Обсуждение рассказа aq034 Новий дільничий

Досить цікавий текст і історія, але, як на мене, то цю тему можна було б трохи розширити. В тому сенсі, що збільшити обсяг. Бажаю успіху на конкурсі!

Вітаю, авторе!
Гарно!
Якщо таке можна сказати про цей жанр!
Живі персонажі, добре передана атмосфера.
Легко читається. Не страшне (У моєму випадку це плюс )
Цікава ідея. І навіть, на мій погляд, досить життєва - якби таке було можливе - охочі б знайшлися.
Фінал, звісно, печальний. І безнадійний.
Дітей шкода!
Хотілося б логічне пояснення, чому саме діти потрібні в жертву. Чому не можна обійтися іншими? Якщо це лише авторська забаганка, то це сумно, так спекулювати на цій темі.
Треба аргумент, штибу "Не автор такий - а чорти так захотіли". Можливо дитячі душі "смачніші", "чистіші", душевна енергія більша, яскравіша, сильніша? Будь, що.
Удачі на конкурсі.

Якісне оповідання з гнітючою атмосферою, влучними порівняннями та моторошним післясмаком. Одновекторний розвиток сюжету та форма подачі від другої особи посилюють тривожність під час читання, що є вагомим, нмд, фактором для творів у заявленому конкурсом жанрі. Об'єктивно, фантастичний елемент в оповіданні відсутній, але створена автором історія цілком відповідає критеріям горору. Суб'єктивне зауваження: уважніше ставитись до підступної частини 'спів-' на письмі (та в конкретному випадку використати слово "співрозмовник" замість "співбесідник").

З прочитаних поки що перший, котрий має стосунок до заданого жанру

Всім дякую за коментарі.


Це така первинна задумка: нічого не пояснювати, не заглиблюватися в деталі, не ускладнювати. Така собі макабрична історія для нічних посиденьок навколо багаття. Як от, пам'ятаєте, в 90-х були популярні серіали "Чи боїшся ти темряви" та "Байки зі склепу".


Ну, дійсно, у темних сил, з якими укладають такі угоди, своєрідні забаганки щодо душ. От подобаються їм саме дитячі. Незаплямовані всілякими дорослими штуками. А ще, це така алюзія на дитячі смерті у війнах між дорослими.


Дякую за зауваження. Перед відправкою багато разів перечитував, редагував текст і замилене око не вихопило цього моменту.

Оповідання дуже фахово і якісно написано. Стосовно жанру – все дотримано. Гнітюча атмосфера, напруга – все є.
Зауваження лише стосовно самого змісту. Дечого автор не каже – то я, так би мовити, розгорну логічний ланцюжок замість нього.
Щодо «Градів» - автор не каже, чиї вони. Але чиї – власне, зрозуміло. Від тих, кого ці золотозубі дядечки і мирні старушенції, які хотіли жити «па багатому», самі й накликали. Бо хотіли халяву і манну з неба, а отримали «Гради» - овва, яке неподобство! А коли їх гепнуло по голові те, що вони самі накликали власною підлістю, почали робити наступну підлість: аби зберегти мир і спокій у власному селищі, почали вбивати дітей. Бо «краще одна жертва, ніж тисячі». Це на їхню думку. Але насправді це і є шлях до абсолютного зла. Бо так міркують лише люди, яким «яка різниця». Яким «хай помре хто завгодно, аби не я». Яким «мета виправдовує засоби». Яким «хай весь світ пропаде, аби мені було добре, зручно й затишно». Десь так, до речі, свого часу міркували європейці, замолоджуючи Гітлера.
Може, авторові цих містян шкода, і він вважає, що так усе і мусить бути і що вони невинні жертви. Але, як на мене, це зовсім не так. Поведінка тих містян – це підлість у чистому вигляді. І, на мій погляд, можна лише пошкодувати, що оте селище свого часу «Гради» не винищили цілком. Бо люди з такими міркуваннями заслуговують отримати ту кару, яку вони самі спричинили своєю підлістю. Можливо, автор і ще хтось міркує інакше – то кидайте у мене капці, скільки схочете. На здоров’я. Але мені отаку байдужих, підлотних пристосуванців, здатних спалювати невинних дітей у печі живцем, не шкода. Най би їх усіх зрівняло з землею – вони на це повністю заслужили!
І ще незрозуміла поведінка ГГ – аж надто враховуючи, що він майор певної служби. Будь-який батько (та ще й майор!), трохи отямившись, не балачки б балакав, і не «волочив своє життя довге та порожнє як риболовецькі тенета в солоному мертвому озері», а першим чином скрутив в’язи і тому золотозубому, і бабці, і спалив їх у тій самій печі. А потім подбав про те, аби всі, хто були причетні до цих ритуалів, опинилися там само. Оце було б логічно з позиції батька-майора. А у автора тут з логікою цілковите провалля – на 100%.
Але написано класно й майстерно. Це факт.
Успіху у конкурсі!

Вітаю, авторе!

Назагал, сподобалося. Моторошно, атмосферно. Проте, внутрішня логіка оповідання дещо кульгає. За словами самого героя:



Тобто, він володіє чималим арсеналом вмінь та навичок для такої роботи. Принаймні, має володіти. Окрім вмінь - ще й якимись спецзасобами. За логікою - він би мав щось прихопити з дому, коли біг за сином. І тут його не виправдовує ані сонливість, ані переляк за сина, бо він - на завданні. Тобто, прихопити бодай щось - ніж, пістолет, газовий балончик, кастет якийсь, врешті решт він би мав навіть на рівні рефлексів.

У квартирі його знешкоджують простим ударом по шиї. При тому він не втрачає свідомості, може рухатися. Але не робить нічого. В таку поведінку не віриш. Або - приймаєш таку поведінку, проте перестаєш вірити, що він майор СБ. Певно, дим грає роль, але тут трохи варто було б акцентувати увагу. Хоча б що в голові запаморочилося чи ще щось.

Успіхів!

От я і ж кажу - не віриться!


Та й голіруч би впорався. І сонливість ні до чого - поки пробігся, вже б "увімкнувся у режим", у підготованої людини це відбувається швидко. А якщо злякався за свою дитину - єдину улюблену дитину! - то адреналін би лупонув умить на повну активізацію. І навіть якщо б пропустив перший удар - напівпритомний все одно б бився, працювати у такому стані вчать. Це ж не проти взводу спецназу. Панове, Ви взагалі уявляєте собі емоції батька, єдиній дитині якого загрожує небезпека? Ще й коли це майор СБУ? Та й 12-річного хлопця за п'ять секунд запхати у пічку неможливо, а батько навряд чи шкутильгав до сусіднього під'їзду півгодини. Та він розніс би там геть усе за десять секунд разом з чоловіком, бабою, пічкою і половиною хати! Це якщо казати про реал. Тож з логікою у цій сцені справді кепсько.

Занадто вже гнітюче враження справило оповідання. Навіть не знаю, можливо для цього жанру це і жирний плюс, але в мене посилилась депресія!
Із зауваг: цей дільничий якійсь занадто пасивний. Ні свого сина порятувати, ні чужих... І якось дуже вже легко дізнається він про справжню суть того, що відбувається. Ні тобі кропіткого збору матеріальних доказів, ні аналізування обмовок місцевих при тих самих коротких бесідах, ні нічних засідок поблизу підозрілих місць...

Ну, дивіться, в тексті сказано, що син зробився сновидою. Батько, прокинувшись та побачивши сина у вікно, не біг на завдання. Він вискочив на вулицю просто щоб повернути сина-сновиду назад до квартири.


Саме так, але ні читач, ні ГГ не бачить чим його вдарили. Може його вдарили півторадюймовою залізною трубою. До того ж від удару по шиї, де проходить спинний мозок, людина може залишатися при тямі (на межі свідомості), але не може поворухнути кінцівками. Все це можна було пояснити читачеві, але такі пояснення сповільнили б ритм оповідання та розвіяли б атмосферу. Я розраховував на фантазію тих, хто читатиме.



Це не було ціллю оповідання - розповідати всі ці деталі. Оповідання задумувалося з розрахунком на динаміку із використання великої кількості дієслів. Щоб воно було схоже на такий собі звіт в досьє. Та й ідея оповідання не вимагала від ГГ порятунку сина чи дітей. Ідея була дуже проста: чи виправдано пожертвувати життям однієї дитини заради миру тисяч.

Та цю ідею вже розглядають понад тисячу років – щось таке було ще в епоху Античності. Але на цю тему є чудовий вислів Дена Сіммонса: «Якщо будь-яка ідея - навіть та, яка претендує на суспільне благо для багатьох, - потребує бодай однієї невинної жертви, то ця ідея є ЗЛОМ». Бо існує принцип особистої відповідальності людини за те, що вона робить у житті. Невинні не мусять відповідати за винних і прикривати їх собою. Якщо винні свідомо намагаються створити собі щасливе життя за рахунок невинних – то це є підлість і зло у чистому вигляді. Винні мусять відповідати за себе самі. І навіть якщо їх багато, а невинних мало – це не привід не карати винних або принаймні не вимагати від них якоїсь покути. Саме тому, що у нас винні не відповідають за власні вчинки, ще й корчать із себе нещасних жертв, а потім продовжують гидити далі (бо ж можна, за це нічого не буде!) – ото ми так і живемо.
Тобто відповідь дуже проста: ні, не виправдано пожертвувати життям однієї дитини заради миру тисяч. Аж надто коли ті тисячі винні у порушенні миру самі. Ці тисячі мусять підвести свої дупи і здобути собі мир іншим чином. Отоді це справді буде мир, а не якась незрозуміла маячня з намаганням всидіти на двох стільцях водночас.

Я не говорю, що цю ідею ніхто не розглядав і не піднімав. Для мене сенс письма не в тому, щоб піднімати ідеї, які ще ніхто до цього не піднімав, а в тому, щоб навпаки, поглянути на ідею, яку вже тисячі разів розвивали, поглянути з іншої точки зору.
Все, що ви описали безсумнівно правильно з точки зору загальнолюдської моралі. Але в оповіданні я хотів показати як люди поведуть себе в конкретній ситуації. Для тих людей варіант жертвоприношення однієї дитини раз на три місяці заради миру в їхньому містечку -- прийнятний варіант і це НЕ значить, що я його розділяю.

Цікаве оповідання, хоча мені чомусь одразу стало зрозумілим що іграшки там не просто так. По сюжету маю зауваження: населення містечка занадто мале для того, аби безболісно втрачати 4-х дітей за рік. Кожен, хто має дитину, мав би розуміти, що шанс його дитини станом наступною "відплатою" досить високий. Хоча, з тексту не зрозуміло чи знали інші мешканці про цю угоду.
Щасти на конкурсі!

Дякую за коментар.
Трохи поясню: за міжнародними даними середній показник смертності в світі 8,6 на 1000 людей. У тексті зазначена конкретна цифра 15825 жителів на 2001 рік. Окей, події описують 2014-2015 роки. Візьмемо до уваги, що населення на цей час в містечку скоротилося (демографічна криза, війна). Але, менш з тим, за статистикою смертність складатиме близько 100 осіб на рік. Отже, як це цинічно не прозвучить, та серед сотні людей 4 дитини - доволі скромні показники. Інша справа, що ці чотири дитини не помирали, а саме зникали. Проте й тут в оповіданні є деталі, які відповідають на запитання: чи знали сім'ї, що їхня дитина може стати наступною та чи знали вони про цю угоду. У тому й то фішка новел - кожне слово й фраза несуть значення та сенс.

Об'єктивно сподобалося, але є вагомі претензії. Спершу про особисте: авторе Ви гад! В гарному сенсі. Я якраз написав оповідання від другої особи, яке запізно, щоб відправити на конкурс. Прочитаєте його в квітні, якщо звісно виникне бажання. Але я не ображений, бо:
а) Судячи з реакції аудиторії, їй такий стиль подобається;
б) Воно все одно зовсім не схоже;
в) Моє таки краще .
От тільки не збагну одного і це вже не претензія, а питання: я пішов на цей крок, щоб максимально деперсоніфувати головного героя, позбавити його ідентичності, зробити так, щоб кожен міг відчути себе на його місці. На це мене, до речі, надихнули веселі хлоп'ята з "Поріддя", мені було цікаво чи можливо змусити співпереживати такому картону. Але Ваш герой має чітке минуле, риси характеру і, я переконаний, багатьом буде важко приміряти на себе його личину. То чому друга особа?
В мові трапляються русизми, але такі, суперечливі, тому в цілому допустимо.
Щодо зауважень стосовно навичок майора СБУ, тут суперечливо: ми не знаємо, хто той золотозубий, може він десять років у гарячих точках провів і ще п'ять працював інструктором по рукопашному бою. Інша справа, що я б все ж трохи звання знизив, бо майор це надто серйозно і навряд чи його б відправили без підлеглих/напарника. Гарячий лейтенант, який рветься на фронт, а його не пускають, бо шкода дурня, оте саме те і зразу відпадуть всі зауваження решти авторів.
Найголовніше: ідея не нова, але подана слабко. Вона перегукується з оповіданням Роберта Маккаммона "Він постукає у Ваші двері" і Ваш "Новий дільничний" програє йому по всім фронтам. І по атмосфері, і по жаху, і по поведінці батьків, що всіма силами намагаються врятувати дітей. До речі, його начебто екранізували у згаданих Вами вище "Байках зі Склепу", тому може це не співпадіння, а несвідоме запозичення?
Тому ідея гарна, написано також чудова, але обрана Вами форма викликає нарікання.
Та все ж успіхів!