Вітаю, авторе!

Епічно, нічого не скажеш видно, що ви свій світ будували з любов'ю.

Як на мене, найголовніший недолік - задум просто не вклався у обсяг. Забагато лишається за кадром. Я так розумію, це зроблено, щоб приховати алогічнлсті. Приміром, в першій сцені зустрічі з богами. Якщо боги спопелили все навколо, то як вижила Валка? І горбун, до речі. Далі у вас іде достатньо велика часова прогалина, протягом якої Валка зростає, плекає в собі ненависть, будує плани помсти, десь заробляє гроші щоб купити допомогу. Це все за кадром і податься, як завершене дійство. Те саме наприкінці - куди зникла, як жила - все за кадром. Хоча вона ж у вас головний герой. Певно, через ці прогалини їй просто не співпереживаєш. Направду, в мене донька бога викликала більше емоцій, ніж Валка.

Гадаю, це не оповідання, а адаптована частина більшої форми, і ви просто перевіряєте ідею

Успіхів та наснаги!

Ось давайте відтворимо хід подій: боги забирають обраних - втручається горбун - батько Валки метає в нього Списа, але промазує і зачіпає бога - боги стріляють у відповідь - скальдці хапаються за зброю. Знищили тих, хто нападав, а решта та будівлі постраждали, бо зброя в богів надто потужна. Можливо, крім Валки й горбуна ще хтось вижив, дременувши до лісу. Щоб було ще зрозуміліше, бо, можливо, з тексту не помітно: всі боги-охоронці насправді роботи (тому з них й сиплються іскри) і бійня була їхньою відповіддю на поранення людини-керівника. Коли той прийшов до тями (бо боги, як видно далі, доволі вразливі), то одразу спинив їх і полетів.



А от тут цікаве питання. Це справді потрібно? Тобто, якщо писати величезний роман, який доведеться видавати частинами, то так її зростанню можна присвятити чимало часу. Але в такому форматі? Не знаю, чесно.



Але ж вона точнісінько так само бачила вбивство батька і через 17 років з'явилася підготовлена і з жагою помсти. Власне, Валка навіть піддається їй, тому що бачить в дівчині себе.
Дякую за відгук та цікаві зауваження!

Так, звичайно потрібно. Валка ж головгер. В пропущеному періоді з нею відбувалися певні перепетії. Вона вчилася виживати, якось навчилася битися, можливо, хтось їй допомагав, хтось заважав. Всі пропущені події формують її характер. А я-читач орієнтуюся саме на характер героя, бо ж щоб йому співпереживати мені потрібно знайти якісь точки дотику, щось, щоб я захотів ототожнити себе із героєм, приміряти на себе його життя, почуття, мотивації. Гола жага помсти, як це показано зараз цілком може (і у вас воно дійсно так є) рухати сюжет і конфлікт, але співчуття не дуже викликає.
Те саме, в принципі, варто застосовувати і до головгада. Щоб він був об'ємним, рельєфним і читач дійсно розумів - сволоч перед ним кінчена

Як приклад, згадайте Фальку із Відьмака. Нею теж рухає помста за будь яку ціну. Однак, згадано події, які передували її стану на момент оповіді. І коли Геральт її вбиває - в першу чергу сам і шкодує про це. З ним і читач.

Або ж для порівняння Вейдер і Палпатин. Першого Лукас любив і вклав у нього чимало сил і часу. Другий - плоский примітивний недоголовгад

Ох, а я ж ще хотів вирізати цю розмову! Добре, що залишив:



Й ще далі, щоб було зрозуміло, що нею не ненависть до богів керує:



Тож порівняння з Фалькою тут недоречне. Можливо, з початку вона справді хотіла тільки помститися, але за 17 років підготовки та планування мотиви змінилися. От білявка більш близька до цього і, саме збагнувши всю марність та безглуздість цього замкнутого кола вендетти (зі своєї точки зору) вирішує його розірвати.



Загалом так, хоча ось дивлюся один серіал, де є лиходій, що немає мотивації, історії, людської подоби і з'являється на дві хвилини раз у чотири серії. І при цьому він шикарний! Але кінематограф це все ж інший вид мистецтва і там свої прийоми, які в літературі не втілиш.

Так то воно так, але в характері цього не видно. Одразу ми бачимо, як на очах Валки вбивають усе її поселення. За кадром проходить купа часу і ми знову бачимо її з пропозицією Різу вбивати богів. Потім пропозиція того самого змісту вже Інві. Тобто, ви одразу її "заряджаєте" і "показуєте" читачеві саме з мотивацією помсти. Звісно, протягом цього періоду її світогляд мінявся. Десь вона бачила усю несправедливість ставлення богів до людей і зробила висновки, що ця боротьба не тільки за себе - за увесь світ. Шось її штовхнуло визнати, що можна не лише вбити, можна й спробувати співпрацювати. Власне, я про це й кажу, що еволюції світогляду і мотивації не вистачає.

Знову ні:



Вона запропонувала Різу те, чого він тоді прагнув: випробувати себе з сильним супротивником. Як і Інві, якому надається можливість скористатися його винаходом.



Тобто, вбивство богів мається на увазі, але для жодного з них не є самоціллю. Бо ж вони нехай і дикі люди, та все ж не кровожерні маніяки. Але, здається, Вашу думку я збагнув,: тривалий проміжок часу не може вважатися гідною причиною для зміни мети та/чи характеру персонажа. Принаймні, без пояснення, правильно?

За Різа та Інві я й не кажу, що це їхня самоціль. Визнаю, дещо некоректно висловився. Валка зманіпулювала їхніми бажаннями і використала у своїх цілях.

Щодо вашого питання - на мій смак - так, вірно. Я волію бачити ці зміни в характері і мотиваціях.

Вітаю, Авторе!
А мені все зайшло. І жабогадюки не муляли , і стрибки на 17 років не напружували,
і з мотивацією Валки все зрозуміло.
Сюжет не надто закручений, без сюрпризів, лінійний та передбачуваний,
але, мабуть, такий і треба для чогось на кшталт "епік саєнс фентезі".
Ех, був би я фанатом подібного жанру...
Але і так оцінка буде високою.
Успіху на конкурсі!
Навіяло

Ось начебто й правильно по суті, але забарвлення не те... Та гаразд, тут вже сперечатися не стану.



Дякую! Цікаве порівняння й вельми слушне, адже відмінності тільки підкреслюють схожість.