Тепер щодо національностей у творах.
Дякую, Сокиро, за підтримку та захист!
Ви сказали те, що я хотів би відповісти Луці, але навіть зробили це краще!

Пам'ятаю один епізод ще десятирічної давнини. (Тут без коментарів)
Під трейлером до одного голівудського фільму, де американці знову рятують безпорадний світ, хтось обурено написав:
"Why, Americans? Why always Americans? There are other nations in the world!"
На що йому/їй відповіли однією гострою фразою:
"Because other nations suck.'

Я вважаю, це нормальним, коли у творах є патріотизм, і головні герої - представники нації автора. В Лю Ци Синя - китайці рятують світ, в росіян - росіяни. Чому ми не можемо собі цього дозволити, при чому, що моя героїня пересічна людина. А погляньте, хто ще зупиняв астероїди в моєму творі.
Правильно, представники інших народів. А чи змогла б Олеся сама врятувати світ від такого монстра? ні. Її в космос запустили американці через зв'язки і авторитет громадянки Канади. А те, що і в неї українське коріння..., ну, вибачте. Не бачу тут нічого надзвичайного.
В мене самого викликають усмішку оповідання, в яких, наприклад, у світі інтернаціональною мовою стала українська. Потрібно знаходити золоту середину.

п.с. Трішки виллю душу. На одному з конкурсів пролунала загальна критика, що автори, бачиш-но, мало пишуть про власне Україну, про війну.
Після цього, я намагався писати про Україну та війну, але що в результаті? Все одно комусь не подобається! Пишеш про Україну - вираження комплексу меншовартості, про війну - хайп на зраненій темі. Не пишеш ні про те, ні про інше - нестача національного елемента!
Так, потрібно зберігати баланс. Але найголовніше - писати про те, що йде від душі.

Безперечно потрібно шукати золоту середину. І ви були близькі у творі до цього. Тому моя претензія стосувалася Вас опосередковано. Просто це настільки часто зустрічається, що вже ріже око. Один з авторів вище правильно сказав, що навряд українці будуть освоювати космос в першому ешелоні. Та і, взагалі, як би сумно не було, але ми країна третього світу. І от читаю про українців рятівників світу та космічних завойовників, а потім виходжу і в центрі міста відбиваюся від нападок диких собак. Тому от пазли не складаються в моїй голові.

В будь-якому випадку, це моє суб'єктивне враження в певний момент часу. Хтозна, як буде завтра чи післязавтра.
Оповіданню ж вашому пророкую успіх на конкурсі.
Вдячний за розгорнуту відповідь. Успіхів Вам!

А ще Україна передостання в Європі за ВВП на душу населення. А в США найбільше ВВП у світі. Так це не стосується напряму цього оповідання і автор дає пояснення. Але і я говорив в цілому про конкурс.
Мені приємно, що ви підкреслюєте важливість усвідомлення власної нац. гідності. Це справді так є. Але, хоч застреліть мене, але не бачу я, що українці будуть підкорювати космос найближчим часом. Такий елемент мені зразу обрубує реалізм.
Це моє особисте сприйняття. Я б міг довго спілкуватися на тему національної ідентичності, націоналізму тощо, але вважаю, що тут не місце таким розмовам.

Вдячний Вам за коментар. Я почув вашу точку зору і обов'язково врахую в майбутньому.
Удачі Вам!

Шановний пане Поліський Лука!
Прошу звернуть увагу на оголошення щодо оверквотінгу. Попередній коментар цитувати повністю не варто. З тих, які мають складну структуру, бажано обирати фрагмент, на який само відповідаєте.

Якщо це створює проблеми, то не буду писати повідомлення подібним чином.
Дякую за підказку.
Не повністю освоївся на форумі. Відповідав на все повідомлення. Здалося, що так людям буде зручніше зорієнтуватися на що я відповідаю і кому.

Не проблеми, просто зручніше, коли компактніше. Дякую вам!

Вітаю, авторе!
Перепрошую, що отоді зранку вломилася на Вашу сторінку, навіть не привітавшись.
Спочатку все ж таки стосовно оповідання: як на мене, воно гарне, майстерно написане, з цікавою ідеєю. І ще мені сподобалась ідея про те, що люди, які мають якісь фізичні вади і в звичайному житті вважаються "особами з обмеженими можливостями", насправді можуть приховувати в собі здібності, дуже корисні людству. І ці здібності лише треба розгледіти...


Мені особисто ця аргументація добре знайома. Бо я пишу переважно саме про Україну і війну, і щоразу її чую в усіляких варіаціях. Якщо дозволите пораду, скажу так: будь-який автор - не долар, щоб подобатися всім. Комусь щось не подобатися буде завжди. Але насправді такі висловлювання (про комплекс меншовартості і хайп) - це частина інформаційної війни і проросійської пропаганди, і не має нічого спільного з естетичним компонентом (повірте старій антипропагандистці ). Просто деяким зовнішнім силам дуже хочеться домогтися, щоб українці соромилися України і не писали про неї, і вони вкидають такі речі в інформпростір, і трапляються люди, які їх повторюють. Але насправді, будучи українцем, не писати про Україну і війну лише тому, що комусь це не подобається - це і є комплекс меншовартості і ескапізм.
Маєте рацію в тому, що писати треба від душі. Тож якщо Ваша душа прагне писати саме про Україну і війну - не зважайте ні на кого й пишіть! Якщо хтось цього не зрозуміє - отже, це просто "не Ваш читач". Але буде й чимало тих, хто правильно зрозуміє, і кому сподобається. Тож не варто щодо цього вагатися. Наявне підтвердження - те, що Ваше оповідання більшість коментаторів таки схвалює, і героїня-українка їх не дивує й не бентежить.
Успіхів на конкурсі і в творчості!

.

А якщо країна не входить у п'ятірку економічно найрозвинутіших - то її не потрібно шанувати? А в США одразу все отак стало гарно? Не було "великої депресії" й усього іншого? До речі, в Польші та країнах Балтії на початку 90-х все було ще гірше, ніж в Україні. Але вони себе шанували, знали, чого хочуть, і не боялися нікого "образити". І тепер у них все добре. Тому що свідомість і культура є первинним, а не економіка. Без самоповаги і культури ніякої економіки насправді ніколи не буде, бо її не буде кому створювати.



А тут начебто конкурс фантастики, а не реалізму І фантастика на те й потрібна, щоб вільно мріяти. Бо хто не мріє, той ніколи нічого й не досягне

.

Та хоч би й двадцять п'ятого світу - нам що, нема чим пишатися? Треба обов'язково наздогнати й перегнати Америку в економіці і космічних програмах? Без цього життя немає? Гм... Щось це мені нагадує... були такі, що "доганяли й переганяли"... і досі женуться...


Що ж це за таке місто таке страшне, прям постапокаліпсис! А навести лад там люди не пробують? Наприклад, створити притулок для песиків? Або дати копняка депутатам, яких обирали, щоб ті створили притулок для песиків? Чи розібрати цих песиків по домах (бо з бродячих якраз виходять чудові хатні улюбленці)?. Чи ще якісь корисні дії? Бо у такій ситуації, чесно кажучи, більше шкода песиків. Бо вони - нерозумні істоти і ні в чому не винні. А от люди розумні, тому мусять нести відповідальність а те, що довкола них відбувається. І справді, які збіса космічні подорожі, коли люди не здатні навести лад навіть із депутатами та хатніми тваринами! Тут Вас цілком підтримую. Починати треба с простого (Перепрошую за оффтоп).

Добрий день!

Це перше з числа оповідань, яке отримає від мене досить високу оцінку.

З моєї точки зору, автору вдалося зробити сюжет захоплюючим. Що цікаво, сюжет є одночасно і фантастичним, і реалістичним. Проблема зіткнення Землі з астероїдом дійсно існує, і якщо хтось думає, що астероїд можна буде розколоти кількома ядерними вибухами, то він помиляється. Може, вдасться тільки відвести небесну каменюку від прямого влучення в Землю, але не більше.

Дуже вдало автор вплітає у сюжет і історичні аналогії про попередні атаки з космосу. Всупереч тим зауваженням, що були зроблені при попередньому розгляді оповідання у першому турі, вдалим є використання відповідної термінології при описах національних особливостей героїнь твору. Але погоджусь, що після оповідання потрібні авторські роз`яснення щодо цієї термінології.

Сюжет динамічний і захоплюючий.

Образ головної героїні теж виписано вдало.

У оповіданні досить чітко підкреслено саме інтернаціональний характер всієї рятувальної космічної місії. Українка стає частиною тих спільних зусиль, які докладає весь світ, щоб ліквідувати загрозу для людства і планети. Головна героїня уособлює у собі добро, що у рішучому двобої зіткнулося як з космічним, так і з земним, людським злом, і перемогло.

Читаючи оповідання, я дуже боявся, що у фінальній частині автор таки піде "на хеппі-енд". Може, комусь самопожертва головної героїні і видається пафосною, але я вважаю, що у оповіданні вона є доречною і органічною.

Бажаю автору успіхів, як на цьому конкурсі, так і у подальшій творчості.

З повагою,
Сергій Чебаненко

P.S.
Щось я не розумію цього комплексування з приводу того, що Україна – держава третього світу. Якщо брати космонавтику, то ми все ж таки у першому десятку «космічних держав». Заходьте на сайт НКАУ (Національної космічної агенції України) і подивіться, які проекти реалізуються і наскільки вони успішні.
Так, труднощів багато. Так, збитки «по космосу» у минулому році склали більше 1 млрд гривень. Але наші ракети літають і будуть літати.
А ще є історія.
Хто батько славнозвісної ракетної установки «Катюша»? Георгій Лангемак, народився у Старобельську на Луганщині.
Головний конструктор першого супутника і корабля «Восток» Гагаріна - Сергій Корольов, народився в Житомирі. Двигуни на ракетах, що вивели на орбіту перший супутник і Гагаріна створені під керівництвом Валентина Глушка, який народився в Одесі.
З Україною пов’язані і долі Володимира Челомея (головний конструктор орбітальних станцій, навіть зараз серед модулів Міжнародної космічної станції є його розробки), Михайла Янгеля (його колектив у дніпропетровському «Южмаші» створив ракети «Зеніт», які у зменшеному вигляді були використані при запуску радянської супер-ракети «Енергія» і космічного корабля «Буран», створив рушійний модуль для висадки людини на Місяць – і цей модуль чотири рази було успішно випробувано у космосі на навколоземній орбіті).
А чиї розрахунки космічної траси для польоту до місяця взяли американські інженери? Нашого вченого Юрія Кондратюка-Шаргея.
А про космонавтів я промовчу. Бо там наших стільки, що я вже загубився рахувати.

Вітаю, авторе! Мені дуже сподобався образ вашої героїні Олесі. Як на мене, то він найбільш повний і досконалий з усіх тих образів, з якими я познайомилася раніше. Ті люди, котрих зазвичай називають "з обмеженими можливостями", насправді - люди з надможливостями. Те, на що вони здатні, їхня сила волі і стійкість духу - вражають. Вам вдалося це передати. Ваше оповідання не було в моєму списку, але я рада, що прочитала його. Успіху у фіналі!

Щось пошук місця українців у космосах пішов манівцями...
Чомусь.

От евенкська глуха шаманка читачів не дивує.
А глуха українка -- вже.

Логіка оповідання має бути десь така (не пригадую як там було написано).
Якийсь "злюка бобер" кидає в Землю астероїдик.
І, водночас, дає можливість (одній?) глухій його подрібнити.
Логічно припустити, що та глуха має жити десь неподалік заплановано місця падіння. Бо евенку не пустили би, мабуть, на байкало-амурську магістраль. Там от недавно ще одного шамана посадили... Є надія, що тепер їх гахне астероїдиком.
Та й українка далеко би не заїхала з цими безупиними карантинами.


Тут цікавіше було би почати вимагати від автора розрахунки порівняльного впливу падіння цілого астероїду, і подрібненого до стану пилюки (безпосередньо перед зіткненням). Це ж НФ. . Чомусь є відчуття, що має відрізнятись. Суттєво. І не лише пилючністю.
Тобто, чи аж так потрібен був політ у космос!?

Дякую, Володе, за зауваження!
Потрібно дещо пояснити.



Так, Володе, одній. І так, неподалік запланованого місця падіння. Ви все правильно зрозуміли.
Я там вказував: "Таким може стати кожен глухий, який знаходиться найближче до потенційного місця удару."
Просто, коли така йовіанка визначалася, то вже зв'язок між нею та небесним тілом зберігався.
Співаючи пісню, медіум не просто відвертала астероїд, а і знищувала його. І кожній обраній йовіанці було також відомо від Батька-Юпітера,
що ця операція відбудеться із величезним викидом енергії, тому в часи, коли космічних польотів не було, або коли метеорити були не такими великими, їм достатньо було від'їхати у безлюдну місцевість і там проспівати арію, перехоплюючи космічного гостя на кількакілометровій висоті.
Це якщо астероїд міг завдати лише локальних збитків, тобто був невеличкого розміру.(Про них йовіани дізнавалися пізно, оскільки їхні траєкторії "підтверджувалися" Юпітером фактично за кілька днів).
Але.



Але якщо ми маємо справу з горою розміром сім з половиною кілометрів, то енергія її вибуху буде неймовірно великою.
Не забувайте, що нас оточує повітря. А енергія нікуди не зникає. І вибух на поверхні не дорівнює вибуху в космосі.
Тут можна провести аналогію з ядерним вибухом.
Детонація ядерного заряду в космосі не буде мати вибухової хвилі в тому розуміння, до якого ми всі звикли.
Так, там буде радіація - потужний електромагнітний імпульс, що може вирубувати електроніку на значно більші відстані, ніж в атмосфері.
(саме тому, до речі, Пірсер не випускав ракету по флоту землян, а дистанційно підірвав один з імпакторів - космічний безпілотник, на відстані, для цього він і ламав коди доступу). Будуть орбітальні сяйва у верхніх шарах атмосфери (якщо це близько біля планети). Буде яскравий спалах, але ні звуку, ні фізичного удару ви не відчуєте. Ланцюгова реакція має передаватися на якусь субстанцію, щоб мати руйнівний ефект - на молекули повітря, землі, води.
Хоча вибух(роздріблення) астероїда не був ядерним (швидше це можна порівняти з вибухом гранати),
але з такими розмірами, масою та швидкістю в атмосфері Землі це спричинило б колосальну вибухову хвилю, яка б змела усе на своєму шляху.

Дякую за критику. Визнаю, що потрібно було б точніше описати характер вибуху.

п.с.


Евенкійська.

От наче й напруга, інтрига, цікаві події, люди обмежені часом, зворотний відлік, чекає світова катастрофа... Але чомусь усе це не викликає зацікавленості, все відбувається мов на екрані. Може, через те, що за чергуванням епізодів і героїв, геть не встигаєш їх роздивитись і взяти до серця. Картинки миготять, а загальна картина з них не змальовується. Може, персонажів забагато, може, емоційності бракує. Саме емоційності. Камерної, не всесвітньої.
Удачі на конкурсі!

Надто багато епітетів.
І займенників теж, наприклад: "Однак вона знала, що він там є. Він обрав її". Суцільне він-вона.
Русизми
зате
по той сторону
зійшла з глузду
Олеся явно алюзія на якусь реальну людину, але я не здогадався, може підкажете?

Дякую, Птице та Jsmith за критику!
для мене це дуже корисно.
Ні, образ Олесі - повністю вигаданий персонаж.