Щиро дякую за відгук, Сильно Грамотний!
Особливо за поради щодо граматики.
Це стосується одного з обрядів гуцульської магії. Людина, яка хоче займатися магією, не може купити градового чепелика, він не продається. Його мають отримати у спадок або виготовити для себе самому. Роблять його на Святвечір. Лезо ножа вирізається зі звичайної коси, якою косять траву. Проте, щоб коса підійшла для виготовлення градового чепелика, її треба поламати при першій косовиці або нею перекусити гадюку.
Тут можна подивитися відео про це.
Власне, про це й оповідання - чому бути вовком добре, а росомахою погано.

Деякі підстави - мабуть, але це не догма. По-перше, невідомо, хто та пані Ріна Грант, на яку ви посилаєтесь. По-друге, ми, принаймні цього року, не збиралися видавати це оповідання в Америці. Це не жарт - та стаття здебільшого стосується вдосконалення навичок комерційного письменника. В нас дещо інше. По-третє, можна навести також чимало прикладів, коли в оповіданні не один фокальний персонаж. Декілька фокалів - такий собі варіант реалізації авторського всезнання.


Вибачте, але незрозуміло, до чого тут посилання на фейсбук пана Бутусова? Ви пропонуєте відкинути фантастичний елемент (містика - теж фантастика)? Або вважаєте, що фантастика не має торкатися теми війни? Це ваше право, ваша точка зору, яку я поважаю, але залишаю за собою право не погодитися з нею. І нічого поганого в тому нема, що в нашу війну втрутилися навіть вищі сили та хтонь. Бо ж цю болотну нечисть простими кулями не здолаєш.
Бажаю вам удачі на конкурсі!

Вітаю. Ви просите жорстку критику, але мені хочеться лише хвалити. Бо особисто для мене це «7», однозначно! От саме таких творів я хочу бачити значно більше! Сильний, динамічний, моторошний, непередбачуваний. З мінімумом ниття та пафосу, зазвичай притаманних творам, що торкаються конфлікту на Сході. І з чудовим лиходієм, який лякає, викликає огиду і цілком зрозумілий читачам. Та я б за один образ Мирона вліпив би «7», але в оповіданні є значно більше.
Також відзначу форму подачі. Я її обожнюю. Розуміння подій приходить поступово, збираючись по шматочкам, наче пазл. Це дозволяє тримати читача постійно зацікавленим, а по завершенню викликає бажання перечитати знову.
Проте все ж Ви обрали жорстку критику, тож зазначу деякі недоліки. Мова… не входить в їх число. Вона проста, але цілком грамотна, якщо десь і є якісь одруківки, то я їх не помітив.
1) Кондратенко. Він же знав, що Мирон зрадник, чому ж нічого не вдіяв супроти нього? Мав же знати, ким був солдат якого обміняли. Як на мене, це найбільший логічний ляп і краще взагалі позбутися Кіндрата, ніж виставляти дурнем з амнезією.
2) Сцена бою на мій погляд не вдалася. Точніше, вдалася частково. Добре вийшло передати його хаотичність, але не напругу. Двобій на ножах надто відсторонений і, замість того, щоб опинитися у шкурі супротивників, ми наче спостерігаємо за ним з відерцем попкорну. Також мить для нього обрана невдала. Розумію, що це художнє припущення, але мені здається здумай вони таке витворяти під час зіткнення з ворогом обидва б спіймали кулі.
Теж саме стосується і спроби затримати Мирона. От кращого часу, щоб його на чисту воду вивести не знайшли, ніж під час вилазки. Та й взагалі, що користі від чарів, якщо один зрадник і чисельна перевага все одно вирішують? Загалом, все це може прийняти, але виставляє персонажів як не надто професійних вояків, які самі винні, що втрапили в халепу. Гадаю, багатьом не сподобається.
3) Як результат сцена спротиву зґвалтуванню вийшло куди напруженішою та динамічною. А от те, що відбулося після неї викликає питання. Не може цуценя і дівчинка, яка теж ще вовченя, здолати росомаху. Навіть п’яну) Навіть зграї вовків це не під силу. Росомаха це такий звір, що створений для бійки, бо інакше йому не вижити. Можливо, прикінчити росомаху зумів би тигр, але смугасті надто обережні і не стануть зв’язуватися з цією навіженою почварою.
4) Але ж ми гадки не маємо, що сталося в лісі. Це атмосферно, проте викликає масу питань і змазує фінал. Як сказав один самурай, відмовляючись вчинити сеппуку: «Моя карма вимагає битви». От це саме стосується й цього твору. Бодай в кількох словах варто обмовитися про долю Мирона.
5) Також поведінка звірів. Дикий кабанчик, навіть молодий, не домашня свиня і, після звільнення, радше сам за рятівником поженеться, а не втече. Вовки теж можуть бути товариськими, але гарчання й укуси це частина звичного спілкування у вовчій зграї. Я вже якось писав у своїх «Неблизьких видах»: зграйні хижаки не здатні ображатися, у них агресія зникає одразу після мирного сигналу. Це соціальний механізм, аби вони не повбивали одне одного під час з’ясування стосунків.
Але все перераховане вище нітрохи не змінює моєї оцінки. Текст мій фаворит і я щиро бажаю йому перемоги. Або, бодай, високого місця, щоб вказати іншим більш перспективний шлях.
Також не можу не відзначити цитату з коментарів:



Як чудово, що бодай хтось розділяє мою точку зору, що читач це не пан-замовник для якого виступає злиденний артист і який завжди правий навіть якщо претензії найдурніші. Щодо слів Сильно Грамотного, то, як на мене, вони мають сенс саме у контексті "домовика", де цілий набір нечистої сили сидить у хаті і рефлексує на тему війни. Коли звичайні люди без потрібних зброї і навичок б'ються зі значно могутнішою потойбічною сутністю це нудно, адже шанси від початку нерівні. Плюс, якщо нечиста сила з нашого боку, це ще й принижує справжніх солдат. Тому я за те, щоб протиставляти своїй нечистій силі чужу і таким чином створювати додатковий таємний шар конфлікту. Типу, люди воюють окремо, а містичні створіння окремо. Рівні з рівними, тоді це й триматиме в напрузі. Власне, це й відбувається у цьому оповіданні, бо є Мирон як протилежна сторона. Тому, як на мене, претензія не за адресою.
Успіху!

І ще: не знаю, що за драма сталася з Монохром і не надто хочу заглиблюватися в перипетії мильної опери, але її коментар справді мене насмішив. Я навіть тричі його перечитував і кожного разу реготав як божевільний. І це при тому, що оповідання мені щиро сподобалося і я не згоден з жодним словом (ну, хіба що, трохи ясності й мені не вистачило). Я доволі часто пишу авторам "гумористичних" творів: "Несмішно", тож кому цікаво, ось такий тип гумору мене смішить. У всіх свої недоліки.

Мені здавалося, що я чітко й зрозуміло висловив свою думку. Вочевидь, недостатньо. Спробую ще раз.


Якщо оповідання про війну — то нехай буде про війну. Про те, як наші вояки боронять рідну землю. А не про те, як прилетів Гаррі Поттер та задовбав усіх москалів чарівною паличкою... ну, чи вовкулака вискочив із кущів та всіх загриз.
Ось до чого тут «посилання на фейсбук пана Бутусова» — там показано, як люди здобувають перемогу самотужки, без допомоги надприродних сил.


Ну, тоді взагалі воювати не треба — тільки сидіти, склавши руки, та молитися «вищим силам», аби допомогли. З ваших слів випливає саме це.


Мирон — сам по собі. Спершу бився поруч із Тарасом, потім зрадив його, далі взагалі все покинув і повернувся до рідного села. Тож шанси залишаються нерівними: з того боку — прості люди, з нашого — гуцульські маги та перевертні (бо ж Тарас напевно не один такий).

Частково згоден, але, порівняно з Домовиком це все одно величезний стрибок вперед. Плюс, Мирон все ж шикарний лиходій, а вони в українській літературі рідкість. Тож я оптимістично дивлюся на перспективу: на цьому конкурсі прописали зрадника, на наступних може якийсь Кощій у камуфляжі з триколором з'явиться. А якщо ще й так само гарний пописаний, взагалі чудово буде.

Олександр Ігнатенко
Щиро дякуємо вам за такий несподіваний відгук. Обов'язково врахуємо всі ваші зауваження.
От щодо "Кощій у камуфляжі з триколором" - навряд чи. )
Бажаємо вам натхнення й удачі на конкурсі!

Сильно Грамотний
Наразі на Донбасі ВСУ теж чинять опір загарбникам без допомоги надприродних сил. Напевно. А Бутусов, мабуть, чогось не знає. Тому не бачить у небі дивів і пері. Але вони там є. Мають бути.

Вітаю, авторе!

Назагал - сподобалося. Проте, коли у вас тут значок радіаційної небезпеки - посварю трохи

Сцена, де Ганні телефонує Кіндрат - провалена психологічно. Тут однозначно варто дотискати, бо така реакція = відсутності реакції.

Сцена в лісі. Гайдамака віддав зброю? А що заважало закинути на спину? А як ворог би в цей час напав, то чим відбиватися? Якось тут воно не дуже логічно.

Сцена, де Ганна просить вбити вовка, назагал логічна - їй страшно за дитину, їй потрібен захист. Проте, радив би (якщо довзволите, звісно) якось пом'якшити це. Хай навіть просто про захист попросила б.

Успіхів та наснаги!

Ведмеді! Жахливі білі ведмеді з синіми іклами та маленькими червоними очицями — от, якраз триколор і вийшов.

Трохи - можна!

Обмізкуємо!

Сцена важлива, треба над нею поміркувати.

У принципі, це може бути цілком ініціатива Мирона.

Навзаєм!

Зрозуміло. Щиро дякуємо!

мені теж про "принести шкіру вовка" трохи різануло. Видалося надто "казковим" прийомом для такого реалістичного оповідання. (тобто, прийомом, що походить саме з жанру казок).
І про вовка одразу здогадалася, ще коли про сліди прочитала, але то не додало передбачуваності, скоріше, цікавинки "а як там автор виверне, бо надто просто тут не може бути, хвостом відчуваю".
Сподобалося!