповнюють повітрям світ. Водяні хижаки заповнюють життям його води, а підземні мешканці не дають всохнути ґрунту, але і ті, і ті поїдають її родичів.

     Творець мудрий, щоб пізнати щастя в небі і дійсно пізнати радість життя, потрібно проповзати хробаком і вижити серед хижаків.

     Наступають сутінки.

     Насичений і приємний видався день, який прожила не дарма. Вона переродилася, насолодилася приємним і прекрасним та лишила зачатки нового життя – повністю віддала Борг Творцеві.

     ***

     Велика Зірка дивиться останню свою живу планету.

     Вічність вона дарує своїм чадам тепло. Але вижила лиш одна планета. Решта сплять мертвим сном на своїх орбітах.

     Вони зробили помилку дали розум істотам, які щоб вижити знищили себе і свою домівку.

     Зелена планета вчинила правильно: вибрала тих, чий розум не здатний любити і ненавидіти себе подібних.
     Вони лише хочуть вільно літати і насолоджуватися прекрасним. А ще вони…

     ***

     Лі пурхає над сплячими квітами під мільярдами зірок, милується химерним малюнком нічного неба.

     Але ось розум затуманюється. Тіло слабшає. Крила не слухаються. Вже не видно ні зірок, нічого навколо. Час закінчився. І це добре, адже проживати знову і знову наступні дні буде не цікаво та нудно.

     Вона пізнала все що змогла і насолодилася цим. А перші відчуття радості від перших польотів, смаку їжі, танців і ритуалу повернення Боргу більше не повторяться.

     Нема про що більше мріяти. А коли закінчуються мрії – життя зупиняється.

     Підземним жителям буде вдосталь їжі цієї ночі.

     Лі падає, але їй здається, що вона летить на світло – на світло Великої Зірки.

  Время приёма: 20:33 08.05.2021