av021 "Не знаючи броду..."

Це оповідання залишає по себе неоднозначне враження.
З одного боку, цікава й нетривіальна ідея. З іншого - її втілення хотілося б побачить іншим.
Заслабка мотивація дій героїні. Вона чомусь не лякається перспективи побачити привида у власній квартирі, а навіть шукає зустрічі з ним. З тим, кого налякалися здоровезні дядьки-будівельники. Незрозуміло, чому привид синій. Вони ж, начебто, білі.
Якби було трохи більше гумору, це здалося б органічним. От, наприклад, як в оповіданні "Віддай моє серце", де герой поступово переходить од однієї реальності до іншої, при тому переконує себе, що це не жах і не фантастика, а косплей.
Та трохи забагато пояснень від привида у фіналі. До того ж показалася невдалою пряма згадка теми конкурсу - "Цирк — це втілення неймовірного".
Здається, що все це можна виправити, якщо обрати іншу інтонацію розповіді - можливо, трохи іронічну.
Удачі на конкурсі!