Авжеж, пташечка підступна й хижа, але вона не для того пропонує змінити жанр, аби познущатися над автором.
Навпаки - щоб піти від антуражу, зайвих технічних подробиць. Аби на першому місці була людина, а не її пригоди як такі. Бо взагалі вважаю - що менше фантастичного, то краще. Проте це мої забаганки, не звертайте уваги.
На жаль, у мене в списку нема вашого оповідання. Поставила б йому одиницю.

ap020 "З неба падала вода"

Попри те, що я з прохолодою ставлюся до жанру постапа взагалі, оповідання дуже сподобалось. Бо воно тримається на міцній постаті головгера. Хай він старий, але в нього забагато душевних сил, упертості, віри в те, що досягне мети. До того ж, це порядна людина. Простодушність разом із мудрістю й людяністю.
Ще й вдалий сюжетний прийом – подорож завжди привертає увагу. Звісно, якщо погляд автора зосереджений на тому, про що йдеться вище, а не суто на «географії».
Цікаво, що герой знаходить порятунок у самому собі, тримається певних моральних норм, тож умовний хепі-енд (бо фінал трохи відкритий) сприймається як обґрунтований.
Трохи зауважень буде до світу. Справа в тому, що логіка окресленого світу в дечому суперечить сюжету. Поясню.
Увага, далі спойлери.
На початку оповідання складається враження, що чинний порядок речей існує дуже давно, бо

Тобто щонайменше два-три покоління живуть у таких само умовах, як і Мураха. Протягом 60-70 років чи більше.

У фіналі:


Виходить, що в Канаді все норм, а в Америці якийсь локальний апокаліпсис? Який триває майже сотню років і не викликає в сусідів бажання допомогти, врятувати чи ще щось таке зробити. А не питати на кордоні як «за мирних часів» – «яка мета вашого візиту».
Локалізація «зони ураження» теж викликає питання. Якщо людина здатна пішки дістатися комфортніших місць, чому лише Мураха здійснив цей перехід? Бо вже за десять днів він був там, де можна не виживати, а відносно легше жити. Напевно, якщо трапилась локальна халепа, тре було це якось пояснити й показати перешкоди на шляху до місць, приємніших для життя. Рахуємо – долаючи 4 км/г, Мураха вдень проходив щонайбільше 40 км (вочевидь, що вік і втомленість давалися взнаки – більше не міг іти). Ніччю – відпочивав. Тобто загалом подолав десь 400 км. Умовно кажучи, це маршрут Детройт – Торонто. Шість годин машиною. Якщо хтось мав коня після того, що в них трапилось, дістались би за п’ять діб. Отже, що тримало людей у непридатних для життя умовах за відсутністю (бо нічого про це не сказано) прикордонної стражі, митниць тощо?
Та й узагалі, якщо чесно, фінал із появою поліцейських виглядає трохи кумедним чи то штучним. Не тому, що це неможливо в умовах описаного світу. Ні, але це має вигляд «бога із машини» в постапокаліптичних умовах. Не відповідає, так би мовити, стилістиці світу.
Але це дуже гарне оповідання, як на мою думку.
Удачі на конкурсі!

Дякую, Птахо, за рецензію і пісню!
Обожнюю цей гурт!
Зауваження, як завжди, слушні.
На свій захист скажу, що писав під тему конкурсу, і це наклало деякий відбиток на світ.
Хто ж його знає, які були взаємовідносини у сторін на момент кризи? Гонор американців не дозволив скористатись допомогою? Може, самі канадці перекрили кордони, щоб вберегтись від навали біженців? Піски пустелі стерли це з пам'яті, то я вже й не копав глибше.
За моїми підрахунками пройшло більше ста років. Розвідники ходили, але не поверталися. Може, просто їх перестрівала зграя гієн, може, збивалися з курсу і ходили колами, поки не закінчувалася вода.
Ще раз хочу подякувати за рецку! Щиро радію, що почув від суворої Птахи вердикт, що це гарне оповідання!

P.S. Так! Терміново несіть лопату, бо у мене вже корона на голову не налазить - тре поправити!

Лопату - не обов'язково, якщо зручна корона

ap005 "Менеджер з персоналу"

Це розкішна пригодницька історія. Автор – справжній український Жуль Верн. Дикуни, копальня, катастрофа, порятунок… Усе як треба. Мова – чудова, я насолоджувалась. У розповіді від першої особи буває важко уникнути надмірного «якання». Автор із цим теж упорався. В напрузі сюжет тримає аж до фіналу. Фінал теж переконливий. Усі рушниці бабахнули й поцілили куди треба. Гумор – помірний, ненав’язливий, присутній в тому само обсязі, скільки потрібно.
То що ти, Пташко, ще хочеш? Чого бракує?
Фантастики.
Ні, вона начебто є. Інша планета, де мешканці – не люди, а якісь сайхи (що воно таке, все ж бажано розповісти більш докладно, бо цікаво).
Але це – так звана антуражна фантастика. Тобто її легко можна прибрати, якщо замінити на земні відповідники. Так, на того самого Жуля Верна. В справжньому фантастичному творі фант. елемент має бути сюжетоутворюючим. Утім, автор все це й так знає, я в тому впевнена.
Добре це чи погано? Та хтозна! Як таке оповідання гарне. З точки зору літературознавства воно майже не має похибок. Авжеж, можна до всього прискіпуватися й знайти щось. Тільки навіщо?

Удачі на конкурсі!

Щиро дякую, Птахо! Чесно кажучи, очі трохи на лобі від такої кількості добрих слів. Навіть кортить спитати - чи це насправді?
Щодо фантелементу - мабуть, таки так... Але це мені вже треба було щось фантастичне додавати у самому сюжеті, а не лише у персонажах. Бо навіть якби у сайхів було по дві голови - суть би це принципово не змінило. А деякі їхні інші незвичні властивості вже до твору не влізли, бо розвиток сюжету щонайперше стосувався головного героя...
Якось мені це раніще не спадало на думку... Враховуватиму цей аспект у подальшому
Тобто, нічого скорочувати не треба? Гаразд, хай вже буде, як є.
Ще раз щиро дякую!
І за музичку теж - кліп вельми надихаючий, та й піратську тематику полюбляю

Насправді. Мені сподобалось.

Дві голови точно б не допомогли. Гоголю приписують таке речення - "Можна писати про яблуню з золотими яблуками, але не можна писати про груші на вербі". Тобто фант. елемент, по-перше, має бути обґрунтованим, по-друге - органічним. А, ще й сюжетоутворюючим. ))) Бо ж у фантастів усе не як у людей. Гарного оповідання замало, подавай іще фант. припущення.
Мені здається, що це оповідання мало би стати частиною роману чи повісті, в якому вже було б передбачено те припущення.

Не-а. Прочитала, як то кажуть, на одному подиху.

Йой, най буде (с)

ap013 "Мрія"

Цікава зав’язка, є навіть передісторія головгера. Окреслена ситуація натякає на два конфлікти – зовнішній (Земля vs Сяючі) і внутрішній ГГ (обов’язок vs кохання). І майже до фіналу події розвіваються поступово, логічно,тобто як годиться. Але вже починаєш про щось здогадуватися – бігунок праворуч показує, що текст ось-ось закінчиться, а про кульмінацію ще й згадки немає.
Врешті-решт справдилося найгірше. Злито не лише фінал, а майже третина структурного плану. Перший сюжетний поворот маємо – ГГ зустрівся з Тарою, яка залишилась молодою. А далі – галопом коротенька мораль і квапливий висновок, який лежить поза межами сюжету. Остання фраза «І я вирішую… прислухатись до того, що каже моє серце!» сюжетні конфлікти не розв’язує, вона декларативна і підкреслено урочиста. Такий собі фінальний акорд, коротка кода після задовгої каденції.
Що призвело до такої ситуації? Здається, що початок оповідання в тому не винний. Там багато потенціалу, лишається лише обрати варіанти, за якими піде розвиток сюжету. Обсяг – 24219, тобто і тут є до чого прагнути. ))) Може, дедлайн завадив авторові. Це гарне оповідання. Проте його необхідно дописати.
Удачі на конкурсі!

Ще раз дякую, Птахо!
Щодо фантелементу - це мені корисне нагадування, справді треба буде пильніше на це звертати увагу. Бо часом маю схильність цим нехтувати, захоплюючись суто пригодницьким розвитком історії. У першій версії фантастики справді було більше, але при скороченні чомусь усе повилітало і поступилося суто технічним елементам - тому, як і що відбувалося довкола під час тієї аварії.. Але надалі за цим пильнуватиму. Деякі дрібні граматичні похибки (щось десь пропущене чи не так вжите) - вже на свіжу голову їх бачу, тож підчищу.
Ви мене дуже надихнули, дякую!
Успіху Вам на конкурсі, і усіляких гараздів!

Бачу, Пташко, Ви вже звільнилися, а навіть перший тур ще не добіг кінця... Чи не бажаєте проїхатися автобусом?

Спасибі, навзаєм!

я теж хочу критики - казка про Маршала

Добре!
ap014 "Казка про Маршала" - N'5

Дякую за розбір польоту, Птице!
Напевно й треба не писати під прицілом дедлайна, а задовго до нього; звірятися з підручниками, а не тільки з натхненням...
У будь-якому разі вам величезне спасибі за допомогу! І всього най-най-най кращого!

Пташко, Ви заявку на "Автобус" прогавили!