ap015 "Перша Пісня Землі або Прокляття Кайнозою"На що дивлюся, про те співатиму. І сварити теж буду. Бо чимало питань.
По-перше, назва дуже довга! Такі вигадували у 18 столітті.
Цитата:
майданчик в глибині
Цитата:
ліхтарем в тремтячій
Навіть моє москальське вухо здригається від збігу приголосних.
Цитата:
Невже ніхто не розуміє грандіозності, навіть космічності цієї знахідки, перед якою можна лише затамувати подих в німому захваті? Адже всі скам’янілості, знайдені їхньою та й усіма іншими експедиціями в глибині континенту, що відтанув, датувалися не молодше епохи еоцену. А це лише підтверджувало теорію про те, що Антарктида замерзла близько тридцяти чотирьох мільйонів років тому.
Це загальні фрази. Не люблю, коли пишуть про грандіозність, космічність тощо. Люблю, коли тидищ-бах-бздинь. Тобто коли сюжет рухається, коли дії, перипетії тощо.
Ну так, НФ, вже бачу. Автор захоплюється світом, відкриттями. Але це не відміняє необхідність розробляти характери героїв, їхні особисті (не службові, а саме особисті) стосунки.
І бажано, щоб усе починалося водночас із текстом. А в цьому оповіданні, на мою думку, є повністю зайвим абзац про майданчик і сталактити, космічність, капсули часу, літери та скрижалі. Бо він нудний – це перша причина. Друга – що це стислий опис світу, а не експозиція власно до сюжету оповідання.
До речі, мені Ворд постійно пропонує замінити «космічність" на «комічність». Напевно, він щось знає. )))
Станція Вернадського? Антарктида? Йолки, знову Антарктида. Авжеж,це мої власні забаганки, але ж маю право сказати, що найбільше я люблю, коли тепло, літо, квіточки, травка росте… а не отетовсе.
Щодо НФ я теж не цільова аудиторія. Проте деякі твори в цьому піджанрі мені подобаються. Наприклад, оповідання, що теж грало на конкурсі, Наталі Безмен «Капітани колишніми не бувають».
Цитата:
Уявляєш, на східному схилі Олімпу... є така гора на Марсі... знайшли печеру, а в ній − петрогліфи на стіні, цілий текст!
Петрогліфи – це не текст, а зображення. Навіть із єгипетськими ієрогліфами їх не можна порівнювати.
Щодо сюжету. Всі 23 кб тексту – це різні варіації за темою «на Землі й на Марсі знайдено однакові петрогліфи, однакові кістки рептилоїдів чи то динозаврів».
Авторе! Рідненький! Ось на цьому місці я ледве не заснула в електричці:
Цитата:
“...Великий/Верховний Владико/Господарю/Боже! Якщо ти більше не любиш/цінуєш своїх дітей/свої створіння і не можеш/бажаєш захистити/врятувати нас, то дай ворогам/агресорам/загарбникам нашим повну/абсолютну підтримку/допомогу і свободу/звільнення від будь яких обмежень/кордонів і перепон/спротиву. Нехай будуть щасливі/насолоджуються/тішаться вони звеличенням/перемогою своїм/своєю і безтурботним/привільним/гармонійним життям/існуванням/становищем. Нехай плодяться/розмножуються і розповсюджуються/поширюються без обмежень/завад. Нехай володіють/користуються усім, що знаходиться/існує в цьому світі/просторі. А коли харчова база/ресурси почнуть вичерпуватись/виснажуватись − нехай почнуть вони знищувати/жерти/поглинати один одного. І нехай так буде з дітьми/нащадками їхніми на протязі vvv ooo ooo кіл/циклів/років. А коли буде знищено/з’їдено/поглинуто передостаннього/попереднього, тоді останній/єдиний нехай помре/зникне/зруйнується від голоду/браку/нестачі.”
Всім раджу це читати, в кого безсоння. Бо два-три синоніми на кожне слово – це спричиняє неабиякі зусилля для мозку, що негайно призводить до його переходу в енергозберігаючий, тобто сплячий режим.
Спостерігач. Авжеж, нагадав Курця з серіалу «Цілком таємно». Тільки цього разу він вище рангом – майже бог. Сторонній персонаж. Не скажу, що зайвий, але він «над схваткою».
Забагато розтлумачок (той випадок, коли кажуть – не розказуй, а показуй). І стиль мені здався дещо сухуватим.
Стиль наукової конференції.
Цитата:
Ви, як палеонтолог, маєте самі усвідомлювати. Якщо за площину взяти поверхню Землі, а за висоту − шістдесят п’ять мільйонів років, то в цьому об’ємі ви дослідили хіба що окремі точки. Ви поєднуєте їх своїми теоріями, досить вірогідними, підтверджуєте генетичними зв’язками. Але ж не в змозі побачити весь об’єм саме таким, яким він був насправді. До того ж береги континентів суттєво змінювалися. Це також багато чого від вас приховало. І всі артефакти цивілізацій перетворюються на порох. Залізо − на купу іржі, цегла і бетон розсипаються, скло стає кварцовим піском. Я вже не кажу про носії інформації − паперові чи електронні... Тільки висічене на камені, та й то − тільки в таких капсулах часу, як Марс чи Антарктида... Там, до речі, на вас чекає ще багато цікавих відкриттів
Загалом. Чого мені забракло? З якого переляку я сварю твір, який багато кому сподобався – зараз дивлюсь коментарі на форумі. Щоправда, здебільшого – прихильників НФ. )))
Забракло мені, як завжди, – звичайної людської історії. Цивілізації, сталактити, сталагміти, тривалість року на Марсі – все це чудово, але це антураж. Людини в ньому бракує.
Удачі на конкурсі!
Вход
FAQ
Поиск
Пользователи
