Цитата: Леся розклала лептоп на, застеленому мереживною серветкою Скажіть, будь ласка, яка нечиста сила примусила поставити кому після "на"?
Цитата: – Я був в УПА – спокійно відповів дід на невимовлене запитання Скільки ж йому років? За дев'яносто. Зараз одиниці залишилися в живих.
Цитата: – Бездушний... Буде намагатись підселитись до тебе Щось тут "термінологічно" не збігається. Чим саме бездушний намагається підселитися до іншої людини? Хіба не душею? Бо тіла він не має. Душа, може, є, хоч і темна. А може, духом, а не душею. Коротше, складне питання. 
Цитата: Одного з них вона впізнала одразу, це був дід Степан Я в дитинстві не впізнала свого батька на фронтових світлинах, допоки він не показав на себе.
Цитата: – “Бездушних”, що вже мають людські тіла. У билицях про зустрічі з нечистою силою немає розвитку системи. Тобто існують короткі оповідки про те, що трапилось. І все. Персонажі цих оповідок не розвиваються до самостійних міфологічних фігур. Пояснюю. Маємо "страшну історію" - про привидів, мерців, прибульців тощо - і всі її персонажі залишаються "всередині". Наприклад, "головний герой" байки про бездушних може підселитися в чиєсь тіло. Далі - обов'язкова мораль, що так робити не можна. Але той самий герой уже не може змінити тіло, яке захопив. Це вже розвиток сюжету, це література. Тож мені здалося, що дід Степан - той же фантаст!
Цитата: Липневе сонце купало в своїх променях безтурботні біленькі хати, через дорогу переходили гуси, а картатий півень завертав додому своїх курей Картатий півень?
Цитата: Якщо Андрій про це нічого не знає, значить дід чомусь це приховує. А як знає, то цікаво, як так сталося, що червоноармійський пілот пішов в УПА Що тут дивного? Пішов, тому що мав змогу. Бо знав, куди йти, до кого звертатися. Мій батько казав, що після всього, що побачив на війні, зокрема, в Західній Україні, мабуть, теж пішов би до криївки. Але її не було там, де мешкав - у Донбасі. Тож пішов на шахту, а не в партизани. Тобто це ще не вирок, що дід Степан служив у Червоній Армії.
Цитата: Автобус неквапно долав лани Житомирської області Вибачте, але "лани" - трохи пафосно, мов у пісні.
З "жахливістю" в оповіданні, на перший погляд, усе гаразд. Бездушні привиди, підселенці, цвинтар, страшні історії про минуле. Бракує іншого - Леся перетворюється на "бездушну" не через власні вчинки, а випадково. Як ото заражаються тим вірусом, не до ночі будь пом'янутим. Вона не винна в цьому, нічого не робить. Яких висновків має дійти читач? Не ходіть на цвинтар, якщо про нього розказують билиці. Цього замало.
Удачі на конкурсі!
|
