Обговорення оповідання bb027 Другий шанс

Гарне оповідання, люблю формат сповіді, йому віриш.
Мені у сюжетному плані не вистачило основної кульмінаційної історії, після якої в ГГ забирають здатність бачити. Пояснення чому так відбулося є, але краще пасувало б додати драматизму, щоб оповідь не була такою рівною.

Приємний образ журналістки, хотілося б дізнатися про неї більше, бо вона грає дуже важливу роль, а чому саме вона повертає ГГ зір, не дуже зрозуміло.

Яскрава деталь з жіночкою з лоточками, я її запам‘ятала, але до чого вона, не зрозуміла. В такому компактному тексті таке гарно працює на розкриття персонажів, а тут воно просто йде фоном, функцію відволікання воно, звісно, виконує, проте відволікає не лише персонажів, а й мене

Робота сподобалася, особливо нечітка грань між реальним світом та фантастичним. Власне інтригує кінцівка: чому Степан після інтерв'ю повернув собі зір: чи Аліна - богиня чи хтось на кшталт того, яка вирішила помилувати головного героя?

Загалом читається дуже легко і цікаво .

Удачі!

Гарне оповідання, люблю такий формат, хоча більше полюбляю не мораль у лоба, але у вашому творі це цілком доречно, формат сповіді-бо.

Якщо дуже прискіпуватись, то...

[+] речення раз

Пропонував незвичні локації - возив їх за місто до річки, у промзону, у балку на околиці.

Знаю про весільну фотографію не з чуток, і хочу сказати що локації за містом, у промзоні і біля балки не є незвичними, як і поле, наприклад. В принципі, для людини, яка фотографується то може бути чимось незвичним (якщо людина не бачила таких фото), а от для фотографа...

Проте мушу сказати, що з оцього моменту:

[+] речення два, наступне

Почав знімати одиночні портрети і одного дня прочитав в коментарях до своєї сторінки в інсті, що фотосесія зі мною заміняє годину терапії у психолога.

Історія для мене знов заграла реалізмом. Таке ставлення до (хороших!) фотографів геть не рідкість, але завжди приємно

Можливо, можна ще до чогось причепитись, але не буду. І не хочеться. От це було ще на початку, а далі... історія поглинула мене і моє око припинило взагалі за щось чіплятися. Дякую за історію! Успіхів!

Дякую за коментар!


Точно! Я початківець, тому якось відчувала, що оповідання не дотягує, але сама не могла визначити, в чому справа. Ви допомогли мені зрозуміти! Оповідь дійсно дуже рівна.


Жіночка з лоточками мала додати приземленого реалізму. На противагу герою з його магічним світоглядом і трагедією. Але вже бачу, що вона тільки відволікає. Я подумаю, як зробити так, щоб отакі елементи не тільки розбавляли оповідь, а й доносили до читача свою роль.

Щодо журналістки, то вона просто журналістка. Тільки після вашого коментаря до мене дійшло, що я не прописала, чому зір почав відновлюватись. Задумувалось це як подарунок герою за його усвідомлення та каяття.

Я дуже вдячна вам за таку конструктивну критику. Якщо чесно, це вперше моє посереднє оповідання не закидали помідорами, а чітко вказали, що не так. Це безцінно!

Я ще не розібралась, як тут писати відповіді і чи вони персоналізовані... Тому кожне моє повідомлення буде починаться однаково)) Дякую за коментар!


Ой, все задумувалось набагато простіше... Повернення зору - це подарунок Степану за його усвідомлення і каяття. Але я вже бачу, що погано прописала цю частину. А ваш варіант з богинею - це просто вогонь. Дуже сподобалось таке припущення

Мені подобається отак стирати межі між магією і реальністю і я дуже рада, що це мені вдалося

Навзаєм бажаю удачі!

Ви праві але фотографи теж різні бувають. Якщо застрягнути в колі бюджетних весіль, то буде: збори, РАГС, прогулянка з покладанням квітів до пам'ятника, гулянка. Я якраз і не змогла вийти з такого кола, тому змінила професію.


Оце просто бальзам на моє серце початківця Коли історія захоплює читача попри недоліки, то це надзвичайно приємно!

Дякую вам за таку оцінку і за коментар. Навзаєм бажаю успіхів!

Цікаво. Й переконливо.
Хоч і здивувало, що "ретрити" відбуваються у всіляких злачних місцях. Де там є усамітнення?



А от у мене не було враження, що то повне повернення зору.
Більше схоже на часткове, та й те – здається, лише завдяки справді сильному зворотньому зв'язку.

Тому "другий шанс" якось і неочевидний.
І навіть "перший" не дуже зрозумілий. Що саме хотіла блискавка і що її розлютило? Незначні зміни у поведінці ГГ? Бо таки ж незначні. Не став же він "Джеком-різником"...
Тобто, мораль байки у тому, що набуваючи суперсил треба твердо дотримуватись усіх своїх звичок?
Але ж світ змінюється...
От, припустімо, сьогодні якийсь лікар талановито рятує людей. Його за це блиснули. А завтра він бачить, що треба починати вбивати людей, інакше післязавтра помруть усі дощенту. То що робити...? Сліпнути? Чи хай вмирають? Чи сподіватись, що блискавка мислить у глобальному вимірі й усе зрозуміє?

Ви так все закрутили, що я навіть не знаю, як відповісти... За задумом героя вдарило блискавкою і таким чином вищі сили дали йому здатність бачити аури, щоб було легше розуміти людей і таким чином він міг ефективніше їм допомагати розібратися в собі. Герой знехтував цим і замість допомагати людям почав використовувати дану йому силу на власну користь. При чому тут вбивати (з вашого прикладу) - геть не розумію, вибачте. У мене ніхто в оповіданні ніхто не вмирає, не вбиває і не збирається. Все простіше

Мораль байки - отримавши силу, не ставай егоїстом.

Дійсно.
Хоч би хто дав ту силу (янголи, чи демони) – вони явно хотіли мати з того якусь вигоду. Ні разу не егоїсти.

Але от лиходіям важче, мабуть.
Вони ж від початку егоїсти.
Але коли хтось докине їм силу, то хоч-не-хоч – чини зло...

Там інший рівень свідомості та усвідомлення. Що дозволено Юпітеру, не дозволено бику

Сприймайте моє оповідання, як різдвяну казочку - з дивом, тільки без Різдва. Бо це і є казочка. Про егоїзм, усвідомлення, світогляд вищих сил та їх тісну взаємодію з людством я напишу щось інше. Якщо придумаю, в який сюжет це запхнути))

Непогане оповідання, є історія, є мораль. Мені трохи не вистачало якоїсь "перчинки", чи там сюжетного твісту. Але в цілому - сподобалось.
Над чим би я радив попрацювати, це над складністю речень та величиною блоків тексту. Багато речень занадто складні, тим більше для розмови. Я розумію, що у голові, коли пишеш вони здаються нормальними і влучними. Але, коли читаєш - то часто занадто складні та довгі.
Ось, наприклад: "Наречена нервує, нареченому все остогидло, гості лізуть зі своїми смартфонами, свідок уже тихенько підбухнув, а батьки постійно висять на телефоні, бо діджей запізнюється, а кум привіз ящик сусідського самогону замість нормальної горілки."
Ну і блоки тексту на півсторінки, краще було б розбивати на більш дрібні абзаци.
Ну і така дрібничка як "з&$$$39;ясувати", "інтерв&$$$39;ю" - зрозуміло, що то проблема при форматуванні тексту, чи переносі з одного формата в інший. Але трохи портить враження від істоії.

Вау... Я розчулилася мало не до сліз. Певно, це один з найкращих творів на конкурсі! Написано дуже гарно! Я повірила і в героя, і в його історію. Фінал - саме він примусив мене просльозитися.
Але одне муляє: десь я таке вжи читала. Не це оповідання, але щось дуже подібне. Або фільм був схожий.

Доповню коментар. Спеціально не читала попередні коментарі, поки не напишу свого. Тепер прочитала.
У вас в оповідання, Авторко, одна людина таки загинула.
Щодо повернення зору: я так і зрозуміла, що це героєві за його усвідомлення і каяття. А побачив він саме цю журналістку, - ну бо вона така наївна, що її важко було не побачити!
Бабця з їжею, як і чоловіки, що палять надворі, мене не відволікали. Показана атмосфера лікарні. Може, тому що я в лікарнях багато часу провело, то мені ці описи не дошкуляють. Навпаки - демонструють місце дії. І без цього "приземлення" оповідання було б надто пафосним.

Дякую за коментар і вашу оцінку мого оповідання. Згодна з усім, окрім довгих речень не в діалозі Щодо діалогу - так, тут ви праві, люди взагалі розмовляють короткими реченнями і те, що мої герої так не роблять - мій мінус. Але в описовій частині не я перша застосовую довгі речення. Десь бачила відгук на "Гіперіон" Дена Сіммонса, де читач плювався на стиль з довгими реченнями автора. А для мене "Гіперіон" - один із взірцевих циклів.
Щодо наведеного прикладу - складносурядне речення, яке складається з кількох простих однорідних - це, як мені здається, не надто складно. Просто перерахування того, що відбувається. Я була фотографом і саме це написане речення повторила б вголос при розмові. Можна ж завернути складнопідрядне речення з кількома простими так, що дійсно буде складно зрозуміти, що до чого)) Я розумію, що соцмережі привчили нас читати короткими простими реченнями, де 1 речення - 1 думка. Але мені таке не подобається.
Я написала багато букв (моя відповідь - просто ідеальна ілюстрація до вашої зауваги про довгі абзаци ). Дуже не хочу, аби ви подумали, що я тут рівняю себе з Сіммонсом Я просто люблю складні речення і читати, і писати. Я така ще з часів шкільних творів на уроках літератури. Постараюсь слідкувати, щоб довгих речень було не багато, але зовсім перейти на простий легкий соцмережевий стиль оповіді у мене навряд чи вийде.

Про всі інші ваші зауваги - цілком згодна. Моя оповідь надто рівна, тепер я це бачу. Абзаци постараюсь робити меншими.
Щодо форматування - у мене все гаразд, перевірила в кількох браузерах. Дивно.

Моя черга казати "вау!" Неймовірна вам вдячна за таку оцінку мого оповідання. Дуже тішусь, що вам сподобалось!


Якщо згадаєте - напишіть. Бо мені, звісно, здається, що я сама все придумала, а раптом я колись щось подивилась, воно відклалось у підсвідомості і тепер вилізло назовні у формі оповідання Було б цікаво дізнатися про щось схоже.