Дракотику, згодний з усім, що ви сказали. Але особисто я вже не міг щиро співпереживати Майці і її меті.
Якщо гуманності не існує - то чому я маю переживати разом з Майкою за якийсь там сад?
Ну є він, немає - яка різниця? Круговерть життя. Люди нищать дерева, щось знищить людей і так по кругу.

Вона жертва? Звісно.
А люди ні? Скільки гине в стихійних лихах і т.д.
Та й вона б не проти всіх людей винищити. Якщо героїня нічим не краще, але претендує на якусь моральну вищість, бо, ой лихонько, мертві дерева - то я не можу їй співпереживати.

Може, я аж занадто прискіпався до такого незначного моментика, але таке моє сприйняття
І, як я казав, якщо цей момент відкинути - оповідання сподобалось.

Дякую за відгук, Олександре! Мене взагалі захоплюють люди, які вже точно знають, що й коли і як зроблять. Вражаюче!


А чому? Хіба слово розсіяно виключили зі словника?

Дякую за такий зворушливий відгук, Сокиро! *нітиться, шаркає ніжкою*
Й справді багато чого існує прекрасного, що зроблено людьми, яких навіть ніхто не пам'ятає.
Я захоплююся силою духа таких людей, звідси й, власне, оповідання.

Буває, оповідання велике ще й початок важко сприймався.
Класно, що все з'ясувалося. )))

Дякую, Вгадай!
Ця історія з перевезенням Кременецького саду так мене захопила, коли мені її оповіли.
Неможливо було втриматись і не написати, щось на тему.

Дякую за відгук, Танцующий на Грани!
Розумію ваші почуття. Майка в мене від початку задумана далеко неідеальною героїнею.
Вона агресивна, дратівлива, жорстока в людському розумінні.
Добре, що це зчитується.

Щодо білок, спробую пояснити, чим керувалася. Майка - лісниця, гайовий дух.
Вона сприймає питання життя і смерті не так, як люди, не з точки зору гуманізму,
з точки зору колообігу. Вона так переймається через дерева у оповіданні загалом
тому, що йдеться про знищення усього гаю, а без дерев не стане її самої. Адже ми її в оповіданні бачимо у найскрутніші часи, коли вона балансує на грані між виживанням і смертю. Білки, дерева, квіти, птахи та решта мешканців гаю - це її піддані, тож вона дивиться на це так: я маю всі права розпоряджатися ними, бо я викохую рівно стільки білок, скільки й вбиваю. Так само і з деревами і з птахами. Тут природний відбір проти масового нищення.
Дякую, що зауважили цей момент - я, можливо, додам невеличке пояснення у цю сцену, бо дійсно може розбивати враження.

Все ж мені здається, що воно щось на зразок "райдуги" або "корків на дорогах". Не те щоб русизм, але живий аналог машинного перекладу.

Чудово!

Майка, Гайовиця, Хазяйка - це все про один персонаж. Але у цьому випадку більш-менш зрозуміло, про кого йдеться. Хоч і забагато імен, як на одну героїню.
Посланник, Кат, Архістратиг, Архангел, Михаїл (до речі, чому не Михайло?) - як виявляється, це теж один персонаж. Оце мені вже було важко второпати. Навіщо такий розгардіяш?
Поєднання в одному сюжеті двох міфологічних систем - фентезійної та релігійної, взагалі має дивний вигляд.
Фентезі як модель Усесвіту базується на античному міфологічному світогляді. Християнська релігія є продуктом зречення, відкидання античних цінностей. У фентезійному світі диво, магія є нормою. Християнське "диво" - подарунок для обраних. Це, так би мовити, з філософської точки зору. Щодо сюжету - цей Михаїл узагалі здається зайвим персонажем.
Мова гарна, але багато зайвих красивостей. Наприклад, "Майка полинула яром хмаркою ліщинового пилку".
Сюжет жодним чином ні стосується міста. Так, це фентезі. Так, Ботанічний сад - практично в центрі Києва. І магнолії там гарно цвітуть. І Віллібальд Бессер - реальна людина.
Але! Це не міське фентезі. Це цілком магічний світ. Фокальним персонажем є Майка - фентезійне лісове створіння. Хоч вона й "постраждала сторона", але решта персонажів "грає" за її магічними законами. Події розгортаються на її території. Епізоди з Майкою в місті мають показати, що це погане місце.
Власне міська міфологія відсутня.
Втім, оповідання - одне з кращих на конкурсі й заслуговує бути опублікованим в журналі.
Удачі на конкурсі!

Шановна Птахо, а от дозволю собі влізти в дискусію і не погодитися.
На мій смак, оповідання якраз чудово описує магію, статус кво та фентезі, які реально побутують в Києві. Християнство разом з фейрі чи давніми силами? - запросто, всюди. Ліс, відьомська річка, загадковий яр в центрі сучасного міста? - та скільки завгодно, досі. Михайло (чому Міхаїл - дочекаємося автора, може, то щось мовне чи лінгвістичне?) - дуже "присутня" в Києві містична істота. І всі ці компоненти колись мали навчитися жити разом - через якісь війни, союзи чи домовленості. Тож тут автор/ка якраз описав/ла утворення чергової межі світів у Києві. А міську міфологію ми якраз і намагаємося створювати на нашому конкурсі Тепер, сподіваюся, усі гості "малого" Ботсаду знатимуть, що там живуть дивовижні істоти - і серед дерев можна знайти не просто дерева.
Тож, гадаю, "Директор" - чудовий приклад саме міського фентезі, при всій повазі до вашої думки, колего. Ще й історичного, що для мого серця особливо цінно.

Ну а щодо античної мітології як основи фентезійного світу - ну не знаю Дракотик ентих ваших університетів не кінчав (тобто кончав, але інші , тому може не володіти творами гуманітарних класиків. Але поясніть, колего, чому не можна змішати фентезі з християнськім світоглядом, якщо в реальному житті вони на кожному кроці змішуються? Та й в купі легенд і оповідок теж. На те всякі магічні істоти і магічні, щоб жити поряд зі світом, який нам відомий. Ну і в літературі хіба не цікаво описувати зіткнення різного - і сил, які прагнуть протилежного? У даному випадку християнські сили (Михайло, люди Імперії) хочуть знищення осередка, де (хоч людям це й невідомо) мешкає язичницька богиня. Люди долучаються до цього - можливо, як інструменти сил, які все це влаштували. Гадаю, це найбільш травматична і важлива київська історія евер: у якій би формі вона не програвалася знову і знову. Бо, з мого досвіду, історія хрещення і боротьби зі старими богами - досі найтравматичніший київській (а то й українській) міт.
(саме тому я страшенно засмучена дискваліфікацією "Експерименту", до речі)

І тому ніт, Михайла з тканини Києва ніяк не можна вилучити. Щоб щось ставалося таке глобальне, а він не втрутився - це навіть у мене, сучасної людини, викликає сумнів. Бо були прецеденти, були... Якщо щось не по ньому - він не мовчатиме. І це, боюся, навіть не питання християнства, колего. Тобто десь там корені його є , архангел все ж таки! - ала на них уже стільки всього наросло властиво місцевого, зміксованого, що Михайло - це як англійській намісник на віддаленій території, який не був в Лондоні пів життя Він набагато ближче до місцевих, ніж до британськопідданого, скажемо так, але звички лишилися, та й накази згори іноді передають (Михайле, пробач, я люблячи!).

Вибачаюся за критику критики, але захотілося відстояти магію Києва, як я її собі розумію. Гадаю, автор чи авторка чудово вловив/ла її суть.
Мені буде дуже, дуже приємно побачити "Директора" серед фіналістів і в збірці!

Авторе, дякую! Оповідання дуже сподобалося. Хочеться ще про цих персонажі дізнатися більше. Із задоволенням прочитала б такий собі ретро-фентезійний роман. Можна було б розширити тоді лінію людських стосунків, усі ці підкилимні інтриги чиновників. Дякую за отримане задоволення і успіхів!

А розкажіть, професоре...
Справа в тому, шановний Дракотику, що ви - істота міфічна, ви всю ситуацію бачите, так би мовити, зсередини. Для вас вони всі живі - Михайло, Майка, їхні стосунки.
А Птиця - істота сучасна. У казки не вірить і користується лише науковим інструментарієм, бо атеїстка.

Тут можна! Це ж критичні роздуми, а не художні тексти)))))


Ну так, погоджуюся! ми, міфічні істоти, звикли оперувати і науковим інструментарієм, і нашими силами водночас, тому й погляд часом маємо спеціфісскій. Але повірте, колего, всі описані живі й для вас. Просто наука людей ще не всіх їх описала і класифікувала. Ну або, як писала одна авторка, класифікувала, що є "вомпер, вупир і щось таке зубате" Але це не казки! То сувора, хоч і прихована правда життя!
*уповз в печеру їсти згущик*

Перепрошую, теж забаглося додати.
Як на мене, архангел якраз не зайвий. Бо це чудове уособлення бюрократа, якому нічого живого не шкода, головне – геть усе вирубати й закатати під асфальт згідно зі скинутим згори планом. Для нього у природних явищах цінності не існує, йому важливі лише штучні речі, спрямовані на користь влади. Такий собі рейдер. У людському уособленні бюрократія, яка знищувала гай, не дуже яскраво зображена, але архангел якраз і виконує цю задачу.
І ще: окрім фантастичного, релігійного і реального, в літературі є ще символічне. Мені здалося, що тут архангел – саме з категорії символів.

ага, шоп був порядочек! ну бо у нього своя мета, і він будує з міста власну зброю