17:24 18.07.2021
Поздравляем победителей 57-ого конкурса!
1 Что в имени моём? aw006 Дороже звёзд
2 Лара aw007 Тёмный Астронавт
3 Что в имени моём? aw005 Прометей


   
 
 
    Запомнить
     
Регистрация Конкурс №57 Финал

Автор: Яся Люмен Число символов: 20968
Конкурс №58 Фінал
Рассказ открыт для комментирования

ay022 :післяжиття


    ***
     - Еріку, бабуся сказала, що ти вже місяць з нею не говорив. В тебе є совість? Хіба ти не розумієш, як її там самотньо і сумно?
     Повнувата, але красива блондинка, років 30 на вигляд (насправді — 45), в червоній сукні з квіточками з докором звернулася до свого 16-річного сина. Вона воліла б не починати за сніданком цієї розмови, але боялася протягом дня забути поговорити про це з Еріком. Кремезний красунчик з пухнастим білявим волоссям і синіми очима пив апельсиновий сік. Він поклав склянку на стіл і сказав з легкою насмішкою.
     - Мам, а правда, що старих після смерті раніше просто закопували в землю, а не завантажували їхній мозок в комп’ютер? Уявляєш, наскільки би легше нам було, якби і зараз так?
     - Не смій! Не говори дурниці! Вічно ти мене виводиш, а потім я не можу зосередитися на роботі! - закричала Аліса. Вона розізлилася. Але найбільше її злило те, що в глибині душі вона була згодна з Еріком.
     - Мам, може, тобі краще пошукати легшу роботу? Твої моделі роботів якісь тупуваті завжди виходять. Ми з татом не будемо з тебе сміятися, - в голосі Еріка прозвучало щось людське.
     - Це не тема для обговорень, - відрізала Аліса. - Поговориш ввечері з бабусею. Ніякі виправдовування від тебе чути не хочу.
     ***
     В 6 вечора Ерік включив одночасно кілька роботів у вітальні і кухні, бо прибирання ось вже кілька років було його обов’язком. Мама пропадала то на роботі, то на вечірках, а тато з захопленням управляв кількома мортуусами, які під його керівництвом вивчали поверхню Юпітера. Їхня бабуся теж по-великому рахунку була мортуусом — розумом без тіла, що живе в мережі інтернет. Тільки батькові мортууси мали тіла — неймовірно міцні, досконалі і невразливі тіла роботів, яким по можливості надали вигляду людських. Хоча для живих людей це здавалося жахливим — стати роботом з мозком людини, однак мортууси дуже охоче відгукнулися на пропозицію уряду взяти участь в космічних дослідженнях, тож космічне агентство провело між ними конкурс. Серед тисяч добровольців вибрали найкращі розуми — колишніх вчених і винахідників. Ерікова бабуся за життя була звичайною медсестрою і її в цьому конкурсі нічого не світило.
     Ерік надкусив яблуко і подумав, чи обов’язково стежити за роботами, чи зайнятися чимось іншим. Такої думки в нього б навіть не виникло, якби у них в домі були звичайні роботи. Але мама задля економії притягувала додому своїх невдалих дітищ, а ті функціонували не завжди добре. Один такий робот вкусив кота, інший був майже безневинний, але взяв за звичку ховати батькові речі.
     Ерік врешті вирішив, що нічого страшного ці роботи не втнуть, бо минулого разу обійшлося без пригод, і пішов у свою кімнату. Там він включив комп’ютер - невеличкий девайс розміром з годинник, який він зазвичай і носив на руці, спроєктував екран на стіну, налаштував звук і почав нишпорити в інтернеті. Це було надзвичайно просто, адже завдячи спеціальному чіпові він завжди знаходився в ньому і тільки подумки давав команди. Знайшов в соцмережі сторінку бабусі і почав скролити. Там не було нічого цікавого, доки він не побачив пост, який змусив його скривитися.
     “Мої чудові п’яті смертенини”, - написала бабуся і проілюструвала пост фото з вечірки в симуляції, на яких вона постала у віці 20 років, в ніжній бежевій сукні і осяйною посмішкою. Під постом була купа привітань, як від живих людей, так і мортуусів.
     Ерік подумав, що це негарно з боку мортуусів і навіть огидно писати такі слова і святкувати свою смерть. Що вони могли б не робити цього хоча би з поваги до живих.
     Однак він все одно написав бабусі.
     “Привіт, ба. Можеш поговорити? Скучив за тобою”, - набрав він повідомлення і відправив.
     Він знав, що бабуся нічим не зайнята і відреагує швидко, але розумів, що бабусі приємно, що вони думають, ніби в неї є якісь справи.
     Вже за п’ять хвилин він говорив з бабусею. Звичайно, бабуся не могла говорити. Вона спілкувалася за допомогою спеціальної програми, і інтонація в її голосі була не завжди доречною. Але всі вже звикли до цього.
     - Привіт, дорогий! Як в тебе справи в школі?
     - Та все нормально, ба. Ми проходили профорієнтацію минулого тижня, було цікаво.
     Ерік подумав, що про те, що позавчора він цілувався з Євою — красивезною дивовижною брюнеткою, чиї батьки недавно переїхали з Марсу, краще не згадувати.
     - Як круто. І ти вже вирішив, ким станеш? І ким? - зацікавилася бабуся.
     - Ні, я ще точно не визначився. Я хочу бути астронавтом, але тато каже, що там конкурс великий при вступі...
     - Можеш бути вченим, як тато, - відповіла бабуся.
     Ерік знав, що не може. Його тести на інтелект були недостатньо хорошими для цього, не вистачало кількох балів. Але вирішив промовчати. Мама казала не засмучувати бабусю.
     - Бабцю, ти була на вечірці в симуляції. Розкажи, як це було?
     - Шикарно. Я ніби знову була жива... Ну майже жива, знаєш, жахливо не відчувати запах чоловіка, з яким цілуєшся... Але коктейлі як справжні. І давно я не була такою молодою. Я там затусила з одним красунчиком... Він просто секс-символ. А потім я втекла, бо нащо мені зараз такі історії, коли я вже... мертва.
     Ерік подумав, що бабуся говорить зовсім не як стара людина, а як його мама, або навіть Єва... Дивно.
     - Подякуй ще раз батькам, що подарували мені на смертенини день в симуляції. Було б круто там бувати частіше... Але я розумію, що це дуже дорого. Кому яке діло до моїх бажань, коли я вже мертва, - сказала бабуся ображено.
     - Я скажу. Я попрошу їх, щоб частіше тобі купляли туди квитки.
     - Ні, ти що, - почала заперечувати бабуся. - Пусте, забудь, їм треба тобі на навчання гроші збирати. Я ж не така егоїстка. От якби мене взяли на якусь роботу... - мрійливо протягнула вона.
     З кухні почувся голосний нявкіт.
     - Вибач, ба, це той придуркуватий мамин робот мучить кота, ще подзвоню, - затарабанив Ерік, від’єднався і прожогом кинувся на кухню.
     Але нявкав не кіт. Здоровенний робот стояв навпроти їхнього рудого мазунчика і нявчав зовсім по-котячому. Кіт просто дивився на нього наляканими очима, шерсть на ньому стала дибки.
     Шокований такою картиною, Ерік хвилинку спостерігав.
     - Ну ти шизоїд, - крикнув він і вирубив робота.
     В кухні було майже чисто, інші роботи закінчували вже прибирання.
     Того дня бабусі Ерік більше не подзвонив. Чесно кажучи, він вважав це нудним заняттям.
     ***
     Ця авантюра коштувала Еріку купу часу і зусиль, а також потребувала сміливості, але він був впевнений — воно того вартує. По-перше, старий робот маминого виробництва. Невеличкий, не більший немовляти. Ерік по-суті вкрав його: переніс з кухні до своєї кімнати і провів над ним незаконні експерименти. Хлопець покопався в мозку пластикового виробу і видалив звідти функцію, яка змушувала робота дотримуватись людських законів. Потім він укріпив його, покращивши захист робота. Це було досить цікаве, але ризиковане заняття, бо Ерік підозрював, що батькам воно зовсім не сподобається. Йому пощастило, що робот маминого виробництва був бракованим, по суті — примітивна недопрацьована перша версія майбутнього творіння. З нормальним роботом йому б ніколи не вдалося це зробити, і жодні мамині електронні підручники б не допомогли.
     Сьогодні ж хлопець почав втілювати свій план. Спочатку він запхав робота в шпарину в огорожі одного з найкращих національних парків у місті, дав команду і почав спостерігати за тим, як його чадо її виконує. В принципі, він міг би зайти без жодних проблем в парк, але не хотів привертати до себе уваги. Гуляти парком не було заборонено, а ось всі рослини в ньому були обгороджені і чіпати їх закон забороняв.
     Робот побіг. Не пройшло і п’яти хвилин, як він повернувся. На щастя, охорона не помітила маленького злочинця, тож Ерік спокійно взяв на руки свого співучасника, і пішов вулицею вниз. Вийшло не так вже й важко.
     А ось і Єва. Сидить біля пам’ятника Тесли в шкіряній курточці, вишневій вельветовій спідничці і чорних панчохах на красивих ніжках. Побачивши Еріка, вона посміхнулася і він відзначив про себе, яка ж вона чарівна зі своїми довгими чорними кучерами і синіми великими очима. Як в марсіанських колоністів могло вийти таке неймовірне диво, що всі земні красуні поряд з нею — бліді поганки?
     Ерік відчиняє дверцятка в робота на грудях і витягує звідти квіти. Три жовтих пахучих нарциси, просто мрія кожної дівчини. Підійшов до Єви і простягнув їй квіти.
     - Привіт, - посміхнувся.
     - Ух ти! Живі справжні квіти! Звідки вони? Які ж вони... гарненькі... - здивувалася Єва.
     - Це наша з Жаком маленька таємниця, - засміявся Ерік і поплескав по-товариськи робота по плечу.
     Того дня вони гуляли вулицями міста, сиділи в кав’ярні і Ерік довго проводжав Єву додому.
     - От скажи, - запитував він її, - твої батьки вже назавжди переїхали на Землю? І чим життя на Землі відрізняється від життя на Марсі?
     - Думаю, так. Вони кажуть, що тут в мене більше перспектив, ніж на тій колонії... З одного боку, дуже відрізняється... Міста на Марсі знаходяться під землею. Ми виходимо гуляти на поверхню планети іноді в скафандрах, і краєвид там зовсім інший... І сонце інше, і ці піски... Це все так неймовірно гарно. А тут не так. Але я думала, що у вас тут багато зелені, як нам показували в навчальних фільмах. Але дерев на Землі мало, і ті обгороджені. Тут є старі будинки, вони такі смішні. І є старі люди, які розказують всілякі кумедні речі. Взагалі, на Марсі люди набагато економніші, ніхто не буде жити сам у великому будинку, і викидати якісь хороші речі.
     Говорили вони і про смерть. Чомусь Еріку захотілося поговорити про неї з Євою.
     - Цікаво, чим би ти хотіла зайнятися після смерті? Я б, наприклад, з радістю досліджував космос. Або заробив купу грошей, і стирчав весь час в симуляції.
     - Ну, це ще далеко... Але я, б, мабуть, вибрала померти повністю... Вони такі нещасливі, ці мортууси. Якщо жити - то жити, а ні — то зникнути і все.
     - Ну їм нудно, це правда. Але вони грають в комп’ютерні ігри, спілкуються між собою і з живими, читають книжки і дивляться фільми, вчаться чомусь новому, згадують своє життя, а деякі працюють і досліджують космос. І знаєш, тато колись казав, що мертві вчені працюють крутіше за живих. Їм ж там по факту по 100-120 років, і вони - чистий мозок, без жодних болячок тіла. Уявляєш, як це круто, що придумали технологію сканування?
     - З одного боку — так...
     І тільки одне зіпсувало їхню романтичну прогулянку, таку милу і ніжну прогулянку молодих сердець, які ще надіються і вірять в кохання.
     Те, що вони побачили на одному футбольному полі, змусило Єву почервоніти, а Еріка взяти її за руку і швиденько, дивлячись тільки вперед, провести повз.
     Двоє чоловіків і троє жінок займалися сексом прямо посеред цього поля. В чім мати народила, вони стогнали і проникали один в одного, торкалися геніталій і не зважали абсолютно ні на кого.
     ***
     Мама стала якоюсь дивною. Ерік лежав в ліжку і намагався зрозуміти, чому така думка поселилася в його голові.
     Спочатку його здивувало, як мама кілька днів тому їла полуницю. Та вона раніше ненавиділа полуницю, і, крім того, в неї ж алергія.
     Вона з такою насолодою відкушувала кожен шматочок, смакувала кожну ягідку, ніби її вперше дали покуштувати найсмачніший в світі делікатес.
     - Мам, ти ж не любиш полуницю? - сказав тоді Ерік.
     Йому здалося, що маму збентежили його слова, але тільки трохи.
     - Це я раніше не любила. Спробуй, яка вона смачна! Як я давно про це мріяла... - відповіла радісно вона.
     Мама більше не називала його ведмедиком. І не цілувала на ніч. Вона ніби перестала його любити. Може, мама дізналася про того робота? Ерікові стало паскудно на душі від цих думок. Ні, тут справа в іншому... В чомусь, що він не здатний зрозуміти... Але дуже добре відчуває... якась ниточка обірвалася між ними, і тепер вона — якась чужа тьотка... Байдужа, холодна, але така щаслива. Він згадав позавчорашні мамині стогони з батьківської спальні. Раніше він не чув їх. Чи це випадковість?
     Крики батька з кухні змусили його перервати свої роздуми. Він швиденько побіг туди в самій піжамі і став свідком грандіозної сварки.
     - Ну ти шлюха, Алісо! Я від тебе такого не чекав! Мало того, що ти мені зрадила! Та ще з ким! З Пітером, якого я ненавиджу! І мало що не в усіх на очах! Тепер всі про це говорять, усі знають, усі з мене насміхаються! А він тріумфує, о так, він чпокнув мою рідну жіночку! - кричав батько. Він був лютий і жахливо ображений.
     - Алісо, що з тобою? Я тебе не впізнаю! Ти раніше була іншою! Ти раніше була моєю коханою дівчинкою, а не якимось курвиськом! - батько мало не заплакав.
     - Заспокойся, Йене. То був просто секс. Хороший секс, якщо хочеш знати, - холодно і байдуже кинула мати.
     - Ти моя жінка! Як ти можеш таке говорити! Як можеш! - кричав сухорлявий лисий чоловік, з мужніми рисами обличчя і кремезною статурою — Еріковий найкращий в світі батько.
     - Знаєш, любий, я хочу свободи. Мені набридло. Я хочу пожити для себе, а не для тебе і твого сопливого синочка, - сухо сказала мама.
     - Я йду збирати речі, - додала вона.
     - Алісо! Як так? - кричав батько.
     Я тебе люблю, чуєш? - тихіше додав він.
     Вона просто стала з стільця і вийшла з кімнати.
     Тільки тепер батько завважив Еріка, який стояв у дверях.
     - Еріку, йди спати. Вже, - наказав він.
     Ерік тільки кивнув. Не смів не послухатися.
     Він лежав у ліжку і плакав. Він не розумів, що відбувається. Чув, як мама викликала таксі. Гордість не дозволяла кинутися до неї і просити залишитися. Вона сама вирішила його кинути, сама, і навіть не зайшла попрощатися. Так, ніби його для неї більше не існує.
     Потім батько кудись вийшов. Він чув, як він пив пиво на кухні і балакав з роботом. Цілу ніч. Еріку хотілося піти обійняти його і щось сказати. Але що тут можна сказати, він не знав. Заснув під ранок. Прокинувся з відчуттям, ніби мама померла.
     ***
     Ерік понуро сидів у автобусі. Поруч знаходилися різні незнайомці і деякі хлопці з його школи. Він не хотів з ними говорити. Перебував у паскудному настрої.
     В автобусі було ввімкнене радіо, і раптом те, що він почув по ньому, змусило його повністю прокинутися.
     - Це настільки дивно, навіть фантастично, що ми вирішили звернутися за коментарем до професора Джонса. Отже, ходять чутки, що мортууси якимось чином навчилися захоплювати тіла живих людей. Таких випадків вже досить багато, і колишні мортууси вдають себе за тих, чиї тіла їм вдалося зробити своїми, хакнувши мозок своїх жертв. Відбувається це начебто тоді, коли людина знаходиться в інтернеті. Пане професоре, наскільки це можливо?
     - Думаю, потрібні більш вагоміші речі, ніж плітки. Я не впевнений, що це взагалі можливо, принаймні людству така технологія не відома. Хтось мав би просунутися набагато кроків вперед, щоб придумати, як це реалізувати, - відповів професор.
     Ерік більше не слухав. Його нудило і він тремтів всім тілом. Якийсь мортуус захопив тіло його мами. Тепер все збігається! А що він зробив з нею? Що він зробив з нею? Ерік заплакав. Востаннє він плакав у 10 років, коли помер його улюблений собака.
     ***
     Коли Ерік прийшов додому, то застав батька на кухні. Йен у чорній сорочці з закоченими рукавами сидів на високому стільці з келихом вина в руці. В кухні пахло м’ясом. Ерік поглянув на сковорідку і мало не вдавився слиною — безсумнівно, це було справжнє м’ясо, на вигляд — телятина, а не синтетичне блідо-рожеве, майже біле, як завжди.
     Це було досить дивно, що батько купив це дороге, хоч і смачне м’ясо, яке вони востаннє їли, коли його підвищили по роботі.
     Йен терпляче вислухав хлопця.
     - Еріку, це якась чергова вигадка. Те, що людство навчилося зберігати мозок мертвих і оцифровувати його — це величезний прогрес для нас. Захоплення мозком тіл живих людей — неможливе з точки зору науки. Немає такої технології, і її не може бути в принципі. Можливо, їх навчили інопланетяни? - засміявся Йен.
     - Але ж... Мама, - несміливо заперечив Ерік.
     - Твоя мама любила відпочивати і не любила відповідальність. Вона і тебе не хотіла народжувати, якщо чесно, це я хотів сина і переконав її це зробити.
     В голосі Йена звучав біль.
     - Ми в останні роки не їздили відпочивати в соснові ліси, не літали в космічні екскурсії, навіть в кафе разом не ходили. Я занадто захопився роботою... Занадто...
     - Але те, про що ти говориш, - продовжив твердо, - це магія. А я науковець.
     ***
     Тато заперечував, що це можливо. Всі вчені світу казали, що це тільки чутки і вигадки журналістів. Здається, ніхто не хотів вірити, що це насправді, тому що така правда просто б вбила їх.
     Ерік ходив до школи, грався з хлопцями на перервах, і ігнорував бідну Єву. Зрада мами боліла йому ще дуже сильно, і пораненій душі було важко когось любити і комусь довіряти.
     А потім, сидячи в кав’ярні, куди вони забігли через раптовий дощ і замовили собі по чаю і бургеру, він почув те інтерв’ю. Він саме сперечався з Євгеном про колонізацію Венери, і тут на екрані телевізора з’явилася жінка. Вона була звичайною жінкою, правда, сильно нафарбованою і вдягненою в дорогу ошатну сукню, але привернуло увагу Еріка те, що вона сказала.
     - Так, я захопила тіло цієї невдахи і знищила її мозок. Але я зробила це з благородних мотивів. Ви розумієте, як розвинеться людська цивілізація, якщо замість цієї 30-річної курки в її тілі буду я? Я з моїм досвідом, моїми знаннями, моїм розвинутим за всі ці роки розумом. Ми зможемо досягнути такого прогресу, про яким раніше можна було б тільки мріяти. По справедливості, це якраз нам як кращим і мають належати тіла, а не якимось нерозумним молодим.
     - Стривайте, а вам її не шкода було? Ви ж її фактично вбили! - закричала ведуча.
     Жінка розсміялася.
     - Ті, хто знає, що таке смерть, не мають моралі.
     Ерік швидко попрощався з друзями. Ті також були приголомшені.
     Поїхав додому. Був вихідний, і він надіявся розповісти татові про це інтерв’ю.
     Цікаво, невже він знову скаже, що це все вигадки?
     Тата Ерік застав у вітальні. Той був вдягнений у стильні джинси з підтяжками і червону сорочку в клітинку. Грала музика, і батько сміявся і танцював. Ерік прожогом кинувся з кімнати.
     Тато ненавидів цю пісню. Хоча це була улюблена пісня мами, Йен терпіти не міг, коли її хтось вмикав. Ні, ТАТО не міг її слухати.
     ***
     Ерік зарився обличчям у траву і плакав. Він забіг аж на якісь околиці, де росла на землі трава і яскраво світило сонечко на небі.
     Щоб тобі не хакнули мозок, треба просто не заходити в інтернет, твердив він собі.
     Просто не заходити в інтернет. І що ще? Що ще не можна робити, щоб захистити себе від проклятих мортуусів? Він не знав. Відповіді він звик шукати в інтернеті, але зайти зараз — означає ризикувати життям.
     Ерік здивовано спостерігав, наскільки красиво навколо. Він ніколи б не подумав, що якась трава і сонячний день здадуться йому якимось дивом. На його плече сіла божа корівка. Він спостерігав за нею кілька хвилин. Думав, як житиме без інтернету. Цікаво, чи всі люди захочуть жити без інтернету, чи зрозуміють вони небезпеку? А що, якщо мортууси, які вже захопили собі тіла, насильно їх примусять приєднатися до інтернету, щоб допомогти іншим?
     Можливо, йому варто піти з дому? Тихенько зібрати речі і піти від псевдобатька? Чи вдавати спочатку, що все нормально, що він нічого не помітив?
     Що він з ним зробить? Можливо, захоче вбити? Або буде байдужим, як мама тоді?
     Він точно не захоче йому більше допомагати і дбати про нього, усвідомив Ерік. Можливо, варто заявити в поліцію?
     Ерік вирішив не мучити себе думками, а тихенько зайти додому, забрати трохи своїх речей і тоді придумати якийсь план.
     Батька дома не було, коли Ерік прийшов. Він скинув в рюкзак свої футболки, брюки, улюблені зелені кеди і щойно зроблені бутерброди. Він не знав, куди йти, думав, чи збереглися ліси поблизу і чи гарна ідея там поселитися. Він мучився. Адже не заходив в інтернет вже півдня, хоча мозок рвався дати команду і повернутися в таке звичне середовище. І раптом згадав про Єву... А що, якщо вона досі думає, що це неправда, що це дурні плітки, і безпечно сидить в інтернеті?
     “На 2 хвилини зайду. Просто напишу Єві і попрошу зустрітися. Нічого ж не станеться за дві хвилини?”, - подумав Ерік.
     Він відкрив профіль Єви і почав думати, що писати.
     Раптом він відчув щось у своєму мозкові. Щось чужорідне і вороже.
     - Чому я? Відчепися від мене! Заберися! - закричав він.
     Щось нищило його спогади. Він за мить забув, як виглядає обличчя мами, потім — свій перший день в школі.
     - Будь ласка! Не роби цього! Будь ласка! Я хочу жити! Пожалій мене, хто б ти не був! - заблагав Ерік.
     - Ти серйозно думаєш, що це можливо? - відповів голос прямо в його мозку. - Це якраз я вигадав вірус, яким можна хакнути мозок і захопити тіло. 40 років я жив у комп’ютері. Не бачив сонця, не ходив по вулицях, не кохав жінок... Я не знав, чим себе зайняти. Я впадав в депресію і мучився від свого безсмертя, такого порожнього і безтілесного. В мене не було ні вражень, ні відчуттів. Тільки спогади, які меркнули з кожним роком. Наше життя після смерті — це якийсь нескінченний жах. А потім мені не дали шансу — не взяли в космічну експедицію. Симуляція мені недоступна, бо за життя я був бідним. І тоді я знайшов вихід для всіх нас отримати нове життя. Не заважай мені. Я був у пеклі, ти не зможеш мене зупинити своїм нявчанням.
     Ерік відчув, як зникає його свідомість. Попереду була лиш темрява.
     ...Красивий і міцний підліток стоїть посеред кімнати. Він оглядає в дзеркалі своє тіло і посміхається.
     "Так, я шикарний", - подумав він.
    

  Время приёма: 22:17 07.05.2021