Цитата:
Вони рятувалися від переслідувань фараона-реформатора Амхенотепа IV, або, як він сам себе згодом самовпевнено назвав, Ехнатона
Аменхотепа
Початок оповідання надмірно затягнутий. Мають бути події, зав'язка сюжету. Натомість маємо розлогий статичний опис пейзажу.
Цитата:
…Славко, важко дихаючи й практично не розбираючи дороги, щодуху мчав від руїн старої фортеці. Так, ніби за ним гналася ціла зграя скажених псів.
Саме те! Можна було почати з такого.
"…Славко, важко дихаючи"
"Важко дихаючи, хлопець мигцем глянув на незнайомця"
Повтор.
А далі знову - дуже дивний абзац.
Цитата:
Добре знаний у невеличкому південному містечку краєзнавець і дивак, якого Славко щойно ледве не збив з ніг. Лисина Прісюка рясно блищала від поту, а його старенькі окуляри з товстими скельцями у грубій пластмасовій оправі зсунулися на бік й заледве не впали з крупного червонястого носа. Картата сорочка Прісюка від наглого зіткнення недбало висмикнулась із-за пояса трохи закоротких брюк. Кілька її ґудзиків розстебнулися, безсоромно показуючи сторонньому оку запрану сірувату майку. Цього спекотного дня на курній вулиці майже не було перехожих. Чи то на щастя, чи то ні… Хлопчина з несподіванки не встиг ще про це подумати і впевнено визначитись.
Що ми тут бачимо?
1 речення - характеристика ("добре знаний краєзнавець і дивак").
2 речення - портрет - лисина, окуляри. Картинку бачимо, це добре.
3, 4 речення - знову портрет, але вже такий, що здається зайвим. Картата сорочка, закороткі брюки (штани, до речі). Ще й ґудзики та запрана сірувата майка - знову текст гальмує.
5 речення - без абзацу вже йдеться не про Прісюка, а про відсутність перехожих.
"Хлопчина з несподіванки не встиг ще про це подумати" - текст оформлений як невласне-пряма мова. Тобто "Чи то на щастя, чи то ні…" - це якраз думки Славка. А ви кажете - не встиг подумати. Таки встиг.
У цьому абзаці все зібрано до купи - зайняття, портрет, деталі, вулиця, перехожі, думки... Відсутня логіка і послідовність подачі інформації.
І чому "глянув на незнайомця", якщо Славко знав Прісюка?
Цитата:
–Це що таке? – здивувався краєзнавець
Після тире на початку прямої мови має бути пробіл.
Цитата:
Він вже віддихався і змирився з невідворотністю долі
А я не зрозуміла, яка така відворотність змусила Славка віддати згорток.
Цитата:
Як з’ясувалося, це була зовсім велика сумка з міцної, схожої на мішковину, тканини. Не дивлячись на те, що їй, на перший погляд, було вже чимало років, вона непогано збереглася.
Жоден краєзнавець не стане от так, на ходу, розв'язувати напівзотлілі вузли. Якщо він бачить, що це, дійсно, старовинна річ.
"Щось тоненько дзеленькнуло"
"розсип золотих, на перший погляд, дуже давніх прикрас і кілька десятків чималих різнобарвних, явно дорогоцінних, каменів"
Що саме з них дзеленчало? Як вони визначили, що камені "явно дорогоцінні"?
"–Це що? Це… золото… і дорогоцінне каміння? Да?"
"–А нам тепер якусь винагороду дадуть за це? Да?"
Якщо автор хоче підкреслити, що вони розмовляють суржиком, має бути ще щось, крім "да". Проте, яке відношення це має до сюжету?
Цитата:
А в понеділок, з рання, краєзнавець вийшов у двір і заходився поратися по господарству
Тобто у вихідні він не порався, а відпочивав? Та й інше дивно. Яке вже, в біса, господарство, коли він знайшов скарб?
Цитата:
Прысюк, не знати чому, відразу ж здогадався, що мова йде про знайдені у підземеллях фортеці загадкові коштовності
Чому ж "не знати чому"?
Цитата:
Згодом, йдучи до крамниці по хліб, а потім у своїх справах до майстерні шевця
Та блін! Дядько спочатку отримує багатомільйонний скарб. Далі отримує погрозу. І далі... просто йде по хліб і до шевця? Де логіка поведінки?
Цитата:
Те ж саме він помітив й відчув у вівторок. Спочатку за ним здалеку спостерігали дві смагляві дівчини, потім дивний, схожий на араба, юнак… потім середніх літ худорлявий чоловік непримітної зовнішності… І всі, здається, не місцеві… Місцевих краєзнавець усіх знав. Причому, при спробах Мефодія підійти і заговорити зі своїми «наглядачами». З’ясувати, так би мовити, причину, (або причини), їхньої підвищеної зацікавленості його скромною персоною, спостерігачі відразу ж зникали…
Чого він чекає? Коли в нього відберуть коштовності? До речі, він ту знахідку носить із собою чи лишає вдома? Якщо вдома, що заважає "спостерігачам" забрати скарб, коли Мефодія нема вдома. Бо він постійно десь вештається. )))
Ще одне питання - де Славко? Невже він такий наївний чи то щирий - подарував Мефодію свою знахідку і сподівається на чесне слово?
Цитата:
–Це Амон-Ра! – так само пошепки з пошаною відказав незнайомець, не дивлячись на постать. – Що, не знав? Один з головних богів Давнього Єгипту!
Особисто Амон-Ра прийшов по ту сумку?
Я взагалі не зрозуміла, про що оповідання. Хто такий Мендес, навіщо він заховав скарб та ще й закляв. Чому скарбом, який заховав невідомий Мендес, хай і жрець, займався безпосередньо найвеличніший Амон-Ра.
І головне питання - в чому полягає ідея цього твору, за яку віддав життя краєзнавець Мефодій Прісюк?
Удачі на конкурсі!
Вход
FAQ
Поиск
Пользователи
