Обсуждение рассказа at018 Штинко - викрадач шкарпеток

Оповідання цікаве. Дещо важкувато було читати через непозначені діалоги - відсутні тире на початку речень. Коми не завжди на своїх місцях. Слова "урбіт" та "штиняти" (?) не є широковживаними. Треба гуглити, та й то чіткого визначення "урбіт" не знайдено. Незрозуміло чому валіза "ненависна". Здається, вона ні в чому не винна "Хтива" тиша теж збила з пантелику, бо пояснення стоїть аж через кілька речень після. Дуже сподобалися назви духів, прив'язаних до певних місць - мережко, схоларик. Ім'я Даханна - взагалі смакота! Сподобався поділ Проявів. Опис емоційних станів теж зачепив.

Вітаю, Авторе!
Чудове добре оповідання! Промовисті імена героїв, і мені, наприклад, слово «Штинко» одразу було зрозуміло, бо у нас слова «штин» і «штиняє» вживаються повсякчасно. А урбіт - теж зрозуміло, навіює асоціації з урбанізованими хобітами. Кумедна сцена з шкарпеткопадом. І хоча розвиток сюжету з самого початку був очікуваний – все одно читати цікаво. Добре змальований головний герой з його особливостями мислення, і приємно бачити, як він змінюється.
Успіху на конкурсі!

А хто такі фіксікі...

Мабуть, долучуся до попередніх дописувачів
Історія хороша, з гумором, хоча й дещо непричесана. Мабуть, дуже швидко дописувалася
Виникло аналогічне питання з хтивою тишею і урбітами
Ще подекуди повіяло канцеляритом:


Але от що НЕ сподобалося, так це інфантильність Ореста. Сидить, значить, це чЮдовІщє на порносайтах, розвело такий срач, що домовики сахаються, і тільки втручання купи урбітів зупиняє його моральне падіння... А його ще й якісь вчительці сватають. Боги! Навіщо будь-кому такий Орест? Чи вчительці не буде краще ніколи його не бачити, навіть після прибирання в хаті?
Коротше, Штинко молодець, а Орест у мене не викликав нічого, крім зневаги. І справа не в дірявих шкарпетках, у Дракотика вони теж, буває, рвуться Справа в безхребетності.
Хоча добре, що Орест зробив над собою зусилля і почав мінятися. Але люди не міняються аж настільки *смайлик з сумнівами*

Ну і питання мотивації лишилося для мене незрозумілим. Звісно, це казка, але Штинку навіщо витрачати сили на Ореста? На всіх орестів в місті нікому часу не вистачить. Навіть у казках має бути тиск обставин! Ця історія заграла би зовсім іншакше, якщо у Штинка була прямо проблема з Орестом, і урбіт мусив би витягати хлопця, попри сильне небажання.
Але загалом у мене враження добрі, дякую і бажаю успіху!

Шановні коментатори,
щиро вдячний за критику, в радий, що трохи навіть сподобалось.
Слово "урбіт" я вигадав сам, не перевіряючи в гуглі. Я знав, що можуть бути якісь непорозуміння, але все ж для моєї розповіді це підходило дуже добре.
Слово "Штинко" взято від діалектного галицького слова - "штиняти"="смердіти". Воно скоріше походить від німецького "stinken" або англійського "stink" - власне, "смердіти". У мене була ідея назвати його Смердко чи щось таке, але я відкинув цю ідею, хотів надати імені трішки загадковості (читачам не із Західної України).
Валізу Штинко викинув на даху, бо ще був злий (хоча його уже поступово відпускало). Змушений погодитися з вами: слово "ненависний" тут вживати було якось занадто.
З "хтивою" тишею я теж трішки переборщив, це мабуть через відсутність досвіду. (Ех, деталі, деталі!)
Дракотику, я і не намагався показати Ореста "гарним хлопчиком", трішки змін - так. Хоча, ви праві, вони відбуваються надто швидко: люди за такий період так кардинально не змінюються, але все ж. Можливо, тут розкрився талант головного героя - здатність змінюватись.
Штинка ж і всіх суб'явних істот - урбітів, я хотів показати дуже гуманними, тими, які турбуються і рятують всіляких бідолаг, але без фанатизму, а коли серце підкаже.
"Кто такие фиксики"..., я ці мультфільми не дивився, чесно скажу, лише частково, можливо там є збіги та паралелі.
Я ж намагався принагідно описати свій світ, натякав на існування над'явних істот та великі нерозкриті можливості людей.
Не виключено, що в майбутньому напишеться на його основі щось більше.
Хай більше читачів прочитає оповідання, тоді відпишусь ще.

Ну не знаю, я анітрохи не з Західної, а слово "штин" в значенні "неприємний запах, хоч сокиру вішай" - у нас побутує, причому і в місцевій російській Як і його похідні типу "штиняти".
Гадаю, унікальність "галіцизмів" сильно перебільшена людьми, які вчили українську тільки по совіцьким новинам Дуже багато слів насправді просто краще вижили в певних регіонах, але в ряді інших їх досі знають і юзають, і сильно би здивувалися, почувши, що це "західні діалектизми" абощо.
(Авторе, не зважайте! Це у мене просто травматичні зауваження за мотивами одного з попередніх конкурсів, де усі незнайомі їм слова деяі коментатори називали "галіцизмами")))

Слово "штин" аж ніякий не галіцизм. Уся Східна Україна його широко вживає, навіть включно з російськомовними. Набагато частіше кажуть "штиняти", ніж "смердіти". І мене навіть здивувало, що на заході його теж знають, бо воно мені завжди здавалося саме східним діалектизмом.

Угу, і я про те саме.
Я з центральної.

Весела історія, легка. Цікаві всі ці дрібні створіння, які живуть в місті. Така, класика міського фентезі =)

Шановні Дракотик та Сокира,
дякую за інформацію щодо поширення слова "штиняти"!

Гарно і з гумором. Сподобалось.
Таки не зрозуміло з якого дива Штинко взявся допомагати тому роздовбаю, що виступає в ролі головного героя. Штинко ж, здається, по сантехніці майстер, а не по втрачених шкарпетках. Чому покликали саме його? Те, що він може знайти їх на запах - слабеньке пояснення.
Повністю підтримую думку Дракотика щодо Ореста. Ну не заслуговує він на чарівну фею, якою для нього стають урбіти. Хоч би сам якихось зусиль доклав, щоб змінитися, так ні, він лише щось надприродне звинувачує у власних невдачах. І, хоч в кінці зміни вроді би є, я завідомо співчуваю бідній вчительці.

Гарна дитяча казка.
Незрозумілі два моменти. Перший - якщо ім'я Штинько вигадав Орест, чому всі "колеги" Штинько так само його й називають?
Другий - чому Штинько вирішив допомагати Оресту?
Як на мою думку, вирішуються ці питання досить легко. Штинько був безіменною істотою. За те, що Орест подарував йому ім'я, Штинько має віддячити.
Удачі на конкурсі!

Відпишусь трохи, бо закидали шапками не на жарт.
Так, це гумористичне оповідання. І це всі помітили, навіть посміялись. Чудово.
Штинко узявся допомагати Оресту, бо йому стало його жаль, плюс він хотів показати, що насправді незлий, як вважає чоловік. Я хотів показати урбітів дуже гуманними.
Якщо це мені не вдалось, і у всіх виникають питання - то це мій промах. Визнаю. Потрібно було більше маркерів давати.
Штинко існував насправді, і Орест про це не знав. Він придумав (випадково!) собі це ім'я, як і духа, який ніби шкодив йому, а виявилось, що такий дух уже реально існує, тільки він - зовсім незлий.
Але таким чином я хотів створити додатковий комічний ефект аля "наші думки стають реальністю".
Той факт, що Штинко викрав усі шкарпетки в другій частині твору, теж мало дати комічний ефект.
Я не хотів зображувати ідеальним і пухнастим нікого: ні Ореста, ні Штинка (який потім злиться), ні Ольгу (але тут я недопрацював, і всі подумали, що вона ідеальна, і Орест її не заслуговує), ні Даханну, ні інших урбітів.
Та я розумію, що всі свої виправдання я можу залишити при собі: так як ніхто цього не сприйняв - це мої недопрацювання.
Дякую за відгуки, та за те, що прочитали!

Дуже сподобалося оповідання, і з гумором і таке класично-класично міське фентезі. Обожнюю оповіді про дрібних хатніх духів. (у Трускіновської є цілий цикл про домовиків, дуже його люблю). Слово "урбіт" чудовий і промовистий неологізм. Дякую і зичу успіхів.