Обсуждение рассказа ap003 Театр екстремального жанру

Вітаю, Авторе!
Сподобалось. Дуже емоційне й психологічне оповідання.
Фінал вгадується вже десь від середини, але то не погано,
бо вийшов досить потужним і драматичним.
А ще твір до спецтеми "Ксенофобія" чітко припадає.
Дякую! Успіху на конкурсі!
Фінал розчулив і навіяв

Дякую! Приємно, що сподобалося
Успіхів навзаєм!

Доброй ночи!
Красивая и эмоциональная работа. Надрыв есть. Хорошо получилось.
Спасибо и успехов.

Дякую Вам теж успіхів!

Просто офігенне оповідання!
Чесно! Я ще не всі прочитав, але це явно кандидат на перемогу!
Тисну руку!
Успіху!

Гарне оповідання. Якщо до чогось чіплятися: це той випадок, коли лінійна композиція була б виграшною, адже ще на початку флешбеку читач здогадається про справжню сутність Зоряни. А враховуючи, що спогад довгенький, головний герой виглядає трохи тупуватим. Ну, й того, якщо вважати, що він передумав через душу головної героїні, то ми про неї не знаємо нічого, крім того, що вона гарна акробатка, цурається чоловіків і має змучений вигляд. Щоб закохатися цього може й досить, але хотілося б кращого розкриття.
Удачі на конкурсі!

Дуже дякую, Панасе! Ви мене аж збентежили Але надзвичайно приємно побачити такий схвальний відгук
Вам теж успіху!

Дякую, Олександре! Ех-х, мені б теж хотілося краще розкрити головну героїню. Та й про усіх інших знайшлося б чого розповісти цікавенького. Але ж обсяг... Власне, про героїню там трохи сказано: вона допомагає вигадувати нові номери і малює костюми, тобто деякий творчий хист присутній. А головний герой справді доволі прямолінійний молодик, більше вояк, аніж свічадо розуму. До того ж добряче психологічно травмовний, і сам це усвідомює, тому до власних відчуттів ставиться з осторогою - знає, що може щось примаритися. А ще люди схильні заплющувати очі на те, чого не хочуть знати. Недарма є кажуть, що про зраду дружини чоловік дізнається останнім, та й то коли вже захопить у ліжку - десь так само й тут
Ще раз дякую за увагу і за відгук. Вам теж успіху!

Чудово, Авторе! Бажаю, щонайменше, призового місця!

Гарне оповідання. Навіть передбачений фінал не заважає тримати читача в напрузі до кінця оповіді.
І повністю відповідає темі конкурсу.
Отримала справжнє задоволення.
Успіху на конкурсі!

Дякую! Навзаєм!

Велика подяка і Доку, і пані Христі Хмиз! Такі доброзичливі відгуки дуже надихають!
Теж бажаю успіху на конкурсі!

«Тварюка атакувала знову, але переляк повернув мені здатність боронитися. Я перехопив синю руку з ножем і якимось дивом його вибив. А тоді кинув Змія на землю, вхопив за шию й почав по-дурному стукати головою об землю, як у хлоп’ячій бійці – майже нестямний від страху й огиди. Про власну зброю геть забув.
Змій засичав, бризкаючи слиною, а я вловив напрям його погляду й обернувся. Щоправда, вдіяти нічого не встиг. Але побачив, як у нового нападника із грудей раптом виткнулося вістря стріли. Гад впустив тесака й гепнувся на стежку поряд зі мною, а наступної миті хтось із хлопців розніс булавою голову тій потворі, яку я тримав за горлянку.» Так вбив змія чи не вбив? Причинно-наслідкові зв’язки кульгають. Несподівано з’являються нові персонажі, (наприклад, Гамід). Може б його слід було ввести у розповідь до сутички зі зміями? А де подівся Фархад? А загалом цікаво читати. Незвично… Удачі на конкурсі.

Дякую! Ці моменти і мені трохи муляли, теж хотілося трохи щось уточнити, але якось не вписалося... Але, мабуть, таки буде краще це зробити.
Вам теж успіху на конкурсі!