Я думаю не варто впадати у літературознавство. Краще просто написати, що сподобалося, а що ні. Якщо твір 100% відповідає оповіданню у термінології літературознавства, але не сподобався, то не особливо важливо чи відповідний він теорії літератури чи ні. А якщо сподобався, чи є якись цікаві особливості, що добре зайшли - тоді не важливо на скільки він відповідний формальним ознакам чи правилам.
Думаю автору цікава думка, в першу чергу, читача, ніж літературознавця.

"Формальні ознаки" не вигадані науковцями. Закони літератури такі ж само, як закони фізики, вони існують об'єктивно й незалежно від спостерігача.

Це якесь стрибання з крайнощів в крайнощі. З одного боку Ніка, якій треба всього і побільше. З іншого Ірма, якій нічого не треба, бо то все відводить від щастя.
Що одне, що друге мені не близьке. Може тому, що моє щастя у діях, а не в тупому і комфортному перебуванні у світі. Тому суперечливі враження від оповідання.

Йой.

Дослідження структури має сенс, мабуть. Важко сказати. Бо я зазвичай з точки зору зручності/корисності/приємності... читання на книги дивлюсь.
Але це мені нагадало, до речі, розповіді Кінга про його юний досвід (чи чийсь інший?)
У літгуртку він дивувався десь отакому: "чому історія не може були просто історією, а не якимсь заплутаним сенсом, типу – про що подумала корова, коли біля неї впав метеорит..?"

Але у мене сенси звісно ж є.

Вона ж не пішла "мейнстримним" (= "як у всіх") шляхом (після того, як блискавки на неї нагримали ).
Хіба це не зміна?
З точки зору панівних норм може ж видаватись що пішла кудись зовсім не туди?

І знову згадався Кінг:
"– Ти знайдеш істот у темряві землі, значно глибшій за рештки тих гірських вершин, які до ноги повирубували вугільники, істот без очей, які вільніші, ніж коли-небудь була ти. Тому що вони живуть так, як їм самим хочеться, Джінет. Вони живуть повноцінним життям у своїй темряві. Вони всуціль такі, якими хочуть бути.Євка повторила свої останні слова, наголошуючи на них: "

І дякую за відгуки.
Ще й такі несхожі..!
От явно ж видно, що не одна людина на конкурсі грається, хай там що пишуть у Базікалці.

Слушно.
Бездіяльність – то, мабуть, вже небуття. Мені важко уявити що відлюдники робили у печерах (колись давно – задовго до появи ел.книг...)
А дія – то може бути щастя. І не та, що ДіЯ , а якась ближча – почитати книги (діє мозок), порухатись-побігати (здоров'я та ще й ендорфіни як бонус), чи навіть молотком і зубилом помахати (тут вже все й одразу, мабуть ).
Або нещастя – щойно перебрано міру. От як в оповіданні.


Але невже ця думка прийде вісьмом мільярдам лише аж тоді, коли якась умовна "комета" буде поруч?

Дякую за відповідь. Напишу те, що зчитала я. Для героїні - ні, не зміна, бо вона й не йшла не туди, куди всі, до цього, якщо я правильно зрозуміла. Тому вона правильна, зробила вдалий вибір, молодець, варто робити так, як вона. Правильно розумію?
Для чого це пишу. Самі по собі філософські моменти, звісно, річ гарна й має свого поціновувача. Я їх люблю під настрій. Але коли читаєш багато конкурсних оповідань поспіль, сприйняття трохи замилюється й від героїв підсвідомо хочеться активніших дій. Чи більших потрясінь. Хоча там вище написали, що це не обов'язково, але я саме про суб'єктивне відчуття. Я би більше асоціювала себе з героїнею, якби вона зазнала десь невдачі, відмовилася від своїх принципів, постраждала, зрозуміла, що не варто, й одумалася. Так, для відбиття цього у нас є Ніка, але Ірма трохи схожа на оту героїню, що її на цьому конкурсі вже і вбити хочуть
Там вище згадали про жанр утопії, але навіть у початковій Утопії бути свої невідповідності й проблеми.
Хоча.... Те, що Ірма дозволяє опіці зайнятися Нікою, може, і є тією тіньовою стороною її особистості?...Хоча вона й не зобов'язана вирішувати її проблеми, звісно, але якось різонуло.
От скільки ви роздумів викликали!
Буду рада, якщо напишете авторські міркування.
Успіхів!

Дякую за питання.

З точки зору громадськості героїня, мабуть, варта всілякого осуду: лінива, неамбіційна, і всяке таке. Це та колективна "точка зору", що майже незмінна впродовж століть. І саме внаслідок цієї лінивості, мабуть, Ірма так мало активності проявляє в оповіданні.
А Ніка – працьовита, роботяща, підприємлива... От лише "стартап" не злетів. Масове явище, до речі. Припускаю, що записи наркоманського "щастя" будуть і не надто цікаві, й не досить розмаїті, й "сировина" дешева, мабуть. І ризики вторинної залежності... Але поки таке "щастя" було новинкою, то, можливо, ще давало хороші прибутки.

Крім того, неодноразово писали, що зростання прибутків спричиняє і зростання витрат.
Тобто, замість зрадіти й лишити на майбутнє – треба бігом підвищувати соц.статус, чи щось таке.
Тому, мабуть, так часто бачимо як навіть і американці скиглять у фільмах. То особливо химерний вигляд має на тлі кількаповерхових будинків, але вони, мабуть, і не помічають...

І якщо раніше малі витрати Ірми мали виправдання лінивістю (і т.п.), то на тлі занепаду наркоманського сектору щастеробства, й, відповідно, посилення позицій первиного (бережного) – вона ж явно рухається нетрадиційним шляхом після втручання блискавок.
От як айтішник, що замість Мальдівів поїде відпочивати в село
Тому, припускаю, що Ірму читачі хочуть вбити, бо вона якраз от і рве шаблони та проявляє ознаки "ворога народу". Тобто, коли всім мало, а комусь хоч і так само, але чомусь не мало – то це злить, вочевидь. Або, наприклад, натовп в єдиному, одностайному пориві накручує себе розмовами на тему "як все страхітливо подорожчало, треба терміно бігти й щось купувати поки ще не виросло...", і раптом хтось пищить "а у мене витрати знизились". І тут нарешті дізнаємось як насправді звучало виття баскервільських собак.

Щодо лікування Ніки – то знову згадався Кінг і його оповідання "кинь палити!"
Але чомусь здається, що наркотики важчі за тютюн так просто не лікуються. Справжнім наркоманам (офіційно) зовсім байдуже, мабуть, кого і як катуватимуть, коли тіло вимагає дозу.
Крім того, не знаю чи можна відправити сторонню людину на лікування електрошоком (як собак Павлова). Це видається якось незаконним... Тому, думаю, Ірма зробила пропозицію, і це вже все що вона могла... Хіба що ще – купити велику пачку наркотику, за гуртовою ціною, і забезпечувати подругу до смерті? Хоча – це якось моторошно...

Та ні, ваша Ірма хай живе щасливо, вбити хочуть читачі Мері Сью)
Як ви закрутили про ворогів народу!)
Я не про це. Не про те, що її відмінність дратує.
Радше про те, що чіпляє лише ментально, а для того, щоб оповідання запам'яталося, бажано ще й емоційно.

+



Змусити ключового персонажа страждати?

Але чому страждання обов'язково мають бути глибокими, непереборними, нищівними...?
Що в оповіданнях, що у житті.
Чому б не уявити, що хоча би залежні від себе обставини людина може й буде налаштовувати правильно?

От, для прикладу, конкурс фантастики із 30ма авторами.
А виграє лише 1, або хай навіть 3.
Чи повинна решта обов'язково страждати?
Чи, можна думати інакше, наприклад "проголосували за бажане чтиво, і воно перемогло, і отже ще хтось намагатиметься так писати, і відтепер завжди матимемо що почитати. "
Бо брати справу в свої руки і писати доводиться лише ж тому, що всілякі хтосі й досі не написали те, що треба для читання. Або написали – але не так як треба.

У стражданнях є свій сенс, якщо на те пішло:вони мотивують змінюватися. Статика - смерть. Стабільне щастя неможливе, бо людина до всього звикає. Їй треба гойдалки, як і всьому живому на планеті: вдих-видих, приплив-відплив, літо-зима, народження-смерть і таке інше. Динаміка словом

Але згодна із пасажем про виграш-програш.
Але-2
Скажіть чесно: що мотивуватиме вправлятися у майстерності письма, виграш чи програш?

Прочитала ваш коментар, подумки чесно відповіла: "Виграш, звісно!", потім зрозуміла, що ви мали на увазі, довго сміялася.
Мене - виграш. Бо він означатиме, що я маю певні шанси вийти на більш широку авдиторію, ніж учасники конкурсів, а отже, треба вправлятися ревніше.
Янеавтор, раптом що.
Моя співавторка додає: страждання мотивує депресувати, радість мотивує робити щось для себе та для інших.

Але ж можна вибирати собі щодня найцікавіше страждання (вибір і досі великий, якщо є бажання) і присвячувати йому обмежений час.
Втомились – відкладаєте його на завтра. Воно ж не пропаде. Лежатиме точнісінько там де поклали... Мабуть. От Ірма відклала – і ніц страшного ся не стало.
А не так, що хапатись за всі страждання одразу. Чи борюкатись з одним до лютої втоми..
У (поза)минулі століття та активність відділяла життя від смерті.
Нині – зазвичай і близько таких проблем нема. То навіщо..?

Дуже хочеться відкласти війну, смерть та інше кудись у позаминуле століття. Не відкладається тільки чомусь.
Хай щастить на конкурсі!