Хороша пісня

Гарна пісня!
Навзаєм трохи вовків (не знаю, як робиться посилання).
https://www.youtube.com/watch?v=4IXXvDmB-3E

Дякую, Сокиро! Переможемо росомах!

Ні, ненависті немає. Просто розчарування і подив, як таке можна було відправити на конкурс - не більше. Особисто я не винесла з цього твору ні добра, ні користі, ні задоволення, ні правильної моделі, а так просто подивилася текст про аморальні вчинки без повчального сенсу. Свою точку зору підкріпила цитатами з оповідання. Від мене автор отримав нуль. Але кому сподобалося - проголосують інакше. Справа смаку.
Всім бажаю добра.

Звісно, ґвалтувати - погано, зраджувати друга - теж погано. Навіть здобувши підлістю тактичну перемогу, ти все одно програєш стратегічно.
Деякі вважають, що це треба показувати в лоб, через головного позитивного героя - принца на білому коні. Але майстерність письменника в тому й полягає, щоб уникати типових шаблонних рішень. А майстерність читача - в тому, щоб це зрозуміти.

Авторе, Ваше оповідання - це найсильніше враження серед усього, що прочитано.
Наче неквапна оповідь, але тримає в напрузі до кінця.
Ця певна недосказаність цілком доречна: читач додумує саме те, на що годиться його фантазія та світогляд.
Прекрасна мова, окрема дяка за діалектизми. Усе на місці.
Досі руки тремтять після прочитання.
Вибачайте за сумбур: вирішила написати одразу, без "переварювання".
Удачі у фіналі!

Щиро дякую, пані Христе!
І вам також удачі у фіналі.

Вітаю, авторе 005!

Не щастить Огрі із їжею сьогодні. Хочеться смачного та яскравого, а замість того, то жуйка, то кашка. Оце в нас кашка на воді, вода у вигляді того, що раніше в певних колах звали одноногою собачкою, а зараз назвемо експлуатацією теми війни. Бо ж хочеться запхати мольфарів та інших характерників, куди не треба.
Але принаймні каша зварена досить добре, написано гладко.

1. Назва. Назва влучна. Мабуть, і не запропоную вам іншу. Ця назва вдало вплетена в історію і проходить через неї. Та й білий колір грає в тексті.

2. Перше речення:"– Ну нарешті! – Ганна сплеснула долонями й смикнула фіранку." Отакої, не встигли оповідання почати, а у Ганни вже щось яскраве відбувається. Але цікаво дізнатися, що саме, тож можна сказати зачепили. Єдине, що "фіранка". Текст з фіранками буде чи то сповнений галіцизмів (що непогано), чи то схожий на тексти початку минулого сторіччя. Вам майже вдалося витримати баланс, не додаючи красивих слів заради красивих слів. То най буде фіранка.

3. Оповідання. Я там вище написала. Стрибки часу - це цікаво. Хоча голова крутиться. А все інше... затягнуто довго. І товчеться, і товчеться на одному місці. Вдова плаче, дитина з цуциком ходить, Мирон кохає і п'є, Тарас помирає. І ніщо не чіпляє, бо всі герої - це чи то маски з комедії дель-арте, чи то архетипи. Може, якби його перебудувати сюжетно, викинути зайве, залишити те, що важливе, змінити форму фрагментарної розповіді... було б щось непогане (на мій смак, звісно).

4. Післясмак - снігова вода.

Дякую, авторе!

Читати було важко... Все пропускала через себе, тому й боляче. Вся гидотність такого зрадника... Я до останнього думала, що головний герой вижив і перетворився на вовка, поки не прочитала сцену вбивства. А потім ще й вовка вбили. Дуже здивувало, що сама дружина зажадала вбивства вовка. Якось нелогічно здалося.
У творі є недоліки, але про це вже писали.
Автору успіхів!

Дякуємо, пані Козачко, за відгук, поради й зауваження!
Так, над твором треба ще попрацювати.
Удачі вам і натхнення!

Вітаю, Авторе!
Мене, мабуть, вищі сили оберігають, що я оце тільки зараз прочитав це оповідання, а потім - коментарі
Ну, та й грець з ним, що було - загуло. Проїхали.
Твір цілисний, характери - живі, дуже реалістичні.
Символізм протистояння двох мисливців - білого вовка і зайди-росомахи -
дуже вдалий, НМХР.
В складній ризикованій сцені автору, на мою думку, вдалося одночасно і
зобразити всю огидність насильника, і в той же час не перейти червоні лінії.
Ну і вишиванка білим по білому - навіть нічого не казатиму,
бо Ви й так знаєте, що це для мене.
Успіху на конкурсі!
І Навіяло!

Щиро дякуємо, Юлесе!
І вам теж удачі на конкурсі!

Доброго дня!
Не скажу, що оповідання спочатку далося легко. Я місцями збивалася і поверталася назад, щоб перечитати той чи інший абзац (і далеко не з першого разу зрозуміла, що Мирон і Мирон-Чорт - це одна і та ж людина, адже на початку ніяких натяків на те, що хлопці служили разом, немає).
Але абзаци мінялися, і те, що обіцялося бути банальною оповіддю про перевертня (сліди на снігу), особисто для мене перетворилося на щось унікально-містичне, не до кінця зрозуміле, але від того не менш привабливе. Особливо зачепила сорочка білим по білому (сама таку вишивала свого часу і я, хоча і не для коханого, а для батька).
Відчула у Вашому оповіданні, по-перше, талант створювати щось особливе, а по-друге, уміння написати рідно і близько (особисто мені - а може, і не тільки мені).

Було дуже приємно познайомитися з Вашим твором. Удачі!

Дякуємо вам, пані Віро!
Також бажаємо удачі на конкурсі!

безвісти (див. /////)


Що-що?! Не зрозумів цю фразу.


«Час від часу» пишеться без дефісів — див. /////


Такий собі


«Поранив таки» — через дефіс. Див. /////


«Вулканів»?


волосіні


оператора — «кого», а не «кому». Див. /////

* * * * *

Написано наче й добре, але загалом — нуднувато. Справа навіть не в тому, що надто багато місця займає ота Ганна, яка тільки зітхає, порається в хаті й нічого більше не робить. Про що взагалі це оповідання (на 36 з гаком тисяч знаків)? Про війну? Цьому присвячена лише невелика частина тексту. Про перевертнів/вовкулаків? Тему не розкрито: незрозуміло, скільки їх, як вони всі співіснують із людьми, чому бути вовком — це добре, а росомахою — погано, і т. д. Про кохання? Фактично основні події розгортаються вже після загибелі Тараса, тож вся романтика зводиться до того, що Тарас один раз згадує дружину, Ганна зітхає, а Мирон пиячить.

Очікуваного повернення Тараса у вовчій подобі не відбулося — чи відбулося, проте якось дивно. Капосний супротивник вдруге його вбив, так що залишилася тільки вишиванка на пам’ять. Загалом, я так і не зрозумів до пуття, що ж то була за історія з отим білим вовком. Тож, як на мене, сюжет виглядає незавершеним.

Текст змусив замислитись над тим, що правило «В современном рассказе может быть только одна точка зрения, только один фокальный персонаж, только его глазами мы смотрим на события рассказа» (див. /////) таки має під собою деякі підстави.

Ну й знову — як я зазначав у коментарі до оповідання au001 «Домовик», ми чомусь не віримо у власні сили. Нам конче треба, щоб на фронт вирушали мольфари з перевертнями, на людей надії мало. Чому? Азербайджанці от можуть, а ми — ні?