Лікарю, дякую! Наскільки я зрозумів, у епікризі вказано, що пацієнт житиме


Каюся, недовсадив героя.


Ну, герой же не те, щоб навмисно жертвував собою. Так вийшло. Але можна на це поглянути з іншого боку. Сказано, що аби не Кудлай, то давно б вдавився. Відтак Кудлай і обітниця - те, що тримало в реальному житті. Кудлай гине, обітниці дотримано. Тож гачків нема більше. Та й така смерть, врешті, не дуже й погана, адже ГГ уникає гріху самогубства. Бо якби й вижив, то, здається, все одно б наклав на себе руки трохи згодом.

Вам удачі навзаєм!

Пацієнт отримає нове життя!
Дякую вам!

aq027 "Сльози радості"

Мені дуже сподобалося. Добре, що фантастики обмаль. Якщо б її було більше – вийшло би трохи фальшиво. А так – урівноважена містична алегорія.
Прискіпуватися треба, так? Добре. Два разі, на початку і в фіналі, ГГ відкриває очі. А треба – розплющувати.

Удачі на конкурсі!

Оу!
Дякую, Пташко!
Це чи не вперше, коли рецензія вийшла такою короткою, але ємною!
За "розплющувати" згоден! Як не намагаюсь уникати таких косяків, а вони десь беруть сили й вилазять назовні!

Теж хочеться поговорити після конкурсу.

aq028 "Кров Діда Мороза"

Коми, суржик, затягнута експозиція – про це вже говорили, так?
Нуднуваті описи банальних щоденних справ. Але коли починається екшн, це теж має дивний вигляд:
В одному реченні нібито дві людини з двома темпераментами. Одна лише зсунула плечима (краще «знизати», але то таке), друга – «з диким криком увірвалася».
І таки не можу не звернуть уваги на філігранне використання коми
«На, що…» Я в захваті, такого ще не бачила.

До бильця балкона було приторочено оленів чи двері?

Авторе, та що ж ви робите. З права. Так не можна. )))

У мене два питання. Хіба не можна підвестися з табуреткою на дупі? І чому той Дід просто не піде звідти, бо він чарівний і пересічна людина не має змоги його тримати?

Загальне враження – дуже неприємні персонажі. Навіть незважаючи на те, що поводяться нелогічно. Заміст викликати поліцію, починають знущатися над людиною, яка не може вчинити опір. Це стосується, так скажімо, «реального» плану подій. Щодо містично-казкового… В коментарях правильно написали, що це вбивство казки. Від себе додам, що твір позбавлений ідеї. Випадкові події випадкових персонажів.
Сподіваюся, в інших творах автору більше пощастить. Я не голосувала за це оповідання. Проте скажу відверто – якщо б воно було в моєму списку, так само отримало б нуля.

Пишіть, бо вчитися ніколи не пізно.

Ну ви самі сказали ідею, дуже не приємні люди. І таких більшість))

--------------------
Оверквотинг не приветствуется на форумах.
Если не можете редактировать цитату, пользуйтесь кнопкой "ответить".
Модерировалось Администратором.

Але це не ідея оповідання.

aq009 «Сторонній»

Початок оповідання нагадує синопсис. Краще було б не розказувати про життя Аліси та Єгора, а показувати.

Маячня якась! Це ж сучасність.



Отже, перша проблема - фокал. Дивіться, маємо так звану рамкову історію, коли сторонній (ага, сторонній) розповідач розказує нам про інших людей. Спочатку про Алісу, яка померла, потім про Єгора, який теж помер. Нормально.
Та далі фокал переходить до самого Єгора, і вже його очима бачимо, що відбувається (розповідь від 3 особи, але в даному випадку це так звана невласне-пряма мова). Постає питання – яку роль у сюжеті грає перший розповідач від першої особи? На мою думку, його можна позбавитися. А те, що він розповів, перетворити з синопсису на більш «драматургічну» форму.

Але ця композиційна проблема – вторинна. Головне, що викликає питання – якого висновку має дійти читач? Про що це?
З точки зору «горорності» тут усе чудово – ніч, прозорий привід, загадкова смерть – чи то вбивство, чи то самогубство. Спостерігач, який намагається дізнатися, що насправді сталося. Трохи затягнуте, але це не заважає насолоджуватися жахливим образом прозорої істоти. )))
Тобто маємо чудовий горорний антураж. Єдине, чого бракує – змісту.
Привид, неупокоєна душа (і навіть не одна), зачинена комора – ці горорні «маркери» потребують ідейного наповнення. Містика починається, коли людина намагається закінчити незакінчене за життя, знайти злодія, вбивцю, врятувати чи знищити когось/чогось. Тобто має бути усвідомлена ціль. Щодо Єгора все начебто зрозуміло. Його мета – взнати, що трапилося з Алісою. Але дивлячись на прозорого, на загадкову власницю квартиру, хочеться лише спитати – «хто всі ці люди?» І щойно ставиш таке питання, весь жах одразу зникає. Що далі, то більше сюжет втрачає логіку і наприкінці замість відповідей на питання бачимо тільки
Багато хто любить у містиці так звані відкриті фінали. Проте я вважаю, що незалежно від жанру сюжет мусить мати логічне завершення.

Удачі на конкурсі!

Увау! Дякую за рецензію! Було дуже пізнавально!

Про що це?
Просто історія заради розваги. Адже для цього пишеться більшість історій? Мені так здавалося.

Дякую за побажання, та для мене конкурс все завершився. Ну і зрозуміло чому

Розважальний потенціал в оповідання непоганий.
Але хочеться ще чогось.

aq016 "Найдорожчий скарб"

Та що ж воно таке! Знову давальний самостійний. )))

Не скажу, що не можна перестрибувати між сюжетними лініями – чом ні, сама так роблю залюбки. Але в даному випадку перша сцена надто мало залишає таємничого післясмаку, щоб користатися цим прийомом. Пугач – авжеж, гачок. Але невеликий гачок, як на мою думку. Якби вони побачили щось дивне чи небезпечне – то інша річ. Цього не було, тож важкувато перемикатися на іншу «мізансцену».

Здається, насамперед він має лякатися не потойбічних сил, а живих людей. Бо що там за «сили» - хтозна, а релігійні фанатики – істоти цілком реальні та небезпечні.
Хай воно й фантастика, горор, містика тощо – але за таких умов звичайна людина не полізе в імовірну пастку заради якогось «випробування». Коли їй кажуть, що може й не повернутися. Має бути власна мета, яка сильніша за небезпеку. Гроші, бажання «зберегти лице» перед напарником – це все несуттєво, якщо на кону власне життя.

Оптимальна висота сходинки – 15-20 см, тобто чверть кроку дорослої людини. На крутих сходах може бути 25-30 сантиметрів. Візьмемо 0,25, помножимо на 200. Виходить 50 метрів. Щось багатенько. Візьмемо висоту підсхідця (так називають вертикальну частину сходинки, а російською ще кумедніше – проступь і подступенок) 0,20 м. Виходить 40 метрів. Теж не цукор. Тобто 12-поверховий будинок, закопаний у землю? Не вірю, як то кажуть Род Велич і Станіславський. Уявіть собі тиск ґрунту і ту техніку, якою це будували. Тут нещодавно мережею жартували, що через карантин і покращення екології до бункеру у Вінниці повернувся Гітлер. Так от. П’ятдесят метрів – це ймовірна глибина найнижчих ярусів того бункеру. Нащо воно сектантам?

У них кишенькові ліхтарики. Світло від них загубиться раніше, ніж досягне протилежної стіни. То як вони визначили об’єм печери? І навіщо влаштовувати таку небезпечну підземну порожню залу?

Щось я читаю-читаю, а досі не лячно. Аж тут, навпаки, з тою червоною та чорною фарбою згадалася, крім відомої пісні, ще й візитка Яроша. )))

Що він, власне, хотів побачити? Це ж Роман розповідав товаришу про сектантів і людські жертвоприношення. Ось воно – справдилось. Чому не радіє? Авжеж, я трохи перебільшую. Але поведінка обох героїв здається дивною та безглуздою. Та ще дивлюсь на бігунок – оповідання майже закінчується, а ще нічого цікавого не сталося. Конфліктів нема, скарбів нема. Підвал мій улюблений – так, є. Але цього замало. )))

Звідки їм узятися? Чому раптова поява натовпу дивних людей – це обов’язково стрибок у часі?

Містика і магія – це трохи різні поняття. Магію в цьому епізоді я бачу. Містики ж тут геть немає.

На жаль, це не бінарний код. Це так званий рояль у кущах, або бог із машини.

Щось мені тут не подобається, здається надуманим. Випадковість. Випадково зійшлися обставини – герой є системним адміністратором, а древні люди використовують бінарний код.
В житті можуть траплятися такі неочікувані збіги. Але в оповіданні все має бути обґрунтованим. Тож фінал здається побудованим не на логіці, а на суцільному авторському свавіллі.
До речі, найдорожчий скарб – це життя? Я правильно вгадала? Вибачте, я не сисадмін, я теплотехнік. ))) Виходить, що той стариган Романа просто потролів.
Удачі на конкурсі!

aq015 "Кімната ангела"

Вибачте, але перше, що кидається в очі, починаючи з назви – класичний гугло-переклад.
«в ньому виявився зайнятий», «Вестибюль пансіонату виглядав», «двоє закритих дверей», «Горіла люстра» (…палала), «Прошу вибачення». «Це ваше весільна подорож», «Розсунувши штори й відкривши вікно».
І це лише з перших абзаців. Зусібіч із тексту стирчать вуса і хвіст російської.
Це важливо - мова сприймається як штучна, дерев’яна, фактично зґвалтована.
Щодо сюжету – бачимо повний комплект усталених сюжетних ходів, характерних для так званих «оповідань про привидів», що склалися протягом останніх трьохсот років. Похмура погода, готель, замкнена кімната, дитячий плач, докори совісті, немовля-вампір, умисне нагнітання «жахливої» атмосфери. А насправді все це – штампи, яких бажано уникати. Головне, чого, на мою думку, не вистачило цьому твору – оригінальної ідеї та природної мови.

Бажаю власних цікавих знахідок та удачі в творчості!

Дякую за відгук, на моє оповідання "Кімната ангела". Все ж таки, в українській мові, можна використовувати таке написання – Ангел, і воно мені потрібне було для сюжету.
Намагаюсь працювати ретельніше над мовою, те, що я звик думати російською це не виправдання.
Про те, що текст схожий на гугло-переклад, мені писали раніше і про інші оповідання, які були написані російською.

Так це Ghost Story, я и використовував атрибути жанру і намагався вкласти свою ідею, те, що можливо воно одразу не вино, вже значить, що не достатньо впорався зі свої завданням.

Тут таке діло - коли перекладаєш гуглом і трапляється в тексті три крапки, вони відриваються від слова. І це найперша ознака того, що текст перекладено гуглом. Отакої.






Я не кажу, що не можна перекладати гуглом - буває, що часу обмаль чи бракує слів. Але маємо те, що маємо.

Щасти!