Обговорення оповідання az003 Холодне срібло, або Казка про кохання

Не любитель фентезі. Але загальне враження від оповідання позитивне.
Удачі на конкурсі!

Вітаю, авторе.
Гарна історія і чудове виконання!
Сподобалося, дякую.
Успіху і натхнення!

Вітаю, Авторе!
Гарна історія - лірична, атмосферна і захоплива. Привабливий головний герой, який шукає свою кохану, не зважаючи на втрати, розпач, тугу і фактично безнадію. Чудово, детально показаний світ - так, що його добре уявляєш. Попри те, що романтика - то не моє, і сюжет до певної міри традиційний, ця історія "зайшла" з перших же абзаців. Справді дуже класно!
Успіху на конкурсі!

Вітаю, авторе!

Написано жваво, історія тримає увагу. Проте є велике... ба ні - величезне АЛЕ:

"Потім казали, що чоловік той прийшов із півночі, через браму Линварів".

Даруйте, але у Анджея вийшло значно краще. І хоча потім ваша історія стає самостійною, стійкої асоціації та підсвідомого порівняння із Сапковським вже не вдалося уникнути.

Успіхів та наснаги!

Вітаю, Авторе!
Вибачте за мою українську, якщо що. Скажете, до помилився - буду вдячний.

Якщо я правильно зрозумів головну ідею - здаватися не можна. Ні загарбникам зі сходу та півночі, які стають все нахабніше з кожною перемогою. Ні самому, коли намагаєшся знайти кохану, навіть якщо це "менше ніж абсолютно неймовірно".

Мені, мабуть, цікавіше було б почитати про долю дітей і жінок ельфів, і як це вплинуло на імперію (я навіть придумав варіант, аж сподобалося самому ), але...

Але, можливо, це спроба гри з паном Анджеєм (так, Регіс мені теж дуже подобається). Чом би ні? Він грав з казкою - отримав фентезі. А тут - грали з оповіданням пана Анджея, отримали знов казку

З каптана. Бо камзол - це жилетка, камізелька, яку вдягали під каптан.
Авторе, як ви поставитеся до ствердження, що ваш твір - фанфік зі світу "Відьмака"?
Удачі на конкурсі!

Дякую всім, хто знайшов час та настрій ознайомитись з моїм оповіданням, і залишити комент!

Усміхнуло. Вам окреме додаткове дякую.

Насправді був такий задум - зробити з цього оповідання триптих, де розкрити деякі реалії світу, про які у "Холодному Сріблі" лише згадувалось. І про долю рабів, і про те, хто такий Дикий, адже це зовсім не кінь), і про інші народи, які населяли цей світ, доки імперія не знищила й їх, і, звичайно, те, як зрештою знайшли свій дім врятовані те-альвен. Можливо, колись про це все буде розказано, але я зовсім не спеціаліст малої прози. Взагалі-то пишу романи. Тому такі "невеличкі" речі для мене - випробування.

Такого наміру не було

Камзол може бути і з рукавами) , але я з вами погоджуюсь. Конкретно у цьому випадку дійсно краще звучатиме каптан.

Напевно, мене такі заяви збентежили б, адже це моє оригінальне оповідання, але з урахуванням того, що перші три оратори ніяких асоціацій із Сапковським та його творчим доробком не помітили, то відношусь до цього абсолютно спокійно. Кожен спирається у судженнях на свій досвід, якщо він обмежується лише одним автором, що поробиш. Якщо хтось вважає за потрібне називати цей твір "фанфіком", будь ласка, називайте. Країна у нас вільна, кожен має право на свою неповторну думку

Вітаю Авторе!

Оповідання сподобалось. Читалося на єдиному подиху.
За що зачепилось око.
По-перше. Декілька перших фраз мені теж здалися сильно схожими на "Відьмака". Може, краще переробити? Далі все йде чудово. Але "осад" трошки залишився.
По-друге. Сам головний герой сильно образився, коли його назвали ельфом. Але далі у тексті його жінка, яка з ним одного роду-племені, декілька разів називається ельфійкою.

На все добре. Щасти на конкурсі!

Дякую за коментар!

"Відьмак" читався десь років 15-16 тому, тому ви мені, будь ласка, скажіть що саме схоже та з якою книгою чи главою, бо якось складнувато второпати та зорієнтуватись, що всіх насторожує у тексті. Що дощ йде? Що осінь на дворі? Що дорогу розмило? Чи що подорожній під дощем йде? Чи що подорожній з конем йде під дощем? Чи що кінь гнідої масті та під дощем йде і слід на шляху залишає? Чи що подорожній чужинець і всі на нього витріщаються? Чи може те, що у передмісті халупи кособокі стоять? Чи може те, що бездомні собаки брешуть на перехожих?

Ну, в принципі, у цьому випадку не пряме звертання, а авторська мова в тексті, то автору можна "синонімізувати" своїх персонажів як-завгодно Але ви дали мені поживу для роздумів цим зауваженням. Тут треба подумати!

Вітаю, Авторе!
Гарна мова, динамічний сюжет. Шкода, що вторинне.
Але не впадайте у відчай.
Пишіть ще, вдосконалюйтесь і рано чи пізно помітите, як оповідання стають все краще
і оригінальніше!
Удачі!
Навіяло

Мої вітання.
Автор питав у чому подібність. Я поліз заради цікавості подивитися що там дослівно у Сапковського.
У плагіаті ні в якому разі не звинувачую, але аналогія простежується.
Я тут навіть скопіював трошки.

Згодом оповідали, начебто він прийшов з півночі, від Ланцюгової брами. Йшов пішки, ведучи нав'юченого коня за повід. Було вже далеко пополудні, крамниці поворозників та римарів позамикалися, вулички спорожніли. Хоч стало жарко, чоловік накинувся чорним плащем, привертаючи до себе загальну увагу. Зупинився він під корчмою "Старий Наракорт", хвильку постояв, дослухаючись до гомону всередині. Корчма, як і завше о цій порі, була повна людей. Незнайомець подався вуличкою вниз. Неподалік стояла ще одна, менша корчма, називалась вона "Лис". Людей тут було негусто. Корчма зажила не найкращої слави. Хазяїн звів голову з-над діжки квашених огірків і зміряв прибульця поглядом. Той, усе ще в плащі, стояв непорушне перед шинквасом і мовчав.

— Вам чого?

— Пива,— сказав незнайомець. Голос мав неприємний. Корчмар обтер об фартуха руки й наповнив череп'яний кухоль з надщербленими вінцями. Незнайомець не здавався старим, однак був геть сивий. З-під його плаща виглядала потерта шкірянка, зашнурована на шиї й плечах. Коли скинув плаща, всі помітили за плечима в прибульця меч. В тому не було нічого дивного: у Визимі майже всі мали зброю, а проте ніхто не носив меча за плечима, наче лук ачи сагайдак. Незнайомець не сів до столу, де гомоніли нечисленні гості, лишився біля шинквасу й, свердлячії, корчмаря проникливим поглядом, навстояки сьорбав пиво.

— Мені треба десь переночувати,— сказав він.

— Тут нема де,— буркнув корчмар, позираючи на його брудні чоботи. — В "Старому Наракорті" спитайте.

— Я б хотів тут.

— Нема місця. — Корчмар нарешті розпізнав акцент зайди — то був ривієць.

— Я заплачу,— сказав гість тихо, мовби вагаючись. І тоді, власне, й сталась ота дурна пригода. Віспуватий ломовик, що не спускав із прибульця погляду, підвівся й ступив до шинквасу. Двоє його приятелів стали кроків за два позаду.

— Тобі ж кажуть: немає місць, дурню, гультіпако ривійський! — прохрипів ломовик, наближаючись до незнайомця. — Нам тут, у Визимі, такі, як ти, ні до чого. Це порядне місто! Незнайомець узяв свого кухля й відступив трохи назад. Кинув погляд на корчмаря, але той одвертав очі: не мав жодного наміру заступатися. Зрештою, хто тих ривійців любить?

— Усі ривійці — бандюги! — не вгавав ломовик, дихаючи пивом, часником і люттю. — Чуєш, поганцю, що я кажу?!

— Не чує. Йому вуха лайном позакладало,— докинув один із тих, що стояли позаду. Другий зареготав.

— Плати й вимітайся! — гаркнув віспуватий. Незнайомець щойно тепер глянув на нього:

— Доп'ю пиво й піду.

— Ми тобі допоможемо! —ревнув ломовик, вибив ривійцеві з руки кухля і вчепився за ремінь у нього на грудях. Один з напарників ломовика вже замахнувся був кулаком іззаду, коли чужинець раптом вирвався. Свиснув меч, видобутий із піхов, і стрімко зблиснув під каганцями. Знявся рейвах. Хтось із гостей кинувся до виходу. З тріском упало крісло, брязнув об діл череп'яний посуд. Корчмар — губи йому тремтіли — дивився на перерубане навпіл обличчя віспуватого, котрий, учепившись пальцями за край шинквасу, сповзав додолу, мовби тонув. Ті двоє вже лежали на підлозі — один непорушне, другий судомився в кривавій калюжі. Повітря розітнув істеричний жіночий крик. Корчмар затрясся, спазматично ковтнув повітря й почав блювати. Незнайомець відступив до стіни, насторожений і напружений. Меча стискав обома руками, водячи вістрям у повітрі. Ніхто не рухався. Жах, мов холодне багно, обліпив людям обличчя, скував руки-ноги, заціпив горлянки.

Тю, так бійка у трактирі - це найперша головна справа будь-якого фентезі-сюжету!
Це як перестрілка у салуні в американському вестерні. Якщо її немає - то це взагалі не вестерн, а дурня на паличці


Та я й не впадаю
Уся сучасна література, на жаль (або, хтозна, може й на щастя ) - річ вторинна. А доба постмодернізму цю "вторинність" взагалі звела в особливий мистецький ранг і присвоїла особливу мистецьку місію. Відкрию секрет: оригінальних сюжетів існує всього кілька десятків. Сформувались вони ще за часів античності та Середньовіччя, а експлуатуються і донині. Тому, щоб називати свої твори "первинними", треба або мати дуже завищену самооцінку, або просто не товаришувати зі своєю головою Не відношу себе ані до перших, ані до других, тому відчай - це не про нас))

Я теж думала про постмодерн, коли читала - про алюзії, інтертекстуальність, гру, іронію, приховані та явні цитати... оце все. Але для постмодерну у вас усе занадто серйозно.
Відкрию секрет: серед нас якимось чином затесалися кілька філологів. І постійно сиплють отими своїми термінами. Тож ми трохи знаємось на цьому питанні. Йдеться не про сюжетні архетипи, а про сюжет конкретного твору.
Проте, якщо є таке бажання, давайте поговоримо про ідеї Леві-Строса, Борхеса та Мірчо Еліаде, чом ні.

Не повірите, як приємно так раптово здибатися з колегами! Обома руками "за" за будь-яку філологічну тусу

Нема нічого кращого гарної полеміки, було б що обговорювати! Мені здається, що за останні десять років майже нічого кардинального не змінилось у тлумаченні естетики постмодернізму, але може щось залишилось поза моєю увагою? Скажу величезне дякую, якщо поділитесь своїми джерелами. Намагаюсь весь час тримати руку на пульсі усіх нових віянь