Дуже затягнута історія. Варто скоротити втричі.
Ще подумалось - якщо прибрати той перевертень у фіналі, оповідання буде "не про що". Героїня млява якась, все найважливіше за неї вирішують інші. Але при тому вона здатна на дивні вчинки - як то перейти на інший бік річки льодом чи розкопати могилу діда. Коли Василь тоне, взагалі здається дивною її реакція - втопився, та й годі, пішла собі далі.
А якщо розглядати лише фінал, то виходить, що він може бути пов'язаний із будь-яким сюжетом. Нумо, давайте пограємось із відомими казковими сюжетами.
"Червона шапочка". Вовк зазнає поразки, коли виявляється, що внучка - Смерть.
"Білосніжка і сім гномів". Білосніжка прокидається, а всі навколо вмирають, бо вона...
"Пеппі-Довгапанчоха". Щойно Пеппі оселяється на віллі "Хованка", як усі навколо мруть, бо вона...
Цікаво, що я вже вдруге бачу такий сюжетний хід. В інституті на семінарі розглядали оповідання про дівчинку, яка загубилась у великому місті. Дорослі нею переймались, усі допомагали, хтось навіть хотів удочерити. Але згодом виявилося, що те дівча... ну, ви зрозуміли. ))) Коротка така була й навіть весела оповідка. Тож я, напевно, порівнюю з нею.
Втім, успіху вам на конкурсі!

Оповідання сподобалось, але в мене виникла якась дезорієнтація з хронологією.

"Декілька тижнів тому Варя ледь не втопилася. Бабця казала, після того дівчинка вставала кожної ночі і намагалася вийти, чим неабияк нервувала діда."
Але в день, коли вона мало не потонула, дід веде себе так, наче вона з дитинства по ночам ходить, і з розмов дорослих теж випливає щось подібне.

Але, в цілому, історія вийшла атмосферна і незвична.
Чому Смерть має плисти на кораблі? Чому їй допомагає вічний "ніхто"? Виникає багато подібних запитань, але чимось ця дивність захоплює. Якийсь дух "Аліси у Дивокраї", мабуть))
Сама дівчинка теж вийшла дуже живим персонажем, як би це кумедно не звучало в контексті сюжету

Бажаю успіхів!

Крізь вітер, вдячна Вам за коментар)
Проблем із хронологією нема, мабуть, я заплутала самим описом
Варя довгий час не ходила уві сні до тієї ночі, з якої і починається історія, тому мати сказала "вона знов ходить уві сні". І вже після ось цього конкретного випадку і включно з ним (коли дівчника ледь не втонула) її лунатизм повернувся. Тобто, вона ходила уві сні, потім перестала, а потім почала знову. Коли ж дід говорив, що вона ходить до лісу, він не мав на увазі, що вона ходить вночі. Варя блукала лісом вдень, просто ходила туди часто і завжди ходила сама, що і не подобалося діду. Якось так

P.S Не знаю, чи вдалося пояснити, чи ще більше заплутати

Птиця Сирин, дякую за розлогий коментар
Давайте спробуємо розібратися. Що скоротити твір треба, то я вже зрозуміла
Далі, щодо перевертня у фіналі: так, заради нього і писався твір. Історія вийшла повільною, спокійною, такою я і хотіла її написати. І я не планувала зробити з Варі якусь авантюристку. Щодо того, що все за неї вирішують інші: все за неї вирішив лишень той, з корабля. І навіть не вирішив, а просто сказав їй, хто вона. А вона та, ким була із самого початку її народження. Це не історія про можливість боротися, право вибору і свободу слова. Це історія про Смерть. Радше навіть про смерть.
Далі, смерть Василя. Так, ніякої реакції. Я так і хотіла. Варя, хоч і жила серед людей, все ж залишалася Смертю із самого початку. А Смерті без різниці, хто помирає, а хто живе. Не те щоб вона була абсолютно беземоційною (діда ж вона недолюблювала, та і страх, хоч і слабкий, все ж був присутній у цієї дівчинки), просто те, що стосувалося смерті, її не бентежило так, як би могло, бо це ж її ремесло, так би мовити. Це те, що є невід'ємною частиною життя Смерті.
Далі, "Червона шапочка". Ну, тут з Вами не погоджуся. В моїй історії ніхто не зазнавав поразки через те, що Варя - Смерть. В мене й негативних персонажів не було. Хіба що дід, та й то він так поводився через те, що боявся дівчинки. Забобонна особистість, він вірив, що Варя - відьма, тому й був агресивним до неї. Старий вояка, за агресією він ховав страх.
"Білосніжка і сім гномів". Не думаю. Навколо Варі не вмирають усі, і я вже пояснювала, чому, в одному із моїх попередніх коментарів. Варя не вбивця. Повторюся: вона результат, а не причина.
"Пеппі-Довгапанчоха". Те ж, що й у випадку з "Білосніжкою".
В моїй історії немає відносин протагоніст-антагоніст, нема боротьби між добром і злом. Ніхто не виграє, ніхто не програє. Як казав той, з корабля: "Є життя, і є смерть". Все.
Щодо оповідання, яке Ви розглядали на семінарі, тут вже нічого не скажу, бо не знаю, що там за оповідання було)) Прикро, звісно, що в мене з кимось співпала думка, та вже нічого не поробиш
Ще раз дякую Вам

Про що б ми не писали, ми пишемо про людей. Про живих. Про себе, зрештою. Тож як не назвіть персонажа, хай там і Смерть, це все одно буде умовність, алегорія. Тож я не згодна з вашою точкою зору:
Бо за таких умов це оповідання - не про що.

Ну чому ж не про що. До того ж, смерть - доволі таки людська проблема, хоч, зрештою, не тільки їхня. І смерть - це проблема якраз таки живих.
Я написала оповідання про смерть. Коротке оповідання, в яке і не намагалася вкладати аж занадто глибинний смисл (хоч певний смисл все таки вклала, і він не у Варі, не в істоті і в чомусь іще. Вони просто провідники ідеї, як і будь-які персонажі будь-якого твору, який хоче щось сказати. А щось сказати хоче кожен твір).
Я не показувала боротьбу, протистояння чогось із чимось, якщо вона важлива для того, аби оповідання було "про щось". Я написала про те, що поза тією боротьбою. Поки ви боретеся, поки намагаєтеся подолати щось, щоб ви там не намагалися, поки ви програєте і поки виграєте, поки це призводить до змін, є речі, що залишаються незмінними. Вони поза вашою боротьбою. Вони існуватимуть, щоб ви не робили. Вони просто є, і їх не побороти. Вони не погані і не добрі, вони є. Якщо за таких умов це не про що, то най буде так, погоджуся з Вами

P.S Мені завжди подобалася одна фраза з фільму "Щось не так з Кевіном":
-But what's the point?
-There is no point. That's the point
Пишу англійською, бо дуже вже подобається, як воно звучить в оригіналі. Якщо перекладати, то "-в чому сенс? -Немає сенсу. І в цьому сенс". Звісно, цими словами я себе не виправдовую, це був би абсурд, просто, як то кажуть, навіяло

Ні, тепер все ясно, дякую)

Ще, мабуть, додам своє розуміння сенсу, раз вже тут така цікава дискусія
Для мене оповідання сприйнялось, як роздум над тим, що таке смерть в абстрактному розумінні, а персонажі і події, як цікава алегорія до цього поняття. Якось так)