О. Дійсно. Гарно підловили.
Правду нічим крити...

Але от що мені подумалось.
Якщо зробити якусь надрозумну вищу істоту й вона почне порядкувати – то, підозрюю, що люди, в свою чергу, почнуть бурчати щось про "свободу вибору", "право на власні помилки", "знову цей клятий дарт вейдер", "viva la revolution"...
Та й оповідання ж стане просте як пробка.
Дві вищі істоти? А люди тоді – статисти на театрі вищих бойових дій? Не хочу я нам такого...

До речі, цікаві думки про надрозумних зустрічав в фільмах і книгах.
Фільм (серіал) – Шерлок (новий, цього століття). В одній із серій раптом виявилось, що він не знає про обертання Землі довкола Сонця. Чи щось таке. І ще питав – а для чого йому те знати!?
І справді... Якщо людина знає (без гуглів) точний час сходу й заходу Сонця в кожну добу року, то це таки корисніше знання, аніж чому то все відбувається...

А от про машинний інтелект – раджу до прочитання шедевральний уривок з книги Дугласа Адамса. Уривок великий, ховаю в spoiler, але він вартий кожної секунди.

[+]

Майже Безпечна

Дуглас Адамс

...


Клік, вууу.

Величезний сірий ґребулонський розвідувальний корабель безшумно переміщався через чорну пустоту. Він мчав з неймовірною, приголомшливою швидкістю, хоча на фоні мільярдів мерехтливих зірок, здавалося, що він взагалі не рухався. Це була всього лише маленька холодна плямка проти нескінченної кількості виблискуючих крапочок. На борту корабля все було таким, як і тисячу років назад, в цілковитій темряві і тиші.

Клік, вууу.

Принаймні, майже все.

Клік, клік, вууу.

Клік, вуу, клік, вуу, клік, вууу.

Клік, клік, клік, клік, клік, вууу.

Ууууу.

Програма наглядач низького рівня розбудила програму наглядача трохи вищого рівня, глибоко в напівсонному кібермозку корабля, і доповіла, що кожного разу коли вона робить клік, все що їй надходить у відповідь це вууу.

Наглядова програма вищого рівня поцікавилась, що ж їй слід робити, на що програма нижчого рівня відповіла, що не може точно згадати, але, здається, це було щось схоже на віддалене задоволене зітхання, чи щось таке. Вона не знала, що то був за гул. Клік, вууу, клік, вууу. Це все, що вона отримувала.

Програма наглядач вищого рівня розглянула ці дані і вони їй не сподобалися. Вона запитала у програми наглядача нижчого рівня, за чим саме вона наглядає, проте та відповіла, що не може цього згадати, це було просто щось таке, що після кліку мало зітхати, і так приблизно кожні десять років, і зазвичай все проходило без проблем. Вона намагалась проконсультуватись з таблицею для звірки помилок, проте не змогла її знайти, ось чому і сповістила програму наглядач вищого рівня про проблему.

Програма наглядач вищого рівня вирішила заглянути у власну таблицю звірки, щоб дізнатись, за що ж відповідає програма наглядач нижчого рівня.

Але таблиці не виявилось.

Дивно.

Вона знову пошукала. Все, що вона отримала це повідомлення про помилку. Старша програма спробувала знайти значення повідомлення у таблиці для звірки повідомлень про помилку, проте не змогла знайти і її. Вона почекала поки сплине кілька наносекунд і знову все перевірила. Тоді старша програма наглядач вирішила розбудити програму наглядач функцій сектору.

Проте в тієї програми відразу ж виникли якісь неполадки. Вона викликав програму агента з контролю наглядачів. За кілька мільйонних долей секунди віртуальні схеми, які дрімали одні кілька років, інші кілька століть, прокинулись, і весь корабель знову ожив. Десь щось пішло не так, але жодна з програм наглядачів не могла зрозуміти що. На кожному рівні життєво важливі інструкції було втрачено, та й інструкції, щодо того, що робити в ситуації, коли виявлено, що життєво важливі інструкції було втрачено, також зникли.

Невеликі модулі програмного забезпечення — агенти — метушилися і гасали по логічних доріжках, групувалися, консультувалися, перегруповувалися. Вони швидко з'ясували, що пам'ять корабля, на всьому своєму протязі аж до центрального модуля місії, розворочена в лахміття. Жодні обговорення отриманої інформації не дали жодних здогадок чому так трапилось. Здається було навіть пошкоджено центральний модуль місії.

Це робило проблему дуже легкою у вирішенні. Потрібно просто замінити центральний модуль місії. Був ще один, запасний, точна копія оригіналу. Його потрібно було замінити вручну, тому що з причин безпеки між оригінальним і запасним модулем не було зв'язку. Щойно центральний модуль місії буде замінено, він зможе самостійно провести реконструкцію решти системи і все буде добре.

Щоб доставити запасний модуль було направлено роботів, які б дістали його із захищеної кімнати і перенесли в логічний відсік корабля для встановлення.

Ця процедура вимагала довгий обмін аварійними кодами і протоколами, оскільки роботи перевіряли агентів на достовірність інструкцій. Нарешті роботи були задоволені, що всі процедури були завершені коректно. Вони розпакували запасний центральний модуль місії, винесли його з відсіку зберігання, випали з корабля і кружляючи відлетіли в порожнечу.

Це надало перший вагомий доказ того, що це було саме те, що було неправильним.

Подальше розслідування швидко встановило, що було тим самим, що трапилось. Метеорит пробив величезну діру в кораблі. Корабель не зміг попередньо це встановити, оскільки метеорит якраз і пробив ту частину обладнання корабля, яка мала б відповідати за виявлення зіткнення метеорита з кораблем.

Перш за все потрібно було закрити діру. Однак виявилось, що це зробити неможливо, оскільки датчики корабля не могли побачити в кораблі діру, а програма наглядач, яка мала б доповісти, що датчики працюють неправильно сама працювала неправильно і продовжувала повідомляти, що з датчиками все в порядку. Корабель міг тільки припускати наявність діри з того факту, що роботи просто взяли і випали з нього разом із запасним мозком, який би дозволив побачити цю діру.

Корабель намагався це все якось логічно обдумати, а потім повністю вирубився на якусь мить. Він не зрозумів, що вирубився, звісно, тому, що вирубився. Він був просто здивований, коли побачив, як повз стрибнули зірки. Після того, як зірки стрибнули втретє, корабель нарешті зрозумів, що його мабуть вирубає і вирішив, що настав час серйозних рішень.

Він заспокоївся.

Потім зрозумів, що насправді ще ніколи не приймав серйозних рішень і почав панікувати. Знову вирубився на хвильку. Коли він знову повернувся до тями, то почав закривати всі перегородки навколо того місця, де на його думку, мала б знаходитись невидима діра.

Він, безсумнівно, ще не дістався свого місця призначення, схвильовано думав корабель, але оскільки в нього вже не було ні найменшої гадки, де це місце призначення чи як до нього потрапити, ці роздуми не було сенсу продовжувати. Корабель порадився з маленькими уламками інструкцій, які він зміг відновити з уламків центрального модуля місії.

"Твоя !!!!! !!!!! !!!!! річна місія це !!!!! !!!!! !!!!!, !!!!!, !!!!! !!!!! !!!!! !!!!!, приземлитися !!!!! !!!!! !!!!! безпечної відстані !!!!! !!!!! слідкувати за нею !!!!! !!!!! !!!!! . . ."

Все інше лише мотлох.

Тепер, перед тим як знову вирубитись, корабель має передати ці інструкції, так наче з ними все в порядку, іншим більш примітивним підручним системам.

А ще йому треба оживити всю команду.

Є також інша проблема. Поки команда перебувала в глибокому сні, свідомість кожного з її членів: їх спогади, індивідуальність і розуміння того, що їм потрібно буде робити були перенесені до центрального модуля місії для надійного зберігання. Тому команда не буде мати ні найменшої здогадки про те ким вони були, чи що вони тут роблять. Такі справи.

Якраз перед тим як вирубитись востаннє, корабель зрозумів, що двигуни також починають здаватись.

Корабель разом зі своєю збентеженою командою, яка щойно прокинулась приземлився під контролем підручних автоматичних систем, які просто шукали землю, де тільки можливо її знайти, і просто слідкували за тим, за чим тільки можна слідкувати.

Що стосується завдання знайти землю, щоб на неї приземлитись, то вони його виконали не дуже добре.

І от думаю...
А чи ж повинен Законник щось знати про наше життя?
Чи ж воно йому хоч у якійсь мірі цікаве? Було? Поки не вийшов назовні, бо довелось. Бо шматки закону настільки відриваються від життя, що, припустімо, болять, німіють, викликають незручності... Й лише тоді треба "встати і вийти..."

Чи повинен бути розумним дух законодавства, якщо воно в такому вигляді як нині?

От, наприклад, зміст, перехресні посилання і т.п. – це ж просто. Для цього не потрібні якісь неймовірні веб-дизайнери. Майже голий текст законів і незначні мітки для посилань. Аби можна було клацати на будь-яке слово чи фразу й потрапляти в розділи (чи й інші закони), які все пояснюють і розшифровують. Бо чи ж буде розумним мозок без перехрестних зв'язків? А чому Законник повинен?
Це можна робити вручну, можна, мабуть, макросом у ворді, і х.з. що можна зробити спеціалізованим програмним забезпеченням.
Або подання частин Законів у вигляді блок-схем. Бо так очевидніше буде ж...

Але ми маємо законодавство, яке, здебільшо, є лише стіною тексту (з мітками про зміни).
Навіть змісту нема.
Аби користуватись – треба читати все підряд, запам'ятовувати ключові слова, а потім шукати потрібний уривок. І радіти, що є хоча б ел.версія.
А ретельний аналіз речень і фраз раптом приводить до висновку, що "не все так однозначно..." Що можна карати, а можна й милувати. Залежно він порядку складання всіх цих пазликів...


P.S.
Але, мабуть таки, треба було розумну людину додати...
А от другий київський есбеушник? Що не схотів ні плівки палити, ні сам розгрібати справи в СІЗО? Хіба ж не розумник?

Дійсно. Без законів – ніяк.
От читав проекти майбутнього намріяні анархокапіталістами – у них теж є Закони. І суди.
Влади, податків – нема. А закони й суди – є...
І невідворотнє покарання – теж.
Там його, зд., забезпечують страхові компанії і/або наймані вбивці.
Бо там кожен оплачує завдані ним збитки. Так чи інакше...

От, щоправда, не пригадую як вони розкрили питання створення законодавства.
Хто ж це все придумуватиме?
Чи лише договори між людьми й страховиками – то й усі закони будуть?

Бо от в цьому оповіданні, що більше думаю про майбутнє, то сильніше відчуття, що ще до розмороження підозрюваних, за лиш один місяць, щойно пройде перший страх – раптом з'явиться купа змін до законів. І суддям зовсім не доведеться ризикувати. Відпускати переважну більшість зможуть на 100% законних підставах...
А Заку буде вже начхати на все це. Він усунув найдикіші невідповідності. А далі – то вже наша власна справа... Подобаються оновлені закони? От і живіть з ними...

Так в цьому й суть. Бо кожен випадок дійсно унікальний і проросійський агітатор, продавець шаурми чи бажаючий публічно прочитати Ваше оповідання порушуватимуть закон про мову з різною метою. То невже вони підлягають однаковому покаранню?
Власне саме тому юристів готують у університетах. Бо вони повинні не лише знати закони, а й розуміти їхню суть та причини створення. Так само, наприклад, операторам на АЕС зовсім ні до чого знати природу ядерного розпаду, та все ж їх цьому навчають, бо тоді краще усвідомлюватимуть, що роблять, а не як собака Павлова реагуватимуть на сигнали.

Та чого вже тут – будь-яка людська діяльність, якщо вона розрахована на якийсь вагомий результат – складна і потребує вправності й досвіду.

Не про це ж суперечка.

Розрив між писаними законами і дійсністю – от що гнітить.

Навіщо декларувати явно нездійсненні речі? Аби потім "втратити лице", узаконюючи всіляке неподобство? Чи ще для чогось...?
От, наприклад, Московія вже не вперше вдається до незаконної анексії. І Сталін теж відзначився. Вільний світ спочатку довго обурювався, але, зрештою, у 1975 в Гельсінки узаконив ті анексії. Бо "так історично склалось..." (подробиці, зд., у Портникова можна почитати).


І ще про особливості такої "юриспруденції" шедеврально написав Жоржі Амаду у книзі "Велика Пастка". Ось сентенція зі вступу: "Людям не такі страшні повінь і чума, як закон: тут пиши пропало."
А книга дивовижна. Навіть не подумав би, що мене ще можуть зацікавити історії "експансії й освоєння" з позаминулих сторічь. На перший погляд – підліткове ж чтиво.
Але сторінка за сторінкою – і втягнувся. І вже роки книга не відпускає. Все якось та згадується.

Може тому, що таки забагато абсурду накопичило сучасне право, і замало в ньому лишилось від звичаєвого? Від природнього і логічного співжиття людей і груп...

Ви от казали, що Закон має залежати від особи правопорушника, від наслідків, і т.п.
І ще додам, що Закон має бути корисним як для всіх учасників процесу, так і для суспільства в цілому...
Але ж це вже було. Ще тисячоліття тому. У Київській Русі.
Тоді – було. А тепер – нема. Тепер, коли існує інтерполяція, екстраполяція, індексація інфляції, електронні таблиці, матлаби, програмування й багато інших математичних чудес, а от замість Закону й здорового ґлузду чомусь діє шурхотіння правників десь у суддівських кабінетах. І це вже навіть і не цирк – бо перестало бути "сенсацією". Лише пересічною бридотою...

Конституція з підказкою (навіть у коротенькому вступі), а читачі Аму так і не вгадали. Як же ж так?
І вже добігають лічені години до завершення...