Кафедра Птицы Сирин

Щось тихо у вас на катедрі, пані професорко

Нумо цю тишу ворушити. Ласкаво прошу в гості. Ріень критики: пьяна банші після розлучення з верховним некромантом

Так. Записуємо. П'яна, кажете? Увесь цвинтар рознесла?
Добре, вживемо заходів. Але ви впевнені, що це не хибний виклик? Розберемося!
at021 "Тяжкі будні" - № 1

at021 "Тяжкі будні"

Що незрозуміло:
1. Чому Іванич саме ГГ обрав учнем? Так, він відчуває те, що непомітно іншим. Але це сталося вже після похорону Іванича. От якщо б у нього "в анамнезі", тобто в минулому, був такий досвід - інша справа.
2. Чому Іванич - чаклун? Знов таки несподіванка. Йшлося лише про його захоплення музикою. Авжеж, може ключ у цитатах. Тільки я на музиці не знаюсь і можу лише припускати.
3. Англомовні цитати такі муляють очі. Звісно, можна заскроліти донизу, подивитися, що то таке, знову повернутися. Але ліньки.
Приємно, що фемінітиви дісталися й до нечистої сили.
Сподобалось!
Щось вони не чаклунів нагадують, а 3D-принтер. Байк, цеглина.

Сподобалося. З гумором про серйозне.
У мене на телефоні ця мелодія. Теж незле так бавовників відганяє.
Удачі на конкурсі!

Та не весь цвинтар і постраждав, так, кілька надгробків усього

Дякую, спробую відповісти.


Можливо, через те, що мав сякі-такі приятельські стосунки з ГГ. А ще, може те, що силу можна передати виключно по гендерній ознаці. А син у Іванича не та людина, якій можна довірити таке вміння. Покручу, звісно. Мені теж воно муляло без якихось пояснень.

А хто його знає, чому. Ніхто не знав, і ГГ теж. Тому, власне і показати раніше, щоб на момент зустрічі ГГ вже знав - видалося нецікавим. Можливо, це й не кращий хід. У цитатах ключі є, але не ті, що пояснюють, що Іванич - маг

Та справа в тому, що західна традиція і культура року набагато глибша і багатша (в тому числі і різноманіттям текстів) за українську. В нашій рок сцені не знайшов потрібних текстів. Брати ж російські, особливо в контексті саме цього оповідання було зовсім не можна.



Ну так більшість заклять створення чогось нагадують 3D-принтер. А погодна магія може нагадувати роботу метеорологів

Рінгтон чудовий, відганяє знатно, знаю. Сам таким користувався роки півтора

Птицю, а як щодо коротенької відпустки у теплому Лісабоні після Тяжких буднів?

То що, Лісабон теж рознесли на шматочки?..
at013 "Canção de Lisboa (Пісня Лісабону)" - № 2

Ще не рознесли, але сподіваюся, що одна Птиця в професорському капелюшку це виправить

at013 "Canção de Lisboa (Пісня Лісабону)"

У мене це оповідання залишило складні почуття.
З одного боку, гарна мова. До того ж імпонує очевидна закоханість автора в те, про що він пише. Але! В тому й проблема, що текст вимагає відповідного відгуку з боку читача. Проте це можливо лише в тому випадку, якщо збіжаться емоційні складові та однакове ставлення обох до об'єкту. А об'єкт - це музичне уособлення Лісабону. Дуже складне завдання.
Я не скажу, що розлогі описи - зайві у цьому оповіданні. Вони створюють атмосферу.
Але я не впевнена, що в автора вийшло зробити таку штуку, щоби в тексті "зазвучала" музика. Навряд чи це можливо. У літератури і музики значно відрізняється інструментарій. Якщо мелодія знайома, це не так складно. Вона сама зазвучить у голові читача. Але оживити, так би мовити, "на папері", те, що читач ніколи не чув - практично нездійсненне завдання.
Ось я, наприклад, узагалі, до музики ставлюся прохолодно. Для мене найгарніша музика та, що найтихіша. Ні, я чесно подивилася обидва ролики, на які були посилання в коментарях автора. Жодних емоцій. Але я взагалі не сприймаю музику, якщо не розумію слів. Мелодія для мене вторинна. Можливо, для багатьох людей це не так, але мені було важко продиратися саме крізь ті місця тексту, що найбільше насичені музичними асоціаціями.
Згадалася відома стаття Лессінга "Лаокоон, або про межі малярства й поезії".
Лессінг розробляв теорію сприйняття художнього образу. Він звернув увагу на суб'єктивність сприйняття. Оскільки "загальні закони" сприйняття оманливі й заплутані, ба більше - у природі немає "чистих відчуттів", але з кожним із них пов'язана безліч фонових, кожне з яких здатне вплинути на "основне відчуття".
Надскладно? Ні. Раджу почитати цю статтю, навіть попри те, що вона розглядає не музику, а живопис.
Щодо власно літературної складової - мені забракло динаміки, подій і конфліктів. Так, на початку оповідання присутня інтрига. Проте стає зрозумілим, що малюнки, які оживають - здебільшого алегорія, умовність. Данило й сам дедалі більше розуміє, що шукає не живу дівчину, а канал взаємодії з містом.
Я читала і думала - як же так, сама полюбляю описувати конкретні місця, але тут воно мене не зачепило. Напевно, справа в тому, що мені подобається інша конкретика місцевості - наприклад, така, що у "Скарбі нації". Ото шукати тінь від годинника, сховок у столі Резолют чи на кораблі, похованому під снігом у Антарктиді - для мені цікавіше. Тобто знову - справа в особистому сприйнятті.
У кожного твору - свій читач, свої скарби.
Удачі на конкурсі!

Вітаю, Птахо!
Можливо "І прийде час" розібрати ще одне оповідання?

Прийнято!
at023 "І прийде час" - № 3

ооо, ось такі міста, як у Скарбах Нації я теж дуже люблю, проте, як раз перед написанням конкурсного оповідання, довелося переглянусти з родиною обидві частини, і... ну, таке. Ідею там добряче зіпсовано виконанням. Потім спробували Індіану Джонса передивитися... Код Давінчі вже навіть не пробували. То ж, мабуть, в мене тут вийшло рохи як із жахами після перегляду екранізацій Кінга - засіло в голові, що якщо метри не можуть зробити так, щоби мені вірилося і подобалося, то немає чого і мені пхатися. Піду, краще, іншим шляхом.

Теж складно дивитися фантастику, бо вмикається Птиця.

at023 "І прийде час"

Тобто магія у цьому світі - звичайне явище і наявність зворотної сторони світу нікого не дивує?

Багато русизмів чи то суржикизмів, наприклад, "Грамотна лиш плечима тиснула". Напевно, краще сказати "плечима знизала".

Повтор

Щось це скидається на "Мисливців за привидами".

Балахон - це те, що вільно спадає. Якщо замотати - це вже не балахон.


Якщо він її тягнув, що заважало говорити?

Таки слова, а не рука. Трохи непогодженості у поведінці.

Кострубато.

територія - надто офіційно.

Поява Артема у фіналі нічим не підготована. Він з'являється як той рояль у чагарнику.
Питання єдине й головне - в чому полягає ідея твору? Від цього потрібно "танцювати". Зараз я не можу сформулювати - про що це оповідання. На початку тексту ми маємо трьох персонажів, у яких чітко визначена мета - подолати Посуху, яка дошкуляє селу. Треба додати, що три сестри не дуже відрізняються одна від одної. На мою думку, краще б їх об'єднати в один персонаж. Ну добре, три сестри. Вони відправляються в інший світ. Чи вдалось їм за допомогою потойбічних істот врятувати власний світ? Ні. Вони лише впевнилися в тому, що й так добре знали - що Посуха втекла. Тобто "квест не пройшли".
Далі - провис. Три сестри зникають, натомість з'являється неочікуваний персонаж, який знає більше, ніж три чаклунки. Батько Тали. Той самий "рояль із чагарнику". І далі фактично все робить сама Тала. Чи було це її метою на початку оповідання? Ні. Її метою було підглянути за бабцями так, щоб це було непомітно для них. Цей "квест" вона теж не пройшла. Її "спалили" русалки. А навіщо спалили, теж незрозуміло.
"І прийде час". Тобто мається на увазі спадковість поколінь? Але Тала нічого не робить задля цього. Її носять "ніби мішок з поросям" куди потрібно.
Посуху втихомирили, це добре. Проте від сюжету залишається враження такій собі "клаптевої ковдри".
Удачі на конкурсі!