Обсуждение рассказа at003 Хлопці із лісу

Я не професійний критик, тому дам короткий відгук. Загалом твір мені сподобався, але є декілька зауважень. Спочатку веселий, але наприкінці раптовий перехід на смуток і звалення "інфодампу". Склалося враження, що спілкування з чортиком є візуалізація спілкування з підсвідомістю на основі спогадів, досвіду та знань. Через це здається, що це більш психологічне фентезі, аніж міське.
Ні пуху ні пера на конкурсі!

Дякую за відгук, Ирію!
Мабуть, зайва психологічність ніякому фентезі не завадить. А щодо того, чи воно міське – то всі дієві особи є уособленням суто міської культури, міської системи стосунків і навіть злочинів. Хіба що дія відбувається на шляху між двома містами з заїздом до лісу. Але Ви вірно помітили – деякі речі, пов’язані з підсвідомістю і пошуком себе в собі, там присутні (хоча не знаю, наскільки вдало це вийшло). А чортик допомагає герою, об’єднуючи різні магічні і психологічні шари.
Вам теж успіху!

Сподобалося. Гадаю, якби історичну частину прописати детально, то вийшла б гарна повість чи навіть роман

Дякую, Доброславо!
Успіху на конкурсі!

Вітаю. Загалом твір добрий, проте, як на мене, це все ж не міське фентезі. Та й не фентезі взагалі, радше містика. Також я б особисто не зловживав так карантином (ну, років через три-чотири не зрозуміють). Власне, найголовніша претензія: герой подається як добрий і славний парубок, але навіть не розглядає варіант розповісти про все поліції, навіть маючи на руках докази. Взагалі, як для кримінальної історії це якийсь паралельний світ, де правоохоронців не існує. Проте сам твір, мова, динаміка мені сподобалися. Тож поки що ставлю "0", але можливо ще зміню думку, залежно від якості інших оповідань.

Дякую за відгук, Олександре!
А з карантином - може, навпаки, через кілька років буде прикольно читати, як воно було.
Так герой якраз і збирався своїх полонених ворогів кудись здати. Просто не встиг.
Успіхів!

Привіт, авторе!
Мені ваш твір сподобався. Написано вправно, є напруга та цікаві долі людей. Тема лісових братів мені сподобалась.
Тільки чомусь спочатку нагнітається швидкість, а потім спадає так, що можна втратити пильність.
Чомусь не повірив я у таку вправність ГГ у бійках, коли на тебе наставлений пістолет.
Щоб так холоднокровно себе вести, потрібні тренування рівня ну, хоча би поліції. Та і не сприймається той факт, що ГГ двічі лупцював своїх кривдників (якось уже почало набридати, втратило унікальність).
А ще виникає плутанина між Михайлом Шулікою та Михайлом - головним героєм.
Краще героїв називати різними іменами, щоб краще розрізняти.
Загалом, я отримав задоволення від прочитання!
Дякую.

Дуже симпатичний твір.
Є динамічний розвиток, пригоди, написано грамотно, є інтрига, конфлікти, от це все.
Ідея про те, що в певних... гм... місцях духи України і Білорусі однаково сильні (це про символіку Гвера також, ага)- теж мені цікава, я теж такої думки
Правда, по ходу вигулькують інфо-прогрузи, які псують загальне враження. Мабуть, інформацію з них варто було б подавати не одночасно, та й показувати завжди краще, ніж розповідати!
Але в цілому гарно, дякую!

Будь ласка. Все ж вирішив, що свою "1" твір заслуговує.

Дякую, Торгарде!
Приємно чути, що сподобалось!

Але ж ГГ відбивається не від якихось супер-профі. Його вороги – вуркаган і дрібний злодюжка. А в тексті є зауваження про те, що Михайло – здоровий, дужий і не лякливий молодик, який у підлітковому віці мав тата-алкаша і сам був добрячою гопотою, а згодом переїхав до іншої країни, пробивався в житті самотужки і, певно, стикався багато з чим недобрим. А ще він водій-далекобійник. Водії взагалі дуже швидко і автоматично реагують на небезпеку, інакше вони не зможуть працювати водіями. І хоч з віком ГГ трохи зледачів і розслабився, але загроза увімкнула в ньому і колишні навички, і взагалі вдачу, успадковану від пращурів. Лише тоді він, власне, збагнув, наскільки насправді втратив гідність, дозволяючи собою потурати (про це теж згадується). Проти здоровезного рішучого далекобійника вуркагани не надто серйозні суперники.

А з іменами – то навмисне. Адже Михайло фактично названий на честь Михайла Шуліки. І чортика він називав Ясиком не випадково, хоч і підсвідомо. Михайло і Ясик були лісовими побратимами в минулому, а нинішні Михайло і Ясик – їхні нащадки. Адже кожна людина – то є сума властивостей її пращурів, і люди не завжди здогадуються, які властивості насправді в них ховаються. Зокрема сучасний Михайло – онук колишнього Ясика, а той був не лише вояком УПА, але й мав магічні здібності. А чортик Ясик отримав свідомість завдяки крові старого Михайла Шуліки. Отакі перехрестя…
Успіхів!

Дякую за добрі слова і поради, Дракотику!
Подумаю, як поділити на частини оті історичні вставки.
Успіхів Вам!

Дякую, Олександре, це приємно.

Добре було би спинитись десь на зв'язуванні злодіїв.
І пройтись з початку – вичистивши зайвий пафос.
Бо далі – вже все якось надто дивно. Дивний витвір рятує від на диво безшумного нападника. І то в лісі. З шумною ліс.підстилкою... Михо глухий, чи нападник ніндзястий?
Чи може просто треба було грюкнути зв'язаних по колінах, і по ліктях? Аби не ніндзячили? Чи на це передбачення здатні лише досвідченіші... То Михо хоч досвіду набув? Чи й далі у всьому покладатиметься на чудеса?

А щодо фант.складової – то чортика, який сам вимикає gps – то ніби й досить було би...
І ще... Як слушно питали -- де ж місто? Міські бандюки...? Таке...

Дякую за відгук, Читаче!

а де там пафос?

так фантастика ж

Михо надто недбалий, а відстань мала. Тому доскочити до нього нападник міг швидко.

Може, й треба було. Але Міхо, незважаючи на важке дитинство і парубоцтво, все ж таки за вдачею хлопець добрий. Тож йому це не спало на думку.

Хтоні багато не буває І чортик все ж таки мав обмежені можливості. Тому й наполягав на створенні більш дієвого захисника для Міхи.

Чортик - хтонь суто міського походження. Міські проблеми, міські бандюки, ГГ - теж містянин. А локація - шлях між двома містами. Шосе - це частина міської культури чи сільської? Тому чом би й ні?
Успіхів!