Вітаю. Дуже гарний жахастик. Неквапливий, як і личить справжньому горору, але малий об’єм тексту не дає часу занудьгувати. Екзотичний привид з Індонезії це дещо справді незвичне і дуже грамотне використання сучасних технологій. З мінусів: автор явно не підліток і навіть не студент, інакше б знав, що «Камеді Клаб» давно вже не в повазі у молоді. І навіть чуваки, що їх замінили встигли зістаритися і зникнути з гумористичного Олімпу. Також не сподобалося надмірна, на мій суб’єктивний погляд, бидлуватість на початку і те, що жарти навкруг акту дефекації крутилися. Так, в мережі є інтерес до цього, але там й багато чого іншого є. Та й загалом співрозмовники аж надто карикатурні. Плюс, зараз популярний бодіпозитив (хоча теж, вже почав виходити з моди), тож навряд чи всі дівчата були прямо такі худі.
І ще: якщо не перекладаєте англійську, то бодай пишіть латиницею, щоб читач міг хоча б заґуґлити. Не всі її знають. Я спершу подумав, що індонезієць буквально сказав Захарові, що покдок його дід. Ще здивувався, звідки той знав.
Мова дещо незугарна… насправді дуже незугарна, з масою зайвих уточнень та пояснень, які відволікають увагу (типу, дядькової валізи чи того як саме падав Захар). Але при цьому вона досить грамотна, хоча деякі фрази все ж не завадить переробити.
Тож, підбиваючи підсумки, це гарна робота з кількома помітними, але другорядними недоліками. «5» заслуговує, як на мене.
Успіху!

Олександре, з камеді клабом, мабуть, дійсно мимо каси, щодо інших реалій саме чатових... просто повірте: все там так і є, змальовано з натури. Як скинемо маски, скажу, чому така впевненість
З ангійською... подумалося, що не всі читачі зрозуміють, що в обидвох співрозмовників вона ламана, якщо написати саме латиницею. Хотілося і ламаеість і помилки вимови передати.

То що, я писала й не зберегла?
Коротше, мені все сподобалось! І саспенс, і гумор, і бабця, звичайно.
Лише наприкінці не зрозуміла, як лікар здогадався, що це внук його колишнього викладача. Одне обличчя? Ні, цей хлопчик, а той дорослий. Але ідея зрозуміла й гарна.
Удачі на конкурсі!

Птицю, він знав, чий це онук, просто йому легше було помітити надзвичайну подібність Захара до дідуся, бо він не бачив шодня, як старішав та мінявся дід, тож краще за рідних памїятав, яким той був у молодості. Якось так я це собі пояснююю...

Блін, та то ж я на катедрі писала. Ніччю, після роботи, засинаючи. І забула!